Рішення № 129623319, 11.08.2025, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/1646/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2025 року м. Київ

Подільський районний суд м.Києва у складі:

головуючої судді Якимець О.І.,

за участю секретаря судового засідання Карпишиної К.С.,

учасники справи: не з`явились.

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юрфактор Сервіс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою та виселення,

в с т а н о в и в :

06 лютого 2020 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Юрфактор Сервіс» звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою та виселення.

В обґрунтування позову зазначає, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 , яку він набув у власність відповідно до Свідоцтва на право власності від 16.09.2019 виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорней В.В. № 1431. Право власності позивача на зазначене майно також підтверджується відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно: номер запису про право власності: 33243049 від 16.09.2019; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1915169780000.

Як зазначається у позові, попереднім власником вказаної квартири була ОСОБА_1 , яка втратила право користування внаслідок припинення її права власності на це майно в силу положень ст. 346 Цивільного Кодексу України. Інші відповідачі є членами сім`ї колишнього власника цієї квартири, право користування котрою у них існувало лише за наявності у власника приватної власності на це майно, а отже припинення права власності на житло припинило право членів його сім`ї на користування цією квартирою.

Зауважується, що чинним законодавством не передбачено перехід прав та обов`язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів сім`ї колишнього власника.

Натомість, як стверджується у позові, до цього часу відповідачі залишаються проживати в квартирі АДРЕСА_1 , що належить позивачу.

При цьому, вказується, що будь-яких погоджень між ТОВ «Юрфактор Сервіс» та відповідачами щодо користування цим житлом сторони не досягали.

Акцентується, що наявність факту проживання відповідачів за вищевказаною адресою, за відсутності у останніх юридичного права та підстав продовжувати користуватися таким приміщенням, фактично перешкоджає позивачу реалізації своїх правомочностей власника, оскільки квартира фактично обтяжена правом на проживання у ній колишнього власника та членів його сім`ї.

Разом з тим, у позові звертається увага на те, що у даному випадку відповідач ( ОСОБА_1 ) втрачає лише право на користування житлом належним позивачу, а не позбувається такого права взагалі, оскільки є власником іншого житла і не набуває статусу безхатченка і це не буде для неї надмірним тягарем, оскільки, згідно з інформаційної довідки № 198942844 від 04.02.2020 у власності ОСОБА_1 перебуває два об`єкта житлової нерухомості: 1/4 частки квартири по АДРЕСА_2 та квартира, що находиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Таким чином, позивач просить суд, усунути перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом визнання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 такими, що втратили право користування квартирою та виселити останніх із зазначеної квартири.

15.11.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому, відповідач вважає, що даний позов є безпідставним та задоволенню не підлягає.

У відзиві зазначається, що у вересні 2011 ОСОБА_1 зі своїм чоловіком за спільні сімейні кошти придбали 4-кімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_4 .

Вказується, що ця квартира придбана в зареєстрованому шлюбі і належить їй та її чоловіку на праві спільної сумісної власності. Таким чином особисто ОСОБА_1 належить лише 1/2 частина вказаної квартири.

Відповідач наголошує, що жодного рішення суду про стягнення заборгованості за споживчим кредитом на придбання автомобіля за рахунок житла (квартири) та згідно ст. 371 ЦК України звернення стягнення на частку майна, що у спільній сумісній власності не існує.

У відзиві також звертається увага на те, що в Подільському районному суді м. Києва знаходиться цивільна справа № 758/13899/19 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Юрфактор», АТ «Укрсоцбанк», треті особи: ОСОБА_4 , Служба у справах дітей та сім?ї Подільської РДА у м. Києві, ДП «Сетам», приватний виконавець Яцишин Андрій Миколайович, приватний нотаріус Чорнєй Віта Володимирівна про визнання прилюдних електронних торгів, протоколу проведення електронних торгів та акту недійсними.

Крім того, ОСОБА_1 стверджує, що судового рішення з продажу 4-х кімнатної квартири за адресою АДРЕСА_4 в рахунок погашення кредиту не існує, вона ніколи не підписувала іпотечного кредитного договору, а видом забезпечення був автомобіль Тойота Ленд Крузер, державну реєстрацію предмета іпотеки стосовно своєї нерухомості ніколи не вчиняла.

