Рішення № 129660017, 21.08.2025, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.08.2025Справа № 910/7284/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСТРЕЙТ"

про стягнення 645 643,53 грн.

Без повідомлення (виклику) представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київська міська рада звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСТРЕЙТ" 645 643,53 грн безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2024 відкрито провадження у справі №910/7284/24, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), встановлено відповідачу строк для подачі відзиву на позов, позивачу для подачі відповіді на відзив.

05.08.2024 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якого відповідач долучив платіжні інструкції на загальну суму 333 652,40 грн, як підтвердження здійснення оплати за користування земельною ділянкою за адресою - вулиця Миколи Василенка, 6, місто Київ. Також відповідач зазначив, що позивачем не враховано положення рішення Ради від 09.12.2021 року № 3704/3745 "Про бюджет міста Києва на 2022 рік" (зі змінами, внесеними, зокрема, рішенням Ради від 13.09.2022 року № 5449/5490) з 01 березня 2022 року по 31 травня 2022 року застосовується ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) в розмірі 0 відсотка.

Крім того, представник відповідача просив суд здійснювати розгляд справи №910/7284/24 в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Так, при відкритті провадження у справі суд, з посиланням на положення процесуального закону, оскільки у справі №910/7284/24 ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і справа є не складною з огляду на наявні в ній матеріали, дійшов висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Водночас, суд звертає увагу, що відповідач не позбавлений права та можливості викладати свої заперечення проти позову у відповідних заявах по суті справи.

У поданому клопотанні представником відповідача не наведено належних обґрунтувань наявності підстав для розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Згідно з ч. 6 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

З огляду на вищенаведене, оскільки предметом позову в даній справі є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи №910/7284/24 в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

09.08.2024 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач не погоджується з доводами відповідача, оскільки положення підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України (за період з 01.03.2022 до 31.12.2022 не нараховується та не сплачується плата за землю) та рішення Ради від 09.12.2021 року № 3704/3745 "Про бюджет міста Києва на 2022 рік" (зі змінами, внесеними, зокрема, рішенням Ради від 13.09.2022 року № 5449/5490), застосовується лише до орендарів земельних ділянок в розумінні земельного та податкового законодавства.

18.09.2024 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.

26.09.2024 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшли письмові пояснення, в якому позивач просив долучити докази до матеріалів справи та поновити строк для їх подання.

Відповідно до положень статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Порядок поновлення та продовження процесуальних строків визначений в статті 119 ГПК України, відповідно до якої суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Поважними визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними і пов`язані з дійсними істотними труднощами для вчинення відповідних процесуальних дій.

Поновлення пропущеного процесуального строку є правом господарського суду, яке він використовує виходячи із поважності причин пропуску строку на оскарження.

За змістом частин 1 та 4 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України пропущений учасником процесуальний строк може бути поновлений судом за умови вчинення учасником процесуальної дії, для вчинення якої було встановлено строк, подання учасником заяви про поновлення процесуального строку та визнання причин пропуску строку поважними, крім випадків, коли Господарським процесуальним кодексом України встановлено неможливість такого поновлення (відповідний висновок викладено у п. 29 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2018 у справі № 904/5995/16). Подання особою клопотання про поновлення процесуального строку не кореспондується з автоматичним поновленням судом такого строку, оскільки клопотання про поновлення процесуального строку, у даному випадку, для подання зустрічного позову у справі, повинно містити обґрунтування причин його пропуску, поважність яких визначається судом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 922/709/18.

Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку.

Отже, в кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює докази, що наведені в обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

З огляду на вищевикладене, суд вважає за можливе задовольнити клопотання представника позивача та поновити строк для подання доказів у справі №910/7284/24.

