Рішення № 129660446, 12.08.2025, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" серпня 2025 р. м. РівнеСправа № 918/507/25

Господарський суд Рівненської області у складі судді Романюк Ю.Г., при секретарі судового засідання Редько К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця"

про стягнення 82 453,85 грн

у судове засідання з`явились представники:

- від прокуратури: Макаренко Оксана Юріївна (в залі суду);

- від позивача: не з`явився;

- від відповідача: Яковчук Олена Дмитрівна (в залі суду);

ВСТАНОВИВ:

Суть спору.

На розгляді Господарського суду Рівненської області перебуває позов керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мізоцькорї селищної ради Рівненського району Рівненської області до АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця" про стягнення 82 453,85 грн - збитків, завданих державі порушенням природоохоронного законодавства.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Прокуратура позов обґрунтовує тим, що земельна ділянка з кадастровим номером 5622685600:22:001:0001 площею 46,2906 га знаходиться на території Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області та перебуває у постійному користуванні АТ "Українська залізниця".

09.07.2021 працівником виробничого підрозділу "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" регіональної філії "Львівська залізниця" у кварталі 140, виділ 38 захисних лісонасаджень Бродівської виробничої дільниці по напрямку Мізоч - Озеряни, по прив`язці права сторона колії 8 км, 2-3 пк, виявлена незаконна порубка 6 дерев породи "ясен".

За вказаним фактом ВП №6 Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні з №120211181130000270 від 10.07.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 246 КК України.

Внаслідок бездіяльності постійного лісокористувача - АТ "Укрзалізниця" в особі РФ "Львівська залізниця", а саме: незабезпечення ефективного комплексу всіх заходів, спрямованих на збереження лісів, незадовільного стану здійснення контролю за охороною та захистом лісів, невжиття заходів із боротьби з незаконними рубками, та порушення лісового законодавства з боку постійного лісокористувача, що є порушенням ст.ст. 89, 90 Лісового кодексу України, оскільки відповідач як постійний лісокористувач не виконав покладених на нього обов`язків, зокрема, із забезпечення охорони і збереження лісів на підвідомчій йому території, розташованій в межах Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області, допущено самовільну порубку дерев, чим спричинено матеріальну шкоду лісовому фонду України, що перебуває під охороною держави.

Оскільки особу, яка здійснила незаконну порубку дерев під час досудового розслідування кримінального провадження не встановлено, постійний лісокористувач - АТ "Укрзалізниця" в особі РФ "Львівська залізниця" має понести відповідальність у вигляді відшкодування збитків, завданих інтересам держави.

Розмір шкоди прокуратура доводить висновком експерта судової економічної експертизи від 15.08.2023 №СЕ-19/118-23/8568-ЕК, яким проведено розрахунок розміру шкоди заподіяної лісу внаслідок незаконної порубки 6 дерев породи "ясен" (сироростучий), який арифметично підтверджується в сумі 82 453,85 грн.

У відзиві на позов Регіональна філія "Львівська залізниця" проти задоволення позову заперечує з наступних підстав:

- прокурором під час звернення до суду з позовною заявою застосовано невірне викладення та тлумачення норм лісового законодавства в частині визначення лісокористування відповідачем. Прокурором не надано жодних допустимих та належних доказів віднесення насаджень в смузі відведення залізниці до категорії лісу. Зокрема відсутні відомості та докази у розумінні наведених вище норм про надання (виділення) компетентним органом земельної ділянки залізниці для лісокористування, віднесення її до даної категорії, відомості щодо обліку такого лісокористування, матеріали лісокористування, лісового кадастру, тощо;

- за змістом ст.68 Земельного кодексу України та ст. 23 Закону України "Про транспорт" та норм ДБН такі землі, де сталася подія (захисні лісонасадження) є землями залізничного транспорту, до яких віднесено захисні та укріплюючі насадження, які фактично визначено як технологічну захисну природну споруду, яка проектується у відповідності до вимог вказаних ДБН за зазначеними розрахунковими показниками та формулами та залежить від ряду визначених факторів;

- у діях (бездіяльності) відповідача відсутня протиправність, що виключає можливість стягнення з нього збитків. Так, для висновку про протиправність необхідно встановити невиконання обов`язку або порушення заборони. Прокурор вказує, що відповідач порушив обов`язок, який визначений статтях 63, 86 Лісового кодексу України та полягає в протиправній бездіяльності (порушенні зобов`язання) у організації охорони і захисту лісів, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб. Проте прокурор не надав жодних доказів щодо затвердження Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України (центральним органом виконавчої влади, на якого покладено відповідні функції) переліку заходів в порядку ч.2 ст. 86 Лісового кодексу України, та не встановив, які саме з таких заходів не були здійснені чи виконані відповідачем;

Відповідач вважає, що залізницею вжито всіх визначених законодавством та залежних від неї заходів щодо охорони лісосмуги та виявлення незаконної рубки лісонасаджень, відтак відсутні підстави для покладення відповідальності на відповідача. Більше того, незаконною порубкою завдано збитків саме майну АТ "Українська залізниця".

