Рішення № 12954043, 13.12.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 50/57913.12.10

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сімферопольський вино -

коньячний завод»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Сенар»

про стягнення 9486,05 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники:

від позивача Дзядевич Г.А. (дов. від 18.11.2010)

від відповідача не з’явились

В судовому засіданні 13.12.2010 на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Сімферопольський вино - коньячний завод»до товариства з обмеженою відповідальністю «Сенар»про стягнення заборгованості за неналежне виконання грошового зобов’язання за договором поставки № 305/к від 15.10.2009 в розмірі 9486,05 грн., в тому числі 8249,02 грн. - основний борг, 585,50 грн. –пеня, 285,38 грн. –інфляційні збитки та 366,15 грн. –10 % річних.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 01.11.2010 порушено провадження у справі № 50/579 та призначено її до розгляду на 17.11.2010.

Представники позивача та відповідача в судове засідання 17.11.2010 не з’явилися, витребувані судом докази не подали, причин неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. В зв’язку з неявкою представників сторін, розгляд справи було відкладено на 13.12.2010.

В судовому засіданні 13.12.2010 позивач надав докази та дав пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Відповідач в судові засідання 17.11.2010 та 13.12.2010 не направив своїх повноважних представників, письмових доказів, відзив на позовну заяву не надав, позовну вимогу по суті у будь-який інший процесуальний спосіб не заперечив.

Особи, які беруть участь у розгляді справи, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (див. Роз'яснення Президії ВАСУ від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Відповідач клопотань про відкладення розгляду справи та наявності у нього поважних причин щодо неявки у судове засідання не повідомив, що дає підстави визначити причини його неявки до суду неповажними.

Керуючись ст. 75 ГПК України суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників відповідача за наявними у справі доказами та матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.10.2009 між товариством з обмеженою відповідальністю «Сімферопольський вино - коньячний завод»(далі-позивач, постачальник за договором) та товариством з обмеженою відповідальністю «Сенар»(далі –відповідач, покупець за договором) було укладено договір поставки № 305/к (далі договір).

Відповідно до умов п.1.1. договору, позивач зобов’язався передати у власність відповідача товар у відповідності з накладними, а відповідач зобов’язався прийняти цей товар та оплатити його вартість в строки, обумовлені даним договором.

Ціна, кількість та асортимент товару вказується в накладних на товар у відповідності до специфікацій, які являються невід’ємними частинами цього договору (п. 1.2. договору).

Згідно п. 1.4. договору, сторони до даного договору використовують умови СРТ (поставка товару до пункту призначеного покупцем ) відповідно редакції ІНКОТЕРМ-2000.

У відповідності до положень п. 2.1. договору, ціна за поставлений товар згідно даного договору являється договірною та вказується в накладних на кожну партію товару. Загальна вартість договору складається з суми всіх товарів, отриманих за накладними.

Згідно п. 2.3. договору, покупець зобов’язався здійснити оплату за отриманий товар не пізніше 30 календарних днів з моменту його поставки.

Оплата проводиться в безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів платіжним дорученням на розрахунковий рахунок постачальника, або іншим погодженим сторонами способом, не забороненим законом. Всі розрахунки за даним договором проводяться виключно в національній валюті (п. 2.5. договору).

Судом встановлено, на виконання умов договору поставки № 305/к від 15.10.2009 позивачем було передано у власність відповідача товар на загальну суму 8749,02 грн. відповідно до накладних:

- № сДр-000718 від 28.01.2010 на суму 2321,75 грн.;

- № сДр-000935 від 10.02.2009 на суму 1895,48 грн.;

- № сДр-000718 від 07.04.2009 на суму 896,48 грн.;

- № сДр-003135 від 21.04.2009 на суму 792,99 грн.;

- № сДр-003640 від 06.05.2009 на суму 851,26 грн.;

- № сДр-005037 від 21.06.2009 на суму 1113,02 грн.;

- № сДр-006279 від 05.08.2009 на суму 878,04 грн.

Вищевказані накладні приймаються судом у якості належного доказу виконання поставки товару відповідачу та прийняття його останнім.

Однак, відповідач в порушення умов договору та чинного законодавства, не виконав в повному обсязі взяті на себе зобов’язання, а саме відповідачем було здійснено лише часткову оплату поставленого товару в розмірі 500,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою № сВб –00168 від 29.06.2010.

Таким чином, на дату звернення позивача з позовом до суду заборгованість відповідача за договором поставки № 305/к від 15.10.2009 становить 8249,02 грн., що також визнається відповідачем –підписано акт звірки взаєморозрахунків № 1680 від 07.09.2010 ( в матеріалах справи)

Судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов’язань.

Отже, внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов’язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 173 ГК України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Пунктами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 8249,02 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості за договором поставки № 305/к від 15.10.2009 в сумі 8249,02 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати пов’язані з інфляційними процесами в сумі 285,38 грн., 10% річних в сумі 366,15 грн. та пеню в сумі 585,50 грн. та за період прострочення вказаний в розрахунку.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Відповідно до ч.1 ст. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Умовами пункту 4.1. договору встановлено, що у випадку несвоєчасної та/чи неповної оплати товару у відповідності з п.п. 2.2., 2.3. даного договору, покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який вона нараховується, і зараховується до загальної суми заборгованості за неоплачений товар за кожен календарний день прострочення платежу.

Крім відповідальності передбаченої п. 4.1 договору за несвоєчасну та/чи неповну оплати товару покупець сплачує на користь постачальника суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 10% річних на рахованих на загальну суму заборгованості за неоплачений товар за кожен календарний день прострочення платежу (п. 4.2. договору).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов’язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору (п.п. 4.1, 4.2), Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” та положень статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищевикладене та наявність заборгованості у відповідача перед позивачем у розмірі 8249,02 грн. суд погоджується з розрахунком 10 % річних у розмірі 366,15 грн., пені в розмірі 585,50 грн. та витрат пов’язаних з інфляційними процесами в сумі 285,38 грн. наданим позивачем і вважає його обґрунтованим.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач відзиву, пояснень та доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, суду не надав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 9486,05 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 9486,05 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у відповідності до наданого позивачем розрахунку.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, статтями 15, 253, 254, 525, 526, 530, 549, 610, 611, 612 ЦК України, статтею 193 ГК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Сенар»(04073, м. Київ, вул. Петропавлівська, 12; код ЄДРПОУ 22939108) з будь-якого рахунку (виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Сімферопольський вино-коньячний завод»(49000, м. Дніпропетровськ, вул. Маршала Малиновського, 14 А, код ЄДРПОУ 35112619) основний борг в сумі 8 249 (вісім тисяч двісті сорок дев’ять) грн. 02 коп., пеню в сумі 585 (п’ятсот вісімдесят п’ять) грн. 50 коп., індекс інфляції в розмірі 285 (двісті вісімдесят п’ять) грн. 38 коп., 10 % річних в сумі 366 (триста шістдесят п’ять) грн. 15 коп., державне мито в сумі 102 (сто дві) грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп.

3. Видати наказ.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

          Суддя                                                                       Головатюк Л.Д.

Дата підписання рішення 20.12.2010