Рішення № 129488244, 11.08.2025, Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №348/1367/25

Номер провадження 2/348/929/25

11 серпня 2025 року м.Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Солодовнікова Р.С.,

при секретарі судового засідання Бойчук О.В..,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

за відсутності учасників справи,

ВСТАНОВИВ:

Зміст позовних вимог:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивують тим, що 25.09.2018 року між Товариство з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 329366 на підставі якого відповідач отримав кредит у сумі 4000,00 грн. строком на 30 днів, стандартна процентна ставка становить 1,80 % в день та застосування. Цей договір був укладений в електронній формі в особистому кабінеті позичальника. ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» свої зобов`язання перед відповідачем за договором про споживчий кредит виконало та надало йому кредит в сумі 4000,00 грн.

12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ТОВ «ВІН ФІНАНС») укладено договір факторингу, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами.

Відповідно до п.2.2 договір факторингу від 12.04.2018 року - окрім іншого зазначено: у випадку укладення сторонами більш ніж одного реєстру прав вимоги кожен наступний реєстр прав вимоги є самостійним додатком та не замінює попередній.

18.02.2019 року укладено додаткову угоду №12 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги №13 від 18.02.2019 року про те, що на умовах вищезазначеного договору право вимоги до ряду боржників в тому числі до гр. ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 329366 від 25.09.2018 року перейшло до нового кредитора - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ТОВ «ВІН ФІНАНС»).

Отже, ТОВ «ВІН ФІНАНС» наділено правом грошової вимоги до Відповідача.

Відповідач ОСОБА_1 скориставшись кредитними коштами, взятих на себе зобов`язань із своєчасного їх повернення не виконала, гроші не повернула, проценти сплатила лише частково в сумі 1944,00 грн.

У ОСОБА_1 склалася заборгованість в сумі 22091,65 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 4000,00 грн; заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги - 2160,00грн; пеня та штраф - 10720,00 грн, інфляційні витрати - 3691,06 грн, нараховані 3 % річних - 1520,59 грн.

Позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВІН ФІНАНС» заборгованість в сумі 22091,65 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 4000,00 грн.; заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги - 2160,00грн.; пеня та штраф - 10720,00 грн, інфляційні витрати - 3691,06 грн., нараховані 3 % річних - 1520,59 грн. Також понесені судові витрати по сплаті судового збору та витрати на правову допомогу.

Стислий виклад позиції сторін:

Представником позивача подане клопотання про розгляд справи за його відсутності, у якому він також повідомляє, що підтримує позовні вимоги в повному обсязі, не заперечує проти винесення заочного рішення.

Виходячи з наведеного, а також положень ч.3 ст. 211 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК), суд вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведенні судового засідання за відсутності представника позивача.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання повторно не з`явилася, про час і місце його проведення повідомлений належним чином, про що свідчить поштове рекомендоване повідомлення. Про проведення судового засідання відповідач також викликався до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Відповідач про причини своєї неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи або про розгляд справи без його участі не заявив, відзив проти позову не надав.

На підставі викладеного, суд вважає можливим розглянути справу по суті за відсутності сторін на підставі наявних у ній даних чи доказів, що відповідає положенням ч.3 ст. 211, ч.3 ст.223 ЦПК.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Процесуальні дії у справі:

Ухвалою судді Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 16.06.2025 по даній справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті, витребувано докази по справі.

Відповідно до положень ст.ст. 280,281 ЦПК, суд ухвалою постановив провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом:

Судом встановлено, 25.09.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено електронний договір позики № 329366.Згідно Договору відповідач отримав кредит у сумі 4000,00 грн. строком на 30 днів, стандартна процентна ставка становить 1,80 % в день та застосування. Цей договір був укладений в електронній формі в особистому кабінеті позичальника. Зазначений договір було підписано на підставі ЗУ "Про електронну комерцію".(а.с. 8-10).

Як встановлено з Договору Позики, умовами кредитування відповідача є сума кредиту - 4000,00 грн., строк кредитування 30 днів, стандартна процентна ставка становить 1,80 % в день, який також підписаний за допомогою відкритого електронного підпису А338586 (а.с.25).

