Рішення № 129531058, 13.08.2025, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2025 рокусправа № 380/3190/25м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Карп`як О.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області, Державної судової адміністрації України за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльність, визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

встановив:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , далі позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області (адреса: 79005, Львівська обл., м. Львів, вул. Драгоманова, буд.25, ЄДРПОУ 26306742, далі відповідач 1), Державної судової адміністрації України (адреса: 01601, Київська обл., м. Київ, вул. Липська ,буд. 18/5, ЄДРПОУ 26255795, далі - відповідач 2) за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Державної казначейської служби України (адреса: 01601, Київська обл., м. Київ, вул. Бастіонна, буд.6, ЄДРПОУ 37567646, далі третя особа), у якій позивач просить:

-визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області у повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Краматорського міського суду Донецької області ОСОБА_1 , відрядженої до Бориславського міського суду Львівської області, за період з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року включно, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 року - 3028 грн.;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України (код в ЄДРПОУ 26255795, місцезнаходження: 01601, Київська область, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5) забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Львівській області у повному обсязі бюджетними асигнуваннями, необхідними та достатніми для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Краматорського міського суду Донецької області ОСОБА_1 , відрядженої до Бориславського міського суду Львівської області, за період з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року включно, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 року 3028 грн, з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів при їх виплаті;

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Краматорського міського суду Донецької області ОСОБА_1 , відрядженої до Бориславського міського суду Львівської області, за період з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року в розмірі 2102 гривні;

- зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Львівській області (код в ЄДРПОУ 26306742, місцезнаходження: 79005, Львівська область, м. Львів, вул. Драгоманова, буд. 25) провести нарахування та виплату судді Краматорського міського суду Донецької області ОСОБА_1 , відрядженої до Бориславського міського суду Львівської області, недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року включно, у відповідності до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2024 року складає 3028 гривень, з урахуванням раніше виплачених сум та утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів при їх виплаті;

-стягнути з Державної судової адміністрації України (код в ЄДРПОУ 26255795, місцезнаходження: 01601, Київська область, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5) на користь ОСОБА_1 недонараховану та невиплачену суддівську винагороду, допомогу на оздоровлення за період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року включно в розмірі 561 156,00 грн (п`ятсот шістдесят одна тисяча сто п`ятдесят шість гривень 00 коп.), з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апарату судів;

-допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.

Позиція позивача:

Наказами голови Бориславського міського суду Львівської області № 22/к від 12.05.2022 та № 35/к від 26.05.2022 року «Про тимчасове переведення в порядку відрядження судді ОСОБА_1 » суддю ОСОБА_1 відряджену із Краматорського міського суду Донецької області вважають такою, що приступила до виконання повноважень судді Бориславського міського суду Львівської області із 12 травня 2022 року до прийняття рішення про закінчення відрядження судді, з посадовим окладом згідно штатного розпису. З січня 2024 року по грудень 2024 року включно Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Львівській області (далі відповідач 1) нарахувало та виплатило ОСОБА_1 суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення, для визначення суми якої використовувалася величина під назвою «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року» в розмірі 2102 гривні. Однак, позивач вважає, що відповідно до приписів спеціального законодавства, відповідач 1 повинен був нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2024 року в розмірі 3028 гривень. Тому, позивач вважає, що виплачений їй розмір суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення не відповідає розміру, установленому спеціальним Законом, у зв`язку із чим вона не погоджується із сумою виплаченої їй суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення чим порушено її право на належне матеріальне забезпечення.

10.03.2025 представником позивача подано відповідь на відзив.

Заперечення відповідача 1:

Відповідач проти позову заперечує, просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що згідно до ч.3 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон №1402-УІІІ) базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлюється на 1 січня календарного року, за ч.9 ст.135 Закону №1402-УІІІ передбачено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюється за окремим кодом економічної класифікації видатків. Відповідач вказує на те, що ч.3 ст.135 згаданого Закону №1402-УІІІ є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього, у зв`язку із чим, для встановлення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року необхідно звернутися до іншого закону, який встановлює такий розмір прожиткового мінімуму при визначенні базового розміру посадового окладу судді. Нормативним доповненням до зазначеної статті, є відповідні законодавчі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» за статтею 7 якого встановлено, що для визначення базового розміру посадового окладу судді, застосовується розмір 2102 грн. Отже, згаданим законом запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка станом на 1 січня 2024 року складає 2102 гривні. Таким чином, з прийняттям Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина. Згідно ст.48 Бюджетного кодексу України встановлено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі, у тому числі і по виплаті заробітної плати (суддівської винагороди), тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, а відповідно, Територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів, здійснює всі нарахування і виплати лише у межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом, тому вважає, що відповідач-1 діяв в межах чинного законодавства, а дії відповідача-1 по нарахуванню та виплаті позивачу суддівської винагороди за 2024 р. виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з січня 2024р. у розмірі 2102 грн. є правомірними. За викладеного, відповідач-1 вважає, що останній жодними своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю не здійснював дій, спрямованих на порушення прав та законних інтересів позивача. Окрім того, вказує на пропуск позивачем строку звернення до суду з вказаним позовом.

