Рішення № 129531916, 14.08.2025, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2025 року Справа № 480/5569/25

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Опімах Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/5569/25 за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, мотивуючи позовні вимоги тим, що проходить військову службу за контрактом у НОМЕР_3 прикордонному загоні Державної прикордонної служби України, військова частина НОМЕР_2 , на посаді інспектора прикордонної служби 3-ї категорії - водій групи логістики НОМЕР_4 прикордонної комендатури (з м.д. АДРЕСА_1 ).

У зв`язку з погіршенням стану здоров`я батьків, вимушений був переїхати у АДРЕСА_2 , за місцем їх фактичного проживання, проживає з ними однією сім`єю, що підтверджується довідкою Чапліївського старостинського округу та актами обстеження.

У 2024 році батьки в установленому законом порядку безтерміново визнані інвалідами. Починаючи з 2024 року, їх стан здоров`я стрімко погіршується.

Мати - ОСОБА_2 , є інвалідом 1 групи, з ураженням опорно-рухового апарату, потребує стороннього постійного догляду. Ця обставина підтверджена копію Довідки до акту огляду МСЕК серії 12ААГ.

Батько - ОСОБА_3 , невиліковно хворий, має діагноз Рак сліпої кишки. Через порушення функцій організму не може самостійно пересуватися та самообслуговуватись, потребує постійного стороннього догляду, що підтверджено копією Довідки до акту огляду МСЕК серії 12АЛЕ № 767436, копією Висновку ЛКК КНП «Коропський ЦПМСД» № 24 від 25.02.2025.

10.06.2025 року позивач звернувся з рапортом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (з м.д. АДРЕСА_1 ) підполковника ОСОБА_4 , просив клопотатися перед вищим командуванням про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із наявністю у позивача матері, яка є особою з інвалідністю 1 групи, потребує постійного стороннього догляду, надавши документи на підтвердження цих обставин.

23 червня 2025 року отримав письмову відмову у задоволенні рапорту, викладену у листі НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 20 червня 2025 року, яка мотивована недоведеністю відсутності у матері інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі погребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Вказану відмову позивач вважає протиправною та зобов`язати відповідача прийняти рішення про звільнення його з військової служби на підставі підпункту г) пункту 3 частини 5 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», зобов`язати відповідача звільнити його з військової служби на підставі наведених норм.

В обгрунтування зазначив, що законодавець чітко встановив, що особи першого, другого ступеня споріднення, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю І або II групи, мають бути членами сім`ї цієї особи з інвалідністю. Позивач проживаю однією сім`єю зі своїми батьками, інших членів сім`ї немає, надавав на піджтвердження цих обставин довідки, акти.

Батьки мають також доньку, сестру позивача - ОСОБА_5 , яка батьків не підтримує, догляд за батьками не здійснює, проживає у м. Шостка зі свєю сім`єю.

Онука батьків, донька позивача - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є особою другого ступеня спорідненості, з 01.10.2022 року навчається на денній формі навчання у Академії фінансів та бізнесу Вістула у Польщі, реалізуючи своє конституційне право на освіту. Вона не була і не є членом сім`ї моїх батьків.

Відповідно до частин другої та четвертої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри, дружини (чоловіка); неповнорідні браги і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).

Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Відповідач подав відзив на позов, в якому проти задоволення вимог заперечив, зазначивши, що відповідно до п.п. «г» п.3 ч.5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Абзацом 13 п.3 ч.12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах:

необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Тобто звільнення за даною підставою можливе за одночасної наявності двох умов: необхідність здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю та відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи.

Відмовляючи у задоволенні рапорту позивача про звільнення, відповідач зазначив, що аналогічний рапорт від 06.05.2025 №29/33065/25-Вн було розглянуто, про що було надано відповідь за №08/9427-25-Вих від 23.05.2025.

Також було повідомлено, що матеріали, додатково долучені до рапорту від 10.06.2025 №29/42228/25-Вн а саме: рішення Шосткинського міськрайонного суду від 29.01.2020 по справі №589/5412/19, довідка Академії фінансів та бізнесу Вістула №27052025N2121, пояснення від 10.06.2025 не підтверджують відсутність у матері позивача інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення або що вони самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

У зв`язку з вищезазначеним, правові підстави щодо звільнення Позивача з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини відсутні.

Дослідивши письмові сматеріали справи, суд вважає, що позовна заява підлягає задовленню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 10.06.2025 року позивач звернувся з рапортом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (з м.д. АДРЕСА_1 ) підполковника ОСОБА_4 , просив клопотатися перед вищим командуванням про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із наявністю у позивача матері, яка є особою 1 групи, потребує постійного стороннього догляду, надавши документи на підтвердження цих обставин ( а.с.8-9).

20 червня 2025 року начальником НОМЕР_1 прикордонного загону відмовлено у задоволенні рапорту з мотивів недоведеності відсутності у матері інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення або що вони самі погребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Надаючи правову оцнку спірним правовідносинам, суд визодить з такого.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (Закон № 2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Закон №2232-ХІІ здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Згідно з указом Президента України №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.

Згідно із пунктом 12 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 (далі - Положення № 1115/2009), встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців з державою, зокрема включення їх до списків особового складу органів Держприкордонслужби або виключення з таких списків, присвоєння та позбавлення військових звань, пониження та поновлення у військових званнях, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо, оформлюється письмовими наказами на підставі документів, види та форма яких установлюються наказом Міністерства внутрішніх справ України.

