Рішення № 129426771, 11.08.2025, Криворізький районний суд Дніпропетровської області

Справа № 177/1405/25

Провадження № 2/177/964/25

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

11 серпня 2025 року

Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Коваль Н. В.

за участі секретаря судового засідання Андрійчук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом в якому просив суд стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на його користь 7505,94 грн. недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення та витрати на правничу допомогу в розмірі 2500,00 грн.

В обґрунтування вимог зазначив, що він з 28.10.2013 працює на підприємстві відповідача у різних структурних підрозділах та на різних посадах у Криворізькій дирекції залізничних перевезень Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», 15.07.2022 переведено диспетчером маневровим залізничної станції Кривий Ріг Сортувальний, з 01.02.2024 продовжено дію трудового договору на посаді диспетчера маневрового залізничної станції Кривий Ріг- Сортувальний Криворізького регіонального відділу організації роботи станцій виробничого штату виробничого підрозділу Служба роботи станції Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця».

За період з 2017-2021 роки він перебував у щорічних відпустках та користувався правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка відповідно до умов колективного договору мала складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Однак, відповідач порушуючи його права, здійснював виплату матеріальної допомоги не у повному обсязі, так за 2017 рік недоплата склала 1095,00 грн., за 2018 рік недоплата склала 1421,75 грн., за 2019 рік недоплата склала 1552,44 грн., за 2020 рік недоплата склала 1976,75 та за 2021 недоплата склала 1460,00 грн. Таким чином загальна сума недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення становить 7505,94 грн., у зв`язку з чим позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх трудових прав.

Ухвалою суду від 02 червня 2025 відкрито провадження у справі та розгляд справи призначено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.

Відповідач, будучи користувачем системи «Електронний суд», отримавши копію ухвали про відкриття провадження у справі через електронний кабінет 02.06.2025 (а.с. 47), скористався правом подання відзиву на позовну заяву та 03.07.2025 через систему «Електронний суд), надав суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечуючи проти задоволення позовних вимог, не визнаючи їх, посилався на те, що дійсно пунктами Колективного договору, укладеного між адміністрацією та профспілковою організацією в особі її виборчого органу встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40 % відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Однак, після внесення змін до законодавства щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року. На виконання вказаних норм законодавства, на підприємствах відповідача вживалися заходи для приведення своєї діяльності до вимог законодавства та відповідач і президія Криворізької територіальної профспілкової організації, спільним рішенням у формі постанови від 31.03.2017 № П -5-8 г/а, постановили застосовувати з 01.04.2017 у діючому колективному договорі замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб», встановленого законом. Відповідач вказував, що зміна відбулася не в односторонньому порядку, заперечував звуження права позивача.

Посилаючись на положення ст. 233 КЗпП України, в редакції Закону України № 2352-ІХ від 01.07.2022, що набрав чинності 19.07.2022, представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог за період з 2017 по 2021 роки, вказуючи на пропуск позивачем строку звернення до суду строку позовної давності. Крім цього, представник відповідача просив відмовити у стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, мотивуючи їх захищеністю та необґрунтованістю, зумовленою сталістю судової практики зі спірних питань та участю представника Борисенко А.В. у інших справах даної категорії, що на переконання представника відповідача не вимагало значних витрат часу адвоката(а.с. 53-57).

Позивач правом на подання відповіді на відзив не скористався.

У зв`язку з розглядом справи за відсутністю учасників справи, оскільки розгляд справи призначено без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового

Дослідивши письмові докази у справі, надавши їм оцінку в сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 28.10.2013 працює на підприємстві відповідача у різних структурних підрозділах та на різних посадах у Криворізькій дирекції залізничних перевезень Регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця», 15.07.2022 переведено диспетчером маневровим залізничної станції Кривий Ріг Сортувальний, з 01.02.2024 продовжено дію трудового договору на посаді диспетчера маневрового залізничної станції Кривий Ріг- Сортувальний Криворізького регіонального відділу організації роботи станцій виробничого штату виробничого підрозділу Служба роботи станції Регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця», що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 15-16).

