Рішення № 129514698, 14.08.2025, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/3268/25

Провадження № 2/202/2838/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2025 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд м. Дніпра у складі судді Михальченко А.О.,

секретар судового засідання Пономаренко О.М.

за участю:

представника позивача адвоката Холостенка О.В. (в режимі ВКЗ)

представника відповідача ОСОБА_1

представника відповідача Москаленко О.О. (в режимі ВКЗ)

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 202/3268/25

за позовом

ОСОБА_2

до

Служби безпеки України

Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

про звільнення майна з-під арешту,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

04.04.2025 через підсистему «Електронний суд» адвокат Холостенко Олексій Васильович, діючи в інтересах ОСОБА_2 , звернувся до суду з вказаним позовом, який мотивував тим, що Авдіївською державною нотаріальною конторою 08.08.2005 року за № 2265468 на підставі постанови б/н від 01.04.2002 року Службою безпеки України (відповідно запису в реєстрі «службабезпекиукраїни») та (архівний запис) Першою донецькою державною нотаріальною конторою 06.09.2005 року за № 2355925 на підставі постанови 1554 148 від 29.03.2002 СБУ накладений арешт на усе належне ОСОБА_2 майно, про що ОСОБА_2 дізнався 01.04.2025 від приватного нотаріуса Василенко В.А. Полтавського міського нотаріального округу.

Вважає, що арешт всього майна позивача відбувся помилково, а тому, у зв`язку з відсутністю підстав та обставин за якими було накладено арешти на все майно гр. ОСОБА_2 , необхідно зняти арешт з усього його майна за постановами СБУ б/н від 01.04.2002 р. та № 1554148 від 29.03.2002. Тобто, арешт майна має бути скасований повністю, оскільки відсутні підстави його застосування.

Враховуючи викладене просив суд зняти арешт з усього належного ОСОБА_2 майна, який накладений (архівний запис) Авдіївською державною нотаріальною конторою 08.08.2005 року за № 2265468 на підставі постанови б/н від 01.04.2002 року Службою безпеки України (відповідно запису в реєстрі службабезпекиукраїни) та (архівний запис) Першою донецькою державною нотаріальною конторою 06.09.2005 року за № 2355925 на підставі постанови 1554 148 від 29.03.2002 СБУ.

08.04.2025 справа прийнята до загального позовного провадження, відповідачам встановлений строк для подання відзивів на позов.

22.04.2025 відповідач Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції через підсистему «Електронний суд» подало відзив на позов з якого випливає, що на думку відповідача позов задоволенню не підлягає, оскільки визначення відповідачем Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції є помилковим та необґрунтованим виходячи з наступного.

Документи нотаріального діловодства та архів Авдіївської державної нотаріальної контори та Першої Донецької державної нотаріальної контори з приводу обтяжень майна за 2005 рік не передавалися до Донецького обласного державного нотаріального архіву.

Щодо зняття обтяжень нерухомого майна в Державному реєстрі прав повідомляємо, що процедуру проведення державної реєстрації прав, перелік документів, необхідних для її здійснення, урегульовано Законом України № 1952 IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952 IV) та Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (зі змінами) (далі - Порядок).

Таким чином, Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції не є органом, який порушив права, свободи або інтереси Позивача та не є суб`єктом вирішення питання поновлення прав, свобод та інтересів Позивача.

Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції відповідно до законодавства не є державним реєстратором або органом нотаріату, не має доступу до Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обтяжень, та не наділено повноваженнями на вчинення нотаріальних дій, а отже, не є суб`єктом вирішення зазначених Позивачем питань.

Враховуючи викладене просили суд вирішити справу у відповідності до чинного законодавства.

09.06.2025 через підсистему «Електронний суд» відповідач Служба безпеки України подав відзив на позов у якому зазначив, що 01.10.2024 Позивач дізнався від приватного нотаріуса Василенко В.А. Полтавського міського нотаріального округу, про накладення арешту на все його майно, але підстави та обставини такого арешту, ОСОБА_2 не відомі. Відповідно до наявних в Головному слідчому управлінні Служби безпеки України облікових даних, слідчим відділом Управління СБУ в Донецькій області розслідувалася кримінальна справа № 821, у якій закінчено досудове слідство шляхом направлення 15.04.2002 до суду обвинувального висновку щодо обвинуваченого ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 201 КК України. Вироком суду ОСОБА_2 визнано винним та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком 5 років зі звільненням від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки.

Обов`язок виконання вимоги Позивача стосовно виключення з Єдиного реєстру заборон на відчуження об`єктів нерухомого майна запису про обтяження на майно Позивача СБУ не належить.

Таким чином, СБУ як неналежний відповідач помилково притягнутий Позивачем як відповідач, безпідставно визначна особою яка повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі належному відповідачеві.

Враховуючи викладене просили суд у задоволенні позову відмовити.

10.06.2025 судом, за клопотанням представника СБУ ОСОБА_1 , витребувані докази у справі.

02.07.2025 до суду надійшли витребувані докази.

03.07.2025 підготовче провадження по справі закрите, справа призначена до розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача СБУ Бойко Д.В. просив у задоволенні позову відмовити з підстав, викладених у відзиві.

Представниця відповідача Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Москаленко О.О. також просила відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши учасників судового розгляду, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 є власником декількох об`єктів нерухомого майна, а саме: житлового будинку АДРЕСА_1 ; земельної ділянки 1410200000:04:014:0072 у м. Авдіївка, Донецької області; житлового будинку АДРЕСА_2 , що підтверджується інформаційною довідкою №439175771 від 12.08.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

01.10.2024 ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Василенка В.А. для посвідчення договору позики та застави нерухомого майна, але отримав відмову у вчиненні нотаріальної дії, оскільки під час перевірки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нотаріусом було встановлено, що Авдіївською державною нотаріальною конторою 08.08.2005 року за № 2265468 на підставі постанови б/н від 01.04.2002 року Службою безпеки України (відповідно запису в реєстрі «службабезпекиукраїни») та (архівний запис) Першою донецькою державною нотаріальною конторою 06.09.2005 року за № 2355925 на підставі постанови 1554 148 від 29.03.2002 СБУ накладений арешт на усе належне ОСОБА_2 майно, про що ОСОБА_2 дізнався 01.04.2025 від приватного нотаріуса Василенко В.А. Полтавського міського нотаріального округу.

З інформації Служби безпеки України, яка надана на ухвалу суду про витребування інформації, судом встановлено, що 30.01.2002 слідчими СВ 2 управління (з дислокацією у м. Маріуполь Донецької області) ГУ СБ України в Донецькій та Луганській областях (станом на 2002 рік СВ УСБУ в Донецькій області) розпочато кримінальну справу №821 за підозрою ОСОБА_2 за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.201 КК України. Кримінальну справу з обвинувальним вироком скеровано до Шахтарського міського суду Донецької області, який 27.06.2002 постановив обвинувальний вирок відносно ОСОБА_2 , яким ОСОБА_2 засуджено за ч.2 ст.201 КК України до 5 років позбавлення волі та в порядку ст.75 КК України застосовано випробувальний термін строком на 2 роки з конфіскацією предметів контрабанди.

Надати матеріали кримінальної справи та проінформувати про те, чи вживались під час досудового слідства та судового розгляду заходи щодо скасування арешту майна СБ України можливості не має, оскільки матеріали передані до суду.

Загальновідомим та таким, що не підлягає доказуванню у даній справі, є факт, що починаючи з 07.04.2014 м. Шахтарськ Донецької області тимчасово окуповано, що також визначено у Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженому Наказом Міністерства громад та територій України від 28.02.2025 №376.

Суду не надано доказів переміщення Шахтарського міського суду Донецької області з м. Шахтарська, як не надано і доказів евакуації судових справ вказаного суду на неокуповану територію України.

Отже, судом встановлено, що арешт майна ОСОБА_2 було накладено на стадії досудового розслідування у кримінальній справі №821, яка завершена постановлення обвинувального вироку, яким майно ОСОБА_2 , окрім предметів контрабанди, не конфіскувалось. Станом на 14.08.2025 арешт з майна ОСОБА_2 не знято.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.

Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині першій статті 321 Цивільного кодексу України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним із способів захисту права власності є гарантована статтею 391 цього Кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.

Зокрема, відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення арешту на спірне майно, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. У разі закриття кримінальної справи постановою слідчого арешт майна згідно з частиною першою статті 214 КПК України 1960 року підлягав скасуванню на підставі цього ж процесуального рішення.

Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Зокрема, згідно зі статтею 170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт на спірне майно було накладено під час дії КПК України 1960 року за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом.

Відповідно до пункту дев`ятого розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Дана норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

З огляду на зазначене, на правовідносини, пов`язані з розв`язанням питання про припинення арешту майна, поширюються норми КПК України 1960 року. Проте положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі - або одночасно з винесенням постанови про її закриття (частина перша статті 214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (частина шоста статті 126).

Із урахуванням викладеного, а також втрати чинності КПК України 1960 року, тривалого часу, що минув після завершення розгляду справи, істотних організаційних і кадрових змін, що в подальшому відбулися у правоохоронних органах, вирішення питання про припинення втручання у право власності ОСОБА_2 шляхом звернення до суду на підставі КПК України 1960 року очевидно не буде ефективним способом захисту порушеного права.

Згідно зі статтею 174 нині чинного КПК України як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому застосуванні відповідного заходу відпала потреба.

Проте слідчий суддя, як і прокурор, наділений повноваженнями приймати рішення про припинення цього заходу виключно під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому чинним КПК України. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження до набрання чинності цим Кодексом, КПК України не передбачає.

Водночас прокурор, слідчий суддя, суд, як і інші органи державної влади та їх посадові особи відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Однією з загальних засад кримінального провадження згідно з пунктом другим частини першої статті 7, частиною першою статті 9 КПК України є законність, що передбачає обов`язок, суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Суд кримінальної юрисдикції компетентний розглядати цивільний позов лише разом з кримінальною справою, яка надійшла до суду з обвинувальним висновком, і лише у разі, якщо його заявляє особа, котра зазнала матеріальної шкоди від злочину і пред`являє вимогу про її відшкодування до обвинуваченого або до осіб, які несуть матеріальну відповідальність за його дії (частина перша статті 28 КПК України 1960 року).

ОСОБА_2 пред`явив позов з підстави необґрунтованого обмеження його права власності постановою слідчого протягом 23 років.

Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом України у постановівід 15 травня 2013 року у справі № 6-26цс13 та Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 24 квітня 2019 року у справі №2-3392/11(провадження № 14-105цс19), від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/1247/18 (провадження № 12-99гс19) і підстав для відступлення від неї немає.

Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відтак, суд вважає доведеним, що наявність вищевказаного обтяження нерухомого майна позбавляє можливості позивача реалізувати свої правомочності власника, встановлені законодавством.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон) обтяженням є заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, встановлена законом або актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або така, що виникла на підставі договору.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 2 цього Закону визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 26 цього Закону передбачено, що записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому пп. «а» п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 27 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Щодо відповідача Служби безпеки України суд зазначає, що у постановах від 20.02.2019 у справі №826/16659/15 та від 13.03.2019 у справі №524/4478/17 Верховний Суд констатував, що публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок щодо відновлення порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід обов`язку відновити порушені права до правонаступника відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

Отже, Служба безпеки України, з огляду на свій правовий статус, завдання і обсяг повноважень, по суті, є правонаступником ГУ СБ України в Донецькій області.

Аналогічний висновок міститься у постанові КАС ВС від 25.06.2020 у справі № 420/6852/18.

Відповідно до частини другої статті 2, частини першої статті 170 цього Кодексу учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого обмежені права позивача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Служба безпеки України є належним відповідачем у справі.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.

На підставівикладеного,керуючись ст.ст.4,10,12,76,141,263-265,280-281ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Зняти арешт з усього належного ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) майна, який накладений (архівний запис) Авдіївською державною нотаріальною конторою 08.08.2005 року за № 2265468 на підставі постанови б/н від 01.04.2002 року Службою безпеки України (відповідно запису в реєстрі службабезпекиукраїни) та (архівний запис) Першою донецькою державною нотаріальною конторою 06.09.2005 року за № 2355925 на підставі постанови 1554 148 від 29.03.2002 СБУ.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності до абз. 2 ч. 1 ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суддя склав 14.08.2025

Суддя АНАСТАСІЯ МИХАЛЬЧЕНКО