За змістом пункту 13 Положення № 1115/2009 право видавати накази по особовому складу мають Голова Державної прикордонної служби України та згідно з визначеними ним повноваженнями посадові особи з числа його заступників, керівник розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби, начальники (командири) регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, ректор вищого військового навчального закладу Держприкордонслужби, начальники навчальних центрів, науково-дослідних установ та органів забезпечення, які утримуються на окремих штатах і за посадами яких штатом передбачено військове звання підполковника (капітана 2 рангу) і вище (далі - начальники).

На підставі пункту 288 Положення № 1115/2009 у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення.

Пунктом 279 Положення № 1115/2009 визначено, що військовослужбовець може бути звільнений за сімейними обставинами або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Звільнення військовослужбовців з цих підстав здійснюється згідно з письмовими документами, які підтверджують наявність у них відповідних сімейних обставин або інших поважних причин.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.

Відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану з підстав необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Зі змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Таким чином «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX.

Судом встановлено, що зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання позивача є АДРЕСА_3 , де він постійно проживав з дружиною ОСОБА_7 та донькою ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . 29.01.2020 шлюб між позивачем та ОСОБА_7 розірваний. Донька ОСОБА_8 з 01.10.2022 року навчається на денній формі навчання у Академії фінансів та бізнесу Вістула у Польщі. Вказані обставини підстерджуються копією паспорта позивача, рішенням Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 29.01.2020, довідкою навчального закладу ( а.с. 6, 25-26, 28).

У 2024 році батьки в установленому законом порядку безтерміново визнані інвалідами.

Мати - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є інвалідом 1 групи безтерміново, з ураженням опорно-рухового апарату, потребує стороннього постійного догляду. Ця обставина підтверджена копію Довідки до акту огляду МСЕК серії 12ААГ від 15.11.2024 ( а.с.16).

Батько - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є інвалідом 3 групи безтерміново, невиліковно хворий, має діагноз Рак сліпої кишки. Через порушення функцій організму не може самостійно пересуватися та самообслуговуватись, потребує постійного стороннього догляду, що підтверджено копією Довідки до акту огляду МСЕК серії 12АЛЕ № 767436, копією Висновку ЛКК КНП «Коропський ЦПМСД» № 24 від 25.02.2025 ( а.с. 17,18).

Відповідно до довідки, виданої старостою Чапліївського старостинського округу 09.06.2025 та акту обстеження житлових умов від 09.06.2025 ( а.с.23,24 ) позивач разом з батьками фактично проживають однією сім`єю у будинку АДРЕСА_4 . В ході осбтеження також встановлено, що постійний догляд за батьками здійснює лише позивач , інших членів сім`ї немає.

Ці ж обставини встановлені і під час обстеження сімейного стану позивача, проведеного комісією ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що 11.04.2025 складений акт №7. Окрім встановлених обставин в акті відображно інформацію про наявність у позивача сестри, доньки його матері, ОСОБА_5 , 1975 року народження, яка проживає в АДРЕСА_5 , однак з батьками не спілкується та за своїм станом здоров`я не маоє можливості фізично здійснювати догляд за батьками ( а.с.20-22).

Із нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_2 вбачається, що станом на 16.01.2025 догляд за нею здійснює син ОСОБА_1 (а.с.19).

Згідно із частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Ураховуючи встановлені обставин справи та надані позивачем докази, суд вважає підтвердженою необхідність здійснення постійного догляду за матір`ю з інвалідністю I групи та відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які б могли здійснювати такий догляд. Відтак, суд вважає що відповідач не довів правомірності свого рішення щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII.

При цьому, посилання відповідача на формальне існування іншого члена сім`ї першого ступеня споріднення ( сестра позивача) не заслуговують на увагу, оскільки припинення нею сімейних стосунків з батьками та відмова від здійсненя догляду є фактичним підтвердженням відсутності іншої особи, спроможної забезпечити необхідний догляд. Встановлені в цій частині обставини відповідачем також не спорстовані.

Отже, відмова у звільненні позивача за наявності в нього обов`язку щодо догляду за особою з інвалідністю та відсутністю іншої особи, спроможної реально забезпечити необхідний догляд особі з інвалідністю в ситуації, що склалася, суперечить принципам: державних гарантій соціального захисту (стаття 46 Конституції України); недопущення перешкод у реалізації прав людини (стаття 21 Конституції України); пріоритетності прав осіб з інвалідністю на отримання належного догляду (Закон № 875-XII).

Таким чином, при ухвалені рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби повинно бути забезпечено належний баланс між інтересами держави та правами людини.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Комітет Міністрів Ради Європи сформулював принципи, які слугують змістовими гарантіями ухвалення справедливого рішення. Здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями; дотримується принципу об`єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою; приймає своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи.

У пункті 2.4 Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 3-рп/2016 ідеться про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів.

Практика ЄСПЛ свідчить, що надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (див. рішення від 02 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», від 02 серпня 1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства»).

Ураховуючи наведене, не втручаючись у дискреційні повноваження відповідача, установивши достатність підстав, які підтверджуються відповідними доказами у справі, щодо звільнення позивача відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII, суд вважає, що, належним способом захисту позивача є зобов`язавня суб`єкта владних повноважень звільнити позивача з військової служби на вказаних підставах.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_6 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) ( код ЄДРПОУ НОМЕР_6 , АДРЕСА_7 ) про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправною відмову НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служи України (військової частини НОМЕР_2 ) у звільненні з військової служби ОСОБА_1 у зв`язку із наявністю у позивача матері, яка є особою з інвалідністю 1 групи, потребує постійного стороннього догляду.

Зобов`язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служи України (військова частина НОМЕР_2 ) прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом «г» пункту 3 частини 5, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за контрактом під час мобілізації під час воєнного стану, у зв`язку із наявністю у позивача матері, яка є особою з інвалідністю 1 групи, потребує постійного стороннього догляду.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.М. Опімах