Рішення № 129679581, 18.08.2025, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 18.08.2025

Справа № 334/5738/25

Провадження № 2/334/3230/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2025 року Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Коломаренко К.А., за участю секретаря Цілінко А.С., представника позивача Доскач В.В., відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплаченої суми державної соціальної допомоги

В С Т А Н О В И В:

Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради звернувся до Дніпровського районного суду м.Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплаченої суми державної соціальної допомоги, згідно якої просив стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради надміру виплачену соціальну допомогу особі, яка досягла загального пенсійного віку, але не набула права на пенсійну виплату, у сумі 12772,68 грн, а також стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування вимог позову зазначив, що 10.07.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Дніпровському району із заявою про призначення тимчасової державної соціальної допомоги особі, яка досягла загального пенсійного віку, але не набула права на пенсійну виплату.

На підставі поданих документів ОСОБА_1 , 1960 року народження, 14.07.2020 було призначено державну соціальну допомогу на період з 10.07.2020 по 31.12.2020 у розмірі 1712,00 грн щомісячно.

Після призначення державно соціальної допомоги ОСОБА_1 управлінням декілька разів проводились автоматичні перерахунки розміру допомоги у зв`язку з підвищенням рівня прожиткового мінімуму.

10.08.2021 року ОСОБА_1 звернувся до управління із заявою про призначення тимчасової державної соціальної допомоги особі, яка досягла загального пенсійного віку, але не набула права на пенсійну виплату, на підставі якої ОСОБА_1 11.08.2021 рішенням управління було призначено державну соціальну допомогу на період з 01.07.2021 по 20.01.2023 у розмірі 1854,00 грн щомісячно.

У подальшому проводились автоматичні продовження строку виплати державної соціальної допомоги без додаткового звернення у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану та автоматичні перерахунки розміру допомоги у зв`язку з підвищенням рівня прожиткового мінімуму.

Згідно рішення Запорізької міської ради від 07.02.2022 №71 Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради є правонаступником, серед іншого, Управління соціального захисту населення запорізької міської ради по Дніпровському району.

В результаті проведення верифікації у серпні 2023 року спеціалістами Департаменту було встановлено, що відповідач одночасно отримує пенсію за віком та державну соціальну допомогу особі, яка досягла загального пенсійного віку, але не набула прав на пенсійну виплату, з 21.01.2023.

В результаті неповідомлення відповідачем інформації про оформлення пенсії, виникли надміру виплачені кошти за період з 21.01.2023 по 31.07.2023 у розмірі 12881, 26 грн. Департаментом утримано за рахунок перерахунку державної соціальної допомоги 108,58 грн. проте сума надмірно отриманої відповідачем державної соціальної допомоги становить 12772,68 грн.

Спеціалістами департаменту на зареєстровану адресу місця проживання ОСОБА_1 були направлені повідомлення про виникнення переплати та вирішення питання щодо поверненн надмір отриманої державної допомоги, однак, станом на дату звернення з позовом до суду, відповідач грошові кошти не повернув, у зв`язку з чим, позивач вимушений звернутись з даним позовом до суду.

Ухвалою Дніпровського районного суду м.Запоріжжя від 18 липня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін, визначено сторонам строк для подання заяв по суті спору.

Представник позивача ОСОБА_2 у судовому засідання позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених в позовній заяві, просив позов задовольнити повністю.Обґрунтовуючи вимоги Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради представник доводив, що відповідач мав повідомити про зміни його фінансового стану, а саме про отримання пенсії за віком, а отже переплата виникла саме з вини відповідача, тому є підстави для задоволення позову.

Відповідач ОСОБА_1 позов не визнав та пояснив суду, що у нього не було жодного умислу приховувати або не повідомляти Департамент про зміни майнового стану, позивач має доступ до автоматизованих систем призначення виплат, в тому числі і пенсії, та сам мав перевірити факт нарахування та початку виплати йому пенсії за віком. Просить суд відмовити у позові.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, зокрема докази, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, заперечення відповідача, суд приходить до наступного висновку:

Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст. 4,5 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, і має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2 ст.19 Конституції України).

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Судом першої інстанції встановлено, що 10 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до УСЗН Запорізької міської ради по Дніпровському району з заявою про призначення всіх видів соціальної допомоги, компенсацій та пільг (а. с. 9-10), а також подав до УСЗН Запорізької міської ради по Дніпровському району Декларацію про доходи та майновий стан осіб, які звернулись за призначенням усіх видів соціальної допомоги (а.с. 7-8).

11.08.2021 УСЗН Запорізької міської ради по Дніпровському району прийнято рішення про призначення допомоги з 01.07.2021 по 20.01.2023. (а. с. 11)

03.08.2023 ДСЗН Запорізької міської ради прийнято рішення про призначення допомоги з 01.12.2022 по 20.01.2023 у розмірі 2093,00 грн. (а. с. 12)

Згідно з витягу з бази даних особових рахунків, ОСОБА_1 було призначено пенсію за віком з 21.01.2023 (а.с. 13).

Відповідно до п. 12 Порядку, тимчасова допомога не призначається у разі, коли, зокрема, особа одержує пенсію або державну соціальну допомогу, що призначається відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» або «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю».

Рішенням ДСЗН Запорізької міської ради за даними верифікації прийнято рішення про припинення виплати соціальної допомоги (а. с. 15).

21.09.2023 року (вих. №04/0103/2924) Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради направляло на адресу відповідача повідомлення про припинення надання та повернення державної соціальної допомоги, в якій просило повернути на рахунок Департаменту 12772, 68 грн. безпідставно отриманих грошових коштів. (а. с. 16)

Відповідно до п. 16 Порядку, виплата призначеної тимчасової допомоги припиняється, зокрема, у разі призначення пенсії - з дати її призначення.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно зі статтею 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16.01.2019 у справі №753/15556/15 зазначила, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Отже, закон встановлює два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата вказаних платежів є результатом рахункової помилки з боку особи, яка проводила цю виплату; по-друге, у разі недобросовісності з боку набувача.

Правильність розрахунків, за якими проведено виплати, а також добросовісність набувача презюмуються, тому тягар доказування рахункової помилки та недобросовісності набувача покладено на платника відповідних грошових сум.

Наведене узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц, постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 607/4570/17-ц.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 79 ЦПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є доказами, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Позивачем у встановленому законом порядку не доведено факту зловживань з боку відповідача, винність його дій чи недобросовісність щодо надання недостовірних даних, що призвело до безпідставного отримання соціальних виплат, а також не надано жодних доказів, які б підтверджували виникнення рахункової помилки при нарахуванні допомоги відповідачу.

Доводи позивача про те, що відповідач не повідомив позивача про початок отримання пенсії за віком не може вважатись зловживанням з боку відповідача.

Та обставина, що позивач як орган влади не слідкував за змінами та не припинив виплату вчасно, не може ставитися у вину відповідача, оскільки як вбачається з рішення про призначення допомоги від 11.08.2021, відповідачеві допомога призначалась до 20.01.2023, тобто до дати досягнення відповідачем віку, який надає право на отримання пенсії за віком.

При цьому, відповідач не звертався з заявами про продовження йому виплати соціальної допомоги після 20.01.2023, а рішення про продовження цих виплат було прийнято позивачем самостійно.

Слід зауважити, що у рішенні ЄСПЛ від 26 квітня 2018 року суд звертав увагу, що у випадку, коли компетентний орган приймає рішення на користь заявника та продовжує здійснювати відповідні платежі, заявник має законні підстави припускати, що отримані платежі є юридично правильними. Також ЄСПЛ підкреслював, що з урахуванням того, що сума, яку отримувала заявниця, була достатньо скромною і витрачена на задоволення основних життєвих потреб, вимога до заявниці про відшкодування суми допомоги, виплаченої помилково компетентним органом, становить надмірний індивідуальний тягар для неї і свідчить про порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції.

Також, як неодноразово зазначав ЄСПЛ (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», у справі «Ґаші проти Хорватії», у справі «Трґо проти Хорватії» у), ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Таким чином, підстави передбачені ст.1212 ЦК України, для стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача надміру виплаченої державної соціальної допомоги відсутні.

На підставі вищевикладеного, в задоволенні цього позову слід відмовити повністю.

Керуючись ст.. ст.2,4,5,12,13,76-82,89,141,258,263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплаченої суми державної соціальної допомоги - відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Коломаренко К. А.