26.09.2024 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшло клопотання про доручення документів до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 03.10.2024 відмовлено у задоволенні заяви клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСТРЕЙТ" про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Частинами 1, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Враховуючи належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

На земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:69:091:0008 по вулиці Миколи Василенка, 6 у Солом`янському районі міста Києва розташовано об`єкт нежитлової нерухомості - будівля, магазин продовольчих та непродовольчих товарів з розвантажувальною рампою (літ. "А"), загальна площа (кв.м) - 554,9, яка належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "ІСТРЕЙТ".

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №381640975 від 05.06.2024 вбачається, що право власності на зазначену нежитлову будівлю зареєстровано в 25.10.2023 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за TOB "ІСТРЕЙТ", номер відомостей про речове право - 3159260.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3222978142021 від 10.06.2021 земельна ділянка площею 0,3582 га з кадастровим номером 8000000000:69:091:0008, розташована за адресою: м. Київ, Солом`янський р-н, вул. Колекторна, 6, зареєстрована 10.06.2021; інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі відсутня.

Отже, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:69:091:0008 сформована та у розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України є об`єктом цивільних прав.

Водночас, відповідно Інформації з Державного реєстру речових прав № 381474730 від 04.06.2024 на нерухоме майно речові права ТОВ "ІСТРЕЙТ" на земельну ділянку площею 0,0783 га з кадастровим номером 8000000000:69:091:0008, розташована за адресою: м. Київ, Солом`янський р-н, вул. Миколи Василенка, 6, не зареєстровані.

Однак, рішенням ІІ сесії ХІ скликання Київської міської ради від ТОВ "ІСТРЕЙТ", за умови виконання пункту 2 цього рішення, в оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,0783 га (кадастровий номер 8000000000:69:091:0008) для будівництва та обслуговування будівель торгівлі на вул. Миколи Василенка, 6 у Солом`янському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку з розташуванням на земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, що перебуває у Власності ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ІСТРЕЙТ" (право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25 жовтня 2013 року, номер відомостей про речове право 3159260) (категорія земель - землі житлової та громадської забудови, код виду цільового призначення - 03.07, заява ДЦ від 28 червня 2023 року №50393-007596882-031-03, справа 364444419).

Крім того, у пп. 2.8 п. 2 ч. 2 Рішення передбачено обов`язки землекористувача, які необхідно виконати відповідно до вимог статті 96 Земельного кодексу України, а саме: сплатити кошти за користування земельною ділянкою з моменту набуття права власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на ній, до моменту реєстрації права оренди на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі розрахунку Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Позивач зазначив, що відповідач набувши у власність нерухоме майно, право власності або користування на земельну ділянку, на якій воно розташоване, не оформив. Станом на дату звернення із даним позовом, Договір оренди вказаної земельної ділянки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстрований.

При цьому, Головне управління ДПС у місті Києві листом № 19783/5/26-15-04-10-07 від 05.07.2024 повідомило Київську міську раду, ТОВ "ІСТРЕЙТ" не подавало податкової звітності щодо плати за земельну ділянку за адресою: вул. Миколи Василенка, 6 у Солом`янському районі міста Києва, нарахування сум податкових зобов`язань щодо плати за землю за період 19.06.2024-31.05.2024, за вказану земельну ділянку, не здійснювались. Також, ГУ ДПС у місті Києві зазначило, що ТОВ "ІСТРЕЙТ" сплачувало земельний податок, а саме:

2021 рік (04.06.2021)

Всього: 170 816,24 грн в т. ч. 23.06.2021 -24 402,32грн, 21.07.2021-24 402,32грн, 26.08.2021-24 402,32грн, 23.09.2021-24 402,32грн, 22.10.2021-24 402,32грн, 23.11.2021-24 402,32грн, 21.12.2021-24 402,32грн.

2022 рік

Всього: 239 142,69 грн в т. ч. 24.01.20222-24 402,29грн, 22.02.2022-26 842,55грн, 29.03.2022-26 842,55грн, 29.04.2022-26 842,55грн, 30.05.2022-26 842,55грн, 28.06.2022-26 842,55грн, 27.07.2022-26 842,55грн, 29.08.2022-26 842,55грн, 26.09.2022-26 842,55грн.

