Рішення № 129673261, 21.08.2025, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

21.08.2025 р. справа №520/18923/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)провизнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у обмеженні пенсії максимальним розміром ОСОБА_1 з 14.01.2025 року; 2) зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 14.01.2025 в повному нарахованому розмірі без застосування до виплати в частині, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність понижуючих коефіцієнтів до відповідних сум перевищення без обмеження максимальним розміром та виплатити ОСОБА_1 суму перерахованої пенсії за період з 14.01.2025 року.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що унаслідок вчинення органом публічної адміністрації протиправного управлінського волевиявлення не одержує пенсію у належному розмірі.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що пенсія обчислена правильно та виплачується у повному розмірі.

Суд, вивчивши доводи усіх наявних у справі документів учасників спору, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник обліковується в ГУ ПФУ в Харківській області з 14.01.2025р. як пенсіонер по лінії Міністерства з надзвичайних ситуацій України, отримує від означеного субєкта владних повноважень пенсію у порядку Законом України від 09.04.1992р. №2662-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" у розмірі 70% грошового забезпечення, яка обчислена за складовими грошового забезпечення відповідно до постанови КМУ від 30.08.2017р. №704.

При призначенні пенсії станом на 14.01.2025р. обчислений субєктом владних повноважень розмір пенсії заявника становив - 27.684,65 грн як 70% грошового забезпечення у сумі 39.549,50 грн.

При цьому, розмір пенсії заявника до виплати з 14.01.2025р. був обчислений суб"єктом владних повноважень у 23.610,00 грн.

З 01.03.2024р. пенсію заявника також було проіндексовано відповідно до постанови КМУ від 23.02.2024р. №185.

Доказів вчинення суб"єктом владних повноважень у межах спірних правовідносин управлінського волевиявлення у порядку постанови КМУ від 03.01.2025р. №1 матеріали справи не містять.

Стверджуючи про невідповідність закону управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації з приводу обмеження пенсії заявника до виплати максимальним розміром у 10 прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, заявник ініціював даний спір.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення субєкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є субєктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Також на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Право громадян України на соціальний захист проголошено ст.46 Конституції України, конкретизовано п.6 ч.1 ст.92 Конституції України і з 01.01.2004р. деталізовано нормами, насамперед, Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".

У силу дії бланкетної норми ст.4 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" умови, норми та порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, а також осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських та членів їхніх сімей встановлюються Законом України від 09.04.1992р. №2662-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі за текстом - Закон України №2662-ХІІ).

Отже, приписи Закону України №2662-ХІІ є спеціальною нормою права стосовно відносин за участю заявника.

Положення інших актів права підлягають застосуванню до спірних правовідносинах у субсидіарному порядку за умови відсутності конкретного правила Законі України №2662-ХІІ, за умови об`єктивної нездатності призвести до виникнення колізій між нормами Закону України №2662-ХІІ та будь-якого іншого закону з питань пенсійного забезпечення та за умови відсутності загрози порушення засадничих гарантій за Законом України №2662-ХІІ.

Нормами Закону України №2662-ХІІ запроваджено дві окремі, самостійні і незалежні одна від одної процедури, за якими відбувається обчислення розміру пенсії громадянина, а саме: 1) за ст.43 Закону України №2662-ХІІ - у випадку призначення пенсії вперше та 2) за ст.63 Закону України №2662-ХІІ - у випадку збільшення розміру вже призначеної пенсії за подією збільшення розміру оплати праці діючого публічного службовця на аналогічній (прирівняній) посаді.

У процедурі за ст.43 Закону України №2662-ХІІ базовою розрахунковою величиною для обчислення пенсії є виплати (як винагорода за працю), одержані особисто особою-пенсіонером під час проходження служби (тобто складові елементи структури власного грошового забезпечення).

Натомість, у процедурі за ст.63 Закону України №2662-ХІІ базовою розрахунковою величиною для обчислення пенсії є виплати (як винагорода за працю), реально одержані (а не умовно розраховані) третьою сторонньою особою - діючим публічним службовцем після настання події підвищення розміру виду грошового забезпечення або введення нового виду грошового забезпечення.

Вирішуючи спір за епізодом обмеження пенсії заявника максимальним розміром, суд зважає на те, що норми Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ не містять чітко сформульованого правила про виплату пенсій без обмеження максимальним розміром, а викладені у цьому законі стандарти соціального захисту військовослужбовців у відставці у сфері пенсійного забезпечення не зумовлюють виникнення відповідного застереження.

Тому, орган публічної адміністрації повинен керуватись нормами суміжних законів, а у силу абз.1 п.2 розділу ІІ Закону України від 08.07.2011р. №3668-VI запроваджене обмеження максимального розміру пенсії не поширюється виключно на випадки обчислення розміру при призначенні пенсії до набрання чинності названим актом законодавства.

При цьому, п.1 ст.2 розділу І Закону України від 08.07.2011р. №3668-VI було запроваджено обмеження максимального розміру пенсії, яка не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

До того ж, абз.2 п.2 розділу ІІ Закону України від 08.07.2011р. №3668-VI було запроваджено одночасно три нових взаємопов`язаних правила, а саме: 1) обмеження максимального розміру при призначенні нових пенсій показником у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; 2) непорушність (недоторканність) розміру раніше призначених пенсій; 3) мораторій на перерахунок раніше призначених пенсій, розмір яких перевищує показник у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Таким чином, існують два законодавчих обмеження максимального розміру пенсії, котрі можуть бути застосовані до заявника, а саме: 1) за ч.3 ст.27 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у редакції законів України від 08.07.2011р. №3668-VI, від 24.12.2015р. №911-VIII, від 06.12.2016р. №1774-VIII на рівні сталого показника у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; 2) за п.1 ст.2 розділу І і п.2 розділу ІІ Закону України від 08.07.2011р. №3668-VI у розмірі величини пенсії станом на 01.10.2011р. або на рівні сталого показника у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

У даному конкретному випадку заявник наполягає на виплаті пенсії без жодних обмежень за критерієм розміру, не вдаючись до оскарження управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень з приводу обчислення розміру пенсії.