Відповідач-2 (Державна судова адміністрація України) свого представника в судове засідання не направив, про причини неявки не повідомив, відзив на позов не надав, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами

Третя особа (Державна казначейська служба України) правом на подання пояснень по справі не скористалась.

Ухвалою від 24.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державну казначейську службу України.

Ухвалою від 26.03.2025 витребувано у Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівської області: розрахунок несплаченої суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення судді Краматорського міського суду Донецької області ОСОБА_1 , відрядженої до Бориславського міського суду Львівської області, за період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року (виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня 2024 року 3028 грн); інформацію про те, чи виділялися Державною судовою адміністрацією України Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Львівській області достатньо коштів для обчислення та виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Краматорського міського суду Донецької області ОСОБА_1 , відрядженої до Бориславського міського суду Львівської області, у період 01.01.2024 року по 31.12.2024 року включно із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 гривень, а також інформацію про те, чи могла б бути виплачена суддівська винагорода та допомога на оздоровлення судді ОСОБА_1 у період із 01.01.2024 року по 31.12.2024 року включно з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2024 року в розмірі 3028 гривень, за рахунок тих бюджетних асигнувань, що передбачалися для Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області затверджених на 2024 рік кошторисах та щомісячних розписах видатків.

Ухвалою від 24.04.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 28 травня 2025 року о 15:30 год.

28 травня 2025 року учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином через електронний кабінет учасників справи, що підтверджується довідками про доставку електронних листів.

Разом з тим, позивачкою 27.05.2025 до суду подана заява про розгляд справи у судовому засіданні за його відсутності, у вказаній заяві позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

Також, 26.05.2025 представник відповідача-1 подав клопотання про розгляд даної справи за відсутності представника відповідача ТУ ДСА України в Львівській області.

Представник відповідача-2 ДСА України та представник третьої особи в судове засідання не явились, причин неявки не повідомили, про дату, час та місце його проведення повідомлені через електронний кабінет, що підтверджується відповідними довідками про доставку електронного листа.

У відповідності до вимог ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

А згідно до приписів ч.3 ст.205 згаданого вище Кодексу, встановлено, що у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника.

Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але усі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні ч.9 ст.205 згаданого Кодексу.

За викладених обставин та враховуючи подання учасниками справи (позивачем та відповідачем-1) заяв про судовий розгляд справи за їх відсутності, неявку та не повідомлення відповідачем-2 та третьою особою про причини неявки в судове засідання їх представників, суд вважає за можливе розглянути дану справу без участі позивача та без участі представників відповідача-1, відповідача-2, третьої особи у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами з урахуванням вищенаведених вимог ч.3 ст.194, ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно до вимог ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.

Щодо доводів відповідача -1 про пропуск позивачем строку звернення до суду з вказаним позовом, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.

Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Отже, до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками.

19.07.2022 набув чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин №2352, яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю.

Зокрема, відповідно до ст. 233 КЗпП України, в редакції Закону України №2352-ІХ від 01.07.2022, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд погоджується з доводами позивача, що до отримання 20.01.2025 листа ТУ ДСА України в Львівській області № 02-127/25 від 20.01.2025, позивачу ОСОБА_1 не було відомо, що при визначенні розміру суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 включно, відповідач 1 та відповідач 2 виходили з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року в розмірі 2102 гривні. Тому саме з відомостей, викладених у даному листі позивач ОСОБА_1 20.01.2025 довідалась про факт, підстави та причини порушення її майнового права на отримання належної суддівської винагороди, визначеної законодавством.

