Рішення № 129477540, 12.08.2025, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2025 року № 520/15554/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пасечнік О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст і підстави позовних вимог.

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо не звільнення старшого солдата ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі абзацу одинадцятого підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу у зв`язку з самостійним вихованням дитини віком до 18 років.

2. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 в особі його начальника, звільнити старшого солдата ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА АДРЕСА_1 ) з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі абзацу одинадцятого підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу у зв`язку з самостійним вихованням дитини віком до 18 років.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідач протиправно відмовив позивачу у його звільненні з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі абзацу одинадцятого підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу у зв`язку з самостійним вихованням дитини віком до 18 років.

ІІ. Виклад позицій інших учасників справи.

Відповідач відзив на позов разом з доказами на спростування доводів позивача до суду не надав, причин неможливості надання відзиву та доказів суду не повідомив.

III. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 23.06.2025 суд відкрив провадження у справі та призначив її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін відповідно до положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

IV. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Позивач проходить військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 на посаді гранатометник першого відділення охорони взводу охорони першого відділу куп`янського ІНФОРМАЦІЯ_5 .

03.01.2025 позивач подав рапорт до ІНФОРМАЦІЯ_6 про звільнення з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу у зв`язку з самостійним вихованням дитини віком до 18 років.

До рапорту додано: 1. копія паспорту громадянина України ОСОБА_1 . 2. копія РНОКПП ОСОБА_1 . 3. копія свідоцтва про народження. 4. копія рішення суду від 15.08.2011. 5. копія свідоцтва про розірвання шлюбу. 6. копія рішення суду від 29.02.2024. 7. копія висновку адміністрації Шевченківського району ДМР від 26.12.2023 за №4/3-343. 8. довідка з Шевченківського ВДВС про неотримання аліментів.

У подальшому від ІНФОРМАЦІЯ_6 рапорт з документами було направлено на розгляд до відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Листом відповідача від 20 січня 2025 року № 155/вп повідомлено позивача про повернення документів на звільнення старшого солдата ОСОБА_2 без реалізації, у зв`язку із тим, що вони не погоджені помічником начальника ТЦК та СП з правової роботи - начальником юридичної служби.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не звільнення старшого солдата ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі абзацу одинадцятого підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу у зв`язку з самостійним вихованням дитини віком до 18 років, звернувся до суду з цим позовом.

V. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно із частиною 1 статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

На підставі частини другої цієї статті проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

За змістом частини четвертої вказаної статті порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 3 Закону № 2232-XII визначено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п`ята статті Закону № 2232-XII).

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.

Відповідно до підпункту ґ) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Пунктом 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII встановлено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10 грудня 2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, зі змінами та доповненнями (далі - Положення № 1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі.

Згідно з підпунктом 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Так, пунктом 233 Положення № 1153/2008, передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац третій пункту 241 Положення № 1153/2008).

Пунктами 12.1, 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за № 438/16454 (далі - Інструкція № 170) передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.

До керівників органів військового управління Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, які в особливий період мають право звільнення військовослужбовців з військової служби, належать посадові особи, які під час особливого періоду мають право призначення на посади осіб офіцерського складу.

Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV Інструкції № 170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Додатком 19 Інструкції № 170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема відповідно до п. 5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 № 413 та визначено підпунктом г пункту 1 частини четвертої, підпунктом «ґ» пункту 2 частини п`ятої, підпунктом «г» пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини або з визначених названим Законом поважних причин, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу.

Ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи на звільнення які підтверджують підстави звільнення та які в подальшому направляються безпосередньо до посадових осіб, що мають право на звільнення військовослужбовців з військової служби.

Водночас, вищевказаними нормативно-правовими актами не встановлено чітких строків розгляду рапорту про звільнення з військової служби, тому слід врахувати Інструкцію з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 № 124, (далі - Інструкція № 124), у пункті 2.1.6 якої зазначено, що рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Згідно з п. 3.11.6 Інструкції № 124, документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів з моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.