2023 рік

Всього: 178 502,76 грн в т. ч. 26.01.2023-28 570,70грн, 23.02.2023-30 868,92грн, 23.03.2023-30 868,92грн, 26.04.2023-30 868,92грн, 26.05.2023-30 868,92грн, 27.12.2023-28 184,52 грн.

2024 рік (06.06.2024)

Всього: 150 934,63 грн в т. ч. 26.01.2024-30 868,95грн, 26.02.2024-30 016,42грн, 26.04.2024-30 016,42грн, 26.05.2024-30 016,42грн, 27.05.2024-30 016,42грн.

Позивачем долучено до матеріалів справи лист ГУ ДПС у місті Києві № 28553/5/26-15-04-02-05 від 25.09.2024, з якого вбачається, що ТОВ "ІСТРЕЙТ" не сплачувало за період 2021-2024 податок користування земельною ділянкою площею 0,0783 га (кадастровий номер 8000000000:69:091:0008).

Отже, звертаючись із даним позовом до суду, Київська міська рада вказала, що відповідач, як власник нерухомого майна на земельній ділянці площею 0,0783 га з кадастровим номером 8000000000:69:091:0008 вул. Миколи Василенка, 6 у Солом`янському районі міста Києва, використовує вказану земельну ділянку безоплатно та без достатньої правової підстави, що є підставою для стягнення з ТОВ "ІСТРЕЙТ" безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, що за період з 10.06.2021 по 31.05.2024 становить 645 643,53 грн.

У відзиві на позовну заяву, в якого відповідач долучив платіжні інструкції на загальну суму 333 652,40 грн, як підтвердження здійснення оплати за користування земельною ділянкою за адресою - вулиця Миколи Василенка, 6, місто Київ.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 93 Земельного кодексу України та статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані, зокрема, своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини 1 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.

Згідно з частиною 1 статті 141 Земельного кодексу України підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

За змістом частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтею 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюються відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст. 126 Земельного кодексу України).

Поряд з цим відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Податковим кодексом України встановлено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Таким чином, з урахуванням наведеного, плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Разом з тим, главою 83 Цивільного кодексу України врегульовано відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Згідно з частинами 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За змістом положень глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. Наведені висновки щодо застосування норм права викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) та від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18).

Зі змісту глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України та положень статті 1212 Цивільного кодексу України випливає, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19).

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України (аналогічний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 (провадження № 12-188гс18).

Для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна, безпідставно збережених коштів орендної плати згідно із статтями 1212-1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований необхідно, насамперед, з`ясувати: а) чи наявні правові підстави для використання земельної ділянки; б) яка площа земельної ділянки та чи є вона сформованою відповідно до вимог земельного законодавства; в) в якому розмірі підлягають відшкодуванню доходи, пов`язані із безпідставним збереженням майна, розраховані відповідно до вимог земельного законодавства, а саме на підставі нормативної грошової оцінки землі.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 922/981/18, від 09.02.2021 у справі № 922/3617/19.

Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 у справі № 922/3361/19, від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18 неодноразово зазначав, що при розгляді справ про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді недоотриманої плати підлягають встановленню обставини, зокрема, чи є земельна ділянка сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.

Таким чином, судом встановлено, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими. Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюються відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (стаття 126 Земельного кодексу України).

Земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:69:091:0008, якою користується ТОВ "ІСТРЕЙТ", є власністю територіальної громади міста Києва та перебуває у комунальній власності.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що на земельній ділянці площею 0,0783 га з кадастровим номером 8000000000:69:091:0008 на вул. Миколи Василенка, 6 у Солом`янському районі міста Києва розташований об`єкт нерухомого майна, на який за відповідачем 25.10.2013 зареєстровано право власності.