Також, відповідач зазначає про суперечності, наявні в доказах, поданих прокуратурою на обґрунтування своїх позовних вимог, в частині місця вчинення незаконної порубки дерев.

Так, згідно заяви про вчинення правопорушення лісового законодавства №ПЧЛ-1/78, акту №18 огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства, а також із тексту позовної заяви відомо, що незаконну вирубку здійснено у кварталі 140 виділу 38 по прив`язці права сторона колії 8 км 2-3пк. Однак всі інші докази, зокрема протокол огляду місця події стосуються ділянки на 7 км 2-3 пк. У свою чергу, жоден документ відповідача не містить відомостей, що подія сталася саме на 7 км, а не 8 км.

Ділянка 8 км не знаходиться у межах ділянки з кадастровим номером 5622685600:22:001:0001. Відповіддю на запит №ПЧЛ-1/179 від 02.05.2025 підрозділ "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" надав копію акту на право постійного користування серії ЯЯ №251881, оскільки витребовувався державний акт саме ділянку 7 км, а не 8 км.

У відповіді на відзив прокуратура зазначила, що вчинення слідчих дій у кримінальному провадженні, про що йдеться у відзиві на позов, взагалі не стосується предмету даного спору та не підлягає доведенню у даній справі, яка повинна розглядатися судом виходячи із заявленого предмету спору, правової підстави та визначеного кола осіб. Кримінальне провадження за даним фактом не спростовує незабезпечення належної охорони лісових насаджень відповідачем, внаслідок чого скоєно незаконну порубку та, відповідно, завдано шкоду навколишньому природному середовищу.

У свою чергу, в даному випадку доведенню підлягають складові ст. 1166 ЦК України, а саме: наявність шкоди, неправомірність поведінки та вини особи, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

За доводами прокуратури, наведені у позові обставини у їх сукупності є належним підтвердженням протиправної поведінки відповідача у формі бездіяльності, яка полягає у незабезпеченні товариством достатньої, необхідної, належної охорони і захисту лісів від незаконної порубки на підвідомчій території.

При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі шкоди внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.

У запереченнях Регіональна філія "Львівська залізниця", крім додаткового обгрунтування своєї правової позиції, викладеної у відзиву, додатково зазначає, що у постанові від 26.07.2022 у справі №924/883/21 Верховний Суд дійшов висновку, що для встановлення судом, чи мало місце правопорушення, основним доказом є акт перевірки, в якому зафіксований факт правопорушення, який (акт), відповідно до ст. 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", є документом, який фіксує факт проведення планових, позапланових перевірок суб`єктів господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства, зокрема у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Тобто, з наведених правових позицій вбачається, що в справах про стягнення з постійних лісокористувачів збитків, завданих незаконною рубкою на території, котра перебуває в їх користуванні, основним доказом є акт перевірки, який має оцінюватися судами з врахуванням інших доказів.

Тому, з огляду на викладене відсутність основного доказу в справі - акту перевірки, в якому був би зафіксований факт правопорушення, є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові.

Процесуальні дії у справі.

09.06.2025 до Господарського суду Рівненської області надійшов позов керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мізоцькорї селищної ради Рівненського району Рівненської області до АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця" про стягнення 82 453,85 грн - збитків, завданих державі природоохоронного законодавства.

Ухвалою від 16.06.2025 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи призначено на 29.07.2025.

04.07.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

09.07.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив.

11.07.2025 від відповідача надійшли заперечення.

Ухвалою від 29.07.2025 судове засідання відкладено на 12.08.2025.

Сторони повідомлялися про хід розгляду справи через електронний кабінет, зареєстрований у системі "Електронний суд", що за умовами ч.11 ст. 242 ГПК України, вважається належним повідомленням сторони про час і дату судового засідання.

12.08.2025, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, позивач не забезпечив явку у судове засідання уповноваженого представника, що за умовами ч.1 ст. 202 ГПК України, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та нарівні з протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін. Пункт 1 ст. 6 Конвенції надає Державам можливість на власний розсуд обирати засоби гарантування цих прав сторонам провадження. Отже, питання особистої присутності, форми здійснення судового розгляду, усної чи письмової, а також представництва у суді є взаємопов`язаними та мають аналізуватися у більш ширшому контексті "справедливого суду", гарантованого ст. 6 Конвенції. Суд повинен встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, та представити свою справу в умовах, що не ставлять його у явно гірше становище порівняно з опонентом протилежною стороною (рішення у справі "Лопушанський проти України").

Провадження у справі триває з 09.06.2025, розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання відкладалось, таким чином, судом вчинено всі необхідні дії щодо належного повідомлення позивача про розгляд справи за його участю, останній позивач мав достатньо часу для ефективного представлення своєї правової позиції, проте своїм правом не скористався.

Представники прокуратури і відповідача підтримали доводи і вимоги, викладені у процесуальних заявах по суті спору.

