Рішення № 129616069, 12.08.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2025 року м. Київ № 320/34371/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання Любенко Д.І.,

за участю представників сторін:

від позивача - Кучер О.В.

від відповідача - Лукашенко Д.П.

розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження у режимі відеоконференції адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техінвестпостач"

до Головного управління ДПС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Техінвестпостач" з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення прийняті Головним управлінням ДПС у м. Києві №№ 00366700702, 00366760702, 00366710702,00366840702, 00366800702, 03672624025, 03671824025 від 03.05.2024.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що висновки акту не ґрунтуються на документах первинного обліку, є необ`єктивними, протиправними, здійснені виключно на підставі суб`єктивного судження та припущень фахівців, що здійснювали перевірку, а винесені на підставі акту перевірки податкові повідомлення - рішення є безпідставними та незаконними. Зауважує, що позивачем було укладено ряд договорів, які є реальними операціями, що підтверджується первинно - бухгалтерською документацією, яка складена на виконання вимог чинного законодавства. Вважає, що надані документи підтверджують виконання умов укладених договорів та надані первинні документи повною мірою розкривають зміст господарської операції. Також звертає увагу, що позивачем відрахування в державу здійснювались в повному обсязі. Просить суд задовольнити вимоги.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено питання про її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Відповідач у відзиві на позов позовні вимоги не визнав. Вказував, що діяв в межах, у порядку та спосіб, встановлений законодавством. Пояснював, що висновки посадових осіб, викладені в акті перевірки ґрунтуються на досліджених первинних документах, підтверджені відповідною податковою інформацією, а відтак є законними та обґрунтованими. Вважає, що прийнявши оскаржувані податкові повідомлення-рішення, відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства та у межах наданих повноважень, просить у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Протокольною ухвалою від 17.04.2025 суд на місці ухвалив закрити підготовче судове засідання та призначити справу по суті заявлених позовних вимог.

У судовому засіданні 12.08.2025 представник позивача підтримав доводи позовної заяви та просив суд позов задовольнити. Представник відповідача проти позов заперечував та просив суд відмовити у його задоволенні.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з такого.

На підставі ст. ст. 20, 77, 82 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI (зі змінами), п. 2 частини 1 ст. 13 розділу IV, ст.25 розділу VI Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (зі змінами), у зв?язку зі змінами внесеними Законом України від 09 листопада 2023 року №3453-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо скасування мораторію проведення податкових перевірок», Головного управління ДПС у м. Києві від 26 січня 2024 року №519-п «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «ТЕХІНВЕСТПОСТАЧ» з 28.02.2024 року по 19.03.2024 року проводилась документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою

відповідальністю «Техінвестпостач».

За результатами перевірки складено Акт № 2444826-15-07-02-06-03/25386911 від 26.03.2024.

Перевіркою встановлені порушення :

- п. 44.1. п.44.2 ст. 44. п.134.1.1. п.134.1 ст. 134 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року за №2755-VI зі змінами та доповненнями, п.5, п.6, п.7, п. 11 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку «Витрати» 16, ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на суму 1 497 415 грн за періоди зазначені в акті та встановлено завищення від?ємного значення об?єкта оподаткування на суму 2 111 267 грн. у періоді за 3 квартал 2023 року;

- п. 198.5 «г» ст. 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року за №2755-VI зі змінами та доповненнями в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на суму 420416 грн. за періоди зазначені в акті та завищення від?ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21 декларації з ПДВ) за вересень 2023 року на суму 658 956 гривень;

-пп.168.1.1. п. 168.1 ст. 168 з урахуванням пп 164.2.4., пп. 164.2.20 п 162.2 ст. 164 «а», пп. 164.2.6. та пп. 164.2.17 «г» пп. «е» пп. 164.2.17 п.164.2. ст. 164, п. 164.2 п. 164.5 ст.164, п. 167.1 ст.167 ст. 167, п. 171.2 ст.171 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року за №2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено заниження суми податку на доходи фізичних осіб, в період що перевірявся, на загальну суму 459 589, 92 гривень;

пп.168.1.1. п. 168.1 ст. 168 з урахуванням пп.1.5 п.161 підрозділу 10 розділу ХХ пп. 1.6 п.161 підрозділу 10 розділу ХХ, пп. 164.2.4. пп. 164.2.20 п. 164.2 ст.164, пп.1.3 та пп. 1.6 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ, пп. 164.2.6. та пл.164.2.17 «г» п.164.2 пп. «е» пп.164.2.17 п.164.2 ст.ст. 164, «а» п. 171.2 ст. 171 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого встановлено заниження суми військового збору, в період, що перевірявся, на загальну суму 36 870,18 гривень.

