Рішення № 12954780, 16.12.2010, Господарський суд Чернігівської області

16.12.10

УКРАЇНА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Чернігівської області

м.Чернігів тел.67-28-47

просп.Миру,20 факс.77-44-62

Іменем України

РІШЕННЯ

16 грудня 2010 року Справа №8/146

За позовом: Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк", вул. Комсомольська, 28, м. Чернігів, 14000

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 17500

про розірвання договору та стягнення 94660грн.74коп.

Суддя Т.Г. Оленич

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: Ворошилова В.В. представник, довіреність №01/20-422 від 18.11.2009р.

Від відповідача: не зявився

Розпорядженням голови Господарського суду Чернігівської області №02-01/242 від 09.12.2010р. у звязку із виробничою необхідністю справу №8/146 передано на розгляд судді Т.Г. Оленич

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивачем подано позов про розірвання кредитного договору №24 від 01.06.2007р., укладеного між позивачем та відповідачем, а також про стягнення з відповідача 86819грн.25коп. боргу по кредиту, наданому на підставі кредитного договору №24 від 01.06.2007р., 4391грн.15коп. боргу по сплаті відсотків за користування кредитом, нарахованих за період з 01.08.2010р. по 04.10.2010р., 152грн.93коп. пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом, нараховану за період з 01.02.2010р. по 04.10.2010р. та 3297грн.41коп. пені за несвоєчасне повернення кредиту, нараховану за період з 30.01.2010р. по 04.10.2010р.

Відповідач письмового відзиву на позов не надіслав. В силу ст.75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.

Відповідач особисто або через уповноваженого представника участі в засіданні господарського суду не прийняв.

Копії ухвал господарського суду від 04.11.2010р., від 18.11.2010р., від 07.12.2010р. про призначення до розгляду справи №8/146 з відомостями про дату, час та місце проведення судового засідання, направлені на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: АДРЕСА_1, повернулась до суду не врученою адресату у звязку із закінченням терміну зберігання. Як вбачається із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АЕ №443777 (а.с.40) станом на 09.11.2010р. відповідач, як субєкт підприємницької діяльності, зареєстрований за адресою: вул. АДРЕСА_2, яка співпадає з адресою, зазначеною у позовній заяві, і на яку господарським судом надсилалися копії ухвал господарського суду.

За змістом ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Враховуючи, що судом явка відповідача або його представника в судове засідання обовязковою не визнавалась, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності останніх.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши в ході розгляду справи по суті пояснення та доводи представника позивача, зясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши їх наданими доказами, суд ВСТАНОВИВ:

01 червня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством „Банк „Демарк” (банк за умовами договору) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (відповідач у справі, позичальник за умовами договору) укладено кредитний договір №24 (далі за текстом кредитний договір).

Як вбачається із п. 1.2. Статуту ПАТ „Банк „Демарк” (копія витягу - а.с. 30) згідно із рішенням загальних зборів акціонерів від 29 вересня 2009 року (протокол №3) Відкрите акціонерне товариство „Банк „Демарк” перейменоване в Публічне акціонерне товариство „Банк „Демарк”. Публічне акціонерне товариство „Банк „Демарк” (позивач у справі) є правонаступником всіх прав і зобовязань Відкритого акціонерного товариства „Банк „Демарк”. Таким чином суд приходить до висновку, що саме позивач є кредитором у спірному кредитному зобовязані.

За умовами п.п.3.1.,3.2. кредитного договору позивач зобовязався надати відповідачу для поточної діяльності кредит у безготівковій формі шляхом відкриття кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 220000грн. та строком дії по 29 травня 2009 року.

Згідно із п.п.3.3.1. кредитного договору кредит надається шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника НОМЕР_2 в Банку „Демарк” з одночасним утворенням заборгованості за кредитом або його частиною на позичковому рахунку позичальника.

В свою чергу відповідач згідно із п.п.3.4.1., 3.5.1. кредитного договору зобовязався погасити кредит починаючи з другого року користування щоквартально, рівними частинами у строк по 29 травня 2009 року, шляхом перерахування коштів на рахунок, вказаний в п.3.8. цього договору, про що сторонами також додатково складено графік погашення кредиту, який міститься в додатку до кредитного договору (копія а.с. 13). За користування кредитом відповідач зобовязався сплачувати позивачу відсотки у розмірі 23% річних. Такі відсотки за домовленістю сторін нараховуються на фактичну суму заборгованості за кредитом, із розрахунку фактичної кількості днів періоду нарахування відсотків на основі банківського року (360 днів у році) і підлягають сплаті в строк по останній робочий день звітного місяця. У випадку несплати процентів, сума боргу за відсотками відноситься на рахунок несплачених в строк відсотків. Відсотки, нараховані в кінцевий рахунок підлягають сплаті одночасно з поверненням кредиту.

Протягом дії кредитного договору сторонами неодноразово змінювались його умови, зокрема, в частині ліміту кредитування, відсоткової ставки за користування кредитними коштами та строку повернення кредиту.

