Рішення № 129529483, 14.08.2025, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

14 серпня 2025 р. Справа № 120/2559/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України , комісію Міністерства оборони України з розгляду питань , пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) із позовом до Міністерства оборони України (далі- МОУ, міністерство), в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати пункт 42 рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом від 30.08.2024 №192/168 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, у частині призначення дружині загиблого ОСОБА_3 внаслідок смерті, пов`язаної із захистом Батьківщини, у розмірі частини 15000000 грн, у сумі 7500000 грн;

- зобов`язати Міністерство оборони України виплатити дружині загиблого ОСОБА_3 внаслідок смерті, пов`язаної із захистом Батьківщини, сержанта ОСОБА_3 недоплачену другу частину одноразової грошової допомоги 15000000 грн, у сумі 7500000 грн.

Позивачка обґрунтовує свої вимоги тим, що відповідач безпідставно не здійснив виплату 7 500 000 грн, оскільки на момент виникнення права на зазначену допомогу виключно вона мала законне право на її отримання.

Відтак, спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалою від 11.03.2025 р. відкрито провадження у справі та визначено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження. Також залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача- ОСОБА_2 .

16.04.2025 р. надійшов відзив, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позову, оскільки на дату смерті допомога розподіляється між усіма особами , які мають на неї право. Оскільки ОСОБА_2 не подала заяву , інша частка не є розподіленою до спливу строку реалізації права.

Ухвалою від 02.06.2025 р. залучено в якості другого відповідача комісію Міністерства оборони України з розгляду питань , пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, розпочато розгляд справи спочатку та витребувано докази.

Від третьої особи письмової позиції не надійшло.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, суд встанови наступне.

25.04.2024 р. ОСОБА_1 через ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулась із заявою про призначення їй одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю (смертю) її чоловіка старшого сержанта ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно доповіді ІНФОРМАЦІЯ_3 від 15.05.2025 р. мати , батько загиблого ОСОБА_3 померли. Донька ОСОБА_2 вказана, як така, що не має права на допомогу. Відповідно до даної доповіді право на допомогу має лише дружина ОСОБА_1 .

П.42 протоколу від 30.08.2024 №192/168 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум призначено дружині загиблого ОСОБА_3 внаслідок смерті, пов`язаної із захистом Батьківщини допомогу у розмірі частини 15 000 000 грн., в сумі 7500000 грн.

Не погоджуючись із цим рішенням, позивачка звернулась до суду із позовом.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі здійснює Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-XII, в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно пункту першого статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Підпунктами 1-3 пункту другого статті 16 Закону № 2011-XII (в редакції чинній на дату смерті ОСОБА_3 ) встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:

1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби;

2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби;

3) загибелі (смерті) військовозобов`язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві.

Статтею 16- 1 Закону № 2011-XII встановлено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Згідно з пунктом третім статті 16-2 Закону № 2011-XII розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктом першим статті 16-3 Закону № 2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників. У разі відмови якоїсь з осіб, зазначених у статті 161 цього Закону, від призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або якщо одна із зазначених осіб у строк, встановлений пунктом 8 цієї статті, не реалізувала своє право на призначення та отримання такої допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги. Особам, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її виплата здійснюється незалежно від реалізації права на призначення та отримання такої допомоги будь-якою з осіб, зазначених у статті 161 цього Закону.

Відповідно до пунктів восьмого та дев`ятого даної статті Закону № 2011-XII особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

28 лютого 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі Постанова № 168, в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Абзацами першим-третім пункту 2 Постанови № 168 установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 161 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.

Із процитованого видно, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги в разі загибелі військовослужбовця є дата загибелі особи, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Спірним у даному питанні є чи має право повнолітня донька загиблого право на отримання допомоги.

В контексті наведеного вище суд вказує, що в постанові Верховного Суду від 07.12.2021 по справі № 465/1980/18, зауважено на тому, що дата смерті військовослужбовця є вирішальною обставиною для визначення дати виникнення у відповідних осіб права на отримання одноразової грошової допомоги та, відповідно, розміру для її нарахування. Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядок №975, не визначають виключний порядок, яким чином має бути встановлено факт загибелі (смерті) військовослужбовця. Підстави видачі свідоцтва про смерть не впливають на факт отримання грошової допомоги у зв`язку із загибеллю (смертю) військовослужбовця. В цьому випадку важливим є лише відомості у свідоцтві, а саме: дата смерті.

