Рішення № 12941796, 21.12.2010, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 2-12675/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2010 року Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

в складі: головуючого судді Філь О.Є.

при секретарі Челядник Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Красноармійську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська», третя особа Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Красноармійську, про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська», третя особа Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Красноармійську про відшкодування моральної шкоди, повязаної з травмою на виробництві.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з відповідачем з 05.01.1981 року знаходився у трудових відносинах, 06.02.2009 року наказом по підприємству його було звільнено за ст. 40 ч.2 КЗпП України, у зв'язку зі станом здоров'я.

На підставі матеріалів розслідування та вивчення обставин нещасного випадку, що трапився з позивачем 11.10.2008 року комісією на підприємстві були складені акти по формі Н-1 від 28.10.2008 року та по формі Н-5 від 28.10.2008 року, згідно яких встановлено факт отримання позивачем травми пов'язаної з виробництвом, а саме тупа травма животу з розчавленням м'язів правої пахової ділянки, неповний розрив сигмовидної кишки та її бризжейки, внутрічеревна кровотеча, післятравмотичний тромбоз правої стежової артерії, закритий центральний вивих правого стегна, перелом обох лонких та сідалішних кісток правої підвздошної кістки зі зміщенням, забито-рвана рана статевого члена.

На стаціонарному лікуванні позивач знаходився з 11.10.2008 по 03.11.2008, з 04.11.2008 по 19.11.2008, з 19.11.2008 по 13.01.2009, але враховуючи системну необхідність в лікуванні необхідно зробити висновок, навіть не маючи медичної освіти про те, що позивач змушений ще досить тривалий час продовжувати приймати лікувально-профілактичні заходи, необхідні для підтримання та відновлення належного стану свого здоров'я, що, враховуючи тяжкість отриманих травм, а також тривалість часу необхідного на лікування потребує від нього значних моральних та фізичних зусиль. Підтвердженням цьому є інформація наведена у епікризах, висновків травматологу та нейрохірургу. Все це вказує на те що позивач безнадійно втратив безцінне здоров'я внаслідок отриманої травми, що також підтверджується епікризами.

Міжрайонна МСЕК встановила позивачу 70 % втрати професійної працездатності та другу групу інвалідності. У зв'язку з цим відділ ФССНВВ призначив та виплатив позивачу одноразову допомогу та щомісячний регрес, але моральна шкода при цьому не призначалась та не виплачувалася, незважаючи на те, що позивач продовжує відчувати значні моральні та фізичні страждання пов'язаних з отриманою виробничою травмою.

Заподіяна позивачу шкода випливає з трудових правовідносин і має відшкодовуватися роботодавцем, який не створив безпечних умов. Нормами Конституції

України, зокрема ст.ст. 21, 43, 46 передбачені права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці. Відповідно до ст..237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим органом моральної шкоди провадиться, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Законом України «Про охорону праці», а саме, ч. І ст. 9, було визначено, що відшкодування шкоди, заподіяною працівнику внаслідок ушкодження здоров'я або у випадку смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Відповідно до змін, внесених до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» від 23.02.2007 року були виключені положення щодо відшкодування моральної шкоди з Фонду соціального страхування. Прикінцевими положеннями вищезазначеного закону, а саме ч. З п. З розділу 11 зазначено, що відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 1 січня 2008 року; (Пункт 3 розділу XI доповнено абзацом згідно із Законом N 107Л/І від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду N 10-рп/2008 від 22.05.2008). Проте, право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу. Встановлений законодавцем розподіл обов'язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України.

Відповідно до вимог частин 2, 3, 5 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного захисту, що використовується працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган не вправі вимагати від працівника виконання роботи, поєднаної з явною небезпекою для життя, а також в умовах, що не відповідають законодавству про охорону праці. Вищенаведені підстави дають позивачу підстави стверджувати, що діями відповідача, який не забезпечив безпечні умови праці, заподіяно позивачу моральну шкоду. Досліджуються, що мали місце протиправні дії відповідача, пов'язані з порушенням ЗУ «Про охорону праці», «Правил безпеки у вугільних шахтах», що стало причиною нещасного випадку.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст.23 Цивільного Кодексу України моральна шкода полягає у фізичному болі та стражданнях, які потерпілий отримав у зв'язку із ушкодженням здоров'я. Моральна шкода, яка заподіяна позивачу полягає у фізичному болю та стражданнях, які він зазнав безпосередньо під час травмування так і ті, котрі він переносить і по теперішній час.

Занепокоєння позивача викликано погіршенням стану його здоров'я, що позначається на порушенні душевної рівноваги, неспокої, відчутті розпачу від розуміння того, що здоров'я його назавжди втрачено оскільки наслідки від погіршення здоров'я він продовжуватиме відчувати ще досить тривалий час. Зокрема, позивач не зможе у майбутньому працювати за фахом. Ця обставина ще більше погіршила матеріальний стан його родини та негативно відобразилась на моральному та психічному стані позивача. Відповідно до норм чинного законодавства України моральна шкода відшкодовується незалежно від матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Максимальна сума відшкодування моральної шкоди складає 720 мінімальних заробітних плат. Позивач вважає, що з урахуванням його ступеню втрати працездатності, важкості перенесених моральних страждань, була спричинена моральна шкода, яку можна оцінити та відшкодувати у розмірі 567 х 907 = 522432,00 грн.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з»явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутності в зв»язку з незадовільним станом здоров»я.

Представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача - ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» позовні вимоги не визнав в повному обсязі.

Представник третьої особи відділення виконавчої дирекції Фонду соцстрахування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Красноармійськ Донецької області в судове засідання не з»явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду заяву про розгляд справу у відсутність представника, позовні вимоги просив вирішити на розсуд суду відповідно до вимог діючого законодавства.

Вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши докази у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню за наступних підстав:

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 з відповідачем ДП «ВК «Краснолиманська» з 05.01.1981 року знаходився у трудових відносинах, 06.02.2009 року наказом по підприємству його було звільнено за ст. 40 ч.2 КЗпП України, у зв'язку зі станом здоров'я (а.с. 7).

На підставі матеріалів розслідування та вивчення обставин нещасного випадку, що трапився з позивачем 11.10.2008 року комісією на підприємстві були складені акти по формі Н-1 від 28.10.2008 року та по формі Н-5 від 28.10.2008 року, згідно яких встановлено факт отримання позивачем травми пов'язаної з виробництвом, а саме тупа травма животу з розчавленням м'язів правої пахової ділянки, неповний розрив сигмовидної кишки та її бризжейки, внутрічеревна кровотеча, післятравмотичний тромбоз правої стежової артерії, закритий центральний вивих правого стегна, перелом обох лонких та сідалішних кісток правої підвздошної кістки зі зміщенням, забито-рвана рана статевого члена (а.с. 8-11).

На стаціонарному лікуванні позивач знаходився з 11.10.2008 по 03.11.2008, з 04.11.2008 по 19.11.2008, з 19.11.2008 по 13.01.2009 року (а.с. 13-16).

Міжрайонна МСЕК встановила 19.02.2010 року позивачу 70 % втрати професійної працездатності та другу групу інвалідності з 06.02.2010 року, дата чергового переогляду 19.02.2012 року (а.с. 19).

У зв'язку з цим відділ ФССНВВ виплатив позивачу одноразову допомогу та щомісячний регрес, але моральна школа при цьому не призначалась та не виплачувалася незважаючи на те, що позивач продовжує відчувати значні моральні та фізичні страждання пов'язаних з отриманими виробничою травмою.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв”язків і вимагають він нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Законом України “Про охорону праці”, а саме, ч. 1 ст. 9, було визначено, що відшкодування шкоди, заподіяної працівнику внаслідок ушкодження здоров”я або у випадку смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України. Відповідно до змін, внесених до Закону України “Про загальнообов”язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності” від 23.02.2007 року були виключені положення щодо відшкодування моральної шкоди з Фонду соціального страхування.

Проте, право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу. Встановлений законодавцем розподіл обов»язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України.

Відповідно до роз”яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)” спори про відшкодування заподіянної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються лише у випадках, передбачених законодавством.

Судом встановлено, що в зв”язку з нещасним випадком на виробництві позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він, був здоровою працездатною людиною, втратив 70% працездатності в зв»язку з травмою, визнаний інвалідом 2 групи. Після одержання інвалідності і втрати працездатності у нього змінилися умови життя, що тягнуть за собою зниження життєвої активності, систематичне нездужання і послаблення організму, переживання з приводу погіршення відносин з оточуючими. Спостерігається критичне відношення до себе, як до неповноцінного, в трудовому відношенні, громадянина.

Позивач ОСОБА_1отримав травму внаслідок нещасного випадку на виробництві і при цьому мала місце протиправність дій відповідача ДП «Вугільна Компанія «Краснолиманська», пов”язаних з порушенням Закону України „Про охорону праці”, «Правил безпеки у вугільних шахтах”, що стало причиною нещасного випадку (а.с. 8-11). Згідно ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган

Вищезазначене законодавство, а також роз”яснення Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року із змінами від 25.05.2001 року «Про судову практику по справам про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» пов”язують факт заподіяння моральної шкоди не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психичного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв”язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.

Виходячи із наведених вище обставин, довідки МСЕК, суд вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і згідно ст. 237-1 КЗпП України, роз”ясненням Пленуму Верховного Суду України, позивач має право на його відшкодування.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує ступінь, характер, обсяг і тривалість страждань, а саме значне погіршення стану здоров”я позивача, те, що професійна працездатність в зв»язку з нещасним випадком на виробництві втрачена на 70%, позивач визнаний інвалідом 2 групи.

Виходячи із викладенного, суд вважає можливим стягнути з відповідача ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 28000 грн.

Згідно до ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров»я.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь держави підлягають стягненню судові витрати: по сплаті судового збору в розмірі 8,50 грн., по сплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 15,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 237-1 КЗпП України, ст. 268 ЦК України, ст. ст. 3, 5, 7, 8, 10, 14, 57-60, 79, 88, 208-209, 212-218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська», р\р 26003301241 в Філії-Красноармійське відділення № 2863 ВАТ «Державний Ощадний банк України», МФО 394233, код ЄДРПОУ 31599557 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 28000 (двадцять вісім тисяч) грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська», р\р 26003301241 в Філії-Красноармійське відділення № 2863 ВАТ «Державний Ощадний банк України», МФО 394233, ЄДРПОУ 31599557 на користь держави судовий збір в розмірі 8,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 15,00 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 до ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Красноармійський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: