Рішення № 129632125, 13.08.2025, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.08.2025Справа № 910/6809/25

Суддя Господарського суду міста Києва Чинчин О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» (04071, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЕЛЕКТРИКІВ, будинок 8, ідентифікаційний код юридичної особи 00017733) до проДержавного підприємства «Адміністрація морських портів України» (01135, місто Київ, пр.Берестейський, будинок 14, ідентифікаційний код юридичної особи 38727770) стягнення заборгованості у розмірі 132 504 грн. 07 коп.Представники: без повідомлення представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Приватне акціонерне товариство «Судноплавна компанія «Укррічфлот» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (надалі також - «Відповідач») про стягнення заборгованості у розмірі 132 504 грн. 07 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для стягнення 3% річних та інфляційних у зв`язку з невиконанням рішення Господарського суду міста Києва 10.11.2022 р. у справі №910/1925/21.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2025 року позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про стягнення заборгованості у розмірі 132 504 грн. 07 коп. залишено без руху.

10.06.2025 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2025 року відкрито провадження у справі №910/6809/25, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

30.06.2025 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшов відзив на позов.

07.07.2025 року через систему «Електронний суд» від Позивача надійшла відповідь на відзив.

14.07.2025 року через систему «Електронний суд» від Відповідача надійшли заперечення.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення Сторін про розгляд справи Судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала суду про відкриття провадження у справі від 13.06.2025 року була направлена до електронного кабінету Сторін у порядку, визначеному законом, що підтверджується повідомленнями про доставлення процесуального документа до електронного кабінету Сторін.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2022 року по справі №910/1925/21, залишеним без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2023 року та Верховного Суду від 25.07.2023 року, позов Приватного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" задоволено. Стягнуто з Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на користь Приватного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" 7 224 514,34 грн майнової шкоди та 108 367,71 грн витрат зі сплати судового збору. (а.с.10-17, 31-35)

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2022 у справі №910/1925/21 заяву Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» про розподіл судових витрат задоволено. Стягнуто з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 344 402,67 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 року ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.12.2022 у справі №910/1925/21 скасовано та ухвалено додаткове рішення, яким заяву Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» 186 308,67 грн витрат на професійну правничу допомогу. (а.с.36-40)

Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.05.2023 року клопотання Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» про розподіл судових витрат задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» 112 983,24 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції. В решті клопотання Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» про розподіл судових витрат відмовлено. (а.с.27-30)

20.06.2023 року на виконання рішення та постанови Північного апеляційного господарського суду видано Накази.

На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2022 року, постанови Північного апеляційного господарського суду від 08.05.2023 року, постанови Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 року по справі №910/1925/21 Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» було перераховано на користь Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» грошові кошти у загальному розмірі 7 632 173 грн. 96 коп., що підтверджується платіжними інструкціями №569 від 18.08.2023 р. на суму 7 224 514,34 грн.; №570 від 18.08.2023 р. на суму 108 367,71 грн., №571 від 18.08.2023 р. на суму 186 308,67 грн., №572 від 18.08.2023 р. на суму 112 983,24 грн. (а.с.24-25)

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Відповідачем виконано рішення суду з простроченням платежу та не у повному обсязі. Таким чином, враховуючи неналежне виконання Відповідачем судових рішень, Позивач просить суд стягнути з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» інфляційні у розмірі 52 567 грн. 34 коп., 3% річних у розмірі 79 936 грн. 73 коп.

Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що закон не встановлює строків, протягом яких такі судові рішення мають бути виконані. Відповідно й дата набрання рішенням законної сили не є підставою для початку обраховування строку для нарахування 3% річних та інфляційних втрат. Крім того, нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних на судовий збір та на суму витрат на професійну правничу допомогу, оскільки вказані суми не є заборгованістю, яка утворилась внаслідок невиконання боржником зобов`язань за договорами. Також просив суд зменшити розмір 3% річних та інфляційних.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

