Рішення № 129606159, 19.08.2025, Голованівський районний суд Кіровоградської області

Справа № 384/113/25

Провадження № 2/386/245/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2025 року селище Голованівськ

Голованівський районний суд Кіровоградської області

В складі головуючого судді Гут Ю. О.

з участю: секретаря судового засідання Онуфрак В.О.,

відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

встановив:

ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» через систему «Електронний суд» 19.03.2025 звернулось до Вільшанського районного суду Кіровоградської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якій просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором №1911070 від 13.05.2021 у розмірі 44925 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту- 15000 грн та заборгованості за відсотками - 29925 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 2422,40грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 13.05.2021 між ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 1911070 про надання коштів на умовах споживчого кредиту який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір №1 Відповідач підтвердив, що він ознайомився з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватися. Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст.ст.641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладання договору. Відповідно до п. 1.2 Кредитного договору №1, Товариство зобов`язується надати Клієнту грошові кошти в гривні (далі - кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором на наступних умовах: Сума виданого кредиту: 15000,00 грн.Дата надання кредиту: 13.05.2021. Строк кредиту : 51 днів.Валюта кредиту: UAH. Цільове призначення - на споживчі потреби.Стандартна процентна ставка - 1,90 % в день. Згідно виписки з особового рахунку за кредитним договором, станом на 10.01.2025 року загальний розмір заборгованості за Кредитним договором становить 44925,00 грн., (Сорок чотири тисячi дев`ятсот двадцять п`ять гривень 00 копiйок), яка складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту в розмірі становить 15000,00 гривень (П`ятнадцять тисяч гривень 00 копiйок); прострочена заборгованість за процентами в розмірі становить 29925,00 грн (Двадцять дев`ять тисяч дев`ятсот двадцять п`ять гривень 00 копiйок). Відповідно до п. 1.1 Договору №1, укладення цього договору здійснюється Сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечується Клієнту через Веб-сайт www.credit7.ua або Мобільний додаток. Електронна ідентифікація Клієнта здійснюється при вході Клієнта в Особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки Товариством правильності введення коду, направленого Товариством на номер мобільного телефону Клієнта, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення Пароля входу до Особистого кабінету. При цьому Клієнт самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні, програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до Веб-сайту/ІТС Товариства. Згідно п. 2.1. Кредит надається Товариством, в межах дії Договору про надання коштів шляхом кредитування у безготівковій формі та перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки Клієнта. На підтвердження виконання Товариством п. 2.1 Кредитного договору №1, позивач надає лист ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» від 04.03.2024, відповідно до якого 13.05.2021 року на картковий рахунок Відповідача №1 було перераховано кредитні кошти в сумі 15000 грн. за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , що являється доказом видачі кредитних коштів. На виконання вимог ч. 4 ст. 16 ЗУ «Про споживче кредитування» п. 6 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позивач повідомляє що останнім на адресу ОСОБА_3 була направлена вимога про дострокове погашення заборгованості за Кредитним договором № 1911070 від 13.05.2021, проте станом на дату подачі позову зазначена вимога була залишена Відповідачем без виконання (докази направлення додаються).

Ухвалою Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 25.03.2025 провадження у справі відкрито та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом осіб та призначено справу до судового розгляду.