Крім того, пунктом 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального Штабу Збройних Сил України № 40 від 31 січня 2024 (далі - Інструкція) визначено, що у Збройних Силах України створюються такі види документів (далі - документи): наказ, директива, розпорядження, бойовий наказ, бойове розпорядження, окреме доручення (доручення), рішення, протокол, положення, постанова, інструкція, історичний формуляр, формуляр, правила, план, звіт, доповідь, донесення, доручення, акт, звуко- та відеозаписи, програма, алгоритм, рапорт, заява, телеграма, телефонограма, факсограма, службовий лист, довідка, методичні рекомендації, доповідна та пояснювальна записки, протокол, припис, посвідчення про відрядження, відпускний квиток, графік відпусток, обхідний лист та інші документи, розроблені в установленому порядку.

Рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ (пункт 3.11.6. Інструкції).

Згідно пунктом 5 розділу ІІІ Інструкції № 735, звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін розв`язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов`язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.

Згідно з пунктом 6 розділу І Інструкції № 735 усі звернення громадян, що надходять до Міністерства оборони України, органів військового управління, військових частин, підлягають обов`язковій класифікації за встановленими статтею 3 Закону України «Про звернення громадян» їх видами, а саме: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги. Подальший розгляд пропозицій, заяв та скарг громадян проводиться з урахуванням особливостей, установлених статтями 14, 15 та 16 зазначеного Закону.

У відповідності до пункту 2 розділу ІІ Інструкції письмові звернення громадян, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю, первинному розгляду та реєстрації з метою визначення їх належності до компетенції відповідного органу військового управління та призначення за ними конкретного виконавця.

Отже, у наведених вище нормативно-правових актах детально роз`яснено поняття «рапорт», а також встановлено конкретні строки, протягом яких посадові особи зобов`язані здійснити розгляд відповідних документів.

З огляду на вищезазначене, слід зазначити, що рапорт військовослужбовця про звільнення з військової служби має бути розглянутий командиром військової частини протягом 30 календарних днів з моменту його реєстрації в стройовій частині, за результатами розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов`язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту (заяви).

Розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення (відповідь) доведена до військовослужбовця належним чином.

Суд зазначає, що ситуація, коли законодавче регулювання певного правового питання є неповним, неоднозначним чи суперечливим, створює нормативну невизначеність. Така невизначеність породжує ризики неналежного захисту прав, свобод і законних інтересів приватних осіб. В умовах нормативної невизначеності особливого значення набуває застосування загальних принципів права, закріплених Конституцією України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також усталених доктринальних та судових підходів до вирішення аналогічних ситуацій.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в державі визнається і діє принцип верховенства права, що передбачає пріоритет прав і свобод людини перед іншими інтересами, зокрема інтересами держави та її органів. Практика Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини послідовно деталізує цей принцип, наголошуючи на необхідності усунення негативних наслідків, спричинених неоднозначністю, суперечливістю чи прогалинами в законодавстві.

У публічно-правових відносинах, де одним із суб`єктів виступають органи публічної влади, особливого значення набуває принцип захисту особи від свавільних чи необґрунтовано обтяжливих дій державних органів. Відповідно до цього принципу будь-які сумніви, що виникають через нормативну невизначеність, не можуть трактуватись на шкоду приватній особі чи бути підставою для розширеного тлумачення повноважень державних органів або їх посадових осіб. Навпаки, усі сумніви мають вирішуватися на користь приватної особи.

В контексті цього підходу доцільно застосовувати принцип «найбільш сприятливого становища для особи» (favor libertatis). Його сутність полягає у виборі такого тлумачення та застосування норм права, яке найбільш ефективно забезпечує захист прав і свобод особи та мінімізує негативні наслідки для її правового статусу. Цей принцип є усталеним у доктрині та активно застосовується в судовій практиці адміністративних судів, які наполягають на неприпустимості надто широкого чи необґрунтовано суворого тлумачення норм права органами публічної влади на шкоду приватних осіб.

У випадках прогалин чи суперечностей законодавства належне правозастосування має здійснюватися з урахуванням презумпції на користь особи. Це відповідає базовим конституційним принципам, міжнародним стандартам захисту прав людини та виступає критерієм оцінки стану правової держави.

Таким чином, викладені принципи та підходи підтверджують необхідність своєчасного та належного розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби. Невиправдана затримка або необґрунтована відмова у розгляді такого звернення є порушенням права особи на належне адміністрування та права на звільнення з військової служби у визначеному законом порядку.

