Ухвала суду № 129421180, 07.08.2025, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без розгляду

м. Київ

07.08.2025Справа № 910/3043/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Київської міської ради вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01001

до Товариства з обмеженою відповідальністю"Біміс" вул. Малевича Казимира, 86Д, м. Київ, 03150

про стягнення 1 160 816,71 грн.

представники сторін: без виклику.

ВСТАНОВИВ:

Київська міська рада звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біміс" про стягнення 1 160 816,71 грн. безпідставно збережених коштів.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на використання відповідачем без правовстановлюючих документів та без сплати орендної плати земельної ділянки, площею 0,3112 га, з кадастровим номером 8000000000:79:054:0003 по вул. Казиміра Малевича, 86 (літ.Д', Ч, Ц, 2А, 2Б) у Голосіївському районі міста Києва для експлуатації та обслуговування розташованого на ній власного нерухомого майна, що є підставою для стягнення з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за період з 24.06.2021 року по 04.08.2022 року (до моменту державної реєстрації права оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно) у вказаній сумі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/2731/25, враховуючи, що ціна позову у даній справі не перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі ч. 2 ст. 247 ГПК України вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Судом встановлено, що через систему "Електронний суд" представником відповідача подані: відзив б/н від 11.04.2025 на позовну заяву, з доказами надсилання на адресу позивача, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на відсутність заборгованості у зв`язку зі сплатою земельного податку, а також наявність форс - мажору внаслідок введення в Україні з 24.02.2022 воєнного стану та звільнення користувачів земельних ділянок від сплати орендної плати за березень - серпень 2022 на підставі п.п.69.14 п. 69 підрозд.10 розд. ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України.

В свою чергу, через систему "Електронний суд" представником позивача 18.04.2025 подані: заява б/н від 18.04.2025 про залишення позову без розгляду, в якій позивач повідомляє про надходження від відповідача коштів в сумі 1 538 000,00 грн. до загального фонду бюджету м. Києва, що підтверджується листом Департаменту фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 054-1-2-13/859 від 17.04.2025, та просить залишити позовну заяву без розгляду; заява б/н від 18.04.2025 про повернення судового збору в сумі 13 929,80 грн. у зв`язку з поданням клопотання про залишення позову без розгляду.

Також через систему "Електронний суд" від представника відповідача 15.05.2025 року надійшло клопотання б/н від 15.05.2025 про стягнення з позивача на користь ТОВ "БІМІС" витрат на професійну правничу допомогу в сумі 116 081,67 грн., з доказами на підтвердження понесених витрат та доказами надсилання клопотання на адресу позивача; від представника позивача 20.05.2025 - заява б/н від 20.05.2025, з доказами надсилання на адресу відповідача, в якій Київська міська рада заперечує проти стягнення на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 116 081,67 грн., посилаючись на те, що саме неправильні дії відповідача та несплата плати за користування земельною ділянкою до моменту звернення до суду призвела до виникнення спору, а також неспівмірність заявлених до стягнення витрат зі складністю спору, ціною позову, обсягом матеріалів справи та кількістю підготованих представником відповідача документів, а також невідповідність вимог відповідача критеріям розумності та реальності, у зв`язку з чим позивач просить суд відмовити в задоволенні заяви представника відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Вказані документи судом долучені до матеріалів справи.

Будь - яких інших заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін до суду не надходило.

Так, розглянувши заяву позивача б/н від 18.04.2025 про залишення позову без розгляду судом встановлено, що у поданій заяві останній просить суд залишити позовну заяву Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біміс" про стягнення 1 160 816,71 грн. безпідставно збережених коштів без розгляду у зв`язку зі сплатою відповідачем земельного податку в сумі 1 538 000,00 грн., докази чого надані відповідачем разом з відзивом.

Суд зазначає, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

У відповідності до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Судом роз`яснюється, що залишення позову без розгляду - це закінчення провадження у справі без ухвалення судового рішення за наявності точно встановлених в законі обставин, зокрема, вільного волевиявлення позивача шляхом реалізації його суб`єктивного процесуального права - права на залишення позову без розгляду.

При цьому, якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до Господарського процесуального кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (частина 3 статті 252 ГПК України).