У періоди з 16.06.2017 по 15.07.2017, з 13.07.2018 по 11.08.2018, з 17.09.2019 по 03.10.2019, з 21.05.2020 по 21.06.2020, з 01.08.2021 по 14.08.2021 позивачу надавалась щорічна тарифна відпустка, про що зазначив в позові позивач та не спростовано відповідачем.

Відповідно наданих суду розрахунків заробітної плати позивачу виплачена матеріальна допомога на оздоровлення: 2017 рік 2105,00 грн., 2018 рік 2301,25 грн, 2019 рік 2620,56 грн., 2020 рік 2746,25 грн., 2021 рік 4540 грн. ( а.с. 17,18,19,20,21).

Відповідно до колективного договору укладеного між адміністрацією та трудовим колективом Криворізької дирекції залізничних перевезень, схваленого конференцією трудового колективу 18.03.2015, його укладено з метою регулювання виробничих, трудових відносин та соціально-економічних інтересів залізничників та адміністрації дирекції (п.1.1) (а.с. 23).

Положення колективного договору в повному обсязі поширюються на адміністрацію та трудовий колектив, встановлюючи обов`язки сторін. Необхідні зміни, доповнення до колективного договору можуть вноситися за взаємною домовленістю сторін, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові та соціально-економічні інтереси працівників, які встановлено чинним законодавством та колективним договором і затверджуються на спільному засіданні керівництва дирекції і президії Теркому, а всі інші на конференції трудового колективу (п. 1.4) ( Кожна із сторін, які укладають колективний договір, не може протягом строку чинності в односторонньому порядку припинити виконання взятих на себе зобов`язань (п. 1.5 колективного договору). Згідно з п. 1.7 колективного договору, він набирає чинності з дня його схвалення конференцією трудового колективу і діє до укладення нового (а.с. 22-24).

Відповідно до п. 3.1.14 колективного договору, при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати згідно з положенням за письмовою заявою матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40 % тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

01.01.2017набрав чинності Закон України «Про внесеннязмін додеяких законодавчихактів України»№ 1774VIIIвід 06.12.2016,згідно п.3,5розділу ІІякого,установлено,що мінімальназаробітна платапісля набраннячинності цимЗаконом незастосовується якрозрахункова величинадля визначенняпосадових окладівта заробітноїплати працівниківта іншихвиплат. Довнесення зміндо законівУкраїни щодонезастосування мінімальноїзаробітної платияк розрахунковоївеличини воназастосовується урозмірі 1600гривень.Установлено,що мінімальназаробітна платапісля набраннячинності цимЗаконом незастосовується якрозрахункова величинау колективнихдоговорах таугодах усіхрівнів. Сторонам,які уклаликолективні договориі угоди,у тримісячнийстрок привестиїх нормиу відповідністьіз цимЗаконом згідноіз законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно, згідно умов вказаного закону, мінімальна заробітна плата перестала бути розрахунковою величиною при визначенні розмірів заробітної плати та інших виплат, в тому числі вона не могла бути застосована як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторони, які укладали такі договори мали б привести їх до норм вказаного закону протягом 3 місяців.

Таким чином, Закон України«Провнесеннязмін дозаконодавчихактівУкраїни» погіршив становище позивача та інших працівників підприємства щодо розміру матеріальної допомоги, звузив його право на матеріальну допомогу, а тому не має зворотньої сили.

31.03.2017 в.о. начальника Криворізької дирекції залізничних перевезень та головою Криворізької ТПО прийнято постанову № П-5-8г/а «Про застосування розрахункової величини «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» у колективному договорі», згідно якої поставлено застосовувати з 01.04.2017 у діючому колективному договорі СП «Криворізька дирекція залізничних перевезень» замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» (а.с. 30).

