Рішення № 129421339, 07.08.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2025 року Справа № 160/19491/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії від 26.06.2025 року № 045550027207 прийнятого відділом призначення пенсії управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, згідно з яким ОСОБА_1 відмовлено в зарахуванні до страхового стажу роботи періодів роботи з 01.09.1986 року по 03.07.1989 року та з 21.08.1989 року по 20.07.1992 року на території РРФСР, відмовлено в визнанні періоду постійного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення з 26.04.1986 року по 17.11.1992 року в с. Партизан м. Узлова Тульської області РРФСР що дає право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та відмовлено в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років по досягненню 54 років відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу роботи, періоди роботи з 01.09.1986 року по 03.07.1989 року та з 21.08.1989 року по 20.07.1992 року на території РРФСР;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 період проживання ОСОБА_1 у зоні гарантованого добровільного відселення з 26.04.1986 року по 17.11.1992 року в с. Партизан м. Узлова Тульської області РРФСР що дає право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років по досягненню 54 років на підставі ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 18 червня 2025 року (дня звернення до відповідача з відповідною заявою).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18.06.2025 позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Відповідачем за наслідками розгляду заяви позивача, рішенням від 26.06.2025 року № 045550027207 відмовив у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку у зв`язку з не підтвердженням факту постійного проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - 3 роки. Крім цього, не зарахував до страхового стажу позивача періоди роботи з 01.09.1986 року по 03.07.1989 року та з 21.08.1989 року по 20.07.1992 року на території РФ. Позивач з такими діями відповідача не погоджується, що й стало причиною звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 липня 2025 року клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження - задоволено. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі. Повідомлено сторін, що розгляд справи відбудеться без повідомлення (виклику) учасників справи у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Роз`яснено відповідачу про необхідність подати до суду відзив на позов, а також всі письмові та електронні докази - у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, дотримуючись, вимог ст. 162 КАС України.

Витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у термін, що встановлений для подачі відзиву на позовну заяву, засвідчені належним чином копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 , у тому числі алгоритм розрахунку стажу (форма РС-право).

Відповідач ухвалу про відкриття провадження та позовну заяву з додатками отримав засобами підсистеми «Електронний суд», проте, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Згідно ч. 3, 4 ст. 263 КАС України, справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , є громадянкою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи.

Згідно з довідкою №1 від 05.01.1997, виданою Партизанською сільською адміністрацією Узловського району Тульської області Російської Федерації, територія с. Партизан відноситься до зони проживання з правом на відселення. Щільність забруднення ґрунту цезієм 137 від 5 до 15 ки/кв.км.

05.01.1998 ОСОБА_1 , яка поживає в м. Узлова Тульської області з 26.04.1986 по 17.11.1992 в с. Партизан м. Узлова Тульської області, Адміністрацією м. Узлова Узловського району Тульської області видано довідку №481 про те, що розпорядження уряду РРФСР від 28.12.1991 №237-р територія м. Узлова відноситься до зони проживання з правом на відселення згідно Закону Російської Федерації «Про соціальний захист громадян, що піддалися впливу радіації внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС» з внесеними змінами та доповненнями Законом РФ від 21 листопада 1995 р. №179-ФЗ.

18.06.2025 позивач звернулась до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Рішенням № 045550027207 від 26.06.2025 року, яке прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відмовлено в призначенні пенсії за віком, відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки заявник станом на 01.01.1993 не прожив (не відпрацював) 3 роки у зоні гарантованого добровільного відселення.

У рішенні, зокрема, вказано: «Вік заявника 54 роки.

Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 18.06.2025 року.

За доданими документами періоди проживання чи роботи в зоні гарантованого добровільного відселення відсутні (станом на 1 січня 1993 року).

За наданими документами та враховуючи дані реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, на теперішній час, загальний стаж склав 30 років 8 місяців 17 днів.

Результати розгляду документів, доданих до заяви:

До страхового стажу не враховано наступні періоди роботи:

- з 01.09.1986 по 03.07.1989 та з 21.08.1989 по 20.07.1992, оскільки згідно листа Міністерства соціальної політики України від 12.01.2023 року №411/0/2-23/54 щодо прийняття відповідного нормативно-правового акту у зв`язку із припиненням з 01.01.2023 року Росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 при призначенні пенсії, в страховий стаж зараховується періоди роботи (служби) на території республік колишнього СРСР по 31.12.1991 року. Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 № 562, відсутні документи щодо підтвердження нездійснення в іншій державі пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за період трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР;

Не зараховано періоди проживання в зоні гарантованого добровільного відселення згідно довідок № 481 від 05.01.1998 та № 1 від 05.01.1997 в п. Партизан г. Узловая Тульской области (рос. м.), оскільки назва документи не надано апостиль. Зазначаємо, що з 19.06.2023 року для України припинено дію Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.».