Однак, рішенням ІІ сесії ХІ скликання Київської міської ради від ТОВ "ІСТРЕЙТ", за умови виконання пункту 2 цього рішення, в оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,0783 га (кадастровий номер 8000000000:69:091:0008) для будівництва та обслуговування будівель торгівлі на вул. Миколи Василенка, 6 у Солом`янському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку з розташуванням на земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, що перебуває у Власності ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ІСТРЕЙТ" (право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25 жовтня 2013 року, номер відомостей про речове право 3159260) (категорія земель - землі житлової та громадської забудови, код виду цільового призначення - 03.07, заява ДЦ від 28 червня 2023 року №50393-007596882-031-03, справа 364444419).

Крім того, у пп. 2.8 п. 2 ч. 2 Рішення передбачено обов`язки землекористувача, які необхідно виконати відповідно до вимог статті 96 Земельного кодексу України, а саме: сплатити кошти за користування земельною ділянкою з моменту набуття права власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на ній, до моменту реєстрації права оренди на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі розрахунку Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Водночас матеріали справи не містять доказів належного оформлення ТОВ "ІСТРЕЙТ" права користування земельною ділянкою площею 0,0783 га (кадастровий номер 8000000000:69:091:0008) на вул. Миколи Василенка, 6 у Солом`янському районі міста Києва шляхом укладення відповідного договору оренди з Київською міською радою та державної реєстрації такого права, що свідчить про те, що відповідач фактично користується вказаною земельною ділянкою без відповідних правових підстав.

Слід зазначити, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими. Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20.

Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 у справі № 922/3361/19, від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі №922/652/18 неодноразово зазначав, що при розгляді справ про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді недоотриманої плати підлягають встановленню обставини, зокрема, чи є земельна ділянка сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.

Згідно зі ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Враховуючи, що в даному випадку земельна ділянка площею 0,0783 га (кадастровий номер 8000000000:69:091:0008) на вул. Миколи Василенка, 6 у Солом`янському районі міста Києва, як об`єкт цивільних прав, сформована та зареєстрована у Державному земельному кадастрі 10.06.2021, то стягненню з ТОВ "ІСТРЕЙТ" підлягають кошти саме у вигляді недоотриманої орендної плати, починаючи з 10.06.2021.

Відповідно до статтей 14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною.

Згідно зі статтею 284 Податкового кодексу України органи самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про оцінку земель" за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною і міською радою.

Згідно з частиною 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20 зазначила, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

На підставі витягу довідки № НГО/2021-35050 про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки (дата виготовлення. 13.12.2021), інформації про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки станом на 18.05.2023 (витяг з Державного земельного кадастру від 02.08.2023 № HB-0001522552023), витягу № Н-9940584912024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок (дата формування витягу:31.05.2024), Додатка 11 до рішення Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2021 рік" від 24.12.2020 № 24/24 (зі змінами); Додатка 11 до рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3704/3745 "Про бюджет міста Києва на 2022 рік" (зі змінами); відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради від 08.12.2022 №5828/5869 "Про бюджет міста Києва на 2023 рік" (зі змінами); відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради "Про бюджет міста Києва на 2024 рік" від 14.12.2023 № 7531/7572 (зі змінами) та за умови відсутності за увесь розрахунковий період орендарів нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, статті 289 Податкового кодексу України з урахуванням відповідних коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель, з 10.06.2021 по 31.05.2024 позивачем здійснено нарахування суми орендної плати, а саме:

- за період 10.06.2021-31.12.2021 на суму 104 237,04 грн;

- за період 01.01.2022-28.02.2022 на суму 32 999,92 грн;

- за період 01.03.2022-31.12.2022 на суму 171 152,13 грн;

- за період 01.01.2023-31.12.2023 на суму 234 778,23 грн;

- за період 01.01.2024-31.05.2024 на суму 102 476,21 грн.

Відповідно до розрахунку проведеного позивачем, розмір безпідставно збережених коштів за фактичне користування ТОВ "ІСТРЕЙТ" земельної ділянки площею 0,0783 га (кадастровий номер 8000000000:69:091:0008) на вул. Миколи Василенка, 6 у Солом`янському районі міста Києва за період з 10.06.2021 по 31.05.2024 становить 645 643,53 грн.

Разом з тим, представник ТОВ "ІСТРЕЙТ" долучив платіжні інструкції на загальну суму 333 652,40 грн, як підтвердження здійснення оплати за користування земельною ділянкою за адресою - вулиця Миколи Василенка, 6, місто Київ.

Однак, суд зазначає, що з наданих відповідачем документів неможливо встановити, за користування якої земельної ділянки був сплачений земельний податок у розмірі 333 652,40 грн, оскільки у призначенні платежу не вказано конкретного кадастрового номеру земельної ділянки.

Крім того, ГУ ДПС у м. Києві до листа від 25.09.2024 № 28553/5/26-15-04-02-05 Головного управління ДПС у м. Києві долучило надало інформацію щодо задекларованих, сплачених податкових зобов`язань та заборгованості по земельному податку за землю ТОВ "Істрейт" за 2021-2024 роки до ДПІ у Солом?янському районі ГУ ДПС у м.Києві, а також надало копії податкових декларацій по земельному податку за землю ТОВ "Істрейт" за 2021-2024 роки.

Як вбачається з листа ГУ ДПС у м. Києві, відповідачу було зараховано податкові зобов`язання по земельному податку за землю згідно поданих декларацій у 2021-2024 роках щодо таких земельних ділянок, а саме: кадастровий номер 8000000000:72:085:026, що знаходиться за адресою: м. Київ, бул. Чоколівський, 23; кадастровий номер 8000000000:69:091:016, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. М. Василенка, 6; кадастровий номер 8000000000:69:128:043, що знаходиться за адресою: м. Київ, бул. Лепсе Івана, 79 А.

Тобто, відповідач не сплачував грошові кошти за користування земельну ділянку за кадастровим номером 8000000000:69:091:0008 площею 0,0783 га, що знаходиться за адресою: вул. Василенка Миколи, 6 у Солом?янському р-н м. Києва, що підтверджується листом від 25.09.2024 № 28553/5/26-15-04-02-05 Головного управління ДПС у м. Києві.

Положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу для земельних ділянок, нормативно грошову оцінку яких проведено, - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки.

Щодо нарахування плати за з 01.03.2022 по 31.12.2022.

Водночас, суд зазначає, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Верховною Радою України 15.03.2022 був прийнятий Закон України № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", яким пункт 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України був доповнений, зокрема, підпунктом 69.14.

Відповідно до пункту 69.14 Перехідних положень Податкового кодексу України (пункт 69 підрозділу 10 розділу ХХ доповнено підпунктом 69.14 згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022; в редакції Закону № 3050-IX від 11.04.2023) за період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Починаючи з 1 січня 2023 року, за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, які включені до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) не нараховується та не сплачується за період з першого числа місяця, в якому було визначено щодо відповідних територій дату початку активних бойових дій або тимчасової окупації, до останнього числа місяця, в якому було завершено активні бойові дії або тимчасова окупація на відповідній території.

Таким чином для застосування вказаної пільги у 2022 році тривалість ведення бойових дій на відповідній території не має правового значення, а користувачі земельних ділянок, звільняються від плати за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за весь період з 01.01.2022 по 31.12.2022 року.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Відповідними указами Президента України строк дії режиму воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався, зокрема, станом на сьогоднішній день воєнний стан продовжено.

Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Відповідно до повідомлення Державної податкової служби України, оприлюдненого на офіційному сайті 18.05.2023, 6 травня 2023 року набув чинності Закон України від 11 квітня 2023 року № 3050-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" (далі Закон № 3050).

