Рішення № 129671438, 20.08.2025, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

20 серпня 2025 року м. Ужгород№ 260/3282/25 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючої - судді Маєцької Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якій просить: 1) Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо не нарахування та виплати - ОСОБА_1 щомісячної надбавки до пенсії у розмірі 20% за проживання у гірській місцевості відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» за період з 01 квітня 2024 року по день ухвалення рішення (включно); 2) Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 надбавки до пенсії у розмірі 20% за проживання у гірській місцевості відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» за період з 01 квітня 2024 року по день ухвалення рішення (включно).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу при визначенні розміру пенсії, було враховано надбавку у вигляді 20 відсотків, як жителю гірського району, що передбачено частиною 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні». Проте, відповідач після здійснення перерахунку пенсії, не врахував щомісячної додаткової надбавки до пенсії у розмірі 20%.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову, у зв`язку з тим, що ніяких підтверджень, що позивач на момент подачі даного позову, знову проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського до Головного управління подано не було. Також, звертає увагу, що особам, що одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус «гірського», згідно Закону, відповідна надбавка з 01.01.2025 року буде встановлена після прийняття Кабінетом Міністрів України відповідної постанови.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Закарпатській області та отримує пенсію, відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб.

11.09.2023 року Воловецькою селищною радою було видано позивачу посвідчення серії НОМЕР_1 громадянина, який проживає на території гірського населеного пункту.

З 01.10.2023 року позивач отримував надбавку, відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні», на підставі поданої ним заяви та зазначеного вище посвідчення.

12.04.2024 року на підставі заяви ОСОБА_1 від 13.01.2025 року та подання про призначення пенсії ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27 січня 2025 року, було здійснено перерахунок пенсії позивача та призначено пенсію за вислугу років, у зв`язку з повторним звільненням зі служби з урахуванням додаткової вислуги років та оновленого грошового забезпечення, станом на 11.04.2024 року (дата повторного звільнення з військової служби).

Після вказаного перерахунку пенсії, відповідачем було припинено нарахування позивачу надбавки у розмірі 20%, відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».

Вважаючи протиправною невиплату йому надбавки до пенсії у розмірі 20%, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

У пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Законом, який встановлює критерії, за якими населені пункти набувають статусу гірських, визначає основні засади державної політики щодо розвитку гірських населених пунктів та гарантії соціального захисту громадян, що у них проживають, працюють або навчаються є Закон України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» від 15.02.1995 за №56/95-ВР (далі - Закон №56/95-ВР).

За змістом частини 1 статті 5 Закону №56/95-ВР статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка.

Посвідчення видається також окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів, умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону, а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, обсерваторіях, інших об`єктах, що розташовані поза межами населених пунктів в місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону (частина 2 статті 5 Закону №56/95-ВР).

За змістом підпункту 5 пункту 2.6. Порядку №22-1 при призначенні до пенсій надбавок, допомог, додаткової пенсії, компенсації, пенсії за особливі заслуги перед Україною та підвищень відповідно надаються такі документи, зокрема, документи про надання статусу особи, яка проживає, працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського (для підвищення пенсії згідно зі статтею 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні»).

Як слідує зі змісту наявного в матеріалах пенсійної справи посвідчення серії НОМЕР_1 , позивач є громадянином, який проживає на території гірського населеного пункту і має право на гарантії і пільги, встановлені Законом України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».

Частиною 2 статті 6 Закону №56/95-ВР передбачено, що розмір державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, збільшується на 20 відсотків.

З 01.10.2023 року позивач отримував надбавку, відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні», на підставі поданої ним заяви та зазначеного вище посвідчення.

12.04.2024 року на підставі заяви ОСОБА_1 від 13.01.2025 року та подання про призначення пенсії ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27 січня 2025 року, було здійснено перерахунок пенсії позивача та призначено пенсію за вислугу років, у зв`язку з повторним звільненням зі служби з урахуванням додаткової вислуги років та оновленого грошового забезпечення, станом на 11.04.2024 року (дата повторного звільнення з військової служби).

Після вказаного перерахунку пенсії, відповідачем протиправно з 01.04.2024 року було припинено нарахування позивачу надбавки у розмірі 20%, відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».

Тобто, позивачу скасовано надбавку у вигляді 20%, як жителю гірського району, що фактично і визнає відповідач у відзиві, зазначаючи, що позивач не має права на таку надбавку, зокрема, у відповідності до пункту 6 Прикінцевих Положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».

Надаючи правову оцінку доводам відповідача в частині припинення виплати у складі розміру пенсії позивача сум підвищення жителям гірських районів розміру державних пенсій на 20 відсотків, суд зазначає наступне.

Пунктом 6 Прикінцевих Положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 за № 4059-IX установлено, що у 2025 році надбавка застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, серед іншого, частина друга статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».

Конституційний Суд України неодноразово висловлював чітку правову позицію щодо неприпустимості внесення змін до інших законів через Закон про Державний бюджет України.

