Рішення № 129444008, 11.08.2025, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2025 року Справа№200/4931/25

Донецький окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Аляб`єва І.Г.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в якому просила:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві від 05.05.2025 року № 046450015497 «Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 » про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років згідно зі ст.86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в м. Києві призначити ОСОБА_1 , пенсію за вислугу років з 28 квітня 2025 року на підставі ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, зарахувавши, до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, половину строку навчання в Макіївському економіко-гуманітарному інституті з 01.09.1996 по 30.06.2000 та виплати заборгованість по пенсії;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві сплачений судовий збір у розмірі 968,96 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 05.05.2025 року № 046450015497 йому було відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», а також не зараховано до страхового стажу на прокурорських посадах половину періоду навчання у ВНЗ згідно диплому, оскільки не підтверджено навчання у юридичному вузі.

Отже, позивач не згоден із даним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, у зв`язку із чим звернувся до суду із даним позовом.

Ухвалою суду 08.07.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач правом на подачу відзиву не скористався.

При цьому суд також врахував, що згідно з частиною шостою статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України (даліКАС України) та пунктом 10 розділу ІІІ Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженої Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21, адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, судові експерти, державні органи та органи місцевого самоврядування, суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов`язковому порядку.

Абзацом сьомим пункту 2 параграфу 2 розділу 4 Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» встановлено, що окремі підсистеми (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи починають функціонувати через 30 днів з дня опублікування Вищою радою правосуддя у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади України оголошення про створення та забезпечення функціонування відповідної підсистеми (модуля) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

У газеті «Голос України» від 04.09.2021 №168 (7668) Вищою радою правосуддя опубліковано оголошення про початок функціонування трьох підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: «Електронний кабінет», «Електронний суд», підсистеми відеоконференцзв`язку.

Таким чином, вищезазначені підсистеми (модулі) почали офіційно функціонувати з 05.10.2021.

Відтак з 05.10.2021 усі державні органи та органи місцевого самоврядування, суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки зобов`язані бути зареєстрованими у підсистемі (модулі) «Електронний кабінет» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Аналізуючи обов`язок органів публічної влади бути зареєстрованими у вищезазначеній підсистемі (модулі), суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, зокрема, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (пункт 71 рішення Європейського суду з прав людини (даліЄСПЛ) у справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (заява №29979/04), пункт 74 рішення ЄСПЛ у справі «Лелас проти Хорватії» («Lelas v. Croatia») від 20.05.2010 (заява № 55555/08).

Тому суд прийшов до висновку, що внесені з 05.10.2021 в Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему судові рішення, документи у справі тощо вважаються такими, що отримані належним чином відповідними державними органами та органами місцевого самоврядування, суб`єктами господарювання державного та комунального секторів економіки не залежно від факту їх реєстрації у підсистемі (модулі) «Електронний кабінет».

Відповідно до довідки з підсистеми «Електронний Суд» відповідачем отримано копію ухвали 09.07.2025.

З огляду на вищезазначене, керуючись частиною шостою статті 162 КАС України суд вирішив справу за наявними матеріалами.

За приписами частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.

Дослідивши докази, що містяться у матеріалах справи, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , 28.04.2025 звернувся до відділу обслуговування громадян №22 (сервісного центру) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за вислугою років відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII.

Заяву позивача розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 05.05.2025 року № 046450015497 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугою років відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII.

Зазначено, що згідно наданих документів про стаж роботи на посадах прокурорів враховано повністю та складає 23 роки 3 місяці 25 днів, за вислугу років - 23 роки 4 місяці 11 днів.

До стажу за вислугу років не врахована половина періоду навчання в Макіївському економіко-гуманітарному інституті, оскільки відсутня інформації про навчання на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання.

ОСОБА_1 закінчив Макіївський економіко-гуманітарний інститут і отримав вищу освіту за спеціальністю «Право» та здобув кваліфікацію бакалавр, що підтверджується дипломом серії НОМЕР_1 від 10.07.2000, що також підтверджено довідкою Закладу вищої освіти «Донбаська аграрна академія» від 17.06.2025 №01/788.

До страхового стажу на прокурорських посадах не зараховано половину періоду навчання у ВНЗ згідно диплому, оскільки не підтверджено навчання у юридичному вузі.

Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_2 Ясинський з 18.12.2001 по теперішній час працює в органах прокуратури Донецької області.

Отже, спірним питаннями даної справи є законність відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії та правильність обрахуванням його стажу та правомірність не зарахування періоду навчання.

Суд, перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Статтею 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 року передбачено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначено Законом України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»(далі - Закон №1058-IV).