Станом на день розгляду справи в господарському суді істотні умови кредитного договору діють в наступній редакції:

відповідно до договору №5-24 від 29.05.2009р. про внесення змін до кредитного договору (копія а.с.19) позичальник зобовязався сплачувати банку відсотки за користування кредитом у розмірі 28% річних. Порядок нарахування та строки сплати відсотків залишилися не змінними;

відповідно до договору №6-24 від 23.12.2009р. про внесення змін до кредитного договору (копія - а.с.20) банк зобовязався надати позичальнику кредит в сумі 100000грн., а позичальник в свою чергу зобовязався повернути отримані кредитні кошти до 23 грудня 2010 року з встановленням наступного графіку погашення до 29.01.2010р. 8333грн., до 26.02.2010р. 8333грн., до 31.03.2010р. 8333грн., до 30.04.2010р. 8333грн., до 31.05.2010р. 8333грн, до 30.06.2010р. 8333грн., до 30.07.2010р. 8333грн., до 31.08.2010р. 8333грн., до 30.09.2010р. 8333грн., до 29.10.2010р. 8333грн., до 30.11.2010р. 8333грн., до 23.12.2010р. 8337грн.

Таким чином, між сторонами виникли кредитні правовідносини. Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення Цивільного кодексу України, які регулюють відносини за договором позики, якщо інше не встановлено § 2 гл.71 ЦК України, або не випливає із суті кредитного договору.

Як свідчать матеріали справи, позивач належним чином виконав взяті на себе зобовязання та надав відповідачу кредитні кошти в порядку та у розмірі, що визначені кредитним договором. Факт надання кредитних коштів підтверджується меморіальними ордерами (копії а.с. 23-28).

В свою чергу, як свідчать наявні в матеріалах справи докази, відповідач, в рахунок повернення кредиту у період з січня 2010р. по серпень 2010р. сплатив 13180грн.75коп., тобто порушив графік погашення чергової частини кредиту. Всього заборгованість по кредиту з урахуванням суми кредиту, визначеної сторонами у договорі №6-24 від 23.12.09р. становить 86819грн.25коп.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, з серпня 2010 року відповідач припинив сплату відсотків за користування кредитними коштами. За період з 01.08.2010р. по 04.10.2010р. борг по нарахованих та несплачених відсотках становить 4391грн.15коп.

Приписами ст.ст. 1408, 1049 Цивільного кодексу України встановлено обовязок позичальника повернути позикодавцю позику та сплатити проценти за користування кредитними коштами в строки та в порядку встановленому договором.

За загальними правилами виконання зобовязань, встановленими ст.193 Господарського кодексу України та ст.530 Цивільного кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобовязань. Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому спеціальною нормою, яка регулює кредитні правовідносини, а саме ст.1050 Цивільного кодексу України, встановлені наслідки порушення позичальником взятих на себе зобовязань. Зокрема, відповідно до ч. 2 вищезазначеної статті якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Право банку вимагати дострокового погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитними коштами також передбачено сторонами і в кредитному договорі. Відповідно до п. 3.6.2. кредитного договору обовязкове дострокове погашення кредиту, відсотків за договором буде невідкладно відбуватись, в разі, зокрема, порушення позичальником строків сплати заборгованості за кредитом. Крім того, в статті VI кредитного договору під однією із подій невиконання зобовязань сторони домовились розуміти несплату позичальником банку у строк платежів по погашенню кредиту, та будь-якої суми належної до сплати, та визначили наслідки настання такої події невиконання зобовязань у вигляді права банку дострокового задоволення своїх вимог, що випливають з кредитного договору.

Враховуючи, що договором сторони передбачили погашення кредиту частинами, та враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем сплати чергової частини кредиту, та припинення сплати відсотків за користування кредитними коштами з серпня 2010р., доказів погашення вказаної заборгованості в добровільному порядку відповідач суду не представив, а тому суд приходить до висновку, що вимоги позивача щодо дострокового повернення кредиту та вимоги про стягнення відсотків є правомірними та підлягають задоволенню.

А отже, з відповідача підлягає стягненню 86819грн.25коп. боргу по кредиту та 4391грн.51коп. боргу по відсотках.

Згідно з п.п.7.4.,7.5 кредитного договору сторони передбачили, що у разі порушення строків погашення кредиту та порушення строків сплати відсотків за кредитом, банк має право стягнути з відповідача пеню за кожний день прострочки, включаючи день проплати. При цьому, пеня нараховується на суму прострочених платежів за кредитом та на суму несплачених своєчасно відсотків із розрахунку фактичної кількості прострочених днів, починаючи з дати виникнення простроченої заборгованості і до дати повного погашення заборгованості по відсотках, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З урахуванням вказаної умови договору позивач просить стягнути з відповідача 152грн.93коп. пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом, нараховану за період з 01.02.2010р. по 04.10.2010р. та 3297грн.41коп. пені за несвоєчасне повернення кредиту, нараховану за період з 30.01.2010р. по 04.10.2010р.