Відповідач 08.04.2025 подала до Вільшанського районного суду Кіровоградської області відзив на позовну заяву, в якому вказала про невідповідність деяких умов кредитного договору з обставинами, викладеними в позові, а саме в позові вказано, що строк кредиту складає 51 день, а п.1.3. кредитного договору та в розділі 3 паспорту споживчого кредиту - 15 днів. Крім того, зазначила, що маються розбіжності в поданому позові до суду та у надісланій їй копії позову, а саме в зазначенні дати укладення договору, та у прохальній частині позову. До позову додано виписку з особового рахунку за період з 13.05.2021- до 10.01.2025, в якій зазначено лише розмір заборгованості за тілом кредиту, проценти, однак як саме нараховувалися відсотки на тіло кредиту або залишок тіла кредиту за користування кредитом з виписки з особового рахунку встановити неможливо. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформленні відповідно до чинного законодавства. У матеріалах справи відсутні належні докази, які б підтвердили правильність нарахування первісним кредитором відсотків за кредитним договором, зокрема з визначеним періоду такого нарахування , та суми з якої виходив позивач. Виписка, надана позивачем, не відображає період, за який здійснювалось нарахування процентів, а ні відсоткову ставку на які згідно договору мають нараховуватись відсотки. Розрахунок заборгованості до позову не долучено, також відсутній розрахунок первісного кредитора станом на день відступлення права грошової вимоги. Відповідно до чинного законодавства позивач має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто за період з 13.05.2021 по 28.05.2021, після закінчення строку його дії у позикодавця відсутні правові підстави нарахування передбачені договором проценти. Вказуючи про нараховані відсотки на суму 29925 грн позивач фактично вийшов за межі строку кредитування, погодженими сторонами у 15 днів. Позивач не надав доказів про дотримання учасниками встановленого договором порядку продовження (автопролонгації) строку користування кредитом. Також, вважає, що наданий позивачем витяг з реєстру боржників до договору факторингу №02-24122001 від 24.12.2021 позбавлений будь-якого доказового значення, оскільки в ньому міститься інформація, яка не відповідає дійсності та противорічить фактичним обставинам. Так в дата укладення договору вказана 13.05.2021, а дата закінчення договору-03.07.2021, однак з урахуванням п. 1.3. договору щодо 15-денного строку кредитування, строк закінчення кредитного договору є 28.05.2021, а не 03.07.2021, що призвело до неправильного визначення в графі кількість днів прострочення -138. Крім того, в графах серія та номер паспорту та номер мобільного телефону зазначена інформація не відповідає дійсності, оскільки зазначені дані не належать їй. Вважає, що позивачем не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів того, що позивач має право грошової вимоги до відповідача та правильність розрахунку її розміру. Також зазначає, що не згодна щодо розміру 10000 грн за надані правничі послуги позивачу, так як наданою стороною позивача докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу завищенні та не співмірні із предметом даного позову. Просив відмовити в задоволенні позову .

Разом з відзивом позивач надала суду заяву про застосування строків позовної давності, в якій зазначила, що кінцевою датою повернення кредиту є 28.05.2021. Позивач набув права на грошову вимогу до відповідача 24.12.2021, тобто у кредитора виникло право задовольнити свої вимоги про стягнення заборгованості у зв`язку з невиконання зобов`язання боржником у строки починаючи з 28.05.2021 до 28.05.2024 з урахуванням трирічного строку позовної давності. В зв`язку з чим вважає, що відсутні підстави для задоволення позову, оскільки позов пред`явлено поза межами позовної давності. Просить застосувати позовну давність у даній справі та відмовити у задоволенні позову.

Відзив на позовну заяву прийнято судом, оскільки подано в межах строку передбачених ст. 178 ЦПК України, позовну заяву отримано відповідачем 03.04.2025, відзив подано до суду 08.04.2025, до відзиву додано підтвердження про надсилання копію відзиву позивачу та його представнику.

Ухвалою Вільшанського районного суду Кіровоградської області від 10.04.2025 справу передано за підсудністю до Голованівського районного суду Кіровоградської області згідно п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України.

05.05.2025 цивільна справа надійшла до Голованівського районного суду Кіровоградської області та відповідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.02.2025 передана в провадження судді Гут Ю.О.

