Ухвала суду № 129505024, 12.08.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

12 серпня 2025 року м. Київ № 320/25170/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Щавінським В.Р., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Східного межригіонального управління забезпечення примусового виконання рішень Міністерства Юстиції України (м. Харків), третя особа: Рада суддів України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення суми,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Пенсійного фонду України, Східного межригіонального управління забезпечення примусового виконання рішень Міністерства Юстиції України (м. Харків), третя особа: Рада суддів України, та просить суд:

- визнати бездіяльність Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві протиправною, по не виконанню Рішення КСУ від 18.02.2020 №2-р/2020, Постанови Ленінського районного суду м. Луганська від 09.12.2013 справа №437/17384/13 а, Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2019 справа №520/3866/19 в частині - здійснити в повному обсязі перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_2 у розмірі 90% грошової винагороди працюючого судді до припинення права на такий перерахунок, на підставі довідки про розмір грошової винагороди судді на відповідній посаді та вислуги років, виданих Апеляційним судом Луганської області для розрахунку довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_2 та абз. 3, 4, 5 п.16 мотивувально частини рішення КСУвід 18.02.2020 №2-р/2020, п. 4 резолютивної частини від 08.06.2016№4-рп/2016;

- зобов`язати Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві розрахувати та сплатити борг за Постановою Ленінського районного суду м. Луганська від 09.12.2013 справа №437/17384/13-а - починаючи з 19.06.2010 з урахуванням компенсації за несвоєчасну виплату, розрахувати та сплатити борг відповідача №4 (Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська);

- стягнути з відповідачів - Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити борг Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області - 5013356,03 грн., загальний борг відповідача №3 станом з компенсацією (5013356,03 грн.- перший виконавчий лист);

- повернути сплачений судовий збір 5640,00 грн. (другий виконавчий лист) ;

- повернути 10173885,50 грн. - борг з компенсацією Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (відповідач №2) не рахуючи двох посмертних пенсій, з урахуванням боргу відповідача №4 (Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська - після розрахунку;

- стягнути моральну шкоду з відповідача №5 (Східне межригіональне управління забезпечення примусового виконання рішень Міністерства Юстиції України (м. Харків) у сумі 100000,00 грн.;

- стягнути суми за рахунок бюджетних програм, виконавець Державне Казначейство України та сплатити на особовий рахунок в Ощадбанку №UA783226690000026204001936110, МФО 322669 код отримувача 2450820870, отримувач ОСОБА_1 .

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.07.2023 у відкритті провадження було відмовлено.

02.07.2025 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №320/25170/23 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 26.03.2023 скасовано та направлено справу для продовження розгляду до Київського окружного адміністративного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст.ст. 160, 161, 172 КАС України; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених КАС України.

Однак, дана позовна заява не відповідає вимогам ст. 161 та 169 КАС України.

Суд зауважує, що залишення позовної заяви без руху не є обмеженням у доступі до правосуддя. Так, згідно практики Європейського суду з прав людини, сформульовану, зокрема, в рішеннях від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (п. 27), від 30.05.2013 року у справі "Наталія Михайленко проти України" (п. 31) зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у п. 55 справи "Креуз проти Польщі", що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом першим статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти ("Kreuz v. Poland" № 28249/95).

За приписами ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з ч. 3 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Водночас, згідно з п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з п. 1, 2, 7, 8 ч. 1 ст. 4 КАС України, у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні, окрім іншого, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи; суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

З аналізу вказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором за КАС України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій та предметом якого є рішення, дія чи бездіяльність, що на думку особи порушує його права, свободи або законні інтереси.