Крім того, у судовому засіданні представник прокуратури з приводу місця вчинення правопорушення (невідповідность даних щодо 7-го чи 8-го км колії) пояснила, що земельна ділянка, де знаходиться лише 7-мий кілометр межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 5622655400:01:001:0352, площею 9,2 га, яка також знаходиться на території Мізоцької сільської ради і перебуває в користуванні АТ "Укрзалізниця". Наведене підтверджується відомостями з публічної кадастрової карти, яка є у відкритому доступі, що може бути встановлено без володіння спеціальними знаннями. Про вказане не могло бути невідоме відповідачу. Відтак, навіть якщо брати до уваги, доводи відповідача, що 8-ий км колії знаходиться на іншій земельній ділянці, то слід врахувати і те, що вона також перебуває в його користуванні, а в сукупності з іншими доказами матеріалами справи довежено, що порубка 6 дерев "ясен" сталась на території, підвідомчій АТ "Укрзалізниця".

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

09.07.2021 працівником виробничого підрозділу "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" регіональної філії "Львівська залізниця" у кварталі 140, виділ 38 захисних лісонасаджень Бродівської виробничої дільниці по напрямку Мізоч - Озеряни, по прив`язці права сторона колії 8 км, 2-3 пк, виявлена незаконна порубка 6 дерев породи "ясен".

Згідно акту №18 огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 09.07.2021, складеного посадовою особою виробничого підрозділу "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" регіональної філії "Львівська залізниця" Шкавронком Ю.І., виявлено факт порубки дерев породи "ясен" у кількості 6 штук у захисних лісонасадженнях ПЧЛД-10 по напрямку Озеряни - Мізоч, по прив`язці права сторона колії 8 км, 2-3 пк, кв. 140, вид. 38, що завдало шкоду лісу (державі) на суму 82 453,98 грн.

10.07.2021 начальник ВСП "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" звернувся до Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області з повідомленням, в якому повідомив про вищезазначену подію (виявлення факту порубки дерев у захисних лісонасадженнях по напрямку Озеряни - Мізоч, по прив`язці права сторона колії 8 км, 2-3 пк, кв. 140, вид. 38).

За вказаним фактом ВП №6 Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні з №120211181130000270 від 10.07.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 246 КК України.

Згідно з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, заява надійшла від гр-на ОСОБА_1 , згідно якої невідома особа 09.07.2021 здійснила вирубку дерев поблизу залізничної колії сполучення Озеряни-Мізоч, на 7 км 2 та 3 пікету.

Відповідно до висновку експерта судової економічної експертизи від 15.08.2023 №СЕ-19/118-23/8568-ЕК (в якому викладено дані відображені вищевказаних акті №18 огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 09.07.2021, повідомлення про скоєння злочину начальник ВСП "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" 10.07.2021, а також витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань), розрахунок розміру шкоди заподіяної лісу внаслідок незаконної порубки 6 дерев породи "ясен" (сироростучий) арифметично підтверджується в сумі 82 453,85 грн.

З метою надання висновку, експерту надсилалась відповідь в.о. начальника дистанції виробничого підрозділу "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" регіональної філії "Львівська залізниця" Антонюка П.Ф. про те, що земельна ділянка та захисні лісонасадження по напрямку Озеряни-Мізоч права сторона колії 8км 2-3пк, де 09.07.2021 була скоєна незаконна порубка дерев, заповідником, територією чи об`єктом природозаповідного фонду або іншим особливо охоронюваним місцем не являється.

Водночас, згідно наданих виробничим підрозділом "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" регіональної філії "Львівська залізниця" документів (лист від 02.05.2025 №ПЧЛ-1/179), вищевказана лісосмуга знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 5622685600:22:001:0001, яка відповідно до Державного акту серії ЯЯ №251882, виданого 31.03.2009, Здолбунівською районною державною адміністрацією, перебуває у користуванні Державного територіально-галузевого об`єднання "Львівська залізниця".

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка з кадастровим номером 5622685600:22:001:0001 площею 46,2906 га, з цільовим призначенням "для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту", є власністю держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації та перебуває у постійному користуванні ПАТ "Українська залізниця" (реєстраційний номер нерухомого майна 1270706656226).

Враховуючи, що особу, яка здійснила незаконні порубки дерев у ході досудового розслідування кримінального правопорушення не встановлено, прокурор звернувся з позовом про відшкодування збитків, завданих державі, в особі Мізоцької селищної ради до лісокористувача - АТ "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Укрзалізниця".

Щодо участі прокурора у цій справі, оцінка обґрунтованості порушення інтересів держави в особі органу, визначеного прокурором позивачем.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 3 ч.1 ст. 1311 Конституції України передбачено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинами 3 та 5 ст. ГПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до ч.4 ст. 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

За змістом ч.1, ч.3, ч.4 та ч.7 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

З системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 р. зі справи №806/1000/17).

Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950) не містить екологічних прав. Але рішення Європейського суду формують судову практику, відповідно до якої визнається, що забруднення навколишньою середовища є причиною порушення основних прав громадян, як права на життя, па повагу до приватного та сімейного життя.

Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини від 27.11.2007 у справі "Хаммер проти Бельгії" суд вирішив, що незважаючи на той факт, що навколишнє середовище прямо не захищене в Конвенції, проте саме по собі воно є цінністю, в якій як суспільство, так і державні органи мають живий інтерес. Економічні міркування і навіть права на власність, не мають виходити на перший план у питаннях охорони навколишнього середовища, зокрема, коли ця сфера законодавчо регулюється державою. Таким чином, державні органи зобов`язані діяти з метою захисту навколишнього середовища.

Оскільки ліси є невід`ємним елементом екосистеми, незаконне вирубування лісового фонду призводить до порушення прав усіх громадян на безпечне довкілля.

Так, у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №910/3486/18 суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від у справі №906/506/18, від 11.04.2019 у справі №904/583/18, від у справі №914/225/18, від 21.05.2019 у справі №921/31/18.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 викладено таку правову позицію:

- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;

- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;

- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо;

- прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, у спірних правовідносинах судам необхідно дослідити: чи знав або повинен був знати компетентний орган про допущені порушення інтересів держави, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся; чи дотримано прокурором розумного строку для надання уповноваженому органу можливості відреагувати на виявлене прокурором порушення та самостійно звернутися до суду з відповідним позовом або ж надати аргументовану відповідь на звернення прокурора.

При цьому, самого лише посилання прокурора про виявлення ним порушення інтересів держави та невжиття органом державної влади (позивачем у справі), на який покладено обов`язок щодо судового захисту інтересів держави, відповідних дій для такого захисту, недостатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом п.2 ч.4 ст. 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

У справі, що слухається, прокурором визначено позивачем Мізоцьку селищну раду Ріненського району Рівненської області.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами (ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Природні ресурси, які перебувають у власності територіальних громад, с складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст. 142 Конституції України). Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на землю та природні ресурси (ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"),

Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України ліси є її національним багатством. Усі ліси на території України, незалежно від форми власності становлять лісовий фонд України і перебувають лід охороною держави.

Основним завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, згідно ст. ст. 1, 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", є збереження природних ресурсів у тому числі лісів.

Право органів місцевого самоврядування щодо подання позовів про стягнення завданої довкіллю шкоди ґрунтується на приписах ст.ст. 13, 142, 145 Конституції України; ст.ст. 15, 19,47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"; ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні",

Статтею 15 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку (ст. 145 Конституції України).

Відповідно до ст. 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", п.7 ч.3 ст.29 та п.4 ч.1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України, збитки, завдані внаслідок незаконної порубки лісових ресурсів, підлягають стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища відповідних сільських рад, на території яких вчинено правопорушення, для подальшого перерозподілу у автоматичному режимі між бюджетами відповідних рівнів.

Збитки, завдані внаслідок незаконної порубки лісових ресурсів на території Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області, у відповідності зі ст. 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", п.7 ч.3 ст.29 та п.4 ч.1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України підлягають стягненню та зарахуванню до місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища відповідних міських рад, на території яких вчинено правопорушення, для подальшого перерозподілу у автоматичному режимі між бюджетами відповідних рівнів.

Оскільки незаконна порубка дерев сталася на території Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області, то саме цей орган вірно визначено прокурором у якості позивачем у цій справі.

В той же час, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, який після виявлення порушень законодавства, про які повідомлено окружною прокуратурою, мав право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів.

Так, Мізоцькою селищною радою Рівненського району Рівненської області належних заходів щодо судового захисту порушених інтересів територіальної громади не вжито.

Зокрема, Здолбунівською окружною прокуратурою 27.03.2025 повідомлено Мізоцьку селищну раду Рівненського району Рівненської області про встановлення факту незаконної рубки деревини на території ради із зазначенням розміру завданої шкоди та вжиття відповідних заходів реагування щодо стягнення шкоди, завданої навколишньому природному середовищу незаконною порубкою деревини в розмірі 82 453,85 грн. (лист№54-424вих-25).

У відповідь на вказаний лист Мізоцька селищна рада листом №457/04-35 від 07.04.2025 повідомила окружну прокуратуру, що не вживала жодних заходів, в тому числі шляхом звернення з позовною заявою до суду, щодо стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" шкоди у сумі 82 453,85 грн, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, та просила представляти інтереси ради з вказаного питання у суді.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін.

Предметом спору у цій справі є стягнення з АТ "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" шкоди, заподіяної лісу внаслідок порушення норм лісового та природоохоронного законодавства.

В силу приписів статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Частинами 1 та 2 ст. 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Стягнення збитків є видом цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до ч.1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Нормами ст. 1192 ЦК України установлено, що, якщо інше не установлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч.1 ст. 22, ст. 611, ч.1 ст. 623 ЦК України).