Відповідно до п. 86.7 ст. 86 ПК України, позивачем були направлені відповідачу заперечення на акт перевірки, які податковий орган залишив без задоволення.

На підставі акта перевірки позивач отримав податкові повідомлення-рішення:

-від 03.05.2024 № 00366766762 зі сплати грошового зобов?язання з податку на прибуток на суму 2 111 267 грн;

- від 03.05.2024 № 00366706702 зі сплати грошового зобов`язання з податку на прибуток на суму 1 497 415 грн;

- від 03.05.2024 № 03671824025 зі сплати грошового зобов?язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 469 857 грн;

- від 03.05.2024 № 03672624025 зі сплати грошового зобов?язання з питань щодо правильності утримання військового збору до бюджету на суму 36 870,18 грн;

- від 03.05.2024 № 00366806702 зі сплати грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 658 956 грн;

- від 03.05.2024 №00366840702 зі сплати грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 1 079 372 грн;

- від 03.05.2024 №00366710702 зі сплати грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 420416 грн.

Не погодившись з податковими повідомленнями-рішеннями, позивачем подано скаргу до контролюючого ДПС України (в порядку ст. 56 ПК України).

22.05.2024 Державною податковою службою України було прийнято рішення про результат розгляду скарги, яким було залишено скаргу без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.

Вважаючи протиправними податкові повідомлення-рішення, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

В силу вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов`язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України).

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом наведених норм, право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (робіт, послуг), основних фондів (необоротних активів) (щодо останніх, крім того, будівництво, спорудження, створення), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема щодо податкового кредиту - податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України), витратами на придбання товару (робіт, послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (робіт, послуг).

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до абзацу 3 пункту 201.10 ПК України податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

При цьому, наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов`язковою, але не вичерпною обставиною для віднесення відповідних сум до складу ПДВ. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов`язкових умов для виникнення такого права на придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов`язань сторін, але не вичерпується останнім. Господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.

Із наведеного можна зробити висновок про те, що господарські операції є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов`язань. Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податків.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV).

Статтею 2 Закону № 996-ХІV зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог пункту 2 статті 3 Закону № 996-ХІV, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пунктом 1.2 статті 1, пунктом 2.1 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05 червня 1995 року за № 168/704 (далі - Положення № 88), відповідно до яких первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону № 996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.4 Положення № 88 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до пункту 2.15 та пункту 2.16 Положення № 88 забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом № 996-ХІV.

Крім того, в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

У податковому обліку господарські операції мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто первинними документами, що містять інформацію про фактичні господарські операції, розкривають їх зміст та обсяг.

За відсутності достатніх доказів-первинних документів, які б достовірно підтверджували факт здійснення господарської операції, розкривали її зміст та обсяг з метою та в цілях господарської діяльності платника податку, підстави для формування даних податкового обліку - відсутні.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною першою статті 77 КАС України обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов`язку.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, підприємство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та які в сукупності з встановленими обставинами справи мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

У свою чергу, відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Суд звертає увагу, що про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка зазначена виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Послуги з консультування, інформаційні послуги належать до безтоварних операцій і за своєю суттю є витратами на збут. Для формування витрат за операціями з отримання таких послуг необхідною умовою, яка надає таке право суб`єкту господарювання є доведення безпосереднього зв`язку таких операцій з господарською діяльністю платника податків та підтвердження їх (операцій) належними первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, які б засвідчували факт здійснення господарської операції.

Підтвердженням зв`язку витрат, зокрема, на послуги з консультування, інформаційні послуги з господарською діяльністю суб`єкта господарювання можуть бути докази необхідності залучення фахівців, пов`язаність з господарською діяльністю, можливість використання в господарській діяльність. У підтвердження фактичного отримання послуги з консультування, інформаційні послуги можуть бути надані акт приймання-передачі послуг або інший документ, що підтверджує фактичне надання таких послуг, звіт про проведення консультування, наданні інформаційних послуг, у якому мають бути викладені результати таких послуг і надані рекомендації замовнику. Розділ акта приймання-передачі послуг, у якому викладено суть господарської операції, має за змістом відповідати даним договору на надання послуг і даним звіту про надані послуги. Крім того, в актах виконаних робіт має бути конкретний перелік наданих послуг, місце і дата їх надання, а також зазначено, у чому виражено їх результат.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 03.05.2024 №00366710702, суд звертає увагу на таке.

Матеріалами справи встановлено, що між Товариством та ФОП ОСОБА_1 , було укладено договір про надання юридичних послуг, відповідно до якого ФОП ОСОБА_1 надавав послуги з абонентського юридичного обслуговування господарської діяльності Товариства, зокрема, але не виключно:

- ведення справ у судових, адміністративних та інших установах, організаціях усіх форм власності;

- здійснення досудового врегулювання суперечок (правовий аналіз матеріалів справи, що носить суперечливий характер, підготовка проекту претензійних листів;

- участь в переговорах;

- здійснення правового аналізу конкретних питань (ситуацій), з наданням висновку в усній або письмовій формі;

- надавати усні або письмові консультації щодо загальних питань правового характеру, проводити юридичну експертизу договору або іншого документу, а також юридичну експертизу договору зі складанням додаткової угоди або протоколу розбіжностей до нього, в т.ч. із наданням письмового звіту;

- складати договори та інші письмові документи (заяви, протоколи, довіреності, скарги, акти, тощо);

- супроводжувати укладання угод (участь Виконавця в переговорах з контрагентом;

- консультації з питань, що виникають в ході укладання правочину;

- експертиза проекту договору контрагента);

- перевіряти відповідність вимогам законодавства внутрішніх документів Замовника, надає юридичну допомогу Замовнику в підготовці й правильному оформленні зазначених документів;

- організовувати й вести претензійну роботу з матеріалів, підготовленими бухгалтерією, надавати методичну допомогу в цій роботі;

- надавати допомогу в організації й здійсненні контролю за дотриманням Замовником встановленого чинним законодавством порядку продажу й приймання продукції й товарів по кількості і якості, проводить інструктаж працівників, що відають відправленням і прийманням товарно-матеріальних цінностей, про порядок оформлення цих операцій і актування у випадку недостачі, некомплектності, псування товарів і вантажів, дає висновок про законність списання матеріальних цінностей.

На підтвердження надання зазначених послуг, відповідачу було надано акти прийому-передачі наданих послуг за весь перевіряємий період та надано пояснення, що на час надання юридичних послуг на підприємстві в позивача не було співробітника, який займав посад юрисконсульта, тому, у зв?язку із великим навантаженням саме юридичної

роботи (договірна, претензійно-позовна, консультативна і т.п) позивач користувався послугами ФОП ОСОБА_2 .

За час надання послуг ОСОБА_1 , було зроблено великий об?єм роботи, яка полягала у повному юридичному аналізі договорів, які були укладені товариством починаючи з 2011 року, було розроблено систему реєстру договорів, визначено всі ризикові умови договорів, розроблено відповідні додаткові умови для них, підготовлено, необхідні для роботи товариства, типові договори, зокрема, оренди, купівлі-продажу, надання послуг та інші.

Також, у період надання послуг проводилась претензійно - судова робота, зокрема, по стягненню заборгованості з іноземних компаній Winslow Consulting LTD та TOB «EXPEDIT-CONTAINER», заборгованість по яких було визначено в шістнадцяти рішеннях господарського суду м. Києва на загальну суму 664 234, 97 тис. дол. США.

Крім того, ОСОБА_1 було проаналізовано кожну з справ, надано юридичні висновки, підготовлено відповідні запити, листи, пояснення, тощо.

В аспекті розгляду питання щодо стягнення заборгованості із зазначених компаній, слід зазначити, що у зв?язку із виникненням дебіторської заборгованості, на підставі пропозицій Головного управління Міндоходів у м. Києві та за поданням Державної фіскальної служби України наказом Міністерства економіки та торгівлі в Україні №148 від 02.02.2016 року, до Товариства було застосовано спеціальну санкцію у вигляді індивідуального режиму ліцензування зовнішньо-економічної діяльності.

Юридичний супровід питань щодо зняття зазначеної санкції (листування з контролюючими органами, консультування, підготовка відповідної позовної заяви до суду) також відбувалось в межах надання юридичних послуг.

Протягом надання юридичних послуг, ОСОБА_1 постійно здійснювались консультації щодо загальних питань правового характеру діяльності товариства, проводилась юридична експертиза договорів, складались додаткові угоди або протоколи розбіжностей до них. Також здійснювався повний юридичний супровід діяльності компанії.

Водночас, неправомірні, на думку суду, висновки щодо неможливості встановлення доцільності і реальності придбання зазначених послуг стали підставою для прийняття оскаржуваного повідомлення-рішення.

Суд звертає увагу, що чинним законодавством не встановлено чітких вимог щодо ступеня деталізації послуг, який має бути відображений в актах про надання послуг, й відсутність у даному випадку максимальної деталізації виду кожної із виконаних послуг не може слугувати єдиним свідченням відсутності факту надання таких послуг.

Також, окремо суд зазначає, що економічна доцільність укладення договорів із вказаним контрагентом та необхідність залучення ФОП ОСОБА_1 до господарської діяльності товариства обумовлена значним обсягом господарських операцій, які здійснює підприємство, та відсутністю в штаті юрисконсульта (у перевіряємий період) для забезпечення належного супроводження усіх господарських операцій.

Крім того, при винесенні податкового повідомлення-рішення не враховано, що зміст отриманих від контрагента послуг пов?язаний з господарською діяльністю та має безпосередній вплив на результати такої діяльності, у тому числі, у вигляді отримання прибутку.

Відповідно до частини першої статті 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Згідно зі статтею 44 Господарського кодексу України підприємництво здійснюється зокрема на основі вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності, самостійного формування підприємцем програми діяльності та вибору постачальників.

Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання, придбання або збереження майна суб`єкта або суб`єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об`єктів інтелектуальної власності та інших дій суб`єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Відповідно до частини першої статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі статтею 176 Господарського кодексу України організаційно-господарськими визнаються господарські зобов`язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб`єктом господарювання та суб`єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов`язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Отже, Господарський кодекс України розрізняє види господарських зобов`язань суб`єкта господарювання з іншими особами в залежності від характеру дій, які зобов`язана сторона повинна вчинити на користь другої сторони, а суб`єкт господарювання вільний у виборі контрагента та укладенні договору.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 14 листопада 2018 року по справі № 826/1432/17.

Отже, висновки податкового органу щодо неправомірності формування позивачем податкового кредиту за наслідками здійснення фінансово-господарських відносин із ФОП ОСОБА_1 є необґрунтованими, такими, що не відповідають дійсними обставинам та спростовані в ході розгляду справи.

Щодо податкового повідомлення рішення від 03.05.2024 № 0036676702, суд зазначає про таке.

До перевірки надано регістри бухгалтерського обліку, в яких на рахунку «Основні засоби» протягом перевіряємого періоду обліковувались житлові квартири, які не використовувались в господарській діяльності та на які нараховувалась амортизація.

Всього сума списаної амортизації складає 1 115 553 грн. В ході перевірки посадовим особам ТОВ «ТЕХІНВЕСТПОСТАЧ» було надано запит від 07.03.2024 № 4, щодо надання пояснень та документів по придбанню та продажу квартир, використання їх в господарській діяльності. На вказаний запит посадовими особами ТОВ «ТЕХІНВЕСТПОСТАЧ» надано пояснення від 12.03.2024 №б/н.