Крім цього, принцип правової визначеності передбачає не лише обов`язок своєчасного розгляду звернення, але й обов`язок інформування військовослужбовця про результати такого розгляду із належним обґрунтуванням рішення. Відмова у задоволенні рапорту має бути обґрунтована посиланням на конкретні обставини, які стали підставою для такого рішення.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 02 квітня 2025 року у справі № 280/7446/24.

Як встановлено судом, позивач 03.01.2025 подав рапорт до ІНФОРМАЦІЯ_6 про звільнення з військової служби у запас за сімейними обставинами на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу у зв`язку з самостійним вихованням дитини віком до 18 років, до якого було додано: 1. копія паспорту громадянина України ОСОБА_1 . 2. копія РНОКПП ОСОБА_1 . 3. копія свідоцтва про народження. 4. копія рішення суду від 15.08.2011. 5. копія свідоцтва про розірвання шлюбу. 6. копія рішення суду від 29.02.2024. 7. копія висновку адміністрації Шевченківського району ДМР від 26.12.2023 за №4/3-343. 8. довідка з Шевченківського ВДВС про неотримання аліментів.

З матеріалів всправи вбачається, що від ІНФОРМАЦІЯ_6 рапорт з документами було направлено на розгляд до відповідача.

Листом відповідача від 20 січня 2025 року № 155/вп повернуто документи на звільнення старшого солдата ОСОБА_1 без реалізації, у зв`язку із тим, що вони не погоджені помічником начальника ТЦК та СП з правової роботи - начальником юридичної служби.

Суд зазначає, що подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.

За наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби командир військової частини зобов`язаний видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту.

Суд зауважує, що остаточне рішення (позитивне чи негативне) за рапортом військовослужбовця про звільнення з військової служби має бути прийняте посадовою особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.

Натомість, помічник начальника ТЦК та СП з правової роботи - начальник юридичної служби не наділений правом вирішувати по суті рапорт позивача щодо його звільнення з військової служби, а може лише надавати свій висновок (клопотати перед вищим командуванням або вказувати про відсутність підстав для звільнення), який за будь-якого рішення передається до посадової особи, яка наділена повноваженнями вирішувати питання звільнення зі служби військовослужбовця.

На підставі зазначеного вище, суд доходить висновку, що за наслідком розгляду рапорту позивача відповідне рішення відповідачем прийнято не було.

Доказів на підтвердження протилежного учасниками справи суду не надано.

Отже, з огляду на те, що відповідачем не розглядався рапорт позивача і ним не надавалася оцінка підставам для звільнення позивача з військової служби, то спір у цій справі стосується виключно питання не розгляду рапорту про звільнення зі служби (допущення протиправної бездіяльності). За таких обставин відсутні правові підстави для надання судом оцінки та прийняття висновку стосовно наявності у позивача права на звільнення з військової служби згідно вказаної ним підстави та поданих разом із рапортом документів.

Відтак, до розгляду відповідачем питання про звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами на підставі абзацу одинадцятого підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок та військову службу у зв`язку з самостійним вихованням дитини віком до 18 років, предметом розгляду цієї справи є виключно протиправна бездіяльність відповідача, яка полягає у не належному розгляді рапорту.

Лише після прийняття рішення суб`єктом владних повноважень щодо розгляду рапорту про звільнення з військової служби по суті, суд може надати оцінку його відповідності вимогам закону.

А тому, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нерозгляду по суті рапорту ОСОБА_1 від 03.01.2025 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв`язку з самостійним вихованням дитини віком до 18 років та зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 03.01.2025 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв`язку з самостійним вихованням дитини віком до 18 років, за результатами розгляду якого необхідно прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

VI. Висновки суду.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

VII. Розподіл судових витрат.

Оскільки відповідно до положень Закону України від 08.07.2011 №3674-VI «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, в силу вимог статті 139 КАС України, судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ,) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії- задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нерозгляду по суті рапорту ОСОБА_1 від 03.01.2025 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв`язку з самостійним вихованням дитини віком до 18 років.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 03.01.2025 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв`язку з самостійним вихованням дитини віком до 18 років, за результатами розгляду якого необхідно прийняти відповідне рішення, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін:

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .

Рішення у повному обсязі складено та підписано 12.08.2025.

Суддя Пасечнік О.В.