Як вбачається із заяви позивача про залишення позову без розгляду, яка подана 18.04.2025 через систему "Електронний суд" та підписана представником позивача - Пясковською О.В., повноваження якої підтверджуються довіреністю б/н від 04.10.2024 в порядку передоручення, розпорядженням № 196 від 17.03.2025 про призначення Пясковської О.В. на посаду заступника начальника управління захисту прав та інтересів територіальної громади міста Києва секретаріату Київської міської ради, посадовою інструкцією, Положенням про управління захисту прав та інтересів територіальної громади міста Києва секретаріату Київської міської ради та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємці та громадських формувань щодо позивача. При цьому обмежень представника позивача на підписання заяви про залишення позову без розгляду судом не встановлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 226 ГПК України про залишення позову без розгляду постановляється ухвала, в якій вирішуються питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету.

За таких обставин, беручи до уваги наведені нормативні приписи та той факт, що заява про залишення позову без розгляду подана позивачем в порядку реалізації передбачених Господарським процесуальним кодексом України прав учасника судового процесу з дотриманням процесуального строку на звернення з відповідною заявою, що узгоджується з приписами ст. ст. 226, 252 ГПК України та не суперечить чинному законодавству, суд дійшов висновку про задоволення заяви позивача та залишення без розгляду позову Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Біміс" про стягнення 1 160 816,71 грн. безпідставно збережених коштів у справі № 910/3043/25.

Суд звертає увагу сторін на те, що відповідно до ч. 4 ст. 226 ГПК України особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення обставин, що були підставою для залишення позову без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

Як визначено ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У відповідності до ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі залишення заяви або скарги без розгляду.

Оскільки у позивачем одночасно із заявою про залишення позовної заяви без розгляду подано до суду заяву б/н від 18.04.2025 року про повернення судового збору в сумі 13 929,80 грн., сплаченого при поданні даного позову, суд вважає за необхідне повернути Київській міській раді судовий збір у сумі 13 929,80 грн., перерахований платіжною інструкцією № 214 від 21.02.2025 року, та задовольнити відповідну заяву.

Окрім того, розглянувши клопотання представника відповідача б/н від 15.05.2025 року про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 116 081,67 грн. судом встановлено, на підтвердження розміру заявленої до стягнення суми до клопотання додано докази на підтвердження понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, а саме: копію Договору № 10/1 про надання правової допомоги від 20.03.2025 року, копію додатку № 3 від 20.03.2025 року до Договору № 10/1 від 20.03.2025 року, копію Звіту № 3 від 13.05.2025 року про надання Правничої допомоги на підставі Договору № 10/1 від 20.03.2025 року тощо.

Поряд із цим, до матеріалів відзиву на позовну заяву відповідачем додано копії ордеру серії АІ № 1871017 від 11.04.2025 року на ім`я адвоката Жукова Дмитра Олександровича на представництво інтересів ТОВ «БІМІС», а також свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серія РН № 1244 від 17.06.2017 року на ім`я Жукова Дмитра Олександровича.

Частинами 5, 6 ст. 130 ГПК України встановлено, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. У випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу.

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зі змісту відзиву на позовну заяву б/н від 26.03.2025 року відповідача судом встановлено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат відповідача на професійну правничу допомогу становить 116 081,67 грн.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

В свою чергу, з аналізу вищенаведених норм законодавства вбачається, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною не буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, а саме: не надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для стягнення таких витрат.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказами і доводам, що наводяться сторонами у справі, тобто суд не може діяти на корить будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам господарського судочинства.

Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правову допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони, яка і зобов`язана довести не співмірність заявлених опонентом витрат.

Наразі, позивачем подана заява б/н від 20.05.2025 року, в якій Київська міська рада просить суд відмовити в задоволенні заяви представника відповідача, посилаючись на не співмірність заявленої до стягнення суми зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами, а також наголошуючи на тому, що саме неправильні дії відповідача призвели до виникнення спору та необхідність звернення до суду з вимогами про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (статті 16, 126 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

За приписами пункту 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 вказаного закону).

В статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» наведені види адвокатської діяльності, а також роз`яснено, що адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

За приписами частиною 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017 року, передбачено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

При цьому, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 року у справі № 910/4201/19).

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "East/WestAllianceLimited" проти України (заява № 19336/04, п. 269) визначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Відповідно до частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За результатами розгляду заяви ТОВ «БІМІС» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу по справі № 910/3043/25 судом встановлено, що представництво інтересів останнього під час розгляду справи здійснювалось адвокатом Жуковим Дмитром Олександровичем, яким було підготовано, підписано і подано від імені ТОВ «БІМІС» відзив на позовну заяву від 11.04.2025 року, а також клопотання від 15.05.2025 року про стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 116 081,67 грн.