Наданою відповіддю ТОВ «ТЕХІНВЕСТПОСТАЧ» стверджує, що підприємство придбало нерухомість у вигляді квартир як інвестиції (нове будівництво на стадії неготового), для подальшого або продажу або здавання в оренду, як додаткового доходу.

Нерухомість обліковується на балансі підприємства як основний засіб (інвестиційна нерухомість), якщо в квартирах робився ремонт, його вартість йшла на збільшення вартості квартири.

Коли нерухомість була добудована, на неї нараховувалась амортизація (строк корисного використання 240 місяців).

За сукупністю викладених фактів перевіркою встановлено документування зазначених операцій та відображення у фінансовій звітності без отримання результатів таких операцій в дійсності на суму 1 115 553 грн.

Однак, суд не погоджується з такими твердженнями відповідача, з огляду на таке.

Відповідно до п. п. 14.1.3 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, амортизація це систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Порядок розрахунку амортизації основних засобів або нематеріальних активів для визначення об?єкта оподаткування наведено у п. 138.3 ст. 138 ПК України.

Згідно з п. п. 138.3.1 п. 138.3 ст. 138 ПКУ розрахунок амортизації основних засобів та нематеріальних активів здійснюється відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням обмежень, встановлених п. п. 14,1.138 п. 14.1 ст. 14 розд. 1 ПК України, підпунктами 138.3.2-138.3.4 п. 138.3 ст. 138 ПК України. При такому розрахунку застосовуються методи нарахування амортизації, передбачені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Для розрахунку амортизації відповідно до положень п. 138.3 ст. 138 ПКУ визначається вартість основних засобів та нематеріальних активів без урахування їх переоцінки (уцінки, дооцінки), проведеної відповідно до положень бухгалтерського обліку.

Амортизація не нараховується за період невикористання (експлуатації) основних засобів у господарській діяльності у зв?язку з їх консервацією.

Абзацами першим-п?ятим п.п. 138.3.2 п. 138.3 ст. 138 ПК України встановлено, що не підлягають амортизації та проводяться за рахунок відповідних джерел: вартість гудвілу; витрати на придбання/самостійне виготовлення невиробничих основних засобів, невиробничих нематеріальних активів; витрати на ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих основних засобів, невиробничих нематеріальних активів.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби, а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності викладені у Національному положенні (стандарті) бухгалтерського обліку №7 «Основні засоби», затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92 (далі - НП(С)БО 7).

Згідно з п. 29 НП(С)БО 7 нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об?єкта основних засобів, переведення його на реконструкцію, модернізацію, добудову, дообладнання, консервацію.

Нарахування амортизації при застосуванні виробничого методу амортизації припиняється з дати, що настає за датою вибуття об?єкта основних засобів.

Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому об?єкт основних засобів став придатним для корисного використання.

Нарахування амортизації при застосуванні виробничого методу починається з дати, що настає за датою, на яку об?єкт основних засобів став придатним для корисного використання.

Отже, якщо виробничі основні засоби, які призначені для використання у господарській діяльності і нарахування амортизації на які у бухгалтерському обліку протягом періоду тимчасового простою не припиняється, то такі основні засоби підлягають амортизації › податковому обліку.

Якщо виробничі основні засоби, які призначені для використання у господарській діяльності платника податку, виведені з експлуатації у зв?язку з тимчасовим простоєм в поточному місяці та введення їх в експлуатацію відбулося у тому ж місяці, то в податковому обліку і в бухгалтерському обліку не припиняється нарахування амортизації на них за цей період.

При прийнятті податкових повідомлень-рішень невраховано, що сама по собі підприємницька діяльність - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб?єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних та соціальних результатів і отримання прибутку (ст. 42 ГК України).

Тобто це діяльність, яка за своїм визначенням пов??язана з ризиками та з можливістю мати не вигоду, а збиток в якійсь конкретній господарській операції

Зв?язок господарської операції з господарською діяльністю зумовлений насамперед наявністю у суб?єкта господарювання прагнення отримати економічний ефект. Водночас, господарська діяльність підприємства у сфері комерції неминуче пов?язана з ризиками. Таким чином, неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що операція не пов?язана з господарською діяльністю підприємства, а отже при здійсненні будь-якої господарської операції існує звичайний комерційний ризик.