На думку відповідача, група осіб навмисне у Свідоцтві про право власності на квартиру після проведення електронних торгів навмисне послалася на Закон України «Про іпотеку», щоб не отримувати дозвіл Служби у справах дітей.

31.07.2025 до суду надійшли пояснення третьої особи, у яких вказується, що Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в м. Києві державної адміністрації не підтримує позовні вимоги ТОВ «Юрфактор Сервіс» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні майном.

У поясненнях зауважується, що неповнолітні ОСОБА_2 , ОСОБА_3 мають реєстрацію місця проживання та фактично проживають за адресою: АДРЕСА_4 .

Також звертається увага на те, що відповідач ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом зі своїми дітьми: неповнолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у разі задоволення позовних вимог втратить право на користування житлом, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , що на даний час належить позивачу - ТОВ «Юрфактор Сервіс».

Як наголошується у поясненнях, відповідач та її діти втратили право на користування та реєстрацію місця проживання в 1 кімнатній квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , що є приватною власністю відповідача, оскільки перебуває на тимчасово окупованій територіях України російськими військами.

Таким чином, Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації просить відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ «Юрфактор Сервіс» про усунення перешкод в користуванні майном, оскільки втрата житла та постійного місця проживання може призвести до порушення прав дитини, зокрема права на житло, освіту, охорону здоров`я та соціальний захист.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2020 суддею у справі визначено Васильченка О.В.

11 червня 2020 року ухвалою судді прийнято позовну заяву до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Розпорядженням керівника апарату Подільського районного суду міста Києва № 2124 від 17.05.2021 у зв`язку з звільненням у відставку головуючого судді ОСОБА_6 , призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

17.05.2021 у справі проведено повторний автоматизований розподіл справи за результатами якого головуючим суддею (суддею-доповідачем) у справі визначено суддю Якимець О. І.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 24.05.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, вирішено розглядати справу за правилами загального провадження.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 24.05.2021 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк протягом п`яти днів з вручення ухвали для усунення недоліків.

18.06.2021 надійшла заява про виправлення недоліків позовної заяви з додатками.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 29.06.2021 призначено судове засідання для розгляду справи.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 14.09.2021 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті за правилами загального позовного провадження.

26.11.2021 ухвалою Подільського районного суду міста Києва заяву ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі № 758/1646/20 задоволено, вирішено зупинити провадження у справі № 758/1646/20 до набрання законної сили рішення у справі №758/13899/19.

14.02.2024 ухвалою Подільського районного суду міста Києва клопотання представника позивача про поновлення провадження у справі № 758/1646/20 задоволено, вирішено поновити провадження у справі та призначити судове засідання для розгляду справи.

31.10.2024 ухвалою Подільського районного суду міста Києва у заяві відповідача ОСОБА_1 про залишення позову без розгляду відмовлено.

Учасники провадження у судове засідання 11.08.2025 не з`явились, повідомлялися про розгляд справи належним чином. В матеріалах справи наявна заява від сторони позивача про розгляд справи за відсутності позивача (т.2 а.с.56,57).

Враховуючи наведені обставини, на підставі ч. 3 ст. 223 ЦПК України, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті у судовому засіданні без участі учасників судового процесу.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов наступного.

В матеріалах справи міститься копія договору купівлі-продажу квартири від 15.09.2011, укладеного між ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 (Продавці) та ОСОБА_1 (Покупець), за яким продавці передають належну їм на праві приватної власності, а покупець приймає у власність квартиру під номером АДРЕСА_1 та сплачує за неї обумовлену грошову суму відповідно до цього договору. Ця квартира складається з чотирьох жилих кімнат: жилою площею - 51,30 кв.м., загальною площею - 80,40 кв.м.

Зі змісту даного договору вбачається, що він укладався за згодою чоловіка покупця - ОСОБА_4

20.04.2012 між ПАТ «Укрсоцбанк» (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір кредиту № 032АІ1012042001 на купівлю автотранспортних засобів, відповідно до умов якого, кредитор надає позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в сумі 243 429,20 грн та зі сплатою процентів в розмірі, в порядку та на умовах визначених цим договором.

Кредит надається позичальнику на наступні цілі: для оплати придбаного автомобіля марки TOYOTA LAND CRUISER 150 PRADO, 2012 року випуску, чорного кольору, згідно з договором купівлі-продажу № ДР-0000273 від 22.03.2012 укладеним з ТОВ «Автосаміт ЛТД» (п. 1.2 договору кредиту № 032А11012042001 на купівлю автотранспортних засобів).

В якості забезпечення позичальником виконання своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, сплати процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпеченої заставою вимоги, сторони укладають:

- з ОСОБА_12 - Договір застави транспортного засобу визначеного п. 1.2 цього договору, заставною вартістю 347 756,00 грн, який також забезпечує виконання зобов`язань позичальника за додатковим договором:

- в якості додаткового забезпечення виконання за цим договором, договір поруки з ОСОБА_12 , який також забезпечує виконання позичальника за додатковим договором (п. 1.3 - 1.3.2 договору кредиту № 032А11012042001 на купівлю автотранспортних засобів).

20.04.2012 між ПАТ «Укрсоцбанк» (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) та ОСОБА_4 (поручитель) укладено договір поруки № 032АІ10120420001, відповідно до умов якого поручитель зобов`язується перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, а також можливих штрафних санкцій (пені, штрафу) у розмірі, в строки та в порядку, передбачених Договором кредиту на купівлю автотранспортних засобів № 032АІ1012042001 від 20.04.2012 та Договором про надання відновлювальної кредитної лінії (на оплату страхових платежів) № 032029164INSURANCE1 від 20.04.2012.

20.04.2012 між ПАТ «Укрсоцбанк» (заставодержатель) та ОСОБА_13 (заставодавець) укладено договір застави транспортного засобу № 032АІ10120420001-ЗАСТ, за яким заставодавець передає в заставу заставодержателю у якості забезпечення виконання зобов`язань за Договором кредиту на купівлю автотранспортних засобів № 032АІ1012042001 від 20.04.2012 та за Договором про надання відновлювальної кредитної лінії (на оплату страхових платежів) № 032029164INSURANCE1 від 20.04.2012 - транспортний засіб TOYOTA LAND CRUISER 150 PRADO, 2012 року випуску, кузов НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , зареєстрований ВРЕР-6 УДАІ в м. Києві 18.04.2012, що належить заставодавцю на підставі Свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_3 .

Предмет застави перебуває у спільній сумісній власності подружжя і дружина заставодавця ОСОБА_1 надала належним чином оформлену згоду на укладення цього договору шляхом підписання заяви, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малаховською І.В. 20.04.2012 за реєстровим № 516 (п. 1.5.8 договору застави транспортного засобу № 032АІ10120420001-ЗАСТ).

Рішенням Подільського районного суду від 21.06.2016 в справі № 758/3124/16-ц позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено, вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за Договором кредиту № № 032АІ10120420001 від 20.04.2012 в загальному розмірі 394 087,93 грн та 5 911,32 грн судового збору

14.11.2016 Подільським районним судом видано Виконавчий лист № 758/3124/16-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за Договором кредиту № № 032АІ10120420001 від 20.04.2012 в загальному розмірі 394 087,93 грн та 5 911,32 грн судового збору.

Ухвалою Подільського раойнного суду міста Києва від 06.09.2019 в справі № 758/3124/16-ц, заяву ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено, вирішено видати дублікат виконавчого листа по справі 758/3124/16-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість за Договором кредиту № № 032АІ10120420001 від 20.04.2012 в загальному розмірі 394 087,93 грн та 5 911,32 грн судового збору.

06.03.2019 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Яцишиним А.М. відкрито виконавче провадження № 58561455, на підставі Виконавчого листа № 758/3124/16-ц виданого 14.11.2016.

В матеріалах справи міститься акт про проведені електронні торги від 13.09.2019 у виконавчому провадженні № 58561455, у якому, зокрема, зазначено, що відповідно до протоколу про проведені торги від 29.08.2019 оформленого ДП «Сетам», переможцем визнано ТОВ «Юрфактор Сервіс», майно придбане за сумою 922 604,20 грн, дане майно належить боржнику ОСОБА_1 , адреса майна: АДРЕСА_5 .

Відповідно до Свідоцтва на право власності від 16.09.2019 виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чорней В.В. № 1431, Товариству з обмеженою відповідальністю «Юрфактор Сервіс» належить на праві власності майно, що з складається з квартири АДРЕСА_1 , що складається з чотирьох житлових кімнат, загальною площею: 80,40 кв.м, житловою площею: 51,30 кв.м.