У Рішенні №6-рп/2007 від 9 липня 2007 року Конституційний Суд України зазначив, що законом про Державний бюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки це створює протиріччя у законодавстві та може призвести до скасування або обмеження прав і свобод громадян.

Також у Рішенні №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року Конституційний Суд України підкреслив, що внесення змін до законів України через закон про Державний бюджет, зокрема щодо статусу суддів, оплати праці та інших соціальних гарантій, є неконституційним, оскільки це призводить до звуження обсягу раніше встановлених гарантій.

Аналогічні правові висновки також сформовані Верховним Судом у постанові від 06 вересня 2021 року у справі №240/722/20, де зазначено, що метою та особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами, спрямовані на їхній соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій. Отже, при прийнятті закону про Державний бюджет України мають бути дотримані принципи соціальної, правової держави, верховенства права, забезпечена соціальна стабільність, а також збережені пільги, компенсації і гарантії, заробітна плата та пенсії для забезпечення права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Конституції України) (Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007).

Суд зазначає, що Закон України «Про Державний бюджет України» є актом щорічної дії, який визначає основні показники доходів і видатків державного бюджету, а також напрями бюджетної політики на відповідний рік. Змістовно цей закон має обмежене регулююче призначення й не може використовуватись як засіб для внесення змін до чинного законодавства, тим більше до законів, які встановлюють права, обов`язки та гарантії громадян.

Відповідно до статей 6, 8, 19 та 92 Конституції України, законодавство України має відповідати принципам верховенства права, стабільності та юридичної визначеності. Зокрема, положення статті 92 Основного Закону чітко визначають, що виключно законами України визначаються права і свободи громадян, гарантії цих прав і свобод, а також основи соціального захисту.

Слід звернути увагу, що зміст пункту 6 Прикінцевих Положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», встановлює, що у 2025 році частина 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» застосовується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Зазначене положення, по суті, змінює зміст вказаної норми спеціального закону, надаючи уряду повноваження визначати порядок і розміри підвищення пенсій громадянам, які проживають у гірських населених пунктах. Проте, на час розгляду справи Кабінетом Міністрів України не було прийнято жодного нормативно-правового акта, який би конкретизував або реалізовував таку делеговану норму.

Внаслідок чого позивач, як особа, якій надано статус особи, яка проживає території населеного пункту, якому надано статус гірського фактично позбавлений гарантованого йому частиною 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» права на підвищення розміру пенсій на 20 відсотків.

Такі дії суперечать принципам правової визначеності, що є складовою верховенства права, а також порушують права громадян, гарантовані чинним законодавством. Конституційний Суд України у своїй правовій позиції, викладеній, зокрема, у рішенні від 9 липня 1998 року №11-рп/98, наголосив, що жоден закон про бюджет не може змінювати чи призупиняти дію інших законів, прийнятих у встановленому порядку, зокрема тих, що визначають соціальні гарантії.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїй судовій практиці (зокрема, постанова від 17.04.2018 у справі №826/12123/16) звертала увагу на недопустимість внесення змін до законодавства шляхом прийняття закону про державний бюджет, оскільки це порушує основи публічного права та норми Конституції України.

Суд вказує на те, що гарантії, встановлені спеціальними законами, не можуть бути обмежені або скасовані актами тимчасового характеру, яким є закон про державний бюджет.

Верховний Суд у справі №640/9677/20 від 16.03.2021 зазначив, що право на соціальний захист є комплексним, гарантованим Конституцією України невідчужуваним основоположним правом. Це право має абсолютний характер і не залежить від внесення змін до законів або фінансових можливостей держави. Його обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відсутність затвердженого Урядом порядку або процедури реалізації тієї чи іншої соціальної гарантії, зокрема встановлення розміру державних пенсій, стипендій, всіх передбачених чинним законодавством видів державної матеріальної допомоги громадянам, які одержали статус особи, що працює, проживає або навчається на території населеного пункту, якому надано статус гірського, не може бути підставою для відмови особі у наданні передбаченого законом соціального забезпечення.

Слід зазначити, що у спірних правовідносинах орган пенсійного забезпечення не звільняється від обов`язку забезпечити реалізацію соціального права позивача виключно через те, що відповідний нормативний акт або порядок його реалізації не був розроблений чи затверджений на момент звернення особи за захистом.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про наявність порушення відповідачем права позивача з 01.04.2024 року на встановлення підвищення до пенсії в розмірі 20%, як жителю гірського населеного пункту, відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».

З метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 надбавки до пенсії у розмірі 20% за проживання у гірській місцевості, відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» з 01 квітня 2024 року.

Згідно частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищевказане, враховуючи обставини встановлені судом, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Таким чином, у відповідності до ст. 139 КАС України необхідно стягнути на користь позивача судові витрати у розмірі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.

Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 з 01 квітня 2024 року щомісячної надбавки до пенсії у розмірі 20% за проживання у гірській місцевості, відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні».

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 надбавки до пенсії у розмірі 20% за проживання у гірській місцевості, відповідно до Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» з 01 квітня 2024 року.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063) судові витрати у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяН.Д. Маєцька