Законом змінено механізм визначення переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією (далі Перелік територій). Згідно з Законом Перелік територій визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (пункт 2831.2 статті 2831, пункт 286.1 статті 286, пункт 288.8 статті 288, підпункт 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України).

Постанова Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2022 року № 1364 (далі - Постанова № 1364) визначає деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією.

Зокрема, пунктом 1 Постанови № 1364 визначається орган виконавчої влади (Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій), якому делегуються повноваження щодо затвердження переліку територій, а також визначаються складові переліку територій, вимоги до формату територій, за якими ці території відображаються у переліку, та затверджена форма переліку територій.

Враховуючи зазначене, у контексті Закону № 3050 Постанова № 1364 вважається такою, що встановила порядок визначення Переліку територій.

Таким чином, перелік територій, затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004 (далі наказ № 309), застосовується при справлянні плати за землю на відповідних територіях.

Відповідно до пункту 2.11. розділу другого Переліку територій активних бойових дій, який визначає території активних бойових дій, до відповідного переліку включена в період із 24.02.2022 по 30.04.2022 вся територія міста Києва, яка визначалася як територія активних бойових дій.

Згідно з підпунктом 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Кодексу (у редакції Закону № 3050) власники та користувачі земельних ділянок не нараховують та не сплачують плату за землю (земельний податок та/або орендна плата) на територіях активних бойових дій або тимчасово окупованих російською федерацією:

- Фізичні особи:

2022 рік з 1 січня до 31 грудня; 2023 рік з першого числа місяця, в якому було визначено щодо відповідних територій дату початку активних бойових дій або тимчасової окупації, до останнього числа місяця, в якому було завершено активні бойові дії або тимчасова окупація на відповідній території;

- Юридичні особи та фізичні особи - підприємці:

2022 рік з 1 березня до 31 грудня; 2023 рік з першого числа місяця, в якому було визначено щодо відповідних територій дату початку активних бойових дій або тимчасової окупації, до останнього числа місяця, в якому було завершено активні бойові дії або тимчасова окупація на відповідній території.

Для цілей справляння плати за землю відповідно до підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Кодексу застосовується тільки перелік територій активних бойових дій (частина друга розділу І) та тимчасово окупованих російською федерацією (розділ ІІ).

Як наслідок, за період з 1 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року відповідач не повинен був платити плату за користування земельною ділянкою безвідносно до укладення ним договору оренди чи без нього; стягнення з відповідача суми 292 669,21 грн. в якості орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровими номером 8000000000:69:264:0002 за період з 1 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року є неправомірним.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення суми безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою за період з 01.03.2022 по 31.12.2022 в розмірі 171 152,13 грн. є безпідставним, оскільки за вказаний період, по м. Києву згідно з п.п. 69.14 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ "перехідні положення" Податкового кодексу України (в редакції Закон України від 11.04.2023 № 3050-ІХ) не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та/або орендна плата)

За таких обставин, з урахуванням вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСТРЕЙТ" в частині стягнення 474 491,40 грн, тобто, за виключенням з розрахунку періоду з 01.03.2022 по 31.12.2022.

Згідно зі статтею 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 01.07.2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", заява № 37801/97, п. 36).

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України" (Заява № 4241/03) зазначено, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27.10.1993 року в справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, № 274).

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27.09.2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 року в справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Київської міської ради задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСТРЕЙТ" (49069, місто Дніпро, пр.Богдана Хмельницького, будинок, 13, код ЄДРПОУ 37213365) на користь Київської міської ради (01044, місто Київ, вул.Хрещатик, будинок 36, код ЄДРПОУ 22883141) безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою в розмірі 474 491 грн. (чотириста сімдесят сім тисяч чотириста дев`яносто один) 40 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 7117 грн. (сім тисяч сто сімнадцять) 37 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Рішення складно та підписано: 21.08.2025.

Суддя М.Є.Літвінова