Відповідно до положень ст.ст.610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання. Порушення боржником взятих на себе зобовязань призводить до настання певних правових наслідків, які полягають у застосуванні встановлених законом та договором мір відповідальності, зокрема і сплата пені.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. А в силу ч.3 вищевказаної статті пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

При цьому, ч.6 ст.232 Господарського кодексу України встановлено, що строки нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано. Як вбачається з умов п.п.7.4., 7.5. кредитного договору сторони домовились, що нарахування пені у разі прострочення виконання зобовязання по поверненню кредиту та сплаті відсотків за користування кредитом здійснюватиметься до дати повного погашення заборгованості по вказаним платежам. Таким чином сторонами встановлено строк нарахування пені, який не суперечить приписам ст. 232 Господарського кодексу України.

Враховуючи, що, матеріалами справи доведений факт невиконання відповідачем зобовязань по погашенню кредиту та сплаті відсотків за користування кредитним коштами, наданий позивачем розрахунок пені відповідає фактичним обставинам справи, умовам договору та обчислений з урахуванням умов договору та облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який нараховано пеню, а тому суд приходить до висновку, що вимога позивача в частині стягнення з відповідача 152грн.93коп. пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом, нараховану за період з 01.02.2010р. по 04.10.2010р. та 3297грн.41коп. пені за несвоєчасне повернення кредиту, нараховану за період з 30.01.2010р. по 04.10.2010р., є правомірною і задовольняється судом в повному обсязі.

Крім того, позивач на підставі ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України просить суд у звязку з істотним порушенням відповідачем кредитного зобовязання розірвати кредитний договір №24 від 01.06.2007р.

За загальними правилами виконання зобовязань одностороння відмова від виконання зобовязань не допускається. Вказане правило також відображено і в ч. 1 ст.651 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Спеціальними нормами, які регулюють кредитні правовідносини, не передбачено право позикодавця в односторонньому порядку розірвати договір.

Кредитним договором передбачено лише право банку вимагати дострокового розірвання цього договору у випадку настання події невиконання позичальником зобовязань (п.6.2. кредитного договору). При цьому, сторонами не узгоджено, яким чином має відбуватися процедура розірвання кредитного договору на вимогу банку.

Статтею 651 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач як на правову підставу розірвання кредитного договору в судовому порядку, передбачено лише наявність домовленості сторін про розірвання договору, та відсутній порядок її досягнення. Крім того, у вказаній статті відсутні імперативні норми щодо можливості звернення до суду з вимогою розірвати договір без узгодження питання про розірвання договору спочатку з контрагентом.

Оскільки субєкти спірного правовідношення є господарюючими субєктами, до відносин, які виникли між ними, також застосовуються положення Господарського кодексу України.

Відповідно до приписів ст.188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Таким чином, суд приходить до висновку, що при настання події невиконання кредитного зобовязання, передбаченої п. 6.1. кредитного договору, позивач мав перш за все звернутись до відповідача з відповідною пропозицією, а вже потім, у разі недосягнення згоди або у разі неодержання відповіді у встановлений законом строк передавати спір на вирішення господарському суд.

Крім того, оскільки за змістом п.1 ч. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають при зміні або розірванні договорів, то тільки дотримання сторонами встановленого ст.188 Господарського кодексу України порядку зміни та розірвання договору і недосягнення при цьому згоди може свідчити про наявність між ними спору. Якщо ж особа, яка бажає змінити або розірвати договір, не зверталася з відповідною пропозицією до іншої сторони, то в цьому разі немає підстав стверджувати про існування спору між сторонами.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу субєкта підприємницької діяльності, мають право звертатися за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

При цьому, в силу ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в тому числі, і щодо наявності порушеного права.

Позивачем не надано жодного доказу, який би підтверджував порушення відповідачем його права на дострокове розірвання кредитного договору, а саме не надано доказів звернення до відповідача з пропозицією розірвати договір та доказів отримання відмови у розірванні договору або не отримання в загалі відповіді на пропозицію про розірвання договору, щоб свідчило про порушення відповідачем прав позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку що вимога позивача про розірвання кредитного договору є безпідставною, в звязку з чим задоволенню не підлягає.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 188, 193, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 549, 610, 611, 651, 1048, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст.1, 12, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, п/р НОМЕР_2 в ПАТ „Банк „Демарк”, МФО 353575) на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк", вул. Комсомольська, 28, м. Чернігів (ідетифікаційний код 19357516, п/р №290958007 в ПАТ „Банк „Демарк”, МФО 353575) 86819грн.25коп. боргу по кредиту, 4391грн.15коп. боргу по сплаті відсотків за користування кредитом, 152грн.93коп. пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом, 3297грн.41коп. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 946грн.41коп. державного мита та 236грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Суддя Т.Г. Оленич

Повне рішення підписано 20 грудня 2010 року.

Суддя Т.Г. Оленич