Щодо доводів відповідача про позивач ОСОБА_1 дізналась про нарахування суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2024 у розмірі 2102 грн після ознайомлення позивача 01.02.2024 з наказом Голови Бориславського міського суду Львівської області № 07 від 01.02.2024 «Про введення в дію штатного розпису Бориславського міського суду Львівської області з 01.01.2024», суд такі відхиляє, оскільки зміст даного штатного розпису не містить відомостей про порядок та спосіб обчислення посадового окладу судді ОСОБА_1 .

Відтак, доводи відповідача 1 про пропуск позивачем строку звернення до суду з вказаним позовом суд відхиляє, як необґрунтовані.

Щодо доводів сторін по суті спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» № 4736V1 від 17.05.2012, ОСОБА_1 обрано безстроково на посаду судді Краматорського міського суду Донецької області (а.с.17-18).

Наказом голови Краматорського міського суду Донецької області № 14-к від 27.03.2020 «Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років судді ОСОБА_1 », судді Краматорського міського суду Донецької області ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату з 11.03.2020 за вислугу років в розмірі 60% відсотків посадового окладу (а.с.19).

Рішенням голови Верховного Суду № 126/0/149-22 від 04.05.2022 «Про відрядження судді Краматорського міського суду Донецької області ОСОБА_1 до Бориславського міського суду Львівської області», суддю Краматорського міського суду Донецької області ОСОБА_1 відрядили для здійснення правосуддя до Бориславського міського суду Львівської області (а.с.20).

Наказом в.о. голови Краматорського міського суду Донецької області № 25-к від 10.05.2022 «Про відрядження судді ОСОБА_1 до Бориславського міського суду Львівської області», суддю Краматорського міського суду Донецької області Ткачову С.М. відрядили для здійснення правосуддя до Бориславського міського суду Львівської області та підтвердили, що ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 60% відсотків посадового окладу (а.с.21).

Наказами голови Бориславського міського суду Львівської області № 22/к від 12.05.2022 та № 35/к від 26.05.2022 року «Про тимчасове переведення в порядку відрядження судді ОСОБА_1 » суддю ОСОБА_1 відряджену із Краматорського міського суду Донецької області вважають такою, що приступила до виконання повноважень судді Бориславського міського суду Львівської області із 12 травня 2022 року до прийняття рішення про закінчення відрядження судді, з посадовим окладом згідно штатного розпису (а.с.22-23).

Також із матеріалів справи встановлено, що, у тому числі і підтверджено відповідачем-1 у відзиві на позов, позивачу у спірний період з 01.01.2024 по 31.12.2024 була нарахована та виплачена суддівська винагорода та допомога на оздоровлення обчислені, виходячи із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розмірі посадового окладу судді з 01.01.2024р., в розмірі 2102 грн.

Не погоджуючись із правомірністю застосування відповідачем-1 при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення прожиткового мінімуму для працездатних осіб для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн. за період з 01 січня по 31 грудня 2024 року (включно), позивач звернувся до суду з цим позовом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, проаналізувавши норми чинного законодавства України, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору у сукупності з наданими доказами, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, виходячи з наступного.

За приписами ч.2 ст. 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (надалі - Закон №1402-VIII).

За приписами ст. 4 Закону №1402-VIII в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Частиною першою статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці (частина друга статті 135 Закону № 1402-VIII).

Згідно з приписами частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить:

1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною п`ятою статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Згідно з частиною дев`ятою статті 135 Закону №1402-VIII, передбачено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Таким чином, Законом №1402-VIII визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

При цьому, норма частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює конкретного розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього.

З огляду на це, необхідно враховувати положення інших нормативно-правових актів, які встановлюють розмір прожиткового мінімуму для визначення посадового окладу судді.

Такі норми доповнюють частину третю статті 135 Закону №1402-VIII і становлять єдину спеціальну норму, якою визначається розмір посадового окладу судді.

Нормативним доповненням до зазначеної норми є відповідні положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" (надалі Закон №3460-ІХ), статтею 7 якого установлено у 2024 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі, крім іншого, для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.

Отже, з 1 січня 2024 року розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, становить 2102 грн.

При цьому, із аналізу вищенаведених норм слідує, що Закон № 3460-IX не змінює складові для визначення базового розміру посадового окладу судді, як про це стверджує позивач, а лише запроваджує розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді.

