Рішення № 129500806, 18.07.2025, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/3193/25

Провадження № 2/369/5997/25

РІШЕННЯ

Іменем України

18.07.2025 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого-судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі Осіпова В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Вишневого відділу державної виконавчої служи у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» про скасування арешту, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що у липні 2024 року після звернення до приватного нотаріуса їй стало відомо що її майно перебуває в обтяженні. Відповідно до реєстраційних номерів обтяження №1707107 та 1707169 вбачається, що останні були накладенні за співпадінням РНОКПП, в той чай з даних записів вбачається, що ім`я та дата народження позивача не співпадає. Також з реєстраційного запису №3071730 вбачається, що останній був накладений на підставі ПІБ, однак не містить РНОКПП, адреси реєстрації місця проживання, тобто арешт був накладений за співпадінням ПІБ.

Оскільки їй нічого не було відомо про наявність будь-яких відкритих виконавчих проваджень або інших підстав на підставі чого було накладено арешт, позивач звернулася до Вишневого ВДВС у Бучанському районі Київській області ЦМУМЮ (м.Київ) з заявою про скасування арешту, однак виконавча служба підтвердила наявність накладених арештів та рекомендувала звернутися до суд.

Просила суд зняти арешти із всього нерухомого майна, що належить на ОСОБА_1 від 23.02.2005 року реєстраційний номер №1707107, який був накладений на підставі постанови ВДВД Києво-Святошинського район від 14.02.2002 року, від 23.02.2005 року реєстраційний номер №1707169, який був накладений на підставі повідомлення Ощадного банку України від 07.07.1995 року та від 06.04.2006 року реєстраційний номер №3071730, який був накладений на підставі повідомлення Колгосп ім. Якіра.

11.04.2025 року на адресу суду від представника АТ «Державний ощадний банк України» надійшов відзив на позовну заяву. Вказав, що відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, оскільки банк є неналежним відповідачем у даній справі, позивачкою не наведено доказів, які б свідчили про існування перешкод щодо реалізації нею права розпоряджатися майном з вини банка. Просив суд відмовити у задоволенні позову.

У судове засідання позивач не з`явилася, подала заяву про розгляд справи у її відсутність, просила суд задовольнити позов.

У судове засідання відповідачі не з`явилися, повідомлялись належним чином.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Так, КЦС ВС уПостанові від 30 вересня 2022 року № 761/38266/14 (61-1091св21) роз`яснив, що якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, Якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 299/2931/17 (провадження № 61-35013св18).

При розгляді справи встановлено, що згідно копії паспорту позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта №385924626, сформованої 08.07.2024 року за РНОКПП НОМЕР_1 позивача ОСОБА_1 вбачається, що на підставі листа, бн, 14.02.2002, ВДВС К-Святошинського р-н, реєстраційний номер обтяження 1707107 від 23.02.2005 року, зареєстровано реєстратором Першої київської обласної державної нотаріальної контори тип обтяження: арешт нерухомого майна.

З даного запису вбачається, що власник: ОСОБА_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , код НОМЕР_1 .

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта №385924626, сформованої 08.07.2024 року за РНОКПП НОМЕР_1 позивача ОСОБА_1 вбачається, що на підставі повідомлення, бн, 07.07.1995, Ощадний банк України №5399, реєстраційний номер обтяження 1707169, від 23.02.2005 року, зареєстровано реєстратором Першої київської обласної державної нотаріальної контори тип обтяження: заборона на нерухоме майно.

З даного запису вбачається, що власник: ОСОБА_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , код НОМЕР_1 .

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта №385924626, сформованої 08.07.2024 року за РНОКПП НОМЕР_1 позивача ОСОБА_1 вбачається, що на підставі повідомлення, бн, Колгосп ім. Якіра, реєстраційний номер обтяження 3071730 від 06.04.2006 року, зареєстровано реєстратором Пулинської державної нотаріальної контори, тип обтяження: заборона (архівний запис).

З даного запису вбачається, що власник: ОСОБА_1 , причина відсутності коду: архівний запис.

Згідно відповіді Вишневого відділу державної виконавчої служи у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 26.08.2024 року №13521/1 вбачається, що виконавчою службою було повідомлено про накладення вищевказаних арештів та рекомендовано звернутися до суду з позовом про зняття арешту.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення. У випадках, коли арешт майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач до участі у справі у встановленому законом порядку також залучається відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 299/2931/17 (провадження № 61-35013св18).

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності. Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Зазначеними приписами саме на суд покладено виконання позитивних зобов`язань держави щодо вирішення спорів між учасниками юридичного конфлікту, які виникають між ними у відносинах власності при реалізації належних їм правомочностей.

Суд повинен реалізовувати своє основне завдання (стаття 2 ЦПК України), а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У цій правовій ситуації відмова в задоволенні позову щодо зняття арешту, накладеного на все майно ОСОБА_1 , унеможливила б у подальшому здійснення належного захисту майнових прав заявників щодо зняття арешту з майна, оскільки чинне законодавство не регулює питання зняття обтяжень з майна боржника у випадку закінчення виконавчого провадження та відсутності відкритих виконавчих проваджень щодо власника.

При цьому суд враховує те, що наявність протягом тривалого часу не скасованих арештів на майно позивача, за умови відсутності виконавчого провадження, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Враховуючи, що позивач не є боржником, доказів протилежного суду не подано, неправомірність дій не встановлено судом і не оспорювалось учасниками справи при розгляді даної справи, наявність арешту на майно власника є грубим порушенням права власності особи на річ, тому позовні вимоги про звільнення майна з-під арешту підлягають до задоволення.

Судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору залишити за позивачем.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст.12, 81, 263-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Вишневого відділу державної виконавчої служи у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» про скасування арешту, - задовольнити.

Скасувати арешт нерухомого майна боржника ОСОБА_1 заборони на його відчуження, що накладений на підставі листа, бн, від 14.02.2002 року ВДВС Києво-Києво-Святошинського району, реєстраційний номер 1707107 від 23 лютого 2005 року, зареєстрований Першою Київською обласною державною нотаріальною конторою.

Скасувати заборону на відчуження майна боржника ОСОБА_1 , що накладений на підставі повідомлення, б/н, від 07.07.1995 року Ощадний банк України №5399, реєстраційний номер 1707169 від 23 лютого 2005 року, зареєстрований Першою Київською обласною державною нотаріальною конторою.

Скасувати заборону на відчуження майна боржника ОСОБА_1 , що накладений на підставі повідомлення, б/н, Колгосп ім. Якіра, реєстраційний номер 3071730 від 06 квітня 2006 року, зареєстрований Пулинською державною нотаріальною конторою.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