Одночасно, суд акцентує увагу, що за змістом наведених норм Конституції України та КАС України, судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини. У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Таким чином, здійснюючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Також, Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17 (провадження № К/9901/38991/18) констатував, що з огляду на вимоги ст. 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень. Також, Верховний Суд встановив, що в контексті завдань адміністративного судочинства (ст. 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту. При цьому, заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12.02.2020 у справі № 640/7310/19 зазначено: особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси, і яка у зв`язку із цим звертається за їх захистом до адміністративного суду, має зазначити в позовній заяві: хто, який саме суб`єкт владних повноважень (а якщо відповідачем може бути суб`єкт господарювання, то який саме) порушив її права чи інтереси, яким чином, якими діями (рішенням, бездіяльністю) відбулося втручання в її права, які саме права були порушені, чи належать вони позивачу, які обставини про це свідчать. Закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, яким чином може бути відновлено порушене право. Зміст та обсяг порушеного права та викладення обставин, якими воно підтверджується, в кожному конкретному випадку можуть різнитися, але принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові межі події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною.

Зважаючи на те, що рішення суду завжди спрямоване на захист конкретного суб`єктивного права, зміст позовних вимог не може бути абстрактним чи містити певні умовні категорії і повинен формулюватись максимально чітко і зрозуміло, оскільки від якості позовної заяви, юридично правильного змісту позовних вимог, зазначення способу судового захисту залежить швидкий і ефективний розгляд справи.

Зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові рамки події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне із обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною.

Позовні вимоги звернені до Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, проте, всупереч положенням п.2 ч.5 ст.160 КАС України позивач у своєму адміністративному позову в якості відповідачів не зазначив Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, до яких заявлено вимоги.

Отже, позивачу необхідно зокрема вказати у позовній заяві: відповідачів відповідно до змісту заявлених позовних вимог та надання копії позовної заяви відповідно до кількості відповідачів або подання позовної заяви із уточненими позовними вимогами до кожного із відповідачів, які зазначені у первинному позові.

Також, у своїй позовній заяві позивач зазначив одного із відповідачів - Східний межригіональне управління забезпечення примусового виконання рішень Міністерства Юстиції України (м. Харків), та просить суд стягнути моральну шкоду з відповідача №5 (Східне межригіональне управління забезпечення примусового виконання рішень Міністерства Юстиції України (м. Харків) у сумі 100000,00 грн.

Відповідно до п.4 Постанову Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 позивач повинен зазначити у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Позивачем у позовній заяві не дотримано вимог пунктів 3, 5 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, не зазначено обставини, якими обґрунтовується вимога про стягнення моральної шкоди, не наведено обґрунтований розрахунок суми моральної шкоди у розмірі 100000 грн., яку позивач просить стягнути з Східного межригіонального управління забезпечення примусового виконання рішень Міністерства Юстиції України (м. Харків); не зазначено та не надано доказів, що підтверджують обставини, якими обґрунтовується вимога, на підтвердження розміру заподіяної шкоди; не навів обґрунтований розрахунок цієї суми, про яку заявлено у позовних вимогах

Як вище вказувалось, в п.5 позовних вимог позивач просить суд стягнути моральну шкоду з відповідача №5 (Східне межригіональне управління забезпечення примусового виконання рішень Міністерства Юстиції України (м. Харків) у сумі 100000,00 грн.

Згідно з ч.5 ст.21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Отже, позовна вимога про відшкодування шкоди в адміністративному судочинстві є похідною позовною вимогою від публічного спору. Тому суд має з`ясувати безпосередній причинний зв`язок факту завдання моральної шкоди від дій, рішень чи бездіяльності суб`єктом владних повноважень, які заявлені (об`єднані) предметом у відповідному спорі.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Шкода це будь-яке знецінення блага, що охороняється правом, тому її поділяють на майнову і немайнову. Моральна шкода втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди належать: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Разом з тим, заявляючи відповідні позовні вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди позивач до позовної заяви не додає доказів, а також не наводить доводів, що підтверджують завдання йому моральної шкоди, крім того не зазначає в чому саме вона полягає.

Верховний Суд у численних рішеннях виклав правовий висновок про необхідність надання позивачами обґрунтованого розрахунку шкоди, заявленої до відшкодування (у тому числі моральної), та залишення позовних заяв без руху у випадку невиконання позивачами такого обов`язку.

Зокрема, такий висновок викладено в ухвалах Верховного Суду від 28.10.2021 у справі №140/10792/21, від 18.10.2021 у справі №420/15949/21, від 19.11.2020 у справі №9901/360/20 (правомірність якого підтверджено постановою Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2021), від 11.11.2020 у справі №9901/352/20, від 03.11.2020 у справі №9901/345/20, від 27.10.2020 у справі №9901/189/20, від 26.10.2020 у справі №9901/313/20.

У пунктах 28, 29 постанови від 03.03.2021 у справі №640/6853/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 95277958) Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що ненадання позивачем обґрунтованого розрахунку заявленої до відшкодування моральної шкоди свідчить про невідповідність позовної заяви вимогам ст.160 КАС України (зокрема, п.3 ч.5 цієї статті), що є підставою для залишення позовної заяви без руху, а неусунення відповідного недоліку тягне за собою правовий наслідок у вигляді повернення позовної заяви позивачу.

Правовий висновок аналогічного змісту викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.05.2021 у справі №9901/360/20.

Також, прохальна частина позовної заяви не відповідає способам захисту порушеного права, які встановлено статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки прохальна частина позовної заява не містить вимоги щодо визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень (Східне межригіональне управління забезпечення примусового виконання рішень Міністерства Юстиції України (м. Харків) протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Тобто, позивачем у прохальній частині не зазначено якими діями (рішенням, бездіяльністю) Східного міжрегіонального управління забезпечення примусового виконання рішень Міністерства Юстиції України (м. Харків) порушенні його права та законні інтереси.

Відтак вимога «про стягнення» не конкретизована щодо наслідків, які передували відшкодуванню такої шкоди.

Таким чином, позивачу необхідно обґрунтувати/розмежувати зміст вимоги у з урахуванням ч. 3 ст. 245 КАС України.

Також п. 4 ч. 5 ст. 160 КАС України визначено, що у позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

Суд констатує, що вимоги позивача у прохальній частині є незрозумілими, що позбавляє суд, за наявності на те підстав, застосувати ефективний спосіб судового захисту.

Суд зазначає, що адміністративне судочинство здійснюється з метою захисту конкретного порушеного суб`єктивного права, що належить особі, тому зміст позовних вимог не може бути абстрактним чи містити певні умовні категорії і повинен формулюватись максимально чітко і зрозуміло.

Слід також звернути увагу на п. 3 ч. 5 ст. 160 КАС України, де зазначається, що у позовній заяві зазначається ціна позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Однак ні у прохальній частині, ні за змістом позовної заяви позивач не зазначає та не обґрунтовує, у якому саме конкретному розмірі щодо кожного з відповідачів позивач просить суд стягнути матеріальну та моральну шкоду.

Отже, зазначена вище обставина вказує на невідповідність позовної заяви вимогам, встановленим ст. 160 КАС України.

У зв`язку з цим, позивачу необхідно усунути недоліки позовної заяви з урахуванням вказаних судом зауважень.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 169 КАС України суддя встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених ст. 160, 161 КАС України, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Частиною 2 ст. 169 КАС України визначено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Керуючись ст.ст. 161, 169, 171 КАС України, суд -

у х в а л и в:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Східного межригіонального управління забезпечення примусового виконання рішень Міністерства Юстиції України (м. Харків), третя особа: Рада суддів України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення суми, - залишити без руху.

2. Встановити позивачеві десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали.

3. Роз`яснити позивачеві, що якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не будуть усунуті у встановлений судом строк, позовна заява буде повернута відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

4. Копію ухвали суду надіслати (вручити, надати) позивачу (його представнику), зокрема, шляхом направлення тексту ухвали електронною поштою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), телефонограмою.

5. У зв`язку з відсутністю у суді можливості друкування документів, які надходять через підсистему "Електронний Суд" чи на офіційну електронну адресу суду, документи до суду направляти засобами поштового зв`язку або нарочно у паперовому вигляді.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Щавінський В.Р.