Ухвала суду № 129625207, 20.08.2025, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа № 442/6244/25

Провадження № 2-о/442/482/2025

УХВАЛА

п р о з а л и ш е н н я з а я в и б е з р у х у

"20" серпня 2025 р. м. Дрогобич

Головуюча - суддя Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області Курус Р.І., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин, за участю заінтересованої особи Дрогобицького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, -

в с т а н о в и л а :

19.08.2025 заявник ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою, в якій просить: встановити факт, що в актовому записі №538 про народження № НОМЕР_1 від 05.08.1961 допущено помилку в написанні прізвища, а саме, зазначено як " ОСОБА_2 " замість правильного " ОСОБА_2 ", внести зміни до вищезгаданого свідоцтва в частині запису прізвища дитини, вказавши прізвище « ОСОБА_2 » замість « ОСОБА_2 »; встановити факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є однією особою, матір`ю для ОСОБА_1 .

Вирішуючи питання про відкриття провадження суддею встановлені обставини, які свідчать про невідповідність заяви вимогам цивільно-процесуального кодексу, виходячи з наступного.

Порядок звернення до суду з позовною заявою урегульований Цивільним процесуальним кодексом України. Подання заяви має відбуватись з дотриманням певних умов, які передбачені, зокрема, в статті 175, 177, 297 ЦПК України.

Наслідком недотримання зазначених умов є залишення позовної заяви без руху, а у разі, якщо цей недолік не буде усунуто у строк, установлений судом, визнання заяви неподаною та її повернення позивачеві (стаття 185 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов`язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету.

У пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» звертається увага судів на те, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» передбачено, що вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим конкретною статтею про зміст заяви. Якщо в заяві не зазначено з яких причин неможливо одержати або відновити документ, що посвідчує даний факт, до заяви не приєднано довідки про неможливість одержання чи відновлення необхідних документів, суддя постановляє ухвалу про залишення заяви без руху і надає заявникові строк для виправлення недоліків. У разі невиконання цих вказівок заява вважається неподаною і повертається заявникові, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу.

Згідно ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Крім цього, у відповідності до ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до статті 1 цього Закону судовим збором є збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

До матеріалів справи долучено квитанцію про сплачу судового збору на суму 610,20 грн. від 10.07.2025.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про судовий збір», судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. Кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади, а також на забезпечення архітектурної доступності приміщень судів, доступності інформації, що розміщується в суді, для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення.

Саме суд повинен перевірити, що платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою, тощо, які додаються до позовної заяви (заяви, скарги), містять відомості про те, за яку саме позовну заяву (заяву, скаргу, дію) сплачується судовий збір.

Оскільки законодавством не встановлено певного порядку проставлення на розрахункових документах на переказ коштів відмітки про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, то суди, виконуючи наведені вище вимоги закону, повинні перевіряти таке зарахування, використовуючи способи, передбачені законодавством, зокрема в разі необхідності отримувати таку інформацію з Державної казначейської служби України, що забезпечує казначейське обслуговування цього фонду.

Таким чином обов`язок перевірки факту зарахування судового збору покладається на суд.

В той же час, зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України, сплаченого ОСОБА_5 згідно з квитанцією від 10.07.2025 - не встановлено.

Крім того, згідно даних системи документообігу суду дана квитанція вже була раніше врахована в іншій цивільній справі №442/5330/25 за заявою ОСОБА_1 .

З таких підстав, вважаю, що заявником судовий збір не сплачено, будь-яких документів, які б підтверджували підстави для звільнення заявниці від сплати судового збору відповідно до закону останньою до матеріалів заяви не долучено.

Отже, як зазначено вище, заявником заявлено дві вимоги про встановлення факту в порядку окремого провадження.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» - судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» - за подання до суду заяви у справах окремого провадження, яка подана фізичною особою, ставка судового збору встановлюється у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Станом на 01 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3028 грн.

Таким чином, за подання заяви у справах окремого провадження, яка подана фізичною особою заявнику, в даному випадку, належить сплатити судовий збір в розмірі 605,60 грн (3028*0,2 = 605,60).

Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЗУ «Про судовий збір» - у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Так, враховуючи, що позивачем заявлено дві вимоги про встановлення факту в окремому провадженні, а відтак, останній слід сплатити судовий збір за кожною вимогою у розмірі по 605,60 грн., а всього 1211,20 грн. відповідно до платіжних реквізитів: Отримувач коштів ГУК Львiв/Дрогобицька тг/22030101; Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38008294; Банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.); Код банку отримувача (МФО) 899998; Рахунок отримувача - UA628999980313121206000013931; Код класифікації доходів бюджету - 22030101; Призначення платежу*;101;_(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і має відповідну відмітку у паспорті); Судовий збір, за позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області (назва суду, де розглядається справа).

Слід зазначити, що в рішенні у справі «Креуз проти Польщі» Європейський Суд з прав людини зазначив, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів (в даному випадку заяви), які вони мають розглянути, не може вважатись обмеженням доступу до суду.

Крім цього, згідно з пунктом 5 частини 3 статті 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Відповідно до статті 318 ЦПК України у заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт.

До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.

З системного аналізу наведених норм вбачається, що суди встановлюють юридичні факти тільки у разі, коли особою вчинено всі можливі заходи по отриманню необхідних документів.

І тільки у разі наявності об`єктивних причин, які не залежать від волі особи, що обумовлюють неможливість отримання документу на підтвердження юридичного факту, такий факт може встановити суд у порядку окремого провадження.

У справах даної категорії, разом із заявою про встановлення факту родинних відносин заявник повинен подати суду не тільки відмову органу, що видав документ про внесення виправлень у документи, що підтверджують родинні відносини, але і достовірні дані про те, що встановлення факту породжує для них юридичні наслідки і не пов`язане із спором про право.

Частиною третьою статті 315 ЦПК України визначено, що справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об`єднанні громадян, а також свідоцтв що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 12 Постанови № 5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» заяви про встановлення факту належності свідоцтв, що їх видають органи реєстрації актів цивільного стану, та інших документів, що посвідчують особу, не підлягають розгляду в окремому провадженні, оскільки ці питання вирішуються органом, який видав документ. Судами також не встановлюється тотожність осіб, а також імені, по батькові та прізвища осіб, по-різному записаних у документах.

Водночас, згідно з положеннями частини 2 статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У пунктах 3, 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.07.1995 №7 «Про практику розгляду судами справ про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану» вказано, що суд розглядає заяви про встановлення неправильності запису в акті громадянського стану як у випадках не виправлення органами реєстрації актів громадянського стану помилок, допущених при складанні актового запису, так і при відмові зазначених органів внести в ці записи передбачені законодавством зміни (прізвища, імені, по батькові тощо) і доповнення (наприклад, про національність і громадянство батьків). З такими заявами до суду можуть звертатися особи, щодо яких складено актовий запис. Суд постановляє рішення про неправильність запису в акті громадянського стану, саме в тій частині цього запису, в якій встановлено неправильність, а не запису всього акта громадянського стану.

Виходячи з того, що рішення суду, яким встановлено неправильність запису в акті громадянського стану є підставою для виправлення такого запису органами реєстрації актів громадянського стану, у резолютивній частині рішення повинно бути зазначено, який запис є неправильним, яким органом реєстрації актів громадянського стану і щодо яких осіб він складений, номер і дата запису та які виправлення, зміни чи доповнення слід до них внести.

Відповідно до частини 1 статті 9, частини 1 статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи й офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті.

Внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку.

Порядок внесення змін до актових записів цивільного стану також регулюють Правила внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року № 96/5 (далі Правила № 96/5).

Згідно з пунктом 1.1 розділу І Правил № 96/5 внесення змін до актових записів цивільного стану, які складено органами державної реєстрації актів цивільного стану України, проводиться відділами державної реєстрації актів цивільного стану міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі відділи державної реєстрації актів цивільного стану) у випадках, передбачених чинним законодавством.

У разі відмови у внесенні змін до актових записів цивільного стану у висновку відділу державної реєстрації актів цивільного стану вказуються причини відмови та зазначається про можливість оскарження його у судовому порядку.

Відповідно до пункту 2.13 розділу ІІ Правил № 96/5 підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є, зокрема, рішення суду про встановлення неправильності в актовому записі цивільного стану та інші, у яких зазначено про внесення конкретних змін в актові записи цивільного стану.

Отже, внесення змін до Державного реєстру актів цивільного стану у зв`язку з неправильністю актового запису про народження здійснюється на підставі відповідного рішення суду про встановлення факту неправильності актового запису.

При цьому, з системного аналізу наведених норм вбачається, що заявник не позбавлений можливості звернутися до відповідного уповноваженого органу з метою внесення змін до свідоцтва про народження, однак такої відмови до матеріалів заяви не додано.

Доводи заявниці про відсутність у неї обов`язку звертатись до Державного реєстру актів цивільного стану у зв`язку з неправильністю актового запису про народження є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Згідно з ч. 1, 2, 4, 5 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

До письмових доказів, викладених іноземною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку ст. 79 Закону України «Про нотаріат».

Пунктом 2.1. гл. 8 р. ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України № 296/5 від 22.02.2012, визначено, якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими цим Порядком.

Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.06.2019 у справі № 910/4473/17.

При цьому установлено, що заявником до заяви надано дві копії письмових доказів під назвою "свидетельство о рождении", які складені іноземною мовою. При цьому переклад їх українською мовою відсутній, що позбавляє суд можливості оцінити їхній зміст

Також переклад має бути завіреним належним чином.

Частинами 1, 2 ст. 185 ЦПК України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Вимогами ч. 1 ст. 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту, зокрема, прав та інтересів фізичних осіб. Частиною 2 зазначеної статті закріплено обов`язок суду та учасників судового процесу керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Отже, завданнями судочинства мають керуватися не лише суд, а й сторони.

Таким чином, з наведених норм вбачається, що заявник, звертаючись до суду з відповідною заявою, з метою ефективного захисту своїх законних інтересів, зобов`язаний оформити таку у відповідності до вимог цивільного-процесуального кодексу, що сприятиме її своєчасному розгляду і вирішенню.

При цьому враховую правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2019 (провадження № 11-490сап19), згідно з яким відкриття провадження у справі за заявою, яка не відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства, є свідченням надання заявнику привілеїв, не передбачених законом.

За такихобставин данузаяву необхіднозалишити безруху,надавши заявникустрок дляусунення її недоліків.

Керуючись ст. ст. 175, 177, 185, 297 ЦПК України, суддя

у х в а л и л а :

Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин, за участю заінтересованої особи Дрогобицького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції - залишити без руху.

Запропонувати заявнику у п`ятиденний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки заяви, зазначені в мотивувальній частині ухвали суду.

Роз`яснити заявнику, що інакше заява буде вважатися неподаною та повернута їй.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і оскарженню не підлягає.

Головуюча-суддя Курус Р.І.