22.05.2025 постановлено ухвалу суду про прийняття до свого провадження даної цивільної справи та призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

10.07.2025 представник позивача через систему «Електронний суд» надіслала до суду додаткові пояснення, з тексту, якого вбачається, що це відповідь на відзив відповідно до ухвали суду від 25.03.2025 встановлено позивачу п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, яка має відповідати вимогам ч.ч.3-5 ст. 178 ЦПК України, копія якої одночасно з поданням до суду повинна бути надіслана відповідачу. Як вбачається з пояснення (відповіді на відзив) 15.04.2025 на поштову адресу ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» надійшов відзив на позовну заяву по справі № 384/113/25, з яким ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» детально ознайомившись з відзивом на позовну заяву вважає його безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Кінцевий строк подання такої відповіді- 21.04.2025, однак позивачем таку відповідь подано до суду 10.07.2025, оскільки відповідь на позовну заяву подано поза межами строку її подачі, суд не бере до уваги таку відповідь і вважає її неприйнятою.

Представник позивача в судовом засідання не з`явився, представник позивача в позові просив розгляд справи проводити у відсутність представника позивача.

Відповідача в судовому засіданні не заперечувала, що брала кредит, однак позовні вимоги визнала частково з підстав вказаних у відзиві. Просила суд застосувати позовну давність .

Заслухавши відповідача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає залишенню без задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 13.05.2021 між ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 1911070 про надання коштів на умовах споживчого кредиту який відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису) і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Підписуючи договір відповідач підтвердила, що вона ознайомилась з усіма умовами, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно їх дотримуватися.

Відповідно до якого товариство надало відповідачу грошові кошти у сумі 15000 грн., а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити комісію та проценти за користування кредитом у термін встановлений договором, строк кредиту 15 днів, повернення кредиту проводиться відповідно до графіку платежів, який є додатком до договору, останній день стоку кредитування 28.05.2021.

Згідно п. 2.1. Кредит надається Товариством, в межах дії Договору про надання коштів шляхом кредитування у безготівковій формі та перерахування коштів кредиту за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки Клієнта

Відповідно до листа ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» від 04.03.2024, відповідно до якого 13.05.2021 на картковий рахунок відповідача , який вказано в договорі, було перераховано кредитні кошти в сумі 15000 грн. за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 , що являється доказом видачі кредитних коштів та не заперечується відповідачем.

17.02.2022 між ТОВ "ФК`АВІРА ГРУП" та ТОВ "ФК «КЕШ ТУ ГОУ» " було укладено Договір факторингу №01-17/02/2022 відповідно до якого ТОВ "ФК`АВІРА ГРУП" відступило ТОВ " ФК «КЕШ ТУ ГОУ» ", а ТОВ " ФК «КЕШ ТУ ГОУ» ", набуло права вимоги заборгованості за договорами кредиту, в тому числі за договором кредиту №20767.

Позивач 13.01.2024 надіслав відповідачу вимогу про виконання зобов`язання за кредитним договором, однак не надав суду жодного доказу надсилання такої вимоги відповідачу засобами поштового зв`язку або в її електронний кабінет чи на її електронну пошту, а також підтвердження про отримання відповідачем такої вимоги..

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем, відповідачем взяті на себе зобов`язання за кредитним договором №20767 не виконує, у зв`язку із чим, станом на 17.02.2022, має заборгованість в розмірі 18825 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту-3000 грн., заборгованості за відсотками за користування кредитом-15825 грн.

Свої зобов`язання первісний кредитор виконав в повному обсязі, перерахував кошти в розмірі 15000 грн, на рахунок вказаний позичальником, що не заперечується відповідачем. Згідно графіку погашення кредиту відповідач до 28.05.2021 включно повинна була повернути суму кредиту з врахуванням відсотків за користування кредитом у розмірі 17137,5 грн.