А отже, із наведеного слід дійти висновку, що доводи позивача про те, що суддівська винагорода не виплачена відповідно до ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є помилковими, оскільки ця норма визначає лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду, тоді як конкретний розмір прожиткового мінімуму визначається нормами закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Згідно з вимогами ст. 146 Закону №1402-VIII держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів відповідно до Конституції України. Забезпечення функціонування судової влади передбачає:

1) окреме визначення у Державному бюджеті України видатків на утримання судів не нижче рівня, що забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя відповідно до закону;

2) законодавче гарантування повного і своєчасного фінансування судів;

3) гарантування достатнього рівня соціального забезпечення суддів.

Видатки на утримання судів визначаються з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

За нормою ч. 1 ст. 147 Закону №1402-VIII, в Україні діє єдина система забезпечення функціонування судової влади - судів, органів суддівського врядування, інших державних органів та установ системи правосуддя.

Відповідно до ст. 148 Закону №1402-VIII, фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: 1) Верховний Суд щодо фінансового забезпечення його діяльності; 1-1) вищий спеціалізований суд щодо фінансового забезпечення його діяльності; 2) Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України; 3) Вища рада правосуддя щодо фінансового забезпечення її діяльності.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів.

Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.

Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.

Контроль за додержанням вимог цього Закону щодо фінансування судів здійснюється у порядку, встановленому законом.

Особливості підготовки і розгляду проекту закону про Державний бюджет України в частині фінансування судів, інших органів та установ у системі правосуддя визначаються законом.

Статтею 149 Закону №1402-VIII передбачено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Статтею 23 Бюджетного кодексу України визначено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до п.п.3, 4 ст.85 Конституції України прийняття законів, зокрема Державного бюджету України, є виключним повноваженням Верховної Ради України.

За викладених обставин, із аналізу наведених приписів, слід дійти висновку, що визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який, в свою чергу, буде другим множником у формулі розрахунку суддівської винагороди, є виключним повноваженням Верховної Ради України.

При цьому, судом враховується і те, що відповідно до ст. 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Стаття 135 Закону про судоустрій, відсилає до закону про Державний бюджет України. Державний бюджет України приймається виключено законом Верховною Радою України.

Тобто, Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів» чітко та однозначно визначено, що розмір винагороди судді визначається Верховною Радою України шляхом прийняття законів про судоустрій та про Державні бюджети України на кожний рік.

В Законі України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», Верховна Рада України чітко визначила, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні.

Зазначена норма є прямою, чіткою, зрозумілою, такою, яка не містить плутанини чи будь-якої двозначності, більш того, законодавець її відтворював неодноразово у 2021, 2022, 2023, 2024 та 2025 роках.

Окрім того, судом враховується і те, що визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України "Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999 № 966-XIV(далі - Закон № 966-XIV).

Правові норми цього Закону № 966-XIV не дають визначення ні соціальної, ні демографічної групи населення, а визначають лише основні соціальні і демографічні групи населення (ст.1 Закону).

Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Таким чином, ст.4 Закону України «Про прожитковий мінімум» надає право законодавцю передбачати різні прожиткового мінімуму для основних соціальних і демографічних груп населення.

Тобто, повноваження на встановлення різних розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, різним групам населення, передбачені ст.4 цього Закону.

Оскільки законодавець чітко визначився про розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102 гривні, то враховуючи відсильну норму ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», саме цей розмір і необхідно застосовувати під час визначення суддівської винагороди позивача.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Отже, зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист.

Згідно з Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» державні соціальні гарантії - це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами (абзаци другий, третій статті 1).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового.

Також і у рішенні ЄСПЛ у справі "Кечко проти України" Європейський суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство (п. 23 Рішення).

За викладених обставин, суд приходить до висновку, що у даних правовідносинах відповідач-1 як територіальний орган ДСА, виконуючи функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів в межах бюджетного призначення, встановлених законами про Державний бюджет України, діяв відповідно до вимог чинного законодавства.

До теперішнього часу відповідні положення статті 7 Закону № 3460-ІХ не визнані неконституційними, є чинними, а тому підстави для їх незастосування у відповідача були відсутні.

Окрім цього, суд звертає увагу на останні сформовані правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 240/9028/24, відповідно до якої з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі №280/1233/22 та 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, і зазначала про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (п.111).

Також, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні. Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (п.105,106).

Отже, із аналізу наведених вище норм чинного законодавства, встановлених судом обставин у цій справі у їх сукупності та з урахуванням відступу Верховного Суду від своєї попередньої правової позиції, слід дійти висновку, що дії ТУ ДСА щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди із застосуванням на підставі статті 7 Закону №3460-ІХ розрахункової величини "прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді" з 01 січня 2024р. по 31 грудня 2024 р. у розмірі 2102,00 грн. відповідають положенням законодавчого регулювання.