Відповідно до п. 1.6 Договору Клієнт зобов`язаний у повному обсязі сплатити нараховані на дату продовження (пролонгації) проценти за користування кредитом, а також пеню та штраф (у разі наявності). У такому разі та за умови, що залишок тіла кредиту складає не менше ніж 400,00 (чотириста) гривень 00 копійок, строк користування кредитом автоматично продовжується (пролонгується) з дати внесення необхідної суми грошових коштів на такий самий строк і на таких самих умовах (при цьому укладання додаткового договору не потребується).

Відповідачем 22.10.2018 року сплачено відсотки в сумі 1944, 00 грн, а тому строк дії Договору продовжено на 30 днів, тобто до 21.11.2018.

Крім того, відповідно до п. 4.3 Договору у випадку повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом протягом 3 (трьох) днів, після закінчення визначеного пунктом 1.4. цього Договору строку користування кредитом, пеня та/або штраф за несвоєчасне виконання Клієнтом зобов`язань за договором не нараховується. У випадку прострочення повернення суми кредиту за користування кредитом Клієнт зобов`язаний сплатити Товариству: пеню в розмірі 3% (три процента) від суми кредиту за кожний день прострочення, починаючи з 4 (четвертого) дня прострочення. Строк нарахування пені не може перевищувати 90 (дев`яносто) днів; на 4 (четвертий) день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 100 грн.; на 30 (тридцятий) день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 300 грн.; на 90 (дев`яностий) день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 500 грн.

12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (ТОВ «ВІН ФІНАНС») укладено договір факторингу №1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами. Відповідно до п.2.2 договір факторингу від 12.04.2018 року - окрім іншого зазначено: у випадку укладення сторонами більш ніж одного реєстру прав вимоги кожен наступний реєстр прав вимоги є самостійним додатком та не замінює попередній. 18.02.2019 року укладено додаткову угоду №12 та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги №13 від 18.02.2019 року про те, що на умовах вищезазначеного договору право вимоги до ряду боржників в тому числі до гр. ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 329366 від 25.09.2018 року перейшло до нового кредитора - ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (ТОВ «ВІН ФІНАНС» (а.с. 19-23) .

Відповідно до Реєстру боржників від 18.02.2019 до Договору факторингу № 1 ТОВ «ВІН ФІНАНС» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 6188,00 грн.(зворт. Бік а.с.23).

Відповідно до розрахунків заборгованості за укладеним договором № 329366 від 25.09.2018, заборгованість становить 16880,00 грн., з яких: сума основного боргу - 4000,00 грн. сума боргу за процентами - 2160,00 грн, сума боргу за пенею та штрафами - 10720,00 грн (а.с. 11-14).

До теперішнього часу боржник свої зобов`язання за Договором про споживчий кредит №329366 від 25.09.2018 року належним чином не виконала, чим порушила свої зобов`язання, встановлені договором.

Мотиви з яких виходить суд та застовані норми права:

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

За положенням статті 5 ЦПК, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Відповідно до положень ст. 12, 13 ЦПК цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 статті 76 ЦПК передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно з ст.89 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи із положень ст.525, ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно якої договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Частиною 1 ст. 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Таким чином, аналіз матеріалів справи та викладене свідчить про наявність доказів на підтвердження того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце, документи, надані позивачем, містять відомості про те, що право вимоги за кредитом відповідача увійшло до пакету передачі активів на користь позивача.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідач взяті на себе зобов`язання за вищезазначеним договорами не виконав, у передбачений в договорах строк кошти (суми позики) не повернув, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за основним зобов`язанням, зокрема тілом кредиту.

У позовні заяві позивач просить стягнути тіло кредиту за договором № 329366 від 25.09.2018 року в сумі - 4000,00 грн.

Відповідачем не надані докази сплати заборгованості за договором, отже у відповідача за тілом кредиту наявна заборгованість за договором № 329366 від 25.09.2018 рокув сумі 4000.00 грн.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача відсотків за кредитним договором, суд зазначає таке.

Згідно із положеннями статей 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.1048 та ч.1 ст.1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Отже, припис абзацу 2 ч.1ст.1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Аналіз зазначених норм матеріального права свідчить, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст.1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція підтверджується правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04 липня 2018 року по справі 310/11534/13-ц, від 04.червня 2013 року по справі 916/190/18, від 08 листопада 2019 року по справі 127/15672/16-ц, від 23 червня 2020 року по справі 536/1841/15-ц, від 26 січня 2021 року по справі 522/1528/15-ц.

Таким чином, позивач відповідно до ст.1048 ЦК України має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Позивач, пред`являючи позов, крім заборгованості за основною сумою боргу, просив стягнути з відповідача відсотки за користування кредитом, які, відповідно до розрахунку заборгованості, нараховані за межами строку дії кредитних договорів.

За договором кредитної лінії № 329366 від 25.09.2018 року позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за відсотками в розмірі 2160,00 грн.

Так, зі змісту вказаного договору судом встановлено, що позивач отримав кредитні кошти в розмірі 4000,00 грн. строком на 30 днів зі сплатою відсотків в розмірі - 1,8 % ( 72 грн) від суми кредиту за кожний день користування ними.

Дія договору продовжувалась відповідно до п.1.6 Договору на 30 днів, тобто до 21.11.2018.

Відповідачем 22.10.2018 сплачені відсотки в сумі 1944 грн.

За умовами договору відсотки за вказаним договором в період з 25.09.2018 до 21.11.2018 року, з урахуванням сплаченої суми, становлять 2160,00 грн, що також підтверджується розрахунком заборгованості, тому в цій частині позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача пені та штрафів за кредитним договором, суд зазначає таке.

Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом

Відповідно до п. 4.3 Договору у випадку повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом протягом 3 (трьох) днів, після закінчення визначеного пунктом 1.4. цього Договору строку користування кредитом, пеня та/або штраф за несвоєчасне виконання Клієнтом зобов`язань за договором не нараховується. У випадку прострочення повернення суми кредиту за користування кредитом Клієнт зобов`язаний сплатити Товариству: пеню в розмірі 3% (три процента) від суми кредиту за кожний день прострочення, починаючи з 4 (четвертого) дня прострочення. Строк нарахування пені не може перевищувати 90 (дев`яносто) днів; на 4 (четвертий) день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 100 грн.; на 30 (тридцятий) день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 300 грн.; на 90 (дев`яностий) день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 500 грн.

За умовами договору позивачем нараховані штрафи 100 грн і 300 грн, а також пеня за період порушення зобов`язання з 25.11.2018 до 18.02.2019 року в сумі 10320 грн, що також підтверджується розрахунком заборгованості.

Оскільки відповідач не виконав обов`язку щодо повернення грошових коштів і сплати процентів за їх користування в строки встановлені умовами договору, на нього повинна бути покладена відповідальність за прострочення грошового зобов`язання.

Позивачем заявлені санкції за невиконання зобов`язання у виді штрафу в сумі 400 грн та пені за період з 25.11.2018 до 19.02.2019 в сумі 10320,00 грн.

Відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Тлумачення статей 3 та 549 ЦК України дозволяє стверджувати, що при виборі того який вид неустойки (штраф чи пеня) повинен стягуватися, слід враховувати справедливість і розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Тому необхідно визначити стягнення якого виду неустойки (штрафу чи пені) є нерозумним і несправедливим, з урахуванням їх розміру.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2019 року по справі № 664/2784/15-ц.

Під час вибору виду неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, суд враховує те, що нарахована позивачем пеня в сумі 10320,00 грн значно перевищує розмір отриманого ОСОБА_1 кредиту, та є майже однаковою з розміром завданих позивачу збитків у вигляді існуючої заборгованості по тілу кредиту, процентах та сум відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, передбачених статтею 625 ЦК України, тобто нарахований банком її розмір є несправедливим та нерозумним.

За таких умов, вимоги про стягнення пені, враховуючи наявність вимоги про стягнення штрафу, задоволенню не підлягають.

Отже, з відповідача підлягає стягненню штраф в сумі 400 гривень.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, вказала, що передбачене ч.2 ст. 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12.

Зобов`язання, яке виникло між сторонами, є грошовим. Матеріали справи не містять доказів належного виконання відповідачем умов кредитного договору. Інших підстав, що б свідчили про припинення між сторонами грошового зобов`язання, судом не встановлено.

Враховуючи викладене, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України з відповідача підлягають стягненню проценти і інфляційний втрати.

У позовній заяві позивачем наведено розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за період з 23.02.2019 до 23.02.2022 року, розмір яких складає: інфляційні втрати - 3691,06 грн та 3% річних - 1520,59 грн.

Даний розрахунок не відповідає визначенню простроченої суми боргу.

