Ухвала суду № 129425925, 11.08.2025, Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/3539/25

2/583/1306/25

У Х В А Л А

про залишення без руху

11 серпня 2025 року суддя Охтирського міськрайонного суду Сумської області Сидоренко Р.В., вивчивши матеріали за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхбуд Тростянець», про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати, компенсації за затримку виплати, стягнення моральної шкоди, -

встановив:

07 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаною позовною заявою, в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхбуд Тростянець» (юридична адреса: вул. Благовіщенська, буд. 58, м. Тростянець Охтирського району Сумської області, 42600, код ЄДРПОУ 42168309), на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , нараховану, але невиплачену заробітну плату в сумі 93576,10 грн.; середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 25900 грн.; компенсацію заборгованості за час затримки заробітної плати з урахуванням індексу інфляції в розмірі 889,07 грн.; моральну шкоду у розмірі 20000 грн.

Вивчивши матеріали заяви, суд вважає, що позовну заяву ОСОБА_1 слід залишити без руху за наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішеннях від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України», зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

Відповідно до ч. 5 ст. 151 Цивільного процесуального кодексу України, до заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Пунктом 3 частини 3 статті 175 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці.

З позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено вимоги майнового характеру про стягнення заробітної плати, середнього заробітку, моральної шкоди, за частину яких слід сплатити судовий збір, оскільки пунктом 1 частини 1 статті 5Закону України«Про судовийзбір» №3674-VIвід 8липня 2011року,від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Суддя погоджується із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору стосовно вимог про стягнення не виплаченої заробітної плати.

У іншій частині позивач має сплатити судовий збір згідно ставок визначених законом.

Згідно ч. 2 ст.4Закону України«Про судовийзбір» судовий збір за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою, сплачується у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Так, відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено ст. 117 Кодексу законів про працю України, згідно з приписами якої, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Крім того, на підставі статті 2 Закону України «Про оплату праці», структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення «Інструкції зі статистики заробітної плати», затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 р. №5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 р. за №114/8713 (далі - Інструкція №114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17.09.1992 р. №2614-XII «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

Відповідно до п. 1.3 Інструкції №114/8713, для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

При цьому, інші виплати, що не належать до фонду оплати праці, встановлені в розділі 3 Інструкції №114/8713, згідно з пунктом 3.9 якого до них відносяться суми, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за своєю правовою природою, не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

З огляду на викладене, пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Зазначеного висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 30.11.2016 р. у справі №226/168/15-ц (провадження №6-1121цс16), за наслідками розгляду справи яка виникла з правовідносин щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який також узгоджується з правовим висновок викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 р. по справі №910/4518/16, провадження №12-301гс18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2020 р. в справі № 711/4010/13-ц.

Відповідно до висновку викладеного у пункті 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2020 р. в справі № 711/4010/13-ц, вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема, і за час затримки виплати такої допомоги) не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури (близькі за змістом висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 р. в справі № 910/4518/16 (пункт 34), від 26.06.2019 р. в справі № 761/9584/15-ц (пункт 60)).

Крім того, відповідно до постанови Верховного Суду в справі № 728/2955/18 від 10 січня 2019 року, починаючи з 01 вересня 2015 року позивачі в справах за позовними вимогами, що випливають із трудових відносин, не звільняються від сплати судового збору, за винятком позивачів у двох категоріях: про стягнення заробітної плати та про поновлення на роботі.

Тобто, Верховний Суд прийшов до висновку, що п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» чітко визначено вимоги, які випливають з норм трудового законодавства, які не підлягають оплаті судовим збором при зверненні до суду.

Таким чином, вказаний висновок дає підстави вважати, що середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою.

Крім того, вимога про стягнення індексації заявлена позивачем у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, а отже індексація з врахуванням вищевказаного висновку не є заробітною платою.

Вимога про стягнення моральної шкоди не є тотожною до вимоги про стягнення заробітної плати, а тому, не може бути віднесена до категорії пільгових вимог, за подачу яких, згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не сплачується, ці вимоги є майновими вимогами.

Крім того, не вбачаю й інших підстав, передбачених ЗУ «Про судовий збір», за якими судовий збір взагалі не справляється, або позивач могла бути звільненою від сплати судового збору.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди не є тотожними з позовними вимогами про стягнення заробітної плати.

Згідно п. 1, 2 ч. 1 ст. 176 Цивільного процесуального кодексу України, ціна позову у позовах про стягнення грошових коштів визначається сумою, яка стягується; у позовах про визнання права власності на майно вартістю майна.

Проте позивачем в порушення п. 3 ч. 3 ст. 175 Цивільного процесуального кодексу України, не зазначено ціну позову.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою ставка судового збору складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.4Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру фізичною особою або фізичною особою - підприємцем становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який, відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2025 рік» станом на 01.01.2025 становить 3028,00 грн.).

Ціна позову, з якої має бути розрахована сума судового збору становить: 46789,07 грн. (середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 25900 грн.; компенсація заборгованості за час затримки заробітної плати з урахуванням індексу інфляції в розмірі 889,07 грн.; моральна шкода у розмірі 20000 грн.)

У зв`язку з наведеним позивачу необхідно сплатити судовий збір за вимоги майнового характеру відповідно до ціни позову за ставками встановленими Законом України «Про судовий збір», а саме 1211,20 грн.: на рахунок: Отримувач коштів: ГУК у м. Києві /м. Київ/22030106, Код за ЄДРПОУ 37993783, Банк отримувач: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО): 899998, р/о 31211256026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106, призначення платежу: судовий збір за позовом ОСОБА_1 , пункт 2.1, 2.2.

У відповідності із ч. 1 ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне залишити позовну заяву без руху для усунення недоліків та оформлення позовної заяви у відповідності до вимог ст. 175, 177 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 151, 153, 175, 185, 260, 353, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхбуд Тростянець», про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати, компенсації за затримку виплати, стягнення моральної шкоди, залишити без руху, надавши позивачу строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, для усунення викладених в ухвалі недоліків.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що в разі невиконання вимог ухвали до вказаного терміну, заява буде вважатися неподаною і підлягатиме поверненню заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Охтирського міськрайонного суду Р.В.Сидоренко