Наведене підтверджується також постановою Верховного Суду України від 28.02.2011 у справі № 21-13а11: "Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов`язана з господарською діяльністю товариства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції. Господарська операція, направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є нормальним процесом здійснення господарської діяльності."

3 огляду на викладене, висновки відповідача, які зазначені в акті перевірки, які є підставою для прийняття оскаржуваного повідомлення-рішення № 0036676702 про те, що квартири, яка придбавалась, як інвестиція, (з метою подальшого продажу та отримання прибутку) і не була надана в оренду, або не продана в якомусь проміжку часу, не може бути об?єктом амортизації, як основний засіб, є протиправними, адже товариство вправі самостійно вирішувати у якому періоді часу зробити продаж квартири, щоб отримати максимальний прибуток.

Що стосується податкового повідомлення-рішення від 03.05.2024 № 03671824025, суд вказує на таке.

До перевірки надано угоду № l до кредитного договору №KKDD1.24410.009 від 08.07.2013 року, згідно якого ПАТ "ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ БАНК РОЗВИТКУ" та ТОВ «ТЕХІНВЕСТПОСТАЧ» (Позичальник), в особі директора ОСОБА_3 , згідно якого наданий кредит у розмірі 190 000,00 доларів США.

Також до перевірки надано договір № 09-15 відступлення права вимоги (цесії) від 09 лютого 2015 року, згідно якого ОСОБА_4 (Цедент) передає ОСОБА_3 (Цесіонарій), а Цесіонарій набуває право вимоги, належне Цедентові, і стає кредитором за Кредитним договором №KKDD1.24410.009 від 08.07.2013.

За цим договором Цесіонарій набуває право вимагати від ТОВ «ТЕХІНВЕСТПОСТАЧ» повернути кошти за рахунок, яких відбулося погашення кредитної заборгованості та виконати свої зобов?язання у повному обсязі.

У додатковій угоді від 31.12.2020 № 1 до договору відступлення права вимоги (цесії) від 09 лютого 2015 року в зв?язку з невиконанням Боржником умов Договору, ПАТ "ВБР" звернув стягнення по депозитним договорам Цедента у розмірі: 190 000,00 (сто дев?яносто тисяч доларів США 00 центів) доларів США, що за офіційним курсом НБУ на день укладення цієї додаткової угоди становить еквівалент в гривнях 5 369 495,00 гривень.

У такому разі, контролюючий орган дійшов висновку, що в результаті переходу права вимоги боргу цедента до цесіонарія зобов?язання по боргу припиняються з моменту набуття цесіонарієм права вимоги боргу.

Згідно з п.п. 168.1.1 п.168.1 ст.168 Кодексу податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподаткований дохід на користь платника податку, зобов?язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 Кодексу, який було нараховано відповідачем в розмірі 459 589,92 гривень.

Однак, суд твердження відповідача вважає помилковими, звертаючи увагу на таке.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов?язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов?язаних з визначенням об?єктів оподаткування та/або податкових зобов?язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов?язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Пунктом 44.2 статті 44 ПК України передбачено, що для обрахунку об?єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Чинним законодавством не визначено окремого податкового обліку операцій з відступлення права вимоги.

Отже, облік таких операцій ведеться за правилами бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 1 частини І статті 512 ЦК України, кредитор може бути змінений у зобов?язанні внаслідок передання своїх прав та обов?язків іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов?язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов?язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (стаття 513 ЦК України).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов?язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Водночас, положеннями статті 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов?язанні здійснюється без згоди боржинка, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов?язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов?язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до підпункту 14.1.255 пункту 14.1 статті 14 ПК України права вимоги - операція переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому

кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.

У разі, якщо відповідно договору про переуступку права вимоги, первісний кредитор повертає суму боргу фізичній особі, яка виступила третьою стороною у зобов?язанні, і сума них коштів не перевищує суму погашеного боргу, то у фізичної особи не виникає об?єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

Дохід (об?єкт оподаткування) може виникнути у фізичної особи у разі, якщо юридична особа - боржник повертає суму коштів, яка перевищує суму погашення боргу.

У цьому випадку відповідно підпункту 164.2.2 пункту 164.2 статті 164 ПК України, позитивна різниця між сумою погашення боргу та сумою повернутих коштів включається до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу фізичної особи як сума винагороди нарахована (виплачена) платнику податку за умовами цивільно-правового договору.

Такий дохід оподатковується податковим агентом під час їх виплати за рахунок платника податків за ставкою 18 відсотків (пункт 167.1 статті 167 ПК України) та військовим збором за ставкою 1,5 відсотків (пункт 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України).

Водночас, відповідно до умов договору №09-15 від 09 лютого 2015 року про відступлення права вимоги, ОСОБА_3 , як новий кредитор, набув право вимоги на суму

190 000,00 доларів США, що в еквіваленті становить 5 369 495,00 грн.

Станом на час перевірки, ОСОБА_3 в рахунок погашення боргу було сплачено 2 024 000,00 грн, тобто без позитивної різниці між сумою боргу та сумою повернення коштів, відтак податкове повідомлення-рішення № 03671824025 є неправомірне та підлягає скасуванню.

Що стосується податкового повідомлення-рішення від 03.05.2024 № 00366800702, суд зазначає на таке.

Перевіркою повноти визначення податку на доходи фізичних осіб за період з 01.04.2017 по 30.09.2023 встановлено його заниження, а саме не утримання податку на доходи фізичних осіб із суми доходу (додаткового блага - суми знижки), утвореного при продажу ТОВ «ТЕХІНВЕСТПОСТАЧ» легкового автомобіля фізичним особам, до перевірки надано:

- договір купівлі-продажу транспортного засобу автомобіля OPEL ASTRA (номер кузова НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 ) рік випуску 2007 року фізичній особі ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 ), відповідно до якого ціна транспортного засобу складає 40000,00 гривень:

- договір купівлі-продажу транспортного засобу автомобіля FORD KUGA (номер НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_4 ) рік випуску 2017 року фізичній особі ОСОБА_6 , відповідно до якого ціна транспортного засобу складає 175000,00 гривень; транспортного засобу складає 165000,00 гривень.

Суд окремо звертає увагу, що акт оцінки зазначеного транспортного засобу до перевірки не надано.

Згідно інформації Міністерства економіки України від 15.03.2024 №3822-06/19559-06, середньоринкова вартість автомобіля OPEL ASTRA складає 159180,99 грн., середньоринкова вартість автомобіля FORD KUGA складає 421 965,49 грн., середньоринкова вартість автомобіля SKODA FABIA складає 232 865,26 грн.

Отже, автомобілі продані фізичним особам за ціною нижче середньоринкової вартості, різниця між ціною продажу та середньоринковою вартістю (сума знижки) становить 434 011,74 грн. Податок на доходи фізичних осіб ТОВ «ТЕХІНВЕСТПОСТАЧ» із суми знижки наданій фізичним особам не утримано та до бюджету не сплачено.

При цьому, як під час перевірки, так і під час розгляду справи судом, позивачем на спростування вказаних доводів відповідача не надано жодних пояснень та доказів.

А тому, суд підтримує висновки відповідача та вважає, що позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення 03.05.2024 № 00366800702 не підлягають задоволенню.

Щодо податкових повідомлень-рішень від 03.05.2024 № 00366700702, № 00366840702, суд зазначає про таке.

В ході перевірки відповідачем встановлено списання палива не підтвердженого первинними документами на суму 7 151 927 грн. за періоди зазначені в акті.

В бухгалтерському обліку зазначені операції відображаються наступним чином Дт 92 «Адміністративні витрати» Кт 203 «Паливо».

Позивач стверджує, що придбання ним пального підтверджено належним чином оформленими первинними документами.

Однак, відповідач вказує, що на запит від 13.03.2024 № 7 щодо надання первинних документів, що підтверджують списання палива на рахунок 92 «Адміністративні витрати», позивачем не надано подорожні або інші документи, які підтверджують переміщення автомобілів пов?язаних з господарською діяльністю підприємства, про що складено акт не надання документів від 20.03.2024 №2127/Ж6/26-15-07-02-06.

Відповідно до п. 7 П(с)БО 16 "Витрати" затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318 (далі - П(С)БО 16) витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

За сукупністю викладених фактів, не підтверджується реальність переміщення автомобілів пов?язаних з господарською діяльністю ТОВ «ТЕХІНВЕСТПОСТАЧ».

Перевіркою встановлено документування зазначених операцій та відображення у фінансовій звітності без отримання результатів таких операцій в дійсності на суму 7 151 927 грн.

Крім того, в результаті списання палива, яке не використовувалось у господарській діяльності встановлено заниження задекларованих суб?єктом господарювання показників у рядку 4.1 Декларацій «Нараховано податкових зобов?язань відповідно до пункту 198.5 статті 198 та пункту 199.1 статті 199 розділу V Податкового кодексу України за операціями, що оподатковуються за: основною ставкою» на суму 1 079 372 грн.

Таким чином, в порушення вимог абз. г) п.198.5 ст. 198 ПКУ встановлено заниження задекларованих ТОВ «ТЕХІНВЕСТПОСТАЧ» податкових зобов?язань з податку на додану вартість у загальній сумі 1 079 372 грн. (4391 232 грн х 20%) (за період з 17.03.2022 по 01.07.2023 - 2760 695 грн х 7%).

Під час перевірки та під час розгляду справи судом, позивачем на спростування вказаних доводів відповідача не надано жодних пояснень та доказів, а тому підстави для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.05.2024 №00366700702, №00366840702 відсутні.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 03.05.2024 № 03672624025, суд зазначає на таке.

Перевіркою повноти визначення військового збору за період з 01.04.2017 по 30.09.2023 встановлено його заниження за два епізоди, а саме заниження зобов`язання по військовому збору на загальну суму 6 510,18 грн, що пов`язане із неутриманням та несплатою податку на доходи фізичних осіб із суми знижки наданій фізичним особам у розмірі 434 011,74 грн, а також заниження зобов`язання по військовому збору на загальну суму 30 360,00 грн, що пов`язане із заниженням суми податку на доходи фізичних осіб, в періоді що перевірявся, на загальну суму 459 589,92 гривень, а також 2 805,68 грн штрафні санкції.

Оскільки основне податкове повідомлення-рішення від 03.05.2024 № 03671824025 судом визнано протиправним та як наслідок підлягає скасуванню, податкове повідомлення рішення від 03.05.2024 №03672624025 в частині нарахування пені з військового збору на суму 30 360,00 грн також підлягає скасуванню.

Щодо штрафних санкцій, суд звертає увагу, що відповідачем належних та допустимих доказів правомірності штрафу суду не надано, що в свою чергу, згідно Податкового кодексу України, свідчить про те, що якщо податкове повідомлення-рішення не містить обґрунтування, це є підставою для його скасування.

У той же час, спірне податкове повідомлення-рішення від 03.05.2024 №00366800702 судом визнано правомірним, відтак підстави для скасування податкового повідомлення-рішення від 03.05.2024 № 03671824025 в частині нарахування пені по військовому збору на загальну суму 6 510,18 грн відсутні.

Згідно з приписами ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 30280,00 грн. Відтак, враховуючи розмір заявлених позовних вимог та обсяг їх задоволення судом за наслідком розгляду справи по суті, суд вказує про присудження на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві судових витрат по оплаті судового збору в сумі 13725, 92 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.05.2024 прийняті Головним управлінням ДПС у м. Києві № 00366760702, № 00366710702, № 03671824025, а також № 03672624025 в частині нарахування пені з військового збору на суму 30 360,00 грн та штрафних санкцій на суму 2 805,68 грн.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Техінвестпостач» (код ЄДРПОУ 25386911; місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 15) судовий збір у сумі 13 725 (тринадцять тисяч сімсот двадцять п`ять грн) 92 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011; місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 18 серпня 2025 р.