На дату загибелі ОСОБА_3 ( помер ІНФОРМАЦІЯ_2 згідно свідоцтва про смерть від 02.01.2024 р.) Законом №2011-XI, а саме підпунктами 1 п. 2 ст. 16, передбачалося, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби;

Статтею 16 -1 цього ж Закону в цій же редакції було визначено коло осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги. Зокрема, такими особами були: батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого).

Суд зауважує, що визначення сім`ї міститься у ст. 3 Сімейного кодексу України, зокрема, сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Законодавець розкриває зміст цього терміну у ст. 6 СК України, зокрема, - правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Повноліття - це юридична категорія встановленого законом віку, з досягненням якого настає повна дієздатність громадянина, а також виникають права та обов`язки. В Україні повноліття наступає з 18 років.

Аналізуючи гіпотезу ст. 3 СК України, з врахуванням визначення терміну дитина, слід дійти висновку, що зазначені норми набувають наступного змісту: особа до 18 років належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Виходячи з наведених норм законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, суд зауважує, що ОСОБА_2 станом на дату загибелі її батька досягла повноліття. При цьому, обов`язковою умовою для вирішення питання про призначення допомоги є надання документу (документів), що підтверджували б перебування особи на утриманні загиблого (померлого) військовослужбовця.

Відповідно до цього, у третьої особи, як у повнолітньої доньки загиблого військовослужбовця не виникло права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої у пп. 1-3 п. 2 ст.?? 16?? Закону №2011-XI.

Також суд зазначає й про те, що у доповіді ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_2 зазначена, як особа, яка не має право на отримання допомоги.

Відтак, суд доходить висновку про те, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно зобов`язальної вимоги, то суд вказує наступне.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушених прав, позивачка звернулась до суду із позовом про визнання протиправним та скасування пункту 42 рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом від 30.08.2024 №192/168 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, в частині призначення їй допомоги лише в сумі 7500000,00 грн та зобов`язання Міністерство оборони України виплатити їй недоплачену другу частину одноразової грошової допомоги 15000000,00 грн, в сумі 7500000,00 грн.

Такий спосіб захисту суд не вважає втручанням у дискреційні повноваження Міністерства оборони України, оскільки судовим розглядом справи встановлені обставини беззаперечного права позивача на отримання повної суми одноразової грошової допомоги у розмірі 15000000,00 грн та єдиним рішенням, яке позбавило позивачку цього права є пункту 42 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом від 30.08.2024 №192/168 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.

Відповідна позиція щодо дискреційних повноважень викладена в постанові ВС від 16.07.2024 р. у справі №200/1691/23.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів , суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивачки, покладену в основу позовних вимог, а відтак, адміністративний позов належить задовольнити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Разом з тим, відповідно до статті 5 Закону України Про судовий збір позивачка звільнена від сплати судового збору, відтак, такий не сплачувався, а отже не підлягає стягненню.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати п. 42 рішення, оформленого протоколом комісії Міністерства оборони України з розгляду питань , пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 30.08.2024 №192/168 у частині призначення дружині загиблого ОСОБА_3 у період воєнного стану , у розмірі 1/2 частини 15000000 грн, в сумі 7500000 грн.

Зобов`язати Міністерство оборони України виплатити ОСОБА_1 дружині загиблого ОСОБА_3 внаслідок смерті, пов`язаної із захистом Батьківщини, недоплачену другу частину одноразової грошової допомоги із 15000000 грн., у сумі 7500000 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ін НОМЕР_1 )

Відповідач 1: Міністерство оборони України (прос.Повітряних Сил, буд.6, м.Київ, код ЄДРПОУ 00034022)

Відповідач 2: комісія Міністерства оборони України з розгляду питань , пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (пр. Повітряних Сил, буд. 6, м. Київ)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ).

Повний текст рішення сформовано 14.08.25 р.

СуддяВоробйова Інна Анатоліївна