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації заподіяної навколишньому природному середовищу шкоди.

В силу приписів ст. 69 цього Закону шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Тобто, відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди.

Частиною 2 ст. 19 Лісового кодексу України визначено, що обов`язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.

Приписами ст. 63 цього Кодексу передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно із п.5 ч.1 ст. 64 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від незаконних рубок та інших пошкоджень.

Відповідно до ст. 86 Лісового кодексу України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.

За змістом ч.1 ст. 105 Лісового кодексу України порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п.1 та 5 ч.2 ст. 105 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників; а також у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Згідно з ч.1 ст. 107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, установлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.

Суд зазначає, що вказані вище обов`язки постійних лісокористувачів з питань охорони та захисту лісів є також основними завданнями структурного підрозділу відповідача - Регіональної філії "Львівська залізниця" виробничого підрозділу "Львівська дистанція захисних лісонасаджень", відповідно до Положення про нього.

Однак, матеріалами справи підтверджується факт незаконної вирубки деревини невстановленими особами за відсутності відповідного дозволу на проведення вирубки 6 дерев породи "ясен" у кварталі 140, виділ 38 захисних лісонасаджень Бродівської виробничої дільниці по напрямку Мізоч - Озеряни, по прив`язці права сторона колії 8 км, 2-3 пк.

Факт незаконної порубки підтверджується зокрема:

- актом №18 огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 09.07.2021, складеним посадовою особою виробничого підрозділу "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" регіональної філії "Львівська залізниця" Шкавронком Ю.І.

- зверненням начальника ВСП "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" від 10.07.2021 до Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області з повідомленням про вчинення незаконної порубки дерев у кварталі 140, виділ 38 захисних лісонасаджень Бродівської виробничої дільниці по напрямку Мізоч - Озеряни, по прив`язці права сторона колії 8 км, 2-3 пк.

В той же час, прокуратурою, при зверненні до суду надано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 5622685600:22:001:0001 площею 46,2906 га, з цільовим призначенням "для розміщення та експлуатації будівель і споруд залізничного транспорту", є власністю держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації та перебуває у постійному користуванні ПАТ "Українська залізниця" (реєстраційний номер нерухомого майна 1270706656226).

Проте, у ході розгляду справи судом було з`ясовано, що ділянка 8 км не знаходиться у межах земельної ділянки з кадастровим номером 5622685600:22:001:0001.

Таким чином, суду слід було встановити, чи сталася вищеописана подія у межах земель, відведених відповідачу у якості землекористувача, а відповідно чи є відповідач постійним лісокористувачем, на якого покладена відповідальність щодо забезпечення охорини лісових насаджень на спірній території (квартал 140, виділ 38 захисних лісонасаджень Бродівської виробничої дільниці по напрямку Мізоч - Озеряни, по прив`язці права сторона колії 8 км, 2-3 пк).

У судовому засіданні представник прокуратури з приводу місця вчинення правопорушення (невідповідность даних щодо 7-го чи 8-го км колії) пояснила, що земельна ділянка, де знаходиться лише 7-мий кілометр межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 5622655400:01:001:0352, площею 9,2 га, яка також знаходиться на території Мізоцької сільської ради і перебуває в користуванні АТ "Укрзалізниця". Наведене підтверджується відомостями з публічної кадастрової карти, яка є у відкритому доступі, що може бути встановлено без володіння спеціальними знаннями. Про вказане не могло бути невідоме відповідачу. Відтак, навіть якщо брати до уваги, доводи відповідача, що 8-ий км колії знаходиться на іншій земельній ділянці, то слід врахувати і те, що вона також перебуває в його користуванні, а в сукупності з іншими доказами матеріалами справи доведено, що порубка 6 дерев "ясен" сталась на території, підвідомчій АТ "Укрзалізниця".

Представник відповідача від коментарів з приводу відведення даної ділянки відповідачу утримався, обмежившись посиланням на те, що прокуратурою надано державний акт серії ЯЯ №251881 на земельну ділянку, де розташовано 8 км колії, а не 7 км.

Суд приймає до уваги твердження прокурора та враховує, що за фактом незаконної порубки дерев ВП №6 Рівненського РУП ГУНП в Рівненській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні з №120211181130000270 від 10.07.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 246 КК України.

Згідно з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, заява надійшла від громадянина ОСОБА_1 , згідно якої невідома особа 09.07.2021 здійснила вирубку дерев поблизу залізничної колії сполучення Озеряни-Мізоч, на 7 км 2 та 3 пікету.

Відповідно до висновку експерта судової економічної експертизи від 15.08.2023 №СЕ-19/118-23/8568-ЕК (в якому викладено дані відображені вищевказаних акті №18 огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 09.07.2021, повідомлення про скоєння злочину начальник ВСП "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" 10.07.2021, а також витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань), розрахунок розміру шкоди заподіяної лісу внаслідок незаконної порубки 6 дерев породи "ясен" (сироростучий) арифметично підтверджується в сумі 82 453,85 грн.