Суд зважає, що у минулому правило обмеження пенсії на рівні сталого показника у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, було запроваджено ч.7 ст.43 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ.

Дія ч.7 ст.43 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ була припинена унаслідок прийняття Конституційним Судом України рішення від 20.12.2016р. №7-рп/2016 у зв`язку із невідповідністю ст.17 Конституції України.

Рішенням Конституційного Суду України від 12.10.2022р. №7-р(ІІ)/2022 по справі №3-102/2021 (231/21, 415/21) визнано поширення приписів ст.2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011р. №3668-VI на норми Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992р. №2262-ХІІ, а відтак визнано запровадження обмеження розміру пенсії військовослужбовця у відставці максимальною сумою до виплати у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; але при цьому визнано і неконституційність в цій частині ст.2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011р. №3668-VI у зв`язку із невідповідністю ст.17 Конституції України.

Тому з огляду на приписи ч.3 ст.7 та ч.4 ст.7 КАС України суду у даному конкретному випадку належить застосувати положення ч.5 ст.17 Конституції України, поклавши на суб`єкта владних повноважень обов`язок до настання події набрання чинності іншою обов`язковою до застосування нормою права вищої юридичної сили здійснити виплату заявникові пенсії без обмежень, запроваджених ст.2 розділу І і п.2 розділу ІІ Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011р. №3668-VI.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження №К/9901/16112/18) обов`язковою умовою визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів і поєднанні із невідповідністю закону реально вчиненого управлінського волевиявлення.

Вирішуючи спір, суд зважає, що згідно зі ст.7 Закону України від 09.11.2023р. №3460-ІХ "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність - 2361 гривні.

Pгідно зі ст.7 Закону України від 19.11.2024р. №4059-ІХ "Про Державний бюджет України на 2025 рік" установлено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність - 2361 гривні.

Оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, а також оцінивши доводи сторін, суд доходить до переконання про те, що оскільки управлінське волевиявлення органу публічної адміністрації з приводу визначення розміру пенсії заявника до виплати з урахуванням рішенням Конституційного Суду України від 12.10.2022р. №7-р(ІІ)/2022 по справі №3-102/2021 (231/21, 415/21) не узгоджується із приписами Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011р. №3668-VI та не відповідає ст.17 Конституції України, то згідно зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція), рішенням Європейського суду з прав людини від 29.06.2006р. по справі "Пантелеєнко проти України", рішенням Європейського суду з прав людини від 31.07.2003р. по справі "Дорани проти Ірландії", рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", рішенням Європейського суду з прав людини від 17.07.2008р. по справі "Каіч та інші проти Хорватії" необхідно застосувати спосіб захисту порушеного права, сформульований у резолютивній частині даного судового акту.

При цьому, суд зважає, що за змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

Виконання суб`єктом владних повноважень під час реалізації управлінської функції норми діючого акту права - Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011р. №3668-VI до настання події втрати Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011р. №3668-VI на підставі рішення Конституційного Суду України від 12.10.2022р. №7-р(ІІ)/2022 по справі №3-102/2021 (231/21, 415/21) - 12.04.2023р. не може бути кваліфіковано у якості протиправного діяння.

Разом із тим, вчинення суб"єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу обмеження розміру призначеної у порядку Закону України №2662-ХІІ пенсії максимальним розміром у 10 прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, після 12.04.2023р. не ґрунтується на нормі чинного національного закону України.

Владне управлінське волевиявлення з приводу практичної реалізації норм Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011р. №3668-VI було вчинене органом публічної адміністрації виключно на стадії виплати заявникові призначеної/перерахованої, обчисленої і нарахованої пенсії.

Відтак, праву заявника на отримання пенсії за минулий період у належному розмірі належить надати судовий захист у спосіб, що сформульованій у резолютивній частині даного судового акту.

При розв`язанні спору, суд зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), вичерпно реалізував усі діючі механізми з`ясування об`єктивної істини; надав оцінку усім юридично значимим факторам та нормам закону, котрі здатні вплинути на правильне вирішення спору; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін; повно та детально виклав власні висновки та міркування як з приводу тлумачення належних норм права, так і з приводу усіх слушних доводів поданих учасниками спору процесуальних документів.

Решта аргументів сторін окремої оцінки не потребує, позаяк не має юридичного значення для правильного вирішення спору по суті.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-12, 72-77, 90, 211, 241-244, 246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з приводу обчислення з 14.01.2025р. розміру пенсії ОСОБА_1 до виплати із застосуванням обмежень, запроваджених ст.2 розділу І і п.2 розділу ІІ Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011р. №3668-VI, сумою - 23.610,00грн.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести виплату пенсії ОСОБА_1 з 14.01.2025р. без обмежень, запроваджених ст.2 розділу І і п.2 розділу ІІ Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011р. №3668-VI, сумою - 23.610,00грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ідентифікаційний код - 14099344; місцезнаходження - 61022, Харківська область, місто Харків, м-н Свободи, 5, Держпром, 3 підїзд) на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_1 ; зареєстрована адреса місця проживання - АДРЕСА_1 ) 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) витрат по сплаті судового збору.

Роз`яснити, що рішення суду підлягає оскарженню згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко