Рішення № 129513073, 04.08.2025, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 04.08.2025

Справа № 363/6560/24

Провадження № 2/334/1416/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2025 року м. Запоріжжя

Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючої: судді Телегуз С.М., при секретарі Каряченко А.О., розглянувши у судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат, 3% річних за користування грошовими коштами, -

ВСТАНОВИВ:

17.02.2025 року до Дніпровського районного суду м. Запоріжжя з Вишгородського районного суду Київської області за підсудністю надійшла цивільна справа за позовом ТОВ «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат, 3% річних за користування грошовими коштами.

В обґрунтування позову посилалися на те, що 07.04.2008 року між АБ «Факторіал-Банк» та ОСОБА_1 укладено Договір кредиту № 28-В/08, за змістом якого Банк надає Позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 102000 доларів США строком до 06.04.2015 року.

ПАТ «Фідобанк» є правонаступником всіх прав та обов`язків АБ «Факторіал-Банк» та АБ «Приват-Ексел».

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 умов Кредитного договору утворилася заборгованість, у зв`язку з чим кредитор звернувся до суду з позовом. 26.10.2015 року рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі № 334/3297/15-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Фідобанк» заборгованість за кредитним договором №28-В/О8 від 07.04.2008 року станом на 01.04.2015 року у розмірі 2047173,47 грн.; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Фідобанк» витрати по сплаті судового збору в сумі 3654 грн. Судове рішення не оскаржувалось та набрало законної сили.

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 в добровільному порядку рішення суду останнє було пред`явлено на примусове виконання. З постанови про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №50198200 від 30.05.2017 року вбачається, що залишок боргу за виконавчим документом становить 1669687,11 грн.

03.02.2021 року між ПАТ «Фідобанк» та ТОВ «Консалт Солюшенс» укладено договір № GL1N019277_205/1 про відступлення прав вимоги, згідно якого до ТОВ «Консалт Солюшенс» перейшло право вимоги за кредитним договором № 28-В/08 від 07.04.2008 року.

Отже, ПАТ «Фідобанк» вибув як Кредитор із зобов`язань, що виникли на підставі кредитного договору, а новим кредитором є ТОВ «Консалт Солюшенс».

01.12.2021 року ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області замінено стягувача ПАТ «Фідобанк» на його правонаступника - ТОВ «Консалт Солюшенс» у справі № 334/3297/15-ц.

На сьогодні, грошове зобов`язання є невиконаним у повному обсязі, позичальник ухиляється від повернення залишку кредитних коштів, тому у ТОВ «Консалт Солюшенс» виникло право на стягнення інфляційних витрат та 3% річних, передбачене ст.625 ЦК України.

Подаючи позовну заяву, позивач враховує строки позовної давності: позивач здійснює розрахунок заборгованості на грошову суму в розмірі 1669687,11 грн. за період з 23.02.2019 року до 23.02.2022 року.

Зазначили, що орієнтовний розрахунок суми судових витрат складає 21186,12 грн., з яких 6186,12 грн. - судовий збір та 15000 грн. - витрати на правову допомогу.

Прохали стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Консалт Солюшенс» заборгованість у розмірі 515510,27 грн., яка складається з: 365101,20 грн. - інфляційне збільшення; 150409,07 грн. - 3% річних за користування грошовими коштами; вирішити питання про розподіл судових витрат.

18.02.2025 року ухвалою судді прийнято позовну заяву до свого провадження, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в підготовче засідання.

03.04.2025 року до суду звернувся представник відповідача: адвокат Гусєв С.І. з заявою про застосування позовної давності, в якій посилалися на те, що відповідно ч.5 ст.261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Виходячи із змісту вимог ст.261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Аналогічна правова позиція вказана у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31.10.2018 року у справі № 367/6105/16- ц, від 07.11.2018 року у справі № 575/476/16-ц.

Вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених ст.625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні ст.266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою у будь-якому випадку не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат. Згідно ст.625 ЦК України стягнення 3% річних та інфляційних втрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову. Таким чином, право на позов про стягнення коштів на підставі ст.625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували зверненню із таким позовом.

ВП Верховного Суду у справі №127/15672/16-ц погодилася з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у Постановах від 27.04.2018 року у справі №908/1394/17, від 16.11.2018 року у справі №918/117/18, від 30.01.2019 року у справах №905/2324/17 та №922/175/18, від 13.02.2019 року у справі №924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст.625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Разом з тим, позивач, з вимогами про стягнення з відповідача на підставі ст.625 ЦК України 3% річних та інфляційних витрат за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року звернувся 17.12.2024 року, незважаючи на те, що право на позов в розумінні ст.625 ЦК України обмежується останніми трьома роками, які передували зверненню із таким позовом, й відповідно строк пред`явлення даної вимоги за вказаний період у позивача припадав на 23.02.2019 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Прохали застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позовних вимог за період з 23.02.2019 року по 17.12.2021 року.

04.04.2025 року до суду звернувся представник позивача: адвокат Коваленко С.О. з запереченнями на заяву про застосування строків позовної давності, в якій посилалися на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а оскільки відповідач не здійснив остаточного погашення заборгованості, стягнутої судовим рішенням, то і зобов`язання не припинилось.

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст.625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки. Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3% річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим.

ВП Верховного Суду у Постанові від 08.11.2019 року у справі № 127/15672/16-ц погодилась з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у Постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16.11.2018 року у справі № 918/117/18, від 30.01.2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13.02.2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст.625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Так, з 24.02.2022 року відповідач звільнений від відповідальності, визначеної ст.625 ЦК України, водночас, п.19 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності зупиняється на строк дії такого стану. Таким чином, строк позовної давності було зупинено на строк дії воєнного стану.

Звертаючись до суду в грудні 2024 року, позивачем не було пропущено позовну давність, оскільки перебіг позовної давності, визначений ЦК України, був зупинений з 24.02.2022 року, при цьому, здійснюючи розрахунок заборгованості за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року, позивач дотримався строків позовної давності, які є зупиненими з 24.02.2022 року.

Прохали відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви про застосування позовної давності, позовну заяву задовольнити в повному обсязі.

07.07.2025 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті на 04.08.2025 року.

04.08.2025 року в судовому засіданні представник позивача за довіреністю Жилко Е.О. позовні вимоги підтримав та прохав задовольнити.

04.08.2025 року в судовому засіданні представник відповідача: адвокат Гусєв С.І. заперечував проти задоволення позову, прохав застосувати позовну давність.

04.08.2025 року в судове засіданні відповідач не з`явився.

Суд, вислухавши думки учасників справи, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені наступні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 народився відповідач ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповіддю №1005577 від 02.01.2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру, фактично мешкає як ВПО за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується відповіддю Мінсоцполітики від 15.01.2025 року.

07.04.2008 року між АБ «Факторіал-Банк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту №28-В/08 на придбання автотранспорту, згідно якого позичальник отримав кредит в сумі 102000 доларів США на строк з 07.04.2008 року по 06.04.2015 року, зі сплатою процентів в розмірі 12,5% річних.

ПАТ «Фідобанк» є правонаступником всіх прав та обов`язків АБ «Факторіал-Банк» та АБ «Приват-Ексел», що підтверджується копією статуту ПАТ «Фідобанк» від 14.04.2016 року.

26.10.2015 року заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі №334/3297/15-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Фідобанк» прострочені нараховані проценти 82284,10 грн., борг за несплаченою (простроченою) частиною кредиту по договору 1964889,37 грн., а разом стягнути заборгованість за кредитним договором №28-В/08 від 07.04.2008 року, яка утворилася станом на 01.04.2015 року у розмірі 2047173,47 грн.

Рішення набрало законної сили 06.11.2015 року.

30.05.2017 року виконавчий лист, виданий на виконання заочного рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26.10.2015 року у справі №334/3297/15-ц, постановою державного виконавця повернуто стягувачу на підставі п.2 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» (у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення та вжиті заходи щодо виявлення такого майна виявилися безрезультатними, залишок боргу 1669687,11 грн., залишок виконавчого збору 166968,71 грн.).

03.02.2021 року між ПАТ «Фідобанк» та ТОВ «Консалт Солюшенс» укладено договір № GL1N019277_205/1 про відступлення прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Толочко Я.М. та зареєстрований в реєстрі за №28, згідно якого до ТОВ «Консалт Солюшенс» перейшло право вимоги, серед іншого, до ОСОБА_1 за кредитним договором № 28-В/08 від 07.04.2008 року.

01.12.2021 року ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі № 334/3297/15-ц замінено стягувача ПАТ «Фідобанк» на його правонаступника - ТОВ «Консалт Солюшенс» у справі № 334/3297/15-ц за позовом ПАТ «Фідобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Згідно відомостей Автоматизованої системи виконавчих проваджень за виконавчим провадженням №75592677 (боржник ОСОБА_1 , стягувач ТОВ «Консалт Солюшенс») приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Котулою А.М. відмовлено у відкритті виконавчого провадження.

Відомості про виконання рішення суду в повному обсязі на час розгляду справи відсутні.

Позивачем надано суду розрахунок інфляційних втрат і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за основною сумою боргу 1669687,11 грн., згідно якого за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року інфляційне збільшення згідно формули 365101,20 грн., 3% річних згідно формули 150409,07 грн., всього в сумі 515510,27 грн.

Суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходить з наступного.

Згідно ч.2п.1ст.11ЦК України підставамивиникнення цивільнихправ таобов`язків,зокрема,є: 1) договори та інші правочини.

Згідно ч.5 ст.11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно ч.4 ст.14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Згідно ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 16.01.2019 року у справі №373/2054/16-ц зазначила: «Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом. Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. 3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році)».

У Постановах ВП Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18 викладена наступна правова позиція: «Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення».

Однак, згідно п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Верховний Суд у Постанові від 31.01.2024 року у справі № 183/7850/22 зазначив: «Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ч.1 ст.14 ЦК України). Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 року у справі № 320/8618/15-ц). У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України). Касаційний суд вже робив висновки щодо застосування п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що: на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія п.18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.09.2023 року в справі № 910/8349/22). Тлумачення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч.2 ст.625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

Судом встановлено, що до суду звернувся позивач, як новий кредитор у грошовому зобов`язанні за кредитним договором від 07.04.2008 року, заборгованість за яким стягнуто заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26.10.2015 року у справі №334/3297/15-ц, з позовом до відповідача, як боржника, з вимогою про стягнення на свою користь інфляційних втрат та 3% річних згідно ст.625 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що заборгованість, стягнута 26.10.2015 року з ОСОБА_1 за рішенням суду, ним в повному обсязі не погашена, залишок боргу складає в сумі 1669687,11 грн., відтак його боргове зобов`язання перед позивачем, як новим кредитором за кредитним договором, продовжує існувати.

Таким чином, суд доходить висновку, що оскільки відповідач порушив грошове зобов`язання зі сплати заборгованості за кредитним договором згідно рішення суду, то у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань відповідно ст.625 ЦК України, однак з урахуванням вимог п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Позивач за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року прохав стягнути з відповідача інфляційне збільшення 365101,20 грн. та 3% річних 150409,07 грн., а всього в сумі 515510,27 грн.

Заперечуючи проти позову, відповідачем подано заяву про застосування позовної давності.

Згідно ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ст.262 ЦК України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Згідно ч.3,4ст.267ЦК Українипозовна давністьзастосовується судомлише зазаявою сторониу спорі,зробленою довинесення нимрішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31.10.2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 року у справі № 575/476/16-ц.

У Постановах від 10 та від 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.

Згідно п.19Прикінцевих положеньЦК Україниу період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

З 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан, який триває й досі.

Норми Прикінцевих положень, що передбачають зупинення строку позовної давності, та ті, що забороняють нарахування інфляційних втрат та 3% річних на період воєнного стану, насамперед спрямовані на захист інтересів слабкої сторони у договірних правовідносинах, задля обмеження додаткових можливостей недобросовісного кредитора, який зловживає правами, та своїми діями порушує права відповідача на захист від притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач з вимогою про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року на підставі ст.625 ЦК України звернувся до суду лише 17 грудня 2024 року, тобто з пропуском строку позовної давності, а тому суд приходить висновку про застосування наслідків пропуску строку позовної давності до пред`явлених вимог, що є підставою для відмови у задоволенні позову в повному обсязі.

Суд вважає, що позивач, як новий кредитор, не був обмежений у можливості звернення до суду у будь-який час з вимогами застосування наслідків порушення зобов`язання у виді стягнення 3% річних та інфляційних втрат згідно ст.625 ЦК України, між тим, подав позов саме в період дії воєнного стану, коли всі учасники цивільних правовідносин є максимально вразливими, зокрема і щодо додаткового тягаря фінансової відповідальності.

Аналогічна правова позиція щодо застосування строку позовної давності про стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань відповідно ст.625 ЦК України за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року висловлена Запорізьким апеляційним судом у Постанові від 13.05.2025 року у справі №334/1990/24.

Відповідно ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В свою чергу, однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В Постановах Верховного Суду від 08.08.2019 року у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 року у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Згідно ч.1 ст.76, ч.1 ст.77 та ст.80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частин 1, 5 та 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В силу вимог ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно підходу, зазначеного в рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26.06.2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 31.03.2021 у справі №923/875/19).

Також, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 року).

А тому позов не підлягає задоволенню, оскільки поданий після спливу позовної давності, і відповідачем до винесення рішення подано заяву про застосування позовної давності, що є підставою для відмови у позові.

Відповідно ст.264 ЦПК України суд під час ухвалення рішення вирішує, у тому числі, і питання щодо розподілу судових витрат.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні позову, то суд залишає судові витрати за позивачем.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 19, 23, 76-83, 89, 141, 256-259, 263-265 ЦПК України, п.18,19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалт Солюшенс» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат, 3% річних за користування грошовими коштами залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 14 серпня 2025 року.

Суддя: С.М. Телегуз