При цьому під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи № 912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи № 910/11511/18.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2022 року по справі №910/1925/21, залишеним без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2023 року та Верховного Суду від 25.07.2023 року, позов Приватного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" задоволено. Стягнуто з Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на користь Приватного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" 7 224 514,34 грн майнової шкоди та 108 367,71 грн витрат зі сплати судового збору. (а.с.10-17, 31-35)

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2022 у справі №910/1925/21 заяву Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» про розподіл судових витрат задоволено. Стягнуто з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 344 402,67 грн.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 року ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.12.2022 у справі №910/1925/21 скасовано та ухвалено додаткове рішення, яким заяву Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» 186 308,67 грн витрат на професійну правничу допомогу. (а.с.36-40)

Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.05.2023 року клопотання Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» про розподіл судових витрат задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» 112 983,24 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції. В решті клопотання Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» про розподіл судових витрат відмовлено. (а.с.27-30)

20.06.2023 року на виконання рішення та постанови Північного апеляційного господарського суду видано Накази.

Судом встановлено, що рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2022 року по справі №910/1925/21 набрало законної сили 11.04.2023 року, постанова Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 року - 18.04.2023 року, додаткова постанова Північного апеляційного господарського суду від 08.05.2023 року - 08.05.2023 року.

Згідно з положеннями статей 18, 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Отже, з моменту постановлення судових рішень у справі №910/1925/21, які набрали законної сили, у Відповідача виник обов`язок з їх виконання.

Відповідно до норм статей 598 - 609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов`язання. В той же час, приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, суми інфляційних та процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов`язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Відповідно до частини 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 24.05.2018 у справі №922/2391/16 та 30.08.2022 у справі №904/1427/21).

Таким чином, судове рішення у справі №910/1925/21 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, а тому факт завдання Позивачу шкоди у розмірі 7 224 514,34 грн. та наявності усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення підтверджено рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2022 року по справі №910/1925/21, яке набрало законної сили.

Судом встановлено, що на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2022 року, постанови Північного апеляційного господарського суду від 08.05.2023 року, постанови Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 року по справі №910/1925/21 Державним підприємством «Адміністрація морських портів України» було перераховано на користь Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» грошові кошти у загальному розмірі 7 632 173 грн. 96 коп., що підтверджується платіжними інструкціями №569 від 18.08.2023 р. на суму 7 224 514,34 грн.; №570 від 18.08.2023 р. на суму 108 367,71 грн., №571 від 18.08.2023 р. на суму 186 308,67 грн., №572 від 18.08.2023 р. на суму 112 983,24 грн. (а.с.24-25)

Враховуючи викладене, з урахуванням того, що рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2022 року по справі №910/1925/21 набрало законної сили 11.04.2023 року, постанова Північного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 року - 18.04.2023 року, додаткова постанова Північного апеляційного господарського суду від 08.05.2023 року - 08.05.2023 року, та були виконані боржником 18.08.2023 року, що є підставою для нарахування Відповідачу 3% річних та інфляційних, оскільки за змістом статей 625, 1212 Цивільного кодексу України положення статті 625 Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань.

Згідно із частиною першою статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 цього Кодексу передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за час прострочення.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Вказане узгоджується із сталою правовою позицією щодо відповідальності боржника за невиконання грошового зобов`язання за рішенням суду, яка викладена постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду в постановах від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) та від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).

При цьому Суд зазначає, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, норма статті 625 ЦК України не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Оскільки грошове зобов`язання Відповідача не припинилося внаслідок набрання рішення законної сили, нарахування 3% річних та інфляційних втрат згідно зі статтею 625 ЦК України у даній справі належить здійснювати на суму боргу, стягнуту цим судовим рішенням до її повної сплати боржником, без урахування стягнутих за судовим рішенням судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

Неможливість проведення нарахувань на стягнуті суми судового збору та витрат на правничу допомогу обумовлена тим, що стаття 625 ЦК України допускає застосування відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання, яке виникло у матеріальних правовідносинах. У той же ж час, судові витрати мають процесуально-правову природу, а видача судового наказу не породила виникнення нового зобов`язання у Відповідача. Відтак, враховуючи обставини цієї справи, Суд вважає, що Позивач неправомірно визначив базу для нарахування інфляційних та 3% річних, безпідставно включивши до їх складу суми, які мають процесуальне походження.