Впродовж 2018-2020 років керівництвом СП «Криворізька дирекція залізничних перевезень» та головою Криворізької терпрофспілки приймалися постанови про продовження дії колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень на 2018-2021 роки та продовження дії спільної постанови № П-5-8г/а від 31.03.2017 (а.с. 26,27,28).

10.06.2021 прийнято постанову начальника Криворізької дирекції залізничних перевезень та голови Криворізької територіальної профспілкової організації № П-13-85г «Про внесення змін до колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень», згідно якої п. 3.1.14 викладено в новій редакції: «При наданні працівника щорічної відпустки загальної тривалості, або менше її половини (у випадках поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, виплачувати один раз на рік, згідно з положенням, за письмовою заявою працівника, матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 50 % тарифної ставки чи посадового окладу за посадою, котру обіймає працівник, встановленого штатним розписом на дату подання заяви, але не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 01 січня (податкового) звітного року» (а.с. 31).

Разом з тим, всі вищевказані зміни прийняті у 2017-2020 році, а також зміни до колективного договору від 10.06.2021, є такими що погіршують становище працівників, порівняно з положеннями колективного договору в редакції, схваленій конференцією трудового колективу 18.03.2015, адже зменшують розмір матеріальної допомоги, в порівнянні з тим розміром, що був встановлений п. 3.1.14 колективного договору у схваленій конференцією трудового колективу редакції не менше мінімального розміру заробітної плати.

Так, відповідно доЗакону України «Про державний бюджет України на 2017 рік»прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з1 січня 2017 року - 1600 гривень, з 1 травня - 1684 гривні, з 1 грудня - 1762 гривні, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на день отримання позивачем матеріальної допомоги, становив 2105 грн., мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн.

Відповідно доЗакону України «Про державний бюджет України на 2018 рік»прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 1 січня 2018 року - 1762 гривні, з 1 липня - 1841 гривня, з 1 грудня - 1921 гривня, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на день отримання позивачем матеріальної допомоги, становив 2202,50 грн., мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3723 грн.

Відповідно доЗакону України «Про державний бюджет України на 2019 рік»прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 1 січня 2019 року - 1921 гривні, з 1 липня - 2007 гривня, з 1 грудня - 2102 гривня, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на день отримання позивачем матеріальної допомоги, становив 2401,25 грн., мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4173 грн.

Відповідно доЗакону України «Про державний бюджет України на 2020 рік»прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2020 року був встановлений на рівні 2102 грн., з липня 2197 грн, з грудня 2270 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на день отримання позивачем матеріальної допомоги, становив 2746,26 грн., а мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2020 року була встановлена на рівні 4 723,00 грн.

Відповідно доЗакону України «Про державний бюджет України на 2021 рік»прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 1 січня - 2270 гривень, з липня 2379 грн., а з 1 грудня 2481 грн, тому два прожиткових мінімуми для працездатних осіб, встановлених законом на 1 січня звітного року (з урахуванням положень постанови № П-13-85 від 10.06.2021) становило 4756 грн., а мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2021 року була встановлена на рівні 6000 грн.

Згідност. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно дост. 13 КЗпП Українитаст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП Українивизначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.). Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідност. 18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до ч. 2ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Прийняття 31.03.2017 спільної постанови в.о. начальника Криворізької дирекції залізничних перевезень та голови Криворізької ТПО, про застосовування з 01.04.2017 у діючому колективному договорі (умови якого були погоджені конференцією трудового колективу), замість величини «мінімальна заробітна плата», розрахункової величини «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», дія якої продовжувалася на 2018-2021 (до 10.06.2021) роки, а також постанова № П-13-85г від 10.06.2021 фактично є рішеннями, що погіршують становище працівників порівняно із колективним договором в редакції до змін (передбачав матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі не менше мінімальної заробітної плати на момент виплати матеріальної допомоги ), а тому вказані рішення повинні були прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва і профспілкових комітетів, а на конференції трудового колективу.

Відповідно дост. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Відповідно до ст. 16 КЗпП України, умови колективного договору, що погіршують порівняно з чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними.