24.12.2021 між ТОВ ЛІНЕУРА Україна» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КЕШ ТУ ГОУ» укладено договір факторингу №02-24122001 відповідно до умов якого ТОВ «ЛІНЕУРА Україна» відступило ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ КЕШ ТУ ГОУ» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від 24.12.2021 до договору факторингу №02-24122001 ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_4 за договором №1911070, дата укладення договору від 13.05.2021, дата закінчення договору 03.07.2021, сума виданого кредиту 15000 грн, залишок по тілу кредиту -15000 грн, залишок по відсотках 29925 грн, сума заборгованості -44925 грн.

Відповідно до п.8.1.2. Договору факторингу факт здійснення між сторонами приймання -передачі документації підтверджується відповідним актом приймання -передачі (додаток №2 до цього договору), підписаним особами , що мають повноваження на здійснення цих дій від кожної зі сторін., однак до позову позивачем не додано такого акту

Також, позивачем не надано суду розрахунок заборгованості здійсненого первісним кредитором за кредитним договором № 1911070 від 13.05.2021, станом на день укладення договору факторингу.

Позивачем надано до суду виписку з особового рахунку за кредитним договором №1911070 від 13.05.2021, боржник ОСОБА_1 , станом на 10.01.2025, в якій вказано, що заборгованість становить 44925 грн, з них прострочена заборгованість за сумую кредиту -15000 грн, прострочена заборгованість за процентами -29925 грн.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Статтями 525 та 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

У статті 3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини 3 статті 11 зазначеного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина 6 статті 11 вказаного Закону).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII.

Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, виходячи з приписів Закону України «Про електронну комерцію», укладення електронного договору можливо шляхом зазначення електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (чч. 1-3 ст. 207 ЦК України).

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Статтею 1081 ЦК України передбачено, що клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу. Клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка пред`явлена до виконання фактором, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитору зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з частиною першою статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 516 ЦК України).

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (частина перша статті 517 ЦК України).

Вказані норми не встановлюють імперативної вимоги щодо передання первісним кредитором новому кредитору оригіналів первинних документів як умови переходу права вимоги, отже, і наявності оригіналів цих документів у нового кредитора.

Передання таких документів має на меті перевірку існування у первісного кредитора права вимагати виконання боржником відповідних обов`язків, а також змісту та обсягу таких обов`язків.

Обставина не передання новому кредитору документів, які засвідчують права, що передаються, створює певні ризики для нового кредитора, пов`язані з невиконанням боржником своїх зобов`язань на користь саме нового кредитора.

Однак відсутність передання новому кредитору таких документів не може вказувати на відсутність передання права вимоги взагалі.

Водночас вимога щодо надання боржнику доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні відповідно до статті 517 ЦК України не є тотожною до вимоги щодо надання до суду доказів відступлення первісним кредитором новому кредитору права вимоги до боржника для здійснення заміни кредитора у справі (процесуального правонаступництва). Зазначені вимоги випливають з різних правових підстав на не є взаємозалежними.

Отже, для підтвердження факту відступлення права вимоги заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора.

У постановах Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012 викладено висновки про те, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Отже, суди беруть до уваги належні, допустимі і достовірні докази, сформовані в процесі відступлення права вимоги, що містять дані за кредитним договором, прав кредитора за яким набуває новий кредитор.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2024 року у справі № 2221/2373/12 (провадження № 61-483св23).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Розрахунок заборгованості за кредитним договором є обчисленням з використанням математичних дій, який має ґрунтуватися на основі інформації про користування відповідачем банківськими послугами, що фіксуються на особовому рахунку клієнта (клієнтський рахунок), та на умовах, передбачених відповідним договором.

Отже, розрахунок заборгованості є письмовим доказом у розумінні ст. 95 ЦПК України, але не первинним доказом виконання конкретних операцій з коштами наданими у кредит.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно з вказаною нормою Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

Тож, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до змісту пунктів 62, 63 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженому постановою правління національного банку України від 04.07.2018 № 75, виписка з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить, зокрема: найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) фізичної особи; зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта.

Однак, позивач до суду у встановлений ст. 83 ЦПК України строк виписку з клієнтського рахунку відповідача не подав.

Своєю чергою відсутність виписки по клієнтському рахунку відповідача позбавляє суд перевірити обґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку заборгованості, адже суд не має первинних даних про фактичне використання відповідачем кредиту та його повернення повністю або частково.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до норм ст. 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Звертаючись до суду з позовною заявою, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що, на його думку, підтверджують вказані обставини, але разом з тим, не надав до суду для підтвердження виписку з клієнтського рахунку ОСОБА_1 хоча відповідач не заперечує отримання кредиту в сумі 15000 грн, однак для перевірки правильного нарахування заборгованості суду необхідна така виписка, оскільки відповідач заперечує правильність нарахування такого боргу, оскільки в позові та в реєстрі вказано строк кредиту 51 день, що заперечує відповідач, оскільки в договорі вказано строк кредиту 15 днів, позивач суду не надав.

Будь-яких заяв чи клопотань щодо цього доказу позивач до суду не подав, зокрема нічого не вказав про причини через, які цей доказ не може бути поданий ним разом із позовною заявою.

Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Позивач, не надав доказів на підтвердження позовних вимог, тобто, скористався своїми правами, передбаченим ЦПК України, на власний розсуд.

Відсутність первинних доказів надання Банком відповідачу кредиту, його розміру, можливого часткового повернення кредиту відповідачем не дає підстав суду робити висновок про те, що відповідач отримав кредит і порушив свої зобов`язання щодо його повернення, а також про заборгованість та її розмір.

Необхідність дослідження саме первинних документів в справах щодо стягнення кредитної заборгованості знайшла своє відображення у постановах Верховного Суду України від 30 січня 2018 року у справі №161/16891/15-ц (провадження № 61-517св18), від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19).

Правова позиція щодо первинних документів відображена в постанові Верховного Суду України від 14.06.2018р. в справі №364/737/17, де зазначено, що розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує укладення договору на умовах, які вказані банком у позовній заяві.

Отже, виписка з рахунка особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20, від 01 грудня 2021 року у справі № 752/14554/15-ц, від 01 червня 2022 року у справі № 175/35/16-ц.

Проте, сам по собі розрахунок заборгованості не відноситься до первинних банківських документів і відображає методику нарахування позивачем заборгованості, але не відображає операції з надходження кредитних коштів на рахунки клієнта та їх повернення.

Таким чином, позивач звертаючись з даним позовом до суду, повинен був отримати від первісного кредитора первинні документи, які підтверджують розмір заборгованості по кредитному договору.

Суд відзначає, позивач не довів належними та допустимими доказами наявність кредитної заборгованості відповідача, її розмір та період, за який слід розраховувати розмір заборгованості.

Так обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Суд вважає, що лише виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами, що підтверджують рух коштів по конкретному рахунку, вміщують записи про операції та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором, проте вони суду надані не були.

Також слід зазначити, що у договорі факторингу сторонами не було досягнуто згоди щодо предмета правочину, а саме портфеля заборгованості права вимоги за заборгованостями кредитних договорів на яку загальну суму, оскільки в договорах вказана сума прав відступлення, однак суду не надано доказів про виконання даних договорів в повному обсязі, оскільки суду не надано підтвердження про передачу таких прав, до позову не надано акт приймання -передачі таких прав, що передбачено договором факторингу.

Крім того, в порушення договору факторингу боржнику (відповідачу) не надіслано повідомлення про відступлення права вимоги до фактора від клієнта.

З урахуванням наведеного вище, оскільки позивачем не доведено факту відступлення права грошової вимоги до відповідача за договором позики №1911070 від 13.05.2021 від первісного кредитора, відповідно ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» не є належним позивачем у даній справі, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Щодо заявленого клопотання відповідача про застосування позовної давності суд зазначає наступне.