Абзацом 22статті 1 Закону № 1058-IVвизначено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 1ст. 44 Закону № 1058-IV, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному управлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно з ч. 5ст. 45 Закону № 1058-IV, документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Пенсійне забезпечення прокурорів та працівників прокуратури визначено в Законі України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року № 1697-VII, який набрав чинності 15.07.2015 року (далі - Закон № 1697).

Згідно ч. 1ст. 86 ЗУ «Про прокуратуру», прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

Відповідно до ч. 6 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на посадах прокурорів (в тому числі адміністративних) органів прокуратури, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; слідчими, суддями; на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою; у науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора працівникам, яким до набрання чинності цим закономбуло присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання; на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Тренінговому центрі прокурорів України; на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури; військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання; відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася.

Згідно частини 13 статті 86 Закону України № 1697, пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються, перераховуються і виплачуються уповноваженими на це державними органами.

Згідно з довідкою Донецької обласної прокуратури від 23.04.2025 року № 07-4658 вн-25, ОСОБА_1 має стаж роботи в органах прокуратури станом на 23.04.2025 року - 23 роки 04 місяці 06 днів.

Судом встановлено, що відповідно до спірного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 05.05.2025 №046450015497 позивачу був зарахований стаж роботи на прокурорських посадах 23 роки 3 місяців 25 день, спірних питань, будь-яких заперечень з цього приводу зі сторони позивача у його адміністративному позові зазначено не було, як і будь-яких спірних питань, заперечень з боку відповідача щодо періодів роботи позивача на прокурорських посадах та належним чином відображених у його трудовій книжці теж не було зазначено у відзиві на позовну заяву.

Зі спірного рішення слідує, що відповідачем позивачу до його стажу для призначення пенсії за вислугу років, відповідно до ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», не зараховано половину строку навчання за спеціальністю «Право» денної форми навчання в Макіївському економіко-гуманітарному інституті з 01.09.1996 по 30.06.2000.

Відповідач зазначив у своєму рішенні, що до періодів стажу на прокурорських посадах не зараховано половину строку навчання у Макіївському економіко-гуманітарному інституті, оскільки відсутня інформація про навчання на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання.

Аналізуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідач не врахував до стажу роботи позивача за вислугу років половину строку його навчання, що складає 1 рік 11 місяців 00 днів від 3 роки 10 місяців 00 днів (період навчання позивача), тільки через те, що у довідці, диплому та додатку до диплому не було зазначено, що позивач навчався на економіко-правовому факультеті, в даному випадку суд вважає, що при розгляді заяви про призначення пенсії позивачу на підставі поданих документів відповідач формально розглянув подану заяву та наявні докази, що підтверджували отримання позивачем саме кваліфікації бакалавра, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що позивач навчався та закінчив у 2000 році Макіївський економіко-гуманітарний інститут і отримав базову вищу освіту за спеціальністю «Право» та здобув кваліфікацію бакалавр, що підтверджується безпосередньо наявною копією диплома серії НОМЕР_1 від 10.07.2000.

Відповідно до п.1.1 «Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях» затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за № 110 далі (Інструкція), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників підприємств, установ і організацій (надалі підприємств) усіх форм власності, які пропрацювали на них понад 5 днів, включаючи осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до п. 2.2. Інструкції, заповнення трудової книжки вперше провадиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.

Суд зауважує, що після закінчення навчання та отримання відповідного диплому позивач був призначений на посаду слідчого прокуратури Межівського району Прокуратури Дніпропетровської області відповідно до наказу № 929 від 04.01.2001 року, що належним чином відображено у трудовій книжці під номером «3».

Відповідно до ст. 46 Закону України «Про прокуратуру»1789-XII (у редакції чинній на момент призначення позивача на посаду помічника прокурора), прокурорами і слідчими можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові і моральні якості.

Вищенаведене підтверджує факт навчання на юридичному факультеті позивача та отримання ним кваліфікації бакалавр, без наявності якої працевлаштування в органах прокуратури та тим більше займання посади прокурора було б неможливе.

Відповідно до висновку викладеному у постанові Верховного Суду від 31.10.2018 року по справі № 464/7474/16-а, - «Аналіз норм частини 6 ст. 86 Закону № 1697-VII дає підстави для висновку, що умовою зарахування до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, часу роботи на посадах державних службовців, є як наявність кваліфікаційних вимог у вигляді вищої юридичної освіти для такої посади, так і фактична наявність у особи, що займає таку посаду, вищої юридичної освіти. Тобто, час роботи на посадах державних службовців, які займають особи без вищої юридичної освіти, не може бути зарахованим до вказаної вислуги років.

Такий висновок узгоджується із позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові 17.05.2016 року (справа № 552/4716/13-а).

Також, у постанові Верховного Суду України від 14.03.2017 року (справа № 344/11838/14-а) також викладена правова позиція, відповідно до якої до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, не може зараховуватися трудова діяльність на посаді державного службовця, кваліфікаційні умови якої (посади) не вимагали від особи, яка її обіймала, вищої юридичної освіти, а особа, яка фактично її обіймала, такої освіти не мала; чи коли через якийсь час на підставі нормативного регулювання такі умови до згаданої посади були запроваджені, а особа, яка продовжувала її обіймати, здобула вищу юридичну освіту; або містить такі умови, але особа, яка обіймала посаду державного службовця, не мала відповідної освіти чи мала спеціальну, гуманітарну чи іншу вищу освіту, але не юридичну, тощо».

Згідно з абзацом 5 п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про вищу освіту», вища освіта - сукупність систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у закладі вищої освіти (науковій установі) у відповідній галузі знань за певною кваліфікацією на рівнях вищої освіти, що за складністю є вищими, ніж рівень повної загальної середньої освіти.

Відповідно до пункту 2 частини 1статті 28 Закону України «Про вищу освіту», в Україні діють заклади вищої освіти таких типів, зокрема:

університет - багатогалузевий (класичний, технічний) або галузевий (профільний, технологічний, педагогічний, фізичного виховання і спорту, гуманітарний, богословський/теологічний, медичний, економічний, юридичний, фармацевтичний, аграрний, мистецький, культурологічний тощо) заклад вищої освіти, що провадить інноваційну освітню діяльність за різними ступенями вищої освіти (у тому числі доктора філософії), проводить фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження, є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність;

академія, інститут - галузевий (профільний, технологічний, технічний, педагогічний, богословський/теологічний, медичний, економічний, юридичний, фармацевтичний, аграрний, мистецький, культурологічний тощо) заклад вищої освіти, що провадить інноваційну освітню діяльність, пов`язану з наданням вищої освіти на першому і другому рівнях за однією чи кількома галузями знань, може здійснювати підготовку на третьому і вищому науковому рівнях вищої освіти за певними спеціальностями, проводить фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження, є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність.

Відповідно до ч.1ст. 49 Закону України «Про вищу освіту», особа має право здобувати вищу освіту в різних формах або поєднувати їх.

Основними формами здобуття вищої освіти є: інституційна (очна (денна, вечірня), заочна, дистанційна, мережева); дуальна.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2ст. 61 Закону України «Про вищу освіту», особами, які навчаються у закладах вищої освіти, є:

1) здобувачі вищої освіти;

2) інші особи, які навчаються у закладах вищої освіти.

Здобувачами вищої освіти є, зокрема, студент - особа, зарахована до закладу вищої освіти з метою здобуття вищої освіти ступеня молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра.

Із змісту наведених правових норм слідує, що університет та академія є вищими навчальними закладами, основними структурними підрозділами яких є факультет і кафедра. У вищих навчальних закладах здійснюється підготовка фахівців з вищою освітою.

Згідно із п. «д» ч. 3ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Крім того, суд зазначає, що на теперішній час в Україні не існує закону про правничу (юридичну) освіту або іншого спеціального закону, який би врегульовував суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації права особи на правничу (юридичну) освіту як передумови до юридичної професії. Разом з тим, виключно законами України визначаються вимоги до осіб, які можуть обіймати посади, пов`язані зі здійсненням правничої (юридичної) професійної діяльності, зокрема, й посади прокурора. Однією з умов для зайняття посади прокурора є саме наявність юридичної освіти. Наявність відповідної освіти у позивача підтверджується дипломом позивача, де у графі спеціальність міститься запис «Правознавство».

Законодавець, закріплюючи у Законі України «Про прокуратуру» приписи щодо навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання керувався саме кінцевою метою - отримання освіти правознавця (юриста).

Аналізуючи вищенаведене, суд вважає, що позивач здобув саме юридичну освіту, а тому слід зарахувати до його стажу, що дає право на отримання пенсії за вислугу років відповідно до частини шостої статті 86 Закону № 1697-VII половину строку навчання в Макіївському економіко-гуманітарному інституті денної форми навчання за спеціальністю «Право».

Враховуючи вищенаведене, а також наявність у позивача стажу роботи в органах прокуратури 23 роки 03 місяців 25 днів, що не заперечується відповідачем та зазначено у спірному рішенні від 05.05.2025 та зарахування до цього стажу половини строку навчання в Макіївському економіко-гуманітарному інституті за спеціальністю «Право» з 01.09.1996 по 30.06.2000, позивач має необхідний стаж, що дає йому право на призначення пенсії за вислугу років на підставі статті 86 Закону № 1697-VII.

Суд зауважує, що рішення суб`єкта владних повноважень мають ґрунтуватися на оцінці всіх фактичних обставин, що мають значення для об`єктивного вирішення питання в межах дискреційних повноважень такого суб`єкта. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати, як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо. При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а за конкретними обставинами.

Враховуючи вищевикладене, а також встановлені фактичні обставини справи, у взаємозв`язку із приписами чинного законодавства, суд доходить висновку про протиправність невмотивованого спірного рішення, та як наслідок його скасування.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту свого порушеного права шляхом зобов`язання відповідача призначити пенсію, суд зазначає наступне.

Верховний Суд у постанові від 23.12.2021 року у справі № 480/4737/19 та від 08.02.2022 року у справі № 160/6762/21 дійшов висновку, згідно якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

В постанові від 22.09.2022 року у справі № 380/12913/21 Верховний Суд сформулював визначення «ефективного правосуддя» та зазначив, що комплексний аналіз приписів КАС України дає суду підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Зазначені висновки також відповідають позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 18.10.2018 року у справах № 822/584/18, №806/1316/18, від 23.11.2018 року у справі № 826/8844/16 та від 20.12.2018 року у справі № 524/3878/16-а.

Водночас у постанові від 11.02.2020 року у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював висновок, згідно якого у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства(Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти Українивід 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Відповідно до ч. 2ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексув межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, суд приходить до висновку, що Головним управління Пенсійного фонду України в м.Києві протиправно не зараховано половину строку навчання ОСОБА_1 в Макіївському економіко-гуманітарному інституті з 01.09.1996 по 30.06.2000, а отже й рішення 05 травня 2025 року № 046450015497 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві призначити та виплатити заборгованість ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, починаючи з 28.04.2025, суд зазначає наступне.

По-перше, як вбачається з матеріалів справи спірне рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за принципом екстериторіальності приймало Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві.

Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв`язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.

Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку № 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Аналіз наведених вище положень Порядку № 22-1 свідчить про наступне: сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території; після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п. 4.10); виплату пенсії проводить орган, що призначає пенсію, (тобто територіальний орган Пенсійного фонду України) за місцем фактичного проживання/перебування особи.

Отже, оскільки пенсійна справа опрацьовувалась за принципом екстериторіальності спеціалістом саме Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, то й виконувати рішення суду щодо призначення пенсії повинен саме цей пенсійний територіальний орган.

Враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, а також те, що підчас розгляду адміністративного спору судом встановлено дотримання позивачем необхідних умов для призначення пенсії за віком, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову шляхом визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 05.05.2025 про відмову у призначенні пенсії позивачу за вислугу років згідно зі ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII та як наслідок скасувати це рішення та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на підставі ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, починаючи з 28.04.2025, зарахувавши до вислуги років, яка дає право на призначення пенсії за вислугою років, половину строку навчання в Макіївському економіко-гуманітарному інституті з 01.09.1996 по 30.06.2000.

Щодо позовної вимоги «зобов`язати виплатити заборгованість по пенсії», суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною 1статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З аналізу викладеного суд зазначає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин 1, 2статті 55 Конституції України, статей 2,5 КАС України.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Визначення обсягу вимог, що підлягають судовому захисту є диспозитивним правом позивача. При цьому, підстави, з якими позивач пов`язує виникнення у нього права на звернення до суду і для задоволення його вимог визначаються позивачем самостійно. Суд під час прийняття постанови вирішує, зокрема, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються і яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин (стаття 244 КАС України).

Враховуючи вищезазначене, судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.

З матеріалів справи слідує, що предметом оскарження до суду є зобов`язання здійснити саме призначення пенсії, що не було зроблено відповідачем під час розгляду заяви позивача від 28.04.2025.

Суд зазначає, що жодних спорів з приводу виплати пенсії саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві наразі між сторонами не існує.

Отже, суд вважає передчасними вимоги позивача, щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві виплати йому заборгованість по пенсії.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 968,96 грн.

Отже, враховуючи вищевикладене, та співмірність заявлених та задоволених позовних вимог, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судових витрат у розмірі 484,48 грн.

Керуючись ст.ст.2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії -задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в м. Києві від 05.05.2025 року № 046450015497 «Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 » про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років згідно зі ст.86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII від 14 жовтня 2014 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно Кудрявська, 16 ЄДРПОУ 42098368) призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ), пенсію за вислугу років з 28.04.2025 року на підставі ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII, зарахувавши, до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, половину строку навчання в Макіївському економіко-гуманітарному інституті з 01.09.1996 по 30.06.2000 .

В іншій частині позовних вимог відмовити

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн. 48 коп.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено і підписано 11.08.2025.

Суддя І.Г. Аляб`єв