За твердженням відповідача, загальна сума понесених ТОВ «БІМІС» судових витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи № 910/3043/25, склала 116 081,67 грн.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 20.03.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «БІМІС» (замовник за договором, відповідач у справі) та адвокатом Жуковим Дмитром Олександровичем (виконавець за договором) укладено Договір про надання правничої допомоги № 10/1 (далі - Договір), згідно п.п. 3.1, 3.2 якого 3на умовах, передбачених цим Договором, Виконавець зобов`язується надати Замовнику Правничу допомогу, а Замовник зобов`язаний сплатити Виконавцю Винагороду та відшкодувати (за наявності) Фактичні витрати. Перелік видів Правничої допомоги та умови її надання узгоджуються Сторонами у відповідному Дорученні, яке є невід`ємною частиною даного Договору.

Згідно з пунктом 4.1 Договору доручення Замовника оформлюється у вигляді додатку до Договору і є свідченням його вільного волевиявлення на надання Виконавцем певних видів Правничої допомоги. Відкликання Доручення здійснюється у письмовій формі та є можливим лише в тій частині, в які воно фактично не виконане.

Так, в матеріалах справи наявний підписаний замовником та виконавцем Додаток № 3 від 20.03.2025 року до Договору, згідно п. 1.1 якого сторонами погоджено доручення: Супровід судового спору з Київською міською радою у справі № 910/3043/25 в Господарському суді міста Києві, Північному апеляційному господарському суді, Верховному суді відповідно до потреби без обмеження кількості судових засідань, тривалості судового процесу та обсягу підготовлених процесуальних документів та вчинених дій.

Також в п.2.1 Додатку № 3 від 20.03.2025 року погоджено винагороду виконавця, а саме: гонорар за надання Правничої допомоги, зазначеної у п. 1 цього Доручення, встановлюється у твердій формі з розрахунку 10% від розміру позовних вимог Київради, у задоволенні яких буде відмовлено протягом двох днів з моменту набрання остаточним судовим рішенням у цій справі законної сили.

Відповідно до пункту 4.8 Договору приймання Замовником Правничої допомоги оформлюється відповідними Звітами або актами. Замовник зобов`язаний підписати та повернути Виконавцю Звіт/акт про надання Правничої допомоги протягом п`яти днів з моменту його отримання. У випадку виникнення зауважень до його змісту, Замовник має право оформити їх у вигляді додатка до Звіту/акта, підписати його та повернути Виконавцю в цей самий строк. У разі невиконання зазначеного, Звіт/акт вважається узгодженим та таким що зобов`язує Замовника виконати обов`язки, передбачені розділом 5 цього Договору.

Зокрема, на виконання укладеного між адвокатом та позивачем Договору адвокатом складено Звіт № 3 від 13.05.2025 року про надання правової допомоги, згідно якого адвокатом 20.03.2025 року надано правничу допомогу: аналіз позовної заяви у справі та додатків до неї,

збір доказів (отримання інформації від відповідача, аналіз його податкових декларацій, збір платіжних доручень, обрахування визнаних позовних вимог); узгодження правової позиції із Відповідачем та підготовка відзиву на позовну заяву.

Згідно з п. 5.2 Договору винагорода сплачується протягом п`яти днів з моменту погодження Звіту/Акта згідно п. 4.8. Договору, якщо інше не встановлено у Дорученні.

Зокрема, доказів здійснення відповідачем фактичної оплати наданої адвокатом згідно умов Договору правової допомоги в сумі 116 081,67 грн. матеріали справи не містять.

При цьому суд звертає увагу на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, згідно якої витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, зокрема, у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18 тощо.

В свою чергу суд акцентує, що останній зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Така ж правова позиція випливає з інших рішень Європейського суду з прав людини, зокрема, у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015 року, п. п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009 року , п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006 року, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 року .

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

В свою чергу в контексті понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу суд виходить з позиції обґрунтованості, співмірності витрат із складністю справи, відповідності критерію реальності таких витрат та обсягом наданих послуг, а також розумності їхнього розміру.

Зокрема, судом здійснено оцінку та дослідження поданих відповідачем на підтвердження понесених витрат доказів з метою встановлення відповідності зазначених у останніх даних щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, встановлення наявності поданих адвокатом під час розгляду справи необґрунтованих заяв і клопотань, а також чи не включено в документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

За результатами здійсненого судом аналізу наданих відповідачем доказів, а саме Додатку № 3 від 20.03.2025 року до Договору № 10/1 від 20.03.2025 року судом встановлено, що відповідачем погоджено надання правової допомоги адвокатом вартістю 10% від розміру позовних вимог, у задоволенні яких буде відмовлено, в першій, апеляційній та касаційній судових інстанціях, в той час як відповідачем заявлено до стягнення в першій інстанції весь обсяг такої оплати - 116 081,67 грн., виходячи з ціни позову у справі № 910/3043/25, яка становить 1 160 816,71 грн.

В свою чергу суд зазначає, що цивільне законодавство базується на принципі обов`язкового виконання сторонами зобов`язань за договором. Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (стаття 6 Цивільного кодексу України).

Відтак, судом враховано погоджені адвокатом та відповідачем умови такої оплати послуг як обов`язкової складової виникнення зобов`язання замовника з оплати правничої допомоги як відмова в задоволенні позовних вимог, що не відповідає фактичним обставинам даної справи № 910/3043/25, в якій позовна заява Київської міської ради була залишена судом без розгляду згідно п. 5 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Також суд зазначає, що спеціальні правила, які стосуються окремих випадків розподілу судових витрат, встановлені у статті 130 Господарського процесуального кодексу України.

Аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання розподілу судових витрат: ст. 129 ГПК України (розподіл судових витрат) та ст. 130 ГПК України (розподіл судових витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду) дає підстави для висновку, що в разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду суд зобов`язаний виходити з положень ч. 5 ст. 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною..

Так, положеннями частини 5 статті 130 ГПК України передбачено право відповідача на отримання за рахунок позивача компенсації понесених судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, у разі залишення позову без розгляду лише у випадку встановлення судом необґрунтованості дій позивача.

У разі залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Отже, відповідач повинен обґрунтовано заявити про наявність витрат, які виникли у зв`язку із поданням позову до нього і залишенням його у подальшому без розгляду.

Судом враховано, що ГПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.02.2021 року у справі № 905/121/19, від 13.05.2021 року у справі № 910/16777/20, від 15.09.2021 року у справі № 902/136/21, від 18.01.2022 року у справі № 922/2017/17, під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду.

Обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Отже, відповідачу слід довести, а суду встановити, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно та пред`явив необґрунтований позов; чи протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - порушення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується тощо (близька за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, від 24.03.2021 у справі № 922/2157/20, від 21.01.2020 у справі № 922/3422/18, від 26.04.2021 у справі № 910/12099/17, від 19.04.2021 у справі № 924/804/20).

Разом з тим, Верховний Суд акцентує, що поняття "необґрунтованість дій позивача" не є тотожнім таким поняттям як "зловживання правом", "неправомірність дій" або ж "встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача" (наведена правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 01.12.2022 у справі 922/2017/17, від 06.03.2024 у справі № 905/1840/21).

Таким чином, відповідач повинен обґрунтовано заявити про наявність витрат, які виникли у зв`язку із поданням позову до нього і залишенням його у подальшому без розгляду, а також довести, що процесуальні дії позивача були необґрунтованими.

Як зазначає відповідач у клопотанні про відшкодування судових витрат, необґрунтованою процесуальною дією з боку Київської міської ради, внаслідок якої Товариство з обмеженою відповідальністю «БІМІС» понесло судові витрати, є звернення позивача до суду з відповідною позовною заявою в межах справи № 910/3043/25, за наявності якої відповідач був змушений звернутися за правничою допомогою до адвоката та укласти договір про надання правничої допомоги, а також адвокат мав подати відзив на позовну заяву, попередньо провівши збір та наліз доказів. Додатково відповідач зазначає, що після подання відзиву позивач 17.04.2025 отримав від Департаменту фінансів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) довідку № 054-1-2-13/859 щодо надходження коштів від ТОВ «БІМІС» в сумі 1 538 000,00 грн. до загального фонду бюджету м. Києва по коду доходів 18010500 «Земельний податок з юридичних осіб», тобто, на переконання відповідача, станом на момент звернення Київської міської ради до суду з позовною заявою від 12.03.2025 року, предмет позову був відсутній.

