Рішення № 129566058, 04.08.2025, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/3216/25

Провадження № 2/202/2823/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2025 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд м. Дніпра в складі:

головуючого судді Недобитюк Н.В.

за участю секретаря Завгородньої Ю.В.,

за участі представника позивача ОСОБА_1 - у режимі відеоконференції,

за участі представника відповідача ОСОБА_2 - у режимі відеоконференції,

за відсутності позивача

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління освіти, молоді та спорту Лиманської міської ради Донецької області (код ЄДРПОУ 41832960) про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 звернулась з позовом, у якому просила визнати наказ про звільнення незаконним, поновити на роботі, стягненути середній заробіток за час вимушеного прогулу «за період з 30.11.2022 по дату прийняття рішення суду».

Інтереси позивача представляла адвокат Бреславець М.Г., яка у режимі відеоконференції підтримала позовні вимоги.

Позивач ОСОБА_3 особисто участь у судовитх засіданнях не брала, пояснення по суті спору не надавала.

Особу відповідача представляла ОСОБА_2 , яка аперечувала щодо задоволення позовних вимог.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано судді Недобитюк Н.В. для розгляду.

Справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку представників позивача та відповідача, суд встановив наступне.

З 24 лютого 2022 року територія Лиманської міської територіальної громади, на яку поширюються діяльність виконавчого органу Лиманської міської ради Управління освіти, молоді та спорту, розташовувалась безпосередній близькості до району активних бойових дій, що було визначено наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022.

Наприкінці березня 2022 року працівники масово стали покидати територію громади та переїздити до інших, більш безпечних міст України.

З огляду на безпекову ситуацію позивач ОСОБА_3 покинула межі України, але куди саме виїхала позивач у судовому засіданні з`ясувати не виявилось можливим. Водночас, відкритим залишилось питання чи збирається позивач повернутися на територію України.

У позовній заяві позивач зазначила, що дізналася про призупинення трудових відносин - 04.07.2022.

Надалі, 28.10.2024 отримала копію акту «Про відсутність на роботі ОСОБА_3 ».

21.02.2025 позивач отримала відповідь на її запит від 16.01.2025, згідно якої вакансії для працевлаштування ОСОБА_3 відсутні.

Представник позивача під час розгляду справи не заперечувала тієї обставини, що ОСОБА_3 не була присутня на роботі та не виконувала посадові обов`язки від моменту, як «залишила територію України» до дати звернення з позовом, тобто до 03.04.2025.

Точна дата, коли ОСОБА_3 покинула територію України судом не встановлена. Яким чином ОСОБА_3 збиралась виконувати посадові обов`язки перебуваючи за межами України, представник позивача не повідомила.

Наказом Управління освіти, молоді та спорту Лиманської міської ради від 02.05.2022 № 174-К/тр-А призупинена дія трудового договору з ОСОБА_3 .

Відповідно до пояснень представника відповідача тимчасово призначений керівник Тернівського НВК, який був призначений на час призупинення дії трудового договору з директором закладу освіти неодноразово зверталася до управління освіти, молоді та спорту Лиманської міської ради за допомогою щодо відновлення кадрових документів, первинних документів щодо нарахування заробітної плати працівників Тернівського НВК в зв`язку з тим, що директор закладу ОСОБА_3 не виходить на зв`язок, та не була здійснена передача документів у паперовому та електронному вигляді.

З пояснень представника відповідача також з`ясовано, що ОСОБА_3 була призначена на посаду директора Тернівського навчально виховного комплексу «загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів дошкільний навчальний заклад» Лиманської міської ради, як така, що пройшла конкурс та з нею укладено контракт терміном на 2 роки з 08.12.2020 по 07.12.2022 відповідно до Закону України «Про повну загальну середню освіту».

У зв`язку зі скороченням контингенту учнів в закладі освіти з 01.09.2022 тимчасово призупинена діяльність Тернівського навчально виховного комплексу «загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів дошкільний навчальний заклад» Лиманської міської ради.

Водночас у зв`язку з відсутністю даних про місцеперебування керівника та відсутністю комунікації з ним, та беручи до уваги, що термін дії контракту директора закінчувався 07.12.2022, управління освіти, молоді та спорту Лиманської міської ради не планувало подовжувати строк дії контракту з позивачем без проведення конкурсу.