Так, відповідно до ст. ст. 256, 257, 258, 261 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Застосування позовної давності має забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20.09.2011 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Висновки щодо застосування позовної давності викладено також у рішеннях ЄСПЛ у справах Беллет проти Франції (Bellet v. France) за заявою № 23805/94, Seal v. The United Kingdom за заявою № 50330/07, Dacia S.R.L. v. Moldova за заявою № 3052/04; Lelas v. Croatia за заявою № 55555/08; Phinikaridou v. Cyprus за заявою № 23890/02.

У постанові від 2 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15 Верховний Суд України вказав, що проценти за кредитом і пеня за процентами підлягають стягненню з відповідача у межах позовної давності, обчисленої за три роки (для процентів) й один рік (для пені) до дня звернення до суду. Цю постанову стали використовувати для того, щоб суди обчислювали позовну давність не з дня, коли кредитор дізнався чи мав дізнатися про порушення його права, а в зворотний бік від дня звернення до суду. Тому Велика Палата ВС вирішила відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вказаній постанові Верховного Суду України.

У постанові від 28 березня 2018 року Велика Палата ВС зазначила, що відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування (строку, на який позичальник отримав кредит) чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Права та інтереси позивача у цих правовідносинах забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Позовну давність щодо заборгованості за кредитом не можна починати облічувати з дня спливу визначеного договором строку кредитування, оскільки встановлення такого строку має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а насамперед для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.

Стаття 257 Цивільного кодексу України визначає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.

Згідно пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України.

Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України). За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК України).

У разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України в Постанові від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15.

За кредитною угодою перебіг трирічного строку позовної давності (ст.257 ЦК України) стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (ст.261 ЦК України). Вказана правова позиція Верховного Суду України викладена у Постанові від 17 вересня 2014 року у справі № 6-95цс14, у Постанові від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14.

ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) у своїх рішеннях надав тлумачення позовної давності, як законного права правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність судових рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача. Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача, причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, а тому перед застосуванням позовної давності належить з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право не було порушено, суд відмовляє в позові у зв`язку з його необґрунтованістю. В разі встановлення судом порушеного права, але позовна давність за такими вимогами сплила, про що заявила інша сторона, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, як самостійної підстави, за відсутності визнаних судом поважних причин її пропуску, на які посилався позивач.

Суд погоджується з доводами відповідача щодо викладеними у відзиві на позовну заяву, та уважає, що до позовної вимоги в частині вимог позивача про стягнення заборгованості тіла кредиту слід застосувати позовну давність, оскільки в цій частині позивач визнала позовні вимоги та підтвердила, що дійсно отримала кредит у первісного кредитора у розмірі 15000 грн.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ», що має наслідком відмову у їх задоволенні в повному обсязі. Позивачем не надано доказів на підтвердження розміру суми, які відповідачем було внесено для його погашення, виписки по рахунку, детальний розрахунок заборгованості нарахований первісним кредитором, тому, відповідно, перевірити розмір нарахованих суми боргу та процентів відповідачу не є можливим, в зв`язку з чим суд дійшов висновку, що доводи позивача щодо розміру заборгованості не підтверджені належними доказами, в зв`язку з чим суд відмовляє в задоволенні позову за необґрунтованістю.

Згідно ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Згідно зі ст.141 ЦПК України судові витрати позивачу за рахунок відповідача не відшкодовуються, оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Підстави для допущення до негайного виконання судового рішення та для скасування заходів забезпечення позову відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4-5, 12-13, 76-89, 141, 223, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Відмовити повністю в задоволенні позову Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №1911070 від 13.05.2021.

Судові витрати віднести за рахунок на позивача

Місцезнаходження позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «КЕШ ТУ ГОУ»: вул. Кирилівська, буд. 82, офіс 7 , м. Київ, поштовий індекс 04080; ЄДРПОУ 42228158.

Місце проживання відповідача ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 ;зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 .РНОКПП НОМЕР_2 .

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду апеляційної скарги. Якщо у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Гут Ю. О.