Щодо доводів позивача про врахування практики Верховного Суду, зокрема постанови від 10.11.2021 у справі №400/2031/21, суд такі відхиляє з огляду на наступне.

КАС України визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного адміністративного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками Об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного адміністративного суду (див.: постанови Верховного Суду: від 13 лютого 2019 року у справі№ 130/1001/17, від 18 січня 2021 року у справі № Б-23/75-02, від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20, провадження № 61-9003св21).

У постанові від 13.02.2019 у справі №130/1001/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, відповідно до якого логіка побудови й мета існування процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів.

Цей висновок застосовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28.02.2020 у справі №817/1427/17, від 22.04.2020 у справі №400/1977/19, від 29.04.2020 у справі №240/10130/19, від 30.11.2021 у справі №400/4650/19, від 10.01.2024 у справі №380/11390/22.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 та від 10 листопада 2021 року у справі № 825/997/17, зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Даний висновок застосований Верховним Судом, зокрема у постановах від 18 грудня 2019 року у справі № 804/937/16, від 16 березня 2020 року у справі № 1.380.2019.001962, від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20, від 25 лютого 2021 року у справі № 580/3469/19, від 6 квітня 2021 року у справі № 640/14645/19 та від 18 травня 2022 року у справі № 160/5259/20.

Тобто правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками Верховного Суду, тому саме вони підлягають застосуванню.

У відповідності до вимог ч.1, ч.4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання ст.76 наведеного Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, ч.1 ст.77 наведеного Кодексу, покладає обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Разом з тим, позивачем у ході судового розгляду даної справи не було доведено жодними належними, достатніми та допустимими доказами протиправність дій відповідача-1 щодо нарахування та виплати їй суддівської винагороди, обчисленої з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024р. в розмірі 2102 грн. за спірний період з 01.01.2024р. по 31.12.2024р. з урахуванням вищенаведеного аналізу дослідженого судом чинного законодавства та обставин, встановлених судом, які позивачем жодними іншими доказами не спростовані.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Приймаючи до уваги викладене та перевіривши правомірність дій відповідача-1 щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01.01.2024р. по 31.12.2024р., обчисленої прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024р. в розмірі 2102 грн., суд приходить до висновку про те, що наведені дії вчинені відповідачем-1 у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Враховуючи наведене та те, що судом не встановлено протиправності дій відповідача-1 щодо нарахування та виплати позивачці суддівської винагороди за період з 01.01.2024р. по 31.12.2024р., обчисленої прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024р. в розмірі 2102 грн., а позивачем таких доказів суду не надано, суд приходить до висновку, що такі дії вчинені відповідачем-1 правомірно та у відповідності до вимог чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносин, а відповідно, у адміністративного суду відсутні правові підстави для визнання їх протиправними.

З огляду на те, що судом не встановлено протиправності дій відповідача-1 щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01.01.2024р. по 31.12.2024р, обчисленої прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024р. в розмірі 2102 грн., які є основними вимогами позивача, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача-2 суми недоплаченої суддівської винагороди у розмірі 561156 грн., які є похідними вимогами, також задоволенню не підлягають.

У задоволенні інших позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльність відповідача-2, яка полягає у незабезпеченні відповідача-1 в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення виплати суддівської винагороди позивачеві за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 (включно) та зобов`язання вчинити певні дії, які також є похідними позовними вимогами у цій справі, слід відмовити.

Статтями 6,7 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

За викладеного, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, а тому у його задоволенні позивачу слід відмовити повністю.

З урахуванням того, що даний адміністративний позов задоволенню не підлягає, позивач звільнений від сплати судового збору за даним позовом згідно п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати у цій справі не підлягають розподілу за ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 72,77, 90, 94, 139, 241 -246, 295 КАС України , суд

-

в и р і ш и в :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області (адреса: 79005, Львівська обл., м. Львів, вул. Драгоманова, буд.25, ЄДРПОУ 26306742), Державної судової адміністрації України (адреса: 01601, Київська обл., м. Київ, вул. Липська ,буд. 18/5, ЄДРПОУ 26255795) за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Державної казначейської служби України (адреса: 01601, Київська обл., м. Київ, вул. Бастіонна, буд.6, ЄДРПОУ 37567646) про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 13.08.2025.

СуддяКарп`як Оксана Орестівна