Оцінюючи дії позивача, які призвели до залишення позову без розгляду, на предмет їх обґрунтованості або необґрунтованості в розумінні приписів, що містяться у частині 5, 6 статті 130 Господарського процесуального кодексу України суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Разом з тим зі змісту положень статей 2, 4, 14, 130, 191 ГПК України вбачається, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується, і ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Проте, реалізація такого права позивачем у будь-якому випадку зачіпає та має вплив на права та інтереси особи, визначеної ним в якості відповідача, яка цілком логічно з метою ефективного захисту своїх прав змушена звертатися за професійною правничою допомогою адвоката, яка є оплачуваною працею.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29.07.2022 року у справі № 911/1237/21.

Верховний Суд в постанові від 06.03.2024 року у cправі № 905/1840/21 виходить з того, що подання позову (звернення позивача до суду за захистом порушеного права) у справі №904/1840/21 не може беззаперечно свідчити про необґрунтованість дій позивача та пред`явлення ним завідомо необґрунтованого позову чи зловживання процесуальними правами, адже доступ до суду є правом особи, гарантованим державою. Так само і сам по собі факт подання заяви/клопотання про залишення позову без розгляду, чи то відмову від позову у справі не підтверджує ані відсутність спору позивача з відповідачем, ані відсутність предмета спору, ані свідоме порушення позивачем охоронюваних законом прав та інтересів відповідача та не свідчить про наявність безумовних підстав для компенсації судових витрат відповідачу.

Згідно зі ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Відповідач не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (стаття 14.1.72 Податкового кодексу України).

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (статті 14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України).

Судом встановлено за матеріалами справи, що під час підготовки позовної заяви позивачем було використано в якості одного з доказів лист Головного управління ДПС у місті Києва від 21.01.2025 року № 1715/5/26-15-04-15-03, згідно якого відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, площею 0,3112 га, з кадастровим номером 8000000000:79:054:0003 не сплачував плату за землю за 2021 - серпень 2022 року щодо спірної земельної ділянки, на підтвердження чого до листа додано інформацію щодо задекларованих, сплачених податкових зобов`язань та заборгованості по орендній платі за землю ТОВ «БІМІС».

Отже, спір виник саме внаслідок можливого недотримання відповідачем приписів земельного законодавства (ст. 120 ЗК України) в частині оформлення останнім як фактичним користувачем земельної ділянки земельних правовідносин з органом місцевого самоврядування.

Відтак, в контексті вищенаведеного, враховуючи зміст позовних вимог та підстави позову суд зазначає про реалізацію позивачем як органу місцевого самоврядування своїх повноважень щодо контролю за сплатою користувачами земельних ділянок комунальної власності, зокрема, в разі знаходження на них нерухомого майна таких осіб, плати за користування земельними ділянками, що, в свою чергу, спростовує твердження відповідача щодо необґрунтованості дій позивача.

При цьому судом враховано доводи позивача, які зумовили подання позивачем заяви від 18.04.2025 року про залишення позову до ТОВ «Біміс» без розгляду, зокрема, обставини отримання після відкриття провадження у справі № 910/3043/25 ухвалою від 01.04.2025 року листа Департаменту фінансів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 054-1-2-13/859 від 17.04.2025 року щодо надходження коштів від відповідача в сумі 1 538 000,00 грн. до загального фонду бюджету м. Києва, тобто мотиви, з яких виходив позивач при поданні заяви про залишення позову без розгляду, не свідчать про недобросовісну поведінку позивача та не спрямовані на ущемлення прав та інтересів відповідача.

Таким чином, приймаючи до уваги фактичні обставини справи та приписи ч. 5 ст. 130 ГПК України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на позивача обов`язку з відшкодування витрат відповідача на правничу допомогу в сумі 116 081,67 грн. у справі № 910/3043/25 з підстав недоведеності та необґрунтованості останніх.

На підставі вищевикладеного та керуючись Законом України "Про судовий збір", ст. 130, п. 5 ч. 1 ст. 226, ст.ст. 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Заяви позивача - Київської міської ради про залишення без розгляду позову та повернення судового збору у справі № 910/3043/25 задовольнити.

2. Залишити позовну заяву Київської міської ради про стягнення 1 160 816,71 грн. безпідставно збережених коштів у справі № 910/3043/25 без розгляду.

3. Повернути Київської міської ради (вул. Хрещатик, 36, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 22883141) з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 13 929,80 грн. (тринадцять тисяч дев`ятсот двадцять дев`ять грн. 80 коп.), сплачений платіжною інструкцією № 214 від 21.02.2025 року.

4.В задоволенні клопотання відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Біміс" про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у справі № 910/3043/25 відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256,256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя А. М. Селівон