Разом з тим, суперечлива поведінка позивача не свідчила про її бажання надалі виконувати посадові обов`язки.

Відтак наказом від 30.11.2022 ОСОБА_3 була звільнена на підставі пункту 8-3 частини 1 ст. 36 КЗпП України, відповідно до якої підставами припиненнятрудового договорує зокрема відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль.

З додаткових пояснень представника відповідача ОСОБА_2 від 17.07.2025, які надійшли через систему «Електронний суд» з`ясовано, що Управління освіти, молоді та спорту Лиманської міської ради встановлено, що ОСОБА_3 призначалася на посаду директора Тернівського навчально виховного комплексу «загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів дошкільний навчальний заклад» Лиманської міської ради відповідно до ст. 39 Закону України «Про повну загальну середню освіту», тобто за конкурсною процедурою.

Представник відповідача ОСОБА_2 також наголосила на тому, що під час воєнного стану конкурси на посади керівників комунальних закладів не проводяться відповідно до частини 5, 7 статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відмовляючи у задовоннні позовних вимог суд виходив з наступного.

ОСОБА_3 перебувала у трудових відносинах з відповідачем, а саме була призначена на посаду директора Тернівського навчально виховного комплексу «загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів дошкільний навчальний заклад» Лиманської міської ради та з нею був укладений контракт терміном на 2 роки з 08.12.2020 по 07.12.2022.

На початку 2022 року позивач керуючись власними мотивами з урахуванням безпекової ситуації евакуювалась у безпечне для неї місце. Отже, її дії не свідчили про бажання продовжувати виконувати посадові обов`язки.

Як вбачається з матеріалів справи, замість відсутньої на робочому місці ОСОБА_3 була призначена інша особа, яка тимчасово виконувала обов`язки директора Тернівського навчально виховного комплексу «загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів дошкільний навчальний заклад» Лиманської міської ради.

У вказаних відносинах працівник ( ОСОБА_3 ) зобов`язана була діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав. Також повинна була враховувати інтереси роботодавця. Тобто мав бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Як наслідок тривалої відсутності на роботі надалі позивач була звільнена наказом від 30.11.2022 № 399-К/тр.

І лише у квітні 2025 року позивач звернулась до суду з позовом, у якому просила визнати наказ про звільнення незаконним, поновити її на роботі, стягненути середній заробіток за час вимушеного прогулу «за період з 30.11.2022 по дату прийняття рішення суду».

Відповідно до пункту 4 частини 1 ст. 40 КЗпП України «прогул - цевідсутність працівника на роботі без поважних причин, що триває понад три години протягом робочого дня (безперервно або сумарно)».

Під час розгляду справи знайшла підтвердження обставина відсутності працівника ОСОБА_3 на роботі понад чотири місяці поспіль, і не виконання нею посадових обов`язків.

Разом з тим, «вимушений прогул цечас, протягом якого працівник з вини роботодавця не мав змоги виконувати трудові функції». Проте, позивач та її представник не надали доказів винних дій роботодавця, які унеможливили виконання ОСОБА_3 її трудових функцій.

Ухвалюючи рішення судом враховано, що позивач не проявляла особистої зацікавленості у розгляді справи (з матеріалами справи не знайомилася, заяви, клопотання не подавала, оригінали доказів на огляд суду не надала, не виявила бажання надати свідчення у судовому засідання). При цьому, суд звертає увагу, що саме позивач має бути зацікавлений у розгляді справи, як особа, яка ініціювала судову процедуру.

Ініціювавши судовий розгляд справи, позивач повинний активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов`язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2023 року у справі № 9901/278/21.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».

Разом з тим, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 6 ст. 81 ЦПК України).

Статтями 77-80 ЦПК України встановлено критерії доказів, а саме їх належність, допустимість, достовірність та достатність. Згідно частиною 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частина 2 ст. 80 ЦПК України).

З огляду на зазначене, відсутні підстави для задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. 10,12,13, 77-81, 83, 229, 263-265, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову відмовити.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н. В. Недобитюк