Не погоджуючись із рішенням пенсійного органу щодо незарахування вказаного періоду до страхового стажу та відмову у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 11 Закону №796-ХІІ до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать: особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років.

Згідно із абзацом восьмим пункту 3 частини першої статті 14 Закону №796-ХІІ для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які: постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.

Відповідно до пп.5 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (зі змінами внесеними згідно з Постановою правління Пенсійного фонду України №13-2 від 30.07.2015, далі Порядок №22-1), документом, що засвідчує особливий статус особи, зокрема є посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

За приписами частини третьої статті 65 Закону №796-ХІІ посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Частинами першою, другою статті 55 Закону №796-ХІІ передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Потерпілі від Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років; початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Отже, у разі звернення особи із заявою про призначення їй пенсії із застосуванням ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" для підтвердження особливого статусу заявника додається посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування.

При цьому, суд звертає увагу на те, що зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до ст.55 Закону № 796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов:

1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період;

2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи.

Водночас, застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року щонайменше 3 років.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

З оскаржуваного рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 26.06.2025 року № 045550027207 вбачається, що позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ у зв`язку з тим, що оскільки заявник станом на 01.01.1993 не прожив (не відпрацював) 3 роки у зоні гарантованого добровільного відселення, оскільки не надано апостиль до довідок №481 від 05.01.1988 та №1 від 05.01.1997.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач в період з 26.04.1986 по 17.11.1992 проживала в с. Партизан м. Узлова Тульської області, що підтверджується довідкою Адміністрації м. Узлова Узловського району Тульської області №481 від 05.01.1998, перекладеною перекладачем Ревенко Оленою Віталіївною, справжність підпису, особу, дієздатність та кваліфікацію якої встановлено та перевірено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Щетіловою О.В.

Село Партизан, згідно з розпорядженням Уряду РРФСР від 28 грудня 1991 №237-р територія с. Партизан відноситься до зони проживання з правом на відселення. Щільність забруднення ґрунту цезієм 137 від 5 до 15 ки/кв.км, що підтверджується довідкою №1 від 05.01.1997, виданою Партизанською сільською адміністрацією Узловського району Тульської області Російської Федерації та перекладеною перекладачем Ревенко Оленою Віталіївною, справжність підпису, особу, дієздатність та кваліфікацію якої встановлено та перевірено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Щетіловою О.В.

У відповідності до п. 3 частини другої статті 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення» зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км-2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км-2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км-2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.

Надаючи оцінку підставам неврахування довідок № 481 від 05.01.1998 та № 1 від 05.01.1997, зазначеним в оскаржуваному, зокрема: відсутність апостилю, суд зазначає таке.

До 24 лютого 2022 року документи, видані державними органами російської федерації, приймалися в Україні без проставлення апостилю, оскільки вимогу про апостилювання нівелювала Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, що була вчинена від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікована Законом України від 10 липня 1994 року №240/94-ВР з подальшими протоколами до неї.

Згідно із ч. 1 ст. 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення.

У свою чергу, Законом України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року від 01 грудня 2022 року №2783-IX дію вказаної Конвенції зупинено у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь, та Україна вийшла з конвенції. Відповідно до розділу II Закон №2783-IX набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, тобто з 23 грудня 2022 року.

Разом з цим, Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» від 04 лютого 2023 року №107, якою передбачено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостилю тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Отже, оскільки станом на 24 лютого 2022 року офіційні документи, видані компетентними органами російської федерації, приймалися на території України без спеціального посвідчення, в силу постанови КМУ від 04 лютого 2023 року №107 такі документи, видані після 23 грудня 2022 року (дата зупинення дії конвенції та виходу з неї України), належить і далі приймати на території України під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостилю тощо).

З цих підстав суд дійшов висновку про те, що відповідач протиправно дійшов висновку, що позивач не має необхідного строку проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до довідок №481 від 05.01.1988 та №1 від 05.01.1997, оскільки такі видані під час дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року та з урахуванням приписів постанови КМУ «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» від 04 лютого 2023 року №107а, мають бути прийняті без спеціального посвідчення.

Відтак, суд погоджується із доводами позивача, що матеріали справи підтверджено факт постійного проживання та (або) роботи позивача в зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років з моменту аварії до 01 січня 1993 року.

Щодо незарахування до страхового стажу періоди роботи з 01.09.1986 року по 03.07.1989 року та з 21.08.1989 року по 20.07.1992 року на території РРФСР, суд зазначає наступне.

Відповідно до оскаржуваного рішення, у зарахуванні вказаних періодів відмовлено, оскільки з 01.01.2023 року Росією участі в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 при призначенні пенсії, в страховий стаж зараховується періоди роботи (служби) на території республік колишнього СРСР по 31.12.1991 року. Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 № 562, відсутні документи щодо підтвердження нездійснення в іншій державі пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за період трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР.

Частинами 1, 2 статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Разом з тим, одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода від 13.03.1992).