Вказані норми законодавства, зокрема ст. 16 КЗпП України, не вимагають будь-якої процедури визнання недійсними умов колективних договорів, що погіршують становище працівників порівняно з законодавством і угодами, оголошуючи такі умови недійсними і не вимагаючи судової процедури визнання їх недійсними.

Будь-яких доказів того, що відповідачем у визначеному законом та колективним договором порядку (прийняття рішення на конференції трудового колективу), виконано вимоги Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774 VIII від 06.12.2016 щодо укладення чи приведення існуючих колективних договорів чи угод у відповідність із цим Законом, протягом трьох місяців, чи в подальшому, відповідачем суду не надано. Разом з тим, враховуючи положення колективного договору, прийняття державних норм з рівнем гарантій нижче, ніж передбачено колективним договором, має наслідком продовження дії саме норм колективного договору, до закінчення терміну їх чинності, або внесення змін до нього в порядку визначеному законодавством та самим колективним договором.

Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що прийняттяЗакону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06.12.2016не створює юридичних наслідків щодо застосування п. 3.1.14 Колективного договору, в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, п. 3.1.14 якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

Беручи до уваги викладене, суд вважає, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягають застосуванню не спільні постанови адміністрації та голови профспілкового комітету, які погіршують становище працівників та прийняті з порушенням вимог Колективного договору (вносять зміни до колективних договорів що погіршують права працівників порівняно з діючими положеннями колективного договору, не на конференції трудового колективну), а п. 3.1.14 Колективного договору в редакції, що була схвалена конференцією трудового колективу від 18.03.2015.

Суд приходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, тому з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь позивача підлягає стягненню недоплачена матеріальна допомога в розмірі 7505,94 грн., що складається з: 1095,00 грн. недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2017 рік (3200 грн. 2105,00 грн.); 1421,75 грн. недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2018 рік (3723 грн. 2301,25 грн.); 1552,44 грн. недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2019 рік (4173 грн.-2620,56 грн.); 1976,75 грн. недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2020 рік (4723 грн. 2746,25 грн) та 1460,00 гривень недоплачена допомога на оздоровлення за 2021 рік (6000 4540 грн).

Невиплачена частина матеріальної допомоги є заробітної платою, оскільки згідно зістаттею 2 Закону України «Про оплату праці»до структури заробітної плати входить:

- основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;

- додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій,

- інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що матеріальна допомога входить до структури заробітної плати. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 760/14696/16-ц та від 10.02.2021 у справі № 143/179/19.

Вказаний спір є трудовим, оскільки предметом даного спору є саме стягнення недоотриманої частини матеріальної допомоги, що є частиною заробітної плати та входить до її структури.

Щодо доводів відповідача про застосування позовної давності, суд звертає увагу на ту обставину, що згідно ч.2ст. 233 КЗпП Україниу редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Оскільки норми закону № 2352-IX від 01.07.2022, що набрав чинності 19.07.2022, на які посилається відповідач як на підставу для застосування строку позовної давності, передбачають право працівника звернутися до суду лише протягом трьох місяців з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто норми вказаного закону погіршують становище працівника, скорочують строк протягом якого він може звернутися до суду з позовом про захист трудових прав, в тому числі на виплату заробітної плати, суд приходить до висновку, що положення Закону № 2352-IX від 01.07.2022, в даному випадку не мають зворотної дії в часі та до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення ст. 233 КЗпП України, в редакції яка діяла станом на дату виникнення спірних правовідносин, а це 2017-2021 роки відповідно (момент коли матеріальна допомога виплачувалася в неповному обсязі).

Крім того, суд звертає увагу, що за п.1Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Постанова КМ України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 651 від 27.06.2023, набрала чинності лише 30.06.2023.

За таких обставин, позовна давність у даній справі не підлягає застосуванню.