Дослідивши дані обставини, суд вважає, що у витягу Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с.23) та протоколом огляду місця події від 09.07.2021 (а.с.24) допущено технічну описку та зазначено, що правопорушення вчинялося на 7 км колії, а не на 8 км.

Однак, як встановлено під час розгляду справи, вказане правопорушення відбулося на 8 км, що вбачається з заяви про вчинення правопорушення лісового господарства (а.с.28, підписана начальником ВСП "Львівська дистанція захисних лісонасаджень") та акту №18 огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 09.07.2021 (а.с.30).

При цьому, суд звертає увагу на той факт, що огляд місця вчинення правопорушення лісового законодавства 09.07.2021 (де зафіксовано правопорушення на 8 км, а не на 7 км) здійснювала та ж сама посадова особа виробничого підрозділу "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" регіональної філії "Львівська залізниця" - ОСОБА_1 , яка згідно витягу Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с.23) є заявником про вчинення кримінального правопорушення щодо незаконної порубки 6 дерев породи ясен.

Також, частково дана помилка прослідковується у висновку висновку експерта (а.с.40), проте вищевикладене не підтверджує того, що незаконну порубку дерев вчинено на земельній ділянці, де відповідач не є постійним лісокористувачем.

Крім того, як слідує з висновку експерта судової економічної експертизи від 15.08.2023 №СЕ-19/118-23/8568-ЕК (а.с.43), проведеного у ході досудового розслідування кримінального провадження №12021181130000270 виробничий підрозділ "Львівська дистанція захисних лісонасаджень" регіональної філії "Львівська залізниця" надавав лист №ПЧЛ-1/628 від 17.07.2023, яким підрозділ повідомляв, що земельна ділянка по напрямку Озеряни-Мізоч права сторона колії 8 км 2-3 пк, де була скоєна незаконна порубка не є заповідником чи іншим охоронюваним місцем, - що є додатковим підтвердження для суду факту скоєння правопорушення на 8 км, а не на 7 км.

Стаття 79 ГПК України викладена в новій редакції Законом від 20.09.2019 (набрав чинності з 17.10.2019).

Поняття достатності доказів замінено на стандарт доказування "вірогідність доказів":

- наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази надані на її спростування;

- питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. Постанова КГС ВС від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Законодавством покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови КГС ВС від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Постанова КГС ВС від 25.06.2020 у справі №924/233/18.

Отож, за результатами дослідження судом наданих сторонами у справі доказів та надання оцінки твердженням представників сторін в сукупності, суд вважає доведеним, що лісосмуга 8 км залізничної колії сполучення Озеряни-Мізоч перебуває в користуванні відповідача. Докази надані прокуратурою на підтвердження цієї обставини є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

У відповідності до ст. 1 Лісового кодексу України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Статтею 4 Лісового кодексу України визначено, що до лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі.

16.05.2007 постановою Кабінету Міністрів України №733 затверджено Порядок поділу лісів на категорії та виділення особливо захисних лісових ділянок, який встановлює єдині вимоги до поділу лісів на категорії, умови та ознаки віднесення їх до таких категорій, а також виділення особливо захисних лісових ділянок з режимом обмеженого лісокористування (надалі - Порядок).

Так, п.7 вказаного Порядку встановлено, що до категорії захисних лісів відносяться лісові ділянки, що виконують функцію захисту навколишнього природного середовища та інженерних об`єктів від негативного впливу природних та антропогенних факторів, зокрема, лісові ділянки (смуги лісів), розташовані у смугах відведення каналів, залізниць та автомобільних доріг.

Відповідно до статей 16, 17 Лісового кодексу України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень.

На підставі досліджених у ході розгляду справи доказів, судом встановлено, а відповідачем не спростовано, що останній дійсно є постійним лісокористувачем земельної ділянки, на якій здійснено незаконну порубку дерев (квартал 140, виділ 38 захисних лісонасаджень Бродівської виробничої дільниці по напрямку Мізоч - Озеряни, по прив`язці права сторона колії 8 км, 2-3 пк).

Відповідно до Положення про регіональну філію "Львівська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - Положення), Філія с відокремленим підрозділом акціонерного товариства "Українська залізниця", який не має статусу юридичної особи. Філія діє від імені АТ "Укрзалізниця" та в його інтересах, здійснює делеговані АТ "Укрзалізниця" функції у визначеному регіоні транспортної мережі, відповідно до мети, завдань та предмету діяльності Товариства.

Відповідно до п.50 ч. 7 Статуту АТ "Українська залізниця" та пп. 50 п.3.2. розділу III Положення РФ "Львівська залізниця", предметом діяльності акціонерного товариства та його регіональної філії є діяльність з виробничого екологічного контролю, моніторингу навколишнього природного середовища, проведення робіт з лісорозведення, утворення, утримання та відновлення захисних лісонасаджень.

Крім того, згідно із пп. 27 п.128 Статуту АТ "Укрзалізниця", голова правління організовує та контролює здійснення в товаристві заходів щодо забезпечення безпеки руху, екологічної, техногенної, пожежної безпеки, Інших заходів щодо цивільного захисту, охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, а також забезпечення охорони праці та реалізації промислової політики.

Також, згідно із пп. 10, 11 п.5.9, Положення РФ "Львівська залізниця", що директор виконавчої Філії відповідає за дотримання законодавства про охорону навколишнього природного середовища; збереження майна, яким наділена Філія, від будь-яких дій, наслідком яких є його відчуження, випадкове знищення або пошкодження.

29.12.2018 наказом №803/оз регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" затверджено Положення про виробничий структурний підрозділ "Львівська залізниця захисних лісонасаджень" регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця".

Так, згідно із п.11 вказаного Положення дистанція захисних лісонасаджень це спеціалізований лісогосподарський підрозділ, створений з метою утримання захисних лісонасаджень у належному стані для забезпечення захисту колії, рухомого складу та інженерних споруд залізниці від несприятливих умов та природних явищ.

Згідно п.12 зазначеного Положення, основними завданнями підрозділу є створення нових, збереження, експлуатація та охорона раніше створених снігозахисних, вітрозахисних, грунтозахистних, огороджувальних, озеленювальних та інших лісонасаджень у смузі відводу Філії, а також на інших землях залізничного транспорту.

До основних завдань підрозділу, згідно Положення, входить також збереження та захист лісонасаджень.

Враховуючи викладене, відповідач - Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" у відповідності до ст. 17 Лісового кодексу України є постійним лісокористувачем, на якого покладено обов`язок забезпечити охорону захисних лісонасаджень на підвідомчій Філії території.

Згідно висновку експерта судової економічної експертизи від 15.08.2023 №СЕ-19/118-23/8568-ЕК проведено розрахунок розміру шкоди заподіяної лісу внаслідок незаконної порубки 6 дерев породи "ясен" (сироростучий), який арифметично підтверджується в сумі 82 453,85 грн.

Отже, оскільки саме на Укрзалізницю, як на постійного лісокористувача покладено обов`язки із забезпечення охорони, відтворення та захисту лісових насаджень, то невжиття посадовими особами відповідача дій по забезпеченню збереження лісового фонду та належної охорони лісових насаджень завдало шкоду навколишньому природному середовищу.

При цьому, заперечуючи проти позовних вимог АТ "Українська залізниця" зазначає, що за змістом ст. 68 Земельного кодексу України та ст. 23 Закону України "Про транспорт" та норм ДБН такі землі є землями залізничного транспорту, до яких віднесено захисні та укріплюючі насадження, які фактично визначено як технологічну захисну природну споруду, яка проектується у відповідності до вимог вказаних ДБН за зазначеними розрахунковими показниками та формулами та залежить від ряду визначених факторів.

Також, відповідач вказує, що із наведених позивачем обставин та долучених доказів чітко вбачається, що залізницею вжито всіх визначених законодавством та залежних від неї заходів щодо охорони лісосмуги та виявлення незаконної рубки лісонасаджень, відтак відсутні підстави для покладення відповідальності на відповідача.

При цьому, суд не приймає до уваги заперечення відповідача з приводу того, що саме особа, визнана винною у незаконній порубці лісу, зобов`язана нести відповідальність за такі дії та відшкодовувати шкоду, в той час як позивачем не доведено, що шкода була завдана лісу саме відповідачем, який оперативно виявив самовільну порубку дерев та негайно проінформував правоохоронні органи, оскільки протиправність поведінки відповідача, у даному випадку, полягає у невиконанні посадовими особами Укрзалізниці належним чином обов`язків щодо охорони і збереження лісового фонду, внаслідок чого навколишньому природному середовищу заподіяно шкоду.

Системний аналіз змісту положень п.1 ч. 2 ст. 19, п.5 ч.1 ст.64, ч. ч. 1, 5 ст. 86, п.5 ч. 2 ст. 105 та ст. 107 Лісового кодексу України свідчить про те, що саме відповідач, як постійний лісокористувач, має нести відповідальність за порушення вимог щодо ведення лісового господарства, зокрема, за незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних порубок на підвідомчій йому території і не має значення, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, так як визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі шкоди внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу (аналогічну позицію викладено у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.12.2019 у справі № 906/133/18).

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 20.02.2020 у справі №920/1106/17, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також і постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов`язків. Тобто проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) невстановленими особами.

Аналогічну правову позицію, викладено у постановах Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №927/1096/16, від 27.03.2018 у справі №909/1111/16, від 09.08.2018 у справі №909/976/17, від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, від 19.09.2018 у справі №925/382/17, від 20.09.2018 у справі №909/495/17, від 20.12.2018 у справі №924/12/18, від 07.06.2019 у справі №914/1960/17, від 20.02.2020 у справі №920/1106/17, від 24.02.2021 у справі №906/366/20, а також постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №909/976/17 від 09.08.2018.

У даній справі, факт незаконної порубки дерев на підвідомчій відповідачеві території, внаслідок чого лісу завдано шкоду, підтверджено матеріалами про лісопорушення, досудовим розслідуванням кримінального провадження та самим відповідачем не заперечується.

Разом з тим, дії відповідача щодо фіксування рубки невстановленими особами жодним чином не спростовують вини відповідача і не свідчать про вжиття усіх заходів належного забезпечення охорони лісу. В свою чергу, кримінальне провадження за даним фактом не спростовує бездіяльності відповідача та незабезпечення належної охорони лісу, внаслідок чого скоєно незаконну порубку та відповідно завдано шкоду довкіллю.

Таким чином, за висновком суду, відповідач, як постійний лісокористувач, не дотримавшись вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, допустив самовільну порубку на підпорядкованій йому території, не забезпечивши збереження не призначених для порубки дерев, не здійснивши комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних порубок, не запобіг порушенням лісового законодавства, своєчасно не виявивши таких порушень і не вживши відповідних заходів щодо їх усунення.

Оцінивши докази у справі в їх сукупності, враховуючи наведені норми чинного законодавства та правові позиції Верховного Суду, господарський суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки наявні визначені приписами ст. 1166 ЦК України елементи цивільного правопорушення для притягнення Укрзалізниці до відповідальності у вигляді стягнення шкоди, а саме: вина та протиправна поведінка відповідача полягає у тому, що всупереч вимог законодавства воно не виконало обов`язок щодо охорони і збереження лісового фонду, унаслідок чого відбулась незаконна порубка дерев, чим спричинено шкоду, розрахунок розміру якої здійснено з урахуванням чинного законодавства України.

Разом з тим, дії відповідача щодо фіксування правоохоронним органом здійсненого невідомими особами правопорушення жодним чином не спростовують вини відповідача і не свідчать про вжиття усіх заходів належного забезпечення охорони лісу. В свою чергу, кримінальне провадження за даним фактом не спростовує бездіяльності відповідача та незабезпечення належної охорони лісу, внаслідок чого скоєно незаконну порубку та відповідно завдано шкоду довкіллю.

Викладене спростовує доводи відповідача щодо відсутності підстав для відшкодування збитків у зв`язку із недоведеністю вини відповідача у вчиненні порушень природоохоронного законодавства, а також причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та завданими державі збитками.

Таким чином, за висновком суду, відповідач, як постійний лісокористувач, не дотримавшись вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, допустив самовільну порубку на підпорядкованій йому території, не забезпечивши збереження не призначених для порубки дерев, не здійснивши комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів від незаконних порубок, не запобіг порушенням лісового законодавства, своєчасно не виявивши таких порушень і не вживши відповідних заходів щодо їх усунення.

Висновки суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. (ч.1 та 4 ст. 11 ГПК України).

Відповідно до ч.5 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. (ч.4 ст. 236 ГПК України).

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Отже, сукупним аналізом наведених вище норм права, взятих судом до уваги тверджень сторін та досліджених доказів, суд констатує достатні правові підстави для задоволення позову в повному обсязі.

Таким чином, за результатами з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом під час розгляду справи, і з наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову і стягнення з відповідача на користь позивача 82 453,85 грн - збитків, завданих державі порушенням природоохоронного законодавства.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч.1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що прокуратурою сплачено судовий збір у розмірі 3 028,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1074 від 02.06.2025, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 123, 124, 126, 129, 222, 236-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця" (вул. Гоголя, 1, м. Львів, Львівський р-н, Львівська обл., 79007, код ЄДРПОУ 40081195) шкоду у сумі 82 453 (вісімдесят дві тисячі чотириста п`ятдесят три) грн 85 коп., завдану порушенням законодавства про охорону навколишнього середовища, до спеціального місцевого бюджету Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області (вул. Тараса Якимчука, 12, с-ще Мізоч, Рівненський р-н, Рівненська обл., 35740, код ЄДРПОУ 04386545; одержувач: ГУК у Рівн.обл/отг Мізоч/24062100, ЄДРПОУ 04386545, банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.), номер рахунку (IBAN): UA398999980333129331000017525; код класифікації доходів бюджету: 24062100).

3.Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" АТ "Українська залізниця" (вул. Гоголя, 1, м. Львів, Львівський р-н, Львівська обл., 79007, код ЄДРПОУ 40081195) на користь Рівненської обласної прокуратури (вул. 16-го Липня, 52, м. Рівне, Рівненська область, 33028, код ЄДРПОУ 02910077; одержувач: р/р UА228201720343130001000015371, МФО 820172, ЗКПО 02910077, банк Державна казначейська служба України, м. Київ, код класифікації видатків бюджету - 2800) 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп. судового збору.

4.Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 261 ГПК України.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повний текст рішення складено та підписано 18 серпня 2025 року.

Суддя Ю.Г. РОМАНЮК