Статтею 1, 5 Угоди від 13.03.1992 передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди.

Дія цієї угоди розповсюджувалася на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав-учасниць угоди.

Відповідно статті 6 Угоди від 13.03.1992, призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Відповідно до статті 11 зазначеної Угоди від 13.03.1992, необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Кабінет Міністрів України 29.11.2022 прийняв постанову «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення», згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві. Постанова набрала чинності 02.12.2022.

Згідно пункту 2 статті 13 Угоди про гарантії пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Зі змісту наведеного слід враховувати, що положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання пов`язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов`язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в росії. Тобто існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.

На час набуття позивачем трудового стажу у спірних періодах, вказані вище Угоди були чинними для України, відтак підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Відтак, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.

Статтею 62 Закону №1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування є трудова книжка.

Згідно з пунктом 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відтак, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. І лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, які містять відомості про періоди роботи.

Разом з цим, суд зазначає, що трудовою книжкою позивача серії НОМЕР_3 від 23.08.1989 підтверджується робота позивача з 21.08.1989 по 20.07.1992 в Дубовській міській лікарні в Тульські області Російської Федерації.

Докази визнання недостовірними записів у трудовій книжці (неправильними чи не точними) щодо даних періодів роботи відповідачем у матеріалах справи відсутні.

З огляду на це суд резюмує, що позивачем подано усі документи для підтвердження стажу його роботи на території іншої держави - російської федерації, при цьому такий стаж підлягає визнанню на території України відповідно до вищевказаних міжнародних договорів.

Отже у спірні періоди роботи позивача, вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно відмовлено у зарахуванні до страхового стажу позивача з 21.08.1989 по 20.07.1992 в Дубовській міській лікарні в Тульські області Російської Федерації.

Разом з цим, суд наголошує, що жодних доказів роботи в Російській Федерації за період з 01.09.1986 року по 03.07.1989 року до суду не надано, відтак, в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

В даному випадку достатність необхідного страхового стажу відповідачем не заперечується, відтак доказуванню не підлягає.

Відтак, станом на 01.01.1993 позивач мала 6 повних років проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, що надає позивачу право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку з врахуванням початкової величини 3 років та додатково на 1 рік за 2 повні роки проживання в такій зоні (на 6 років), тобто у 54 роки відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ, станом на дату звернення до пенсійного органу 18.06.2025, досягла віку 54 роки, мала страхового стажу більше 30 років (при необхідних 26 роках, зазначених в оскаржуваному рішенні), що з урахуванням статті 55 Закону № 796-ХІІ, дає позивачу право на призначення пенсії за віком, відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ.

Таким чином, позивач має необхідний вік, страховий стаж та достатній строк проживання на території зони гарантованого добровільного відселення для призначення йому пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до ст. 55 Закону № 796-XII.

Також суд наголошує, що період проживання ОСОБА_1 у зоні гарантованого добровільного відселення з 26.04.1986 року по 17.11.1992 року до страхового стажу не зараховується, а лише є підставою для зменшення пенсійного віку, встановлює особливий статус особи та надає право на призначення пенсії, відповідно до ст. 55 Закону України № 796-ХІІ.

Щодо позовної вимоги зобов`язального характеру, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 58 Закону №1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Згідно з п.п.3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Крім того, щодо дискреційних повноважень, Верховний Суд зазначав, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Наведені висновки викладені у постанові Верховного Суду, зокрема, від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17.

При винесенні рішення судом враховується, що призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу і суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Таким чином, та з урахуванням тієї обставини, що оскаржувані дії відповідача не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити позивачу пенсію за віком.

Визначаючись щодо дати з якої слід призначити позивачу пенсії, суд зауважує, що відповідно до п.1 ч. 1 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку:

- пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Оскільки позивач звернувся до пенсійного орану із заявою про призначення пенсії 18.06.2025 року, тобто не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку - 54 років, відповідно призначення пенсії має відбутися саме з 05.06.2025 року - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.

Таким чином, з урахуванням вищенаведених висновків та з метою ефективності захисту прав позивача, суд вважає за необхідне: - визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії за віком , відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» ОСОБА_1 від 26.06.2025 року № 045550027207;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи з 21.08.1989 року по 20.07.1992 року на території Російської Федерації;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на 6 років по досягненню 54 років на підставі ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 05 червня 2025 року.

Частиною 2 ст. 2 КАС України, передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову.

Розподіл судових витрат здійснити у відповідності до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 263, 295 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії за віком, відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» ОСОБА_1 від 26.06.2025 року № 045550027207.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до страхового стажу період роботи з 21.08.1989 року по 20.07.1992 року на території Російської Федерації.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на 6 років по досягненню 54 років на підставі ст. 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 05 червня 2025 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено 07 серпня 2025 року.

Суддя Н.Є. Калугіна