За таких підстав, позовні вимоги Позивача в частині стягнення 3% річних за загальний період прострочки з 12.04.2023 року по 17.08.2025 р. у розмірі 3 930 грн. 88 коп. та інфляційних за загальний період прострочки з 01.05.2023 року по 31.07.2025 р. у розмірі 2 272 грн. 01 коп., нараховані на витрати на правову допомогу та витрати на професійну правничу допомогу, задоволенню не підлягають.

При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 12.04.2023 року по 17.08.2025 р. у розмірі 76 005 грн. 85 коп. та інфляційні за загальний період прострочки з 01.05.2023 року по 31.07.2025 р. у розмірі 50 295 грн. 33 коп., нараховані на суму заборгованості у розмірі 7 224 514,34 грн., стягнуту рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2022 року по справі №910/1925/21, залишеним без змін постановами Північного апеляційного господарського суду від 11.04.2023 року та Верховного Суду від 25.07.2023 року.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року).

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки Відповідачем виконання судових рішень за загальний період прострочки з 12.04.2023 року по 17.08.2025 р. у розмірі 76 005 грн. 85 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року)

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями ст. 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Відповідно до ст. 3 вищевказаного Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання в зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, за загальний період прострочки з 01.05.2023 року по 31.07.2025 р. у розмірі 50 295 грн. 33 коп. вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у повному обсязі.

Що стосується клопотання Відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних, Суд зазначає.

Так, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23).

Інфляційні втрати та проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов`язання і входять до складу такого зобов`язання (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2025 року у справі №903/602/24 зазначено, що суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.

Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов`язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.

Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.

Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519).

Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об`єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати.

Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.

Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов`язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.

Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат - висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року у справі № 904/4334/22, від 24 січня 2024 року у справі № 917/991/22, від 01 жовтня 2024 року у справі № 910/18091/23 та від 05 листопада 2024 року у справі № 902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 712/4975/22.

З огляду на наведені у цій постанові висновки, для забезпечення передбачуваності правозастосовчої практики Велика Палата Верховного Суду конкретизувала правовий висновок, викладений в її постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) та зазначила, що три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є законодавчо встановленим та мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.

За таких підстав, клопотання Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» про зменшення розміру 3% річних та інфляційних задоволенню не підлягають.

Таким чином, з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» на користь Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» підлягає стягненню 3% річних у розмірі 76 005 грн. 85 коп., інфляційні у розмірі 50 295 грн. 33 коп.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, Суд звертає увагу Позивача, що відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Вказана норма набрала чинності з 04 жовтня 2021 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року по справі № 916/228/22 зазначено, що особи, які після 04 жовтня 2021 року подають до суду документи в електронній формі з використанням системи «Електронний суд», мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України «Про судовий збір», щодо відсутності підстав вимагати сплати судового збору без урахування понижуючого коефіцієнта.

За таких підстав, з урахуванням того, що Позивачем позовна заява була подана з використанням системи «Електронний суд», при зверненні до суду з вказаним позовом підлягає застосуванню норми ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір», а тому Позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 2 422 грн. 40 коп.

Частиною першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі:1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; 2) повернення заяви або скарги; 3) відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; 4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); 5) закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Таким чином, Позивач має право звернутися до суду з відповідним клопотанням про повернення надмірно сплаченого судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ

1. Позов Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» - задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (01135, місто Київ, пр.Берестейський, будинок 14, ідентифікаційний код юридичної особи 38727770) на користь Приватного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» (04071, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЕЛЕКТРИКІВ, будинок 8, ідентифікаційний код юридичної особи 00017733) 3% річних у розмірі 76 005 (сімдесят шість тисяч п`ять) грн. 85 коп., інфляційні у розмірі 50 295 (п`ятдесят тисяч двісті дев`яносто п`ять) грн. 33 коп. та судовий збір у розмірі 2 309 (дві тисячі триста дев`ять) грн. 00 коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 13 серпня 2025 року.

Суддя О.В. Чинчин