Оскільки, позивач на підставі статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, на підставі статті 141 ЦПК України, то з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

Крім цього, позивач просив суд стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 грн (500 грн усна консультація та 2000 грн складення позовної заяви), що підтверджені актом № 1 від 02.05.2025 про надання правової допомоги, договором про надання правової допомоги №16/05/01 від 16 травня 2025 року та квитанцією про оплату витрат (а.с. 36-41).

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 134 ЦПК України, разом зпершоюзаявоюпо сутіспорукожнасторона подаєдосудупопередній (орієнтовний)розрахуноксумисудових витрат,яківонапонесла іякіочікуєпонести взв`язкуізрозглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно зіст.137ЦПК України,витрати,пов`язані зправничою допомогоюадвоката,несуть сторони,крімвипадківнадання правничоїдопомогизарахунок держави. Зарезультатами розглядусправи витратина правничудопомогу адвокатапідлягають розподілуміж сторонамиразом ізіншими судовимивитратами.Для цілейрозподілу судовихвитрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витратнаоплатупослуг адвокатамаєбутиспівмірним із: 1)складністюсправита виконанихадвокатомробіт(наданихпослуг); 2)часом,витраченимадвокатомна виконаннявідповіднихробіт(наданняпослуг); 3)обсягомнаданихадвокатом послугтавиконанихробіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно доч.5,6ст.137ЦПКУкраїни,уразінедотримання вимогчастиничетвертоїцієї статтісудможе,за клопотанняміншоїсторони,зменшитирозмірвитрат направничудопомогу,якіпідлягаютьрозподілу міжсторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно дост.141ЦПКУкраїни,іншісудовівитрати,пов`язанізрозглядом справи,уразізадоволення позовупокладаються на відповідача. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує обставини визначені ч. 3 ст. 141 ЦПК України.

Відповідно доч.8ст.141ЦПКУкраїни,розмірвитрат,якісторонасплатила абомаєсплатитиу зв`язкузрозглядомсправи,встановлюєтьсясудомна підставіподанихсторонамидоказів (договорів,рахунківтощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Представник відповідача заперечуючи право позивача на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу зазначав, про їх захищеність, не співмірність з наданими послугами, невідповідність складності справи та часу витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, а також тим, що адвокат Борисенко А.В. вже неодноразово складала позови аналогічного змісту.

Однак, вказані доводи представника відповідача суд розцінює критично, адже сам факт спеціалізації представника адвоката на певних спорах не свідчить про те, що ним не витрачаються певний час, інтелектуальні та інші професійні здібності, з метою підготовки позову до суду. Як слідує з поданого позову та доданих до нього документів, представником позивача складено позовну заяву, що містить виклад обставин, які стосуються саме позивача, його періоду роботи та отримання матеріальної допомоги, позов містить детальний (вірний) розрахунок недоплаченої суми матеріальної допомоги, що залежить від періоду її виплати, розрахунок здійснено з посиланням на норми чинного законодавства та докази щодо сум частково виплаченої допомоги, що свідчить про збирання представником доказів та їх аналіз, при складенні позову. Більш того, представником позивача проаналізована актуальна судова практика зі спірного питання. Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що заявлена позивачем до відшкодування та підтверджена належними доказами сума витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованою, такою що відповідає складності справи, обсягу наданої правової допомоги та не є завищеною, не призводить до надмірного збагачення. Отже, суд не вбачає підстав для зменшення розміру витрат на правову допомогу, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Беручи до уваги що позов ОСОБА_1 задоволено, ним понесено витрати на правничу допомогу, які є обґрунтованими та підтверджені належними доказами, підстав для зменшення розміру витрат на правову допомогу судом не встановлено, тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу розмірі 2500 грн.

Керуючись ст. ст.12,13,81,247,258,259,263,265,268,354,355 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за період з 2017 -2021 роки в сумі 7505 (сім тисяч п`ятсот п`ять) гривень 94 копійки.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати на правничу допомогу в сумі 2500 (дві тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, ЄДРПОУ 40075815) на користь держави судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять ) гривень 20 копійок.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: