Рішення № 129616134, 18.08.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2025 року м. Київ № 320/10124/24

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління ДПС у м. Києвіпровизнання протиправною та скасування вимоги

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу №Ф-43397-2615 від 20.07.2023.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач постійно була найманим працівником та застрахованою особою і єдиний соціальний внесок, згідно відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного страхування, за позивача нараховував та сплачував роботодавець, у розмірі не менше мінімального.

З огляду на зазначене, позивач вважає, що обов`язок повторного нарахування та сплати ЄСВ за 2020 рік, як особою, яка має право здійснювати адвокатську діяльність, відсутній.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року було відкрито провадження у справі. Суд ухвалив розгляд справи здійснюватиметься суддею Жуковою Є.О. одноособово за правилами спрощеного позовного провадження, встановленими ст. ст. 257-262 КАС України без повідомлення (виклику) учасників справи.

07 травня 2025 року до відділу документального забезпечення та контролю (канцелярія) Київського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про закриття провадження у справі.

Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на те, що з 01.01.2017 відповідно до Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774- VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», набрали чинності зміни, зокрема, в порядку нарахування, обчислення єдиного внеску. Так, згідно з п. 2 частини першої ст. 7 Закону № 2464, у разі якщо платник єдиного внеску, визначений п. 5 частини першої ст. 4 Закону № 2464, не отримав дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, він зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При 2 цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Таким чином, з 01.01.2017 базу нарахування єдиного внеску зобов`язані визначати платники, вказані у п. 5 частини першої ст. 4 Закону № 2464, як ті, що отримують, так і ті, які не отримують дохід від провадження незалежної професійної діяльності.

Поряд з цим зазначає, що згідно вимог чинного законодавства України, відповідно до інформації наявної в інформаційно-комунікаційній системі Головного управління ДПС у м. Києві в інтегрованій картці платника ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за технологічним кодом 71040000, код територіального органу ДПІ 2615 обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску як самозайнятій особі-адвокату, зокрема, за 2020 рік у сумі 9595,30 гривень, які сплачені 06.12.2023 року.

06 травня 2024 року через систему «Електронний суд» від позивача надійшли відповідь на відзив відповідача та заперечення на клопотання про закриття провадження у справі.

Позивач позовну заяву підтримує в повному обсязі, звертає увагу суду, що наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.

Крім того, звертає увагу суду, що у розрахунку податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та війського збору з доходів, отриманих самозайнятою особою відображено, що позивач, як особа яка проводить незалежну професійну діяльність, доходів в 2020 році не отримувала.

Щодо клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі, суд відмовляє у задоволені даного клопотання, з огляду на наступне.

Приписами статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) регламентуються підстави закриття провадження у справі.

Суд закриває провадження у справі: 1) якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства; 2) якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом; 3) якщо сторони досягли примирення; 4) якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; 5) у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб`єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва; 6) щодо оскарження нормативно-правових актів суб`єктів владних повноважень чи окремих їх положень, якщо оскаржуваний нормативно-правовий акт або відповідні його положення визнано протиправними і нечинними рішенням суду, яке набрало законної сили; 7) щодо оскарження індивідуальних актів та дій суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані акти та дії суб`єкта владних повноважень було змінено або скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили; 8) щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення. (п.п. 1-8 ч. 1 ст. 238 КАС України).

Представник Головного управління ДПС у м. Києві клопоче суд закрити провадження у справі №3250/10124/24 на підставі п.8 ч.1 ст. 238 КАС України та зазначає, що у зв`язку із самостійним погашення позивачем податкового боргу контролюючим органом було відкликано податкову вимогу про сплату боргу № Ф-43397-2615 від 20.07.2023 та направлено до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві повідомлення про погашення (сплату) боргу (недоїмки) від 25.04.2024 № 26/26-15-13-07-50.

Із системного аналізу п.8 ч. 1 ст. 238 КАС України вбачається, що суд закриває провадження у справі у разі якщо оскаржувані рішення суб`єкта владних повноважень були виправленні останнім самостійно.

Поряд з цим застосовуючи п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України при закритті провадження у справі суд повинен враховувати, що відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після самостійного виправлення суб`єктом владних повноважень оскаржуваного рішення.

Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 800/369/17, зазначено, що у розумінні пункту 8 частини першої статті 238 КАС у разі встановлення під час розгляду справи виправлення відповідачем оскаржуваних позивачем порушень, суд має вирішити питання можливості закриття провадження у справі. При цьому, вирішуючи зазначене питання, суд має з`ясувати, чи не призведе закриття провадження у справі до того, що законні права та інтереси позивача не будуть відновлені навіть після виправлення відповідачем оскаржуваних порушень.

Варто зазначити, що в рамках розгляду даної адміністративної справи суд встановлює правомірність прийнятої контролюючим органом оскаржуваної вимоги про сплату боргу №Ф-43397-2615 від 20.07.2023 саме на момент її винесення, в свою чергу стягнення в рамках виконавчого провадження або самостійна сплата позивачем суми, визначеної в оскаржуваній податковій вимозі, не свідчить про правомірність прийнятої податковим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Таким чином закриття провадження у справі №320/10124/24 призведе до того, що законні права та інтереси позивача не будуть відновлені навіть після виправлення відповідачем оскаржуваних порушень.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Судом встановлено, ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю, що підтверджується наявним в матеріалах позовної заяви свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серія КВ № 000838 від 13.01.2020 року, видане Головою Ради адвокатів міста Києва.

Відповідно до довідки про взяття на облік платника податків, відомості щодо якого не підлягають включенню до Єдиного державного реєстру від 26.10.2021 №2126500700050 адвокат ОСОБА_1 узята на облік у контролюючих органах 20.01.2020 р. за № 35885.

Повідомлення про взяття на облік платника єдиного внеску, на якого не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 26.10.2021 №2126508000061 підтверджується, що фізична особа, яка провадить незалежну професійну діяльність ОСОБА_1 взята на облік як платник єдиного внеску в Головного управлінні ДПС у м. Києві з 20 січня 2020 року.

В період з 12.09.2016 по 30.09.2021 позивач працювала в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Аллюрк Україна», що підтверджується записами внесеними до трудової книжки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_2 .

Відповідно до довідки №22/10-21/04-09 від 22 жовтня 2021 року, виданої директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Аллюрк Україна», за період часу з вересня 2016 року по вересень 2021 року включно, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) нараховувалась та виплачувалась заробітна плата, у тому числі в цей період часу було нараховано та сплачено єдиний соціальний внесок на загальну суму 56 117, 50 грн.

Поряд з цим, згідно з відомостей наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-5 та ОК-7, сформованих Пенсійним фондом України за звітний період з 2016 року по 2021 рік Товариством з обмеженою відповідальністю «Алмарк Україна» сплачувався Єдиний соціальний внесок (далі - ЄСВ) із отриманої позивачем заробітної плати.

Згідно із поданою до контролюючого органу, податковою декларацією про майновий стан і доходи за 2020 рік, ОСОБА_1 отримала дохід, нарахований (виплачений, наданий) у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат, які нараховані (виплачені, надані) відповідно до умов трудового договору (контракту) в загальній сумі 57792, 00 грн., з яких сплачено податок на доходи фізичних осіб в загальній сумі 10402,56 грн. та військовий збір в загальній сумі 866,88 грн.

Також, позивачем було подано до контролюючого органу розрахунок податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходів, отриманих самозайнятою особою за звітний період 2020 року, з якої вбачається, що ОСОБА_1 дохід від провадження незалежної професійної діяльності (за КВЕД 69.10 діяльність у сфері права) за період 2020 року не отримувала.

Відповідач вищезазначений розрахунок отримав 23 квітня 2021 року, що підтверджується квитанцію № 2.

Головним управлінням ДПС у м. Києві було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20 липня 2023 року № Ф-43397-2615, в якій контролюючий орган вимагає сплатити заборгованість (недоїмку, штраф, пеню) в сумі 9595, 30 грн.

Підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 20 липня 2023 року № Ф-43397-2615 стала інформація наявна в базі даних інформаційної системи податкового органу по інтегрованій картці платника податків, в якій відображено несплачені нарахування станом на 31.05.2022 на загальну суму 9595,30 грн., а саме:

- нарахування за 2020 рік ЄСВ та збільшення недоїмки по нарахуванню ЄСВ на загальну суму 6295, 3 грн.

- нарахування за 2021 рік ЄСВ та збільшення недоїмки по нарахуванню ЄСВ на загальну суму 3300 грн.

Встановлені судом фактичні обставини справи не заперечуються сторонами та підтверджуються наявними в матеріалах позовної заяви документами.

Не погоджуючись з прийнятою Головним управлінням ДПС у м. Києві вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 20 липня 2023 року № Ф-43397-2615 та вважаючи свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернулося до адміністративного суду із даною позовною заявою.

Повно та всебічно досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем (за виключенням випадку, передбаченого пунктом 65.9 статті 65 цього Кодексу) та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб;

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Частинами 1, 2 статті 13 Закону № 5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом № 2464-VI, або в частині, що не суперечить Закону № 2464-VI.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Верховним Судом в постанові від 27 листопада 2019 року в справі №160/3114/19 було сформовано правовий висновок відповідно до якого особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДФС, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

В подальшому сформований правовий висновок був підтриманий Верховним Судом, зокрема в постанові від 05 березня 2020 року в справі №824/509/19-а, в постанові 18 березня 2020 року в справі №140/1777/19.

Як вже було встановлено судом раніше, в період з 12.09.2016 по 30.09.2021 позивач працювала в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Аллюрк Україна», що підтверджується записами внесеними до трудової книжки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_2 .

Відповідно до довідки №22/10-21/04-09 від 22 жовтня 2021 року, виданої директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Аллюрк Україна», за період часу з вересня 2016 року по вересень 2021 року включно, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) нараховувалась та виплачувалась заробітна плата, у тому числі в цей період часу було нараховано та виплачено єдиний соціальний внесок на загальну суму 56 117, 50 грн.

Поряд з цим, згідно з відомостей наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-5 та ОК-7, сформованих Пенсійним фондом України за звітний період з 2016 року по 2021 рік Товариством з обмеженою відповідальністю «Алмарк Україна» сплачувався Єдиний соціальний внесок (далі - ЄСВ) із отриманої позивачем заробітної плати.

Варто також зазначити, що належних та допустимих доказів щодо отримання позивачем за період роботи в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Алмарк Україна» доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально відповідач до суду не надав.

Суд також звертає увагу, що наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу.

Ба більше, не змінює вищенаведеного і факт перебування позивача на обліку в Головну управлінні ДПС у м. Києві, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється контролюючим органом незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, суд доходить до висновку, що оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Також при вирішені даних спірних правовідносин, що виникли між позивачем та контролюючим органом суд враховує практику Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, з якої слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Отже, виходячи з встановлених судом фактичних обставин справи, аналіз вищенаведених норм законодавства чинного на момент виникнення спірних правовідносин та з урахування практики Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, яка є релевантною до даних правовідносин суд проходить до висновку про протиправність вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 20.07.2023 №Ф-43397-2615 та як наслідок про наявність правових підстав для її скасування.

Частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною п`ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 245 КАС України регламентуються повноваження суду при вирішенні справи.

У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункту 2 частини 1 статті 245 КАС України).

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Частиною 1 статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання до суду даного адміністративного позову, позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 1073, 60 грн., зарахування сплаченого судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджується інформацією наявною в комп`ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду».

Поряд з цим, частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Як вбачається з аналізу даної позовної заяви, позивач звернувся до адміністративного суду з одною вимогою майнового характеру, ціна якої становить 9595, 30 грн., позовна заява подана через систему «Електронний суд», отже відповідно до приписів Закону України «Про судовий збір» судовий збір повинен становити 968,96 грн, водночас позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1073, 60 грн.

В контексті вищенаведеного, суд зазначає, що з урахуванням приписів статті 7 Закону України «Про судовий збір» внесена в більшому розмірі, ніж встановлено законом сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплати за ухвалою суду.

Отже, в силу приписів статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України сплачений судовий збір в розмірі 968, 96 грн. підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві (ЄДРПОУ: 44116011) про сплату боргу (недоїмки) від 20 липня 2023 року № Ф - 43397-2615.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір в сумі 968, 96 грн. (дев`ятсот шістдесят вісім гривень, дев`яносто шість копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (ЄДРПОУ: 44116011).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жукова Є.О.