Перевіряючи розрахунок позивача за порушення грошового зобов`язання встановлено, що сумою заборгованості для розрахунку інфляційних збитків і відсотків за користування грошовими коштами позивачем врахована 16880 гривень, яка суперечить вищенаведеним висновкам суду про заборгованість відповідача за спірним кредитним договором, а тому цей розрахунок не приймається судом як належний.

Сума заборгованості на момент прострочення становила 6560 грн, з яких 4000 грн заборгованість за кредитом, 2160 грн заборгованість за процентами і штраф 400 грн, і станом на дату початку розрахунку (23.02.2019) є незмінною.

У даній справі 3% річних мають бути нараховані на прострочену суму заборгованості в розмірі 6560 грн за період з 23.02.2019 року до 23.02.2022 за формулою: сума боргу х процентну ставку / 365 або 366 х кількість днів прострочки :

з 23.02.2019 до 31.12.2019 6 560,00 x 3 % x 312 : 365 : 100 = 168,22 грн,

з 01.01.2020 до 31.12.2020 6 560,00 x 3 % x 366 : 366 : 100 = 196,80 грн,

з 01.01.2021 до 23.02.2022 6 560,00 x 3 % x 419 : 365 : 100 = 225,92 грн,

а всього 590,94 гривень

Інфляційні втрати розраховуються на прострочену суму заборгованості в розмірі 6560 грн за період з 23.02.2019 року до 23.02.2022 за формулою (сума боргу х індекс інфляції за цей період/100% - сума боргу, а саме 6 560,00 x 1.21866444 - 6 560,00 = 1 434,44 грн.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме стягненню з відповідача підлягає заборгованість за тілом кредиту в сумі 4000 грн, процентів 2160,00 грн, штрафу 400 грн, заборгованість за процентами, нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст. 625 ЦК України в сумі 590,94 грн та інфляційні втрати в сумі 1 434,44 грн, а всього 8 585,38 грн. В задоволенні інших позовних вимог має бути відмовлено за необґрунтованістю.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд виходить з наступного.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи,покладаються:1)у разі задоволення позову-на відповідача; 2)у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення витрат по сплаті судового збору в сумі 2422,40 грн.

Судом задоволено позовні вимоги частково на загальну суму 8 585,38 грн, отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 941,41 грн (2422,40 х 8585,38 грн/22091,65), що пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Щодо вимог про стягнення витрат на правову допомогу по справі суд дійшов наступного висновку.

Згідно із ч. 1 ст. 133 ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких за ч. 3 ст. 133 ЦПК належать витрати на професійну правову допомогу, які за змістом ст. 137 ЦПК несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За ст. 141 ЦПК розмір витрат, які сторона сплатила у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Отже, можна зробити висновок, що ЦПК передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року по справі № 755/9215/15-ц.

Суд встановив, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн. підтверджуються: договору про надання правової допомоги № 33 від 22.03.2024, детальний опис робіт, їх виконання, з яких вбачається, що вартість послуг наданих адвокатським об`єднанням становить 5000,00 грн (а.с. 44-48).

З огляду на зміст викладених норм чинного законодавства України, виконуючи положення ч. 3 ст. 141 ЦПК України та враховуючи оцінені судом докази щодо понесення стороною позивача витрат пов`язаних з розглядом справи і встановлені судом обставини стосовно дійсного понесення судових витрат, суд прийшов до висновку, що сума судових витрат на професійну правову допомогу в сумі 5000,00 грн відповідає заявленим в попередньому (орієнтовному) розрахунку, співмірною із складністю справи, часом витраченим адвокатом і обсягом наданих ним послуг.

Судом задоволено позовні вимоги на загальну суму 8 585,38 грн, отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1 943,13 грн (5000 х 8585,38 /22091,65), що пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 526, 530, 610, 612, 625, 1050, 1054, 1056-1 ЦК, ст.ст. 133, 141, 263-265, 268, 280-289 ЦПК, суд,-

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості- задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (код ЄДР 38750239) заборгованість за кредитним договором № 329366 від 25.09.2018 року в розмірі 8585,38 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (код ЄДР 38750239) судовий збір у розмірі 941,41 гривень та понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 943,13 гривень, а всього 2 884,54 гривень судових витрат по справі.

Сторонам, які не з`явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ст.284 ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до Івано-Франківського Апеляційного суду.

Повний текст рішення суду складений - 12 серпня 2025 року.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС», юридична адреса: м.Київ вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, п.і.01032, код ЄДР 38750239.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя Р.С. Солодовніков