Право власності позивача на зазначене майно також підтверджується відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно: номер запису про право власності: 33243049 від 16.09.2019; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1915169780000; підстава виникнення права власності: свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер 1431, виданий 16.09.2019, видавник - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чорней В.В.; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Відповідно до інформаційної довідки № 198942844 від 04.02.2020 з Державного реєстру речових прав на нерухому майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить 1/4 частина квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з відомостями з реєстру прав власності на нерухоме майно, а саме квартира за адресою: АДРЕСА_3 на праві приватної власності належить ОСОБА_1 .

Стороною позивача долучено копію позову ОСОБА_1 до ТОВ «Юрфактор Сервіс», АТ «Укрсоцбанк», треті особи: ОСОБА_14 , Служба у справах дітей та сім`ї Подільської РДА у місті Києві, Державне підприємство «Сетам», приватний виконавець Яцишин А.М., приватний нотаріус Чорнєй В.В. про визнання прилюдних торгів, протоколу проведення електронних торгів та акту недійсними від 25.10.2019, зі змісту якої вбачається, що у спірній квартирі зареєстровані та проживають двоє малолітніх дітей ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується наявними в матеріалах справи свідоцтва про народження серії 1-БК від 21.05.2008 та серії 1-БК від 29.03.2011.

Як вбачається з матеріалів справи в квартирі за адресою АДРЕСА_4 зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В матеріалах справи міститься акт від 14.06.2021 за підписами представника ТОВ «Юрфактор Сервіс» Прокопчука О.П. та фізичної особи ОСОБА_16 про те, що представник «Юрфактор Сервіс» не зміг отримати доступ до квартири АДРЕСА_1 .

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Так, відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За змістом ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 9 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Відповідно до частини першої ст. 109 ЖК України виселення із займаного житлового приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, одночасно надається інше постійне житлове приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне житлове приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частина друга статті 109 ЖК УРСР).

В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, було роз`яснено порядок застосування статті 40 Закону № 898-IV та статті 109 ЖК України. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК України установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на житлове приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону № 898-IV, так і норма статті 109 ЖК України. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) погодилася з такими висновками.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 22.03.2023 (справа № 361/4481/19).

Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

У цьому випадку частина третя статті 109 ЖК України відсилає до частини другої цієї статті, у якій зазначається про необхідність надання громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, іншого постійного житлового приміщення (за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку), із зазначенням такого постійного житлового приміщення в рішенні суду.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК України, стосується не тільки випадків виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, а й у разі виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, коли мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, тобто не досягнуто згоди щодо виселення між новим власником і попереднім власником чи наймачами житлового приміщення.

Це передбачено і в частині першій статті 109 ЖК України, у якій вказано, що виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Відповідно до приписів статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб та безпритульних дітей» для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке належить дитині, а у випадках, визначених законом, - також щодо нерухомого майна, право користування яким належить дитині, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Згідно з п. 51 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування) від 7 лютого 2022 р. № 265 подання заяви про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) дитини віком до 14 років або особи, визнаної судом обмежено дієздатною або недієздатною, здійснюється одним із батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників.

Відповідно до п. 99 Порядку одночасно із скасуванням відомостей про задеклароване/зареєстроване місце проживання (перебування) або зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) осіб, які на день декларування/реєстрації місця проживання (перебування) або зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) були батьками або іншими законними представниками дітей, місце проживання яких задеклароване/зареєстроване або зняте із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) одночасно з такими батьками або іншими законними представниками дітей, скасовуються відомості про задеклароване/зареєстроване місце проживання (перебування) або зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) дітей, у тому числі у разі, коли на день скасування таких відомостей особа досягла повноліття, якщо такі реєстраційні дії здійснені на підставі паспортного документа особи, зазначеного в пункті 98 цього Порядку.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17.05.2018 у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02.12.2010 установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23.09.1982 у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми» для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16.02.2017 року (заява № 43768/07)).

Підсумовуючи висновки про принципи застосування ст. 8 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, якщо таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену п. 2 ст. 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Крім того, права членів сім`ї власника житла також підлягають захисту і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача.

Не є підставою для виселення членів сім`ї власника квартири, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ. Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі№ 569/4373/16-ц . Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 13 листопада 2019 року у справі № 369/9908/15-ц, від 24 червня 2020 року у справі№ 309/1158/18.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції. Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц та від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17.

У ст. 7 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Частиною 3 статті 116 ЖК України передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Верховний Суд у постанові від 31.03.2020 у справі № 630/588/17 (провадження № 61-40350св18) зробив висновок, що самоправними визнаються дії, що свідчать про заняття житлового приміщення особою, яка усвідомлювала, що права на це вона не мала, або зайняла помешкання після відмови відповідного органу в його наданні. Вселення громадян у житлове приміщення не на підставі ордера, а на підставі іншого адміністративного акта (наприклад, письмового дозволу відповідної посадової особи) або рішення некомпетентного органу і таке інше не є самоуправним вселенням. Якщо ж особа зайняла житлове приміщення без ордера, але на підставі якогось дозволу, така особа не може вважатися такою, що самоправно зайняла житлове приміщення.

Відповідно до ч. 8 ст. 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Згідно з вимогами, установленими ст. 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Отже, усталеним є підхід в застосуванні ст. 19 СК України, який полягає у тому, що при розгляді судом спорів щодо виселення дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації вбачала за недоцільне усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом визнання осіб, такими, що втратили право користування жилим приміщенням та їх виселення, посилаючись на проживання в спірній квартирі неповнолітніх дітей з матір`ю, та вказуючи на постійне проживання в квартирі відповідачів.

Основний документ, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, Закон України «Про охорону дитинства», стаття 18 якого забезпечує право дитини на користування житлом її батьків та право на проживання в житлових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Право дитини на житло є одним з основних прав, адже без мінімальної забезпеченості житлом і майном нормальне існування дитини просто неможливе.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Тобто право дитини на користування житлом, право на користування яким мають її батьки, встановлено законом і є похідним від відповідного права батьків.

Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 Житлового кодексу України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням Інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Положення Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», Сімейного кодексу України та Закону України «Про охорону дитинства», дають право стверджувати, що законодавчі акти вимагають здійснення контролю за збереженням житлових та майнових прав дітей, забороняють зменшення житлової площі або погіршення умов проживання дітей.

Згідно ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Виселення неповнолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призведе до звуження обсягу існуючих житлових прав дітей та порушення охоронюваних законом інтересів.

З огляду на викладене, керуючись статтею 47 Конституції України, статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства», статтею 3 Конвенції про права дитини, статтею 9 Житлового Кодексу України, положеннями Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» та Сімейного кодексу України, беручи до уваги пояснення Служби у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, виходячи з інтересів дітей, оскільки виселення без надання іншого житлового приміщення придатного для проживання сім`ї порушуватиме права відповідача та її дітей на житло, зазначене не відповідає їх інтересам та може привести до звуження обсягу існуючих майнових прав дітей, таким чином суд не встановив обставин, які б давали можливість дійти висновку про існування законних підстав для виселення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Крім того під час розгляду справи позивачем не запропоновано відповідачу із малолітніми дітьми іншого житлового приміщення з дотриманням вимог ч. 2 ст. 109 ЖК України.

Згідно із частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов`язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Отже, вирішуючи справу про наявність правових підстав для виселення особи з житлового приміщення, суд повинен у кожній конкретній справі здійснити оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (аналогічні підходи до вирішення справ у подібних правовідносинах сформулював Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від 21 жовтня 2019 року у справі №452/2387/17, від 23 жовтня 2019 року у справі 757/19753/15-ц, від 06 листопада 2019 року у справі №362/3042/17, від 15 січня 2020 року №754/613/18-ц).

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог позивача слід відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, отже судовий збір, сплачений позивачем при подачі позову, відшкодуванню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 17, 76-80, 259, 265, 273, 280-284, 354, ЦПК України, суд

у х в а л и в:

у позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Юрфактор Сервіс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації про усунення перешкод у користуванні майном шляхом визнання осіб такими, що втратили право користування квартирою - відмовити.

Судовий збір сплачений позивачем при зверненні до суду покласти на позивача.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду

Учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Юрфактор Сервіс», місцезнаходження - місто Черкаси, вулиця Ільїна, будинок № 55, код ЄДРПОУ 39880444;

відповідач-1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ;

відповідач-2 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_4 ;

відповідач-3 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_4 ;

третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, місцезнаходження - м. Київ, вул. Борисоглібська, 14, код ЄДРПОУ: 37393756.

Повний текст судового рішення складено та підписано 19.08.2025.

Суддя О. І. Якимець