Рішення № 129417571, 08.08.2025, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

08 серпня 2025 року справа № 520/13701/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Григоров Д.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (просп. Повітряних Сил, буд. 6,м. Київ,03049, код ЄДРПОУ00034022) третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду в інтересах ОСОБА_1 звернувся адвокат Керімов Алік Замірович з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України, оформлене Витягом з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 2/в від 26.01.2024 в частині відмови в призначенні одноразової грошової допомоги дружині померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, молодшого сержанта ОСОБА_2 ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги в зв`язку з загибеллю (смертю) військовослужбовця ОСОБА_2 та призначити одноразову грошову допомогу відповідно до Постанови КМУ № 975 від 25.12.2013 про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

В обгрунтування позовних вимог зазначено, що позивачці було відмовлено у виплаті спірної допомоги з посиланням на те, що смерть ОСОБА_2 є наслідком дорожньо-транспортної пригоди (ДТП); відповідно до акту службового розслідування командира військової частини НОМЕР_3 від 09.02.2023р. та постанови про закриття кримінального провадження від 30.04.2023р. № 12023220000000024 Головного управління Національної поліції в Харківській області в діях водія ОСОБА_2 вбачається невідповідність вимогам Правил дорожнього руху України пункту 12.1, яка знаходиться у прямому причинному зв`язку з виникненням ДТП та його наслідками, отже, аварія сталася в результаті порушення Правил дорожнього руху України водієм ОСОБА_2 .

Позивачка вважає такі висновки необгрунтованими та вказує, що ОСОБА_2 не притягався за скоєння ДТП ані до адміністративної відповідальності, ані до кримінальної відповідальності та під час досудового розслідування було встановлено, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, за презумпцією невинуватості його вина не встановлена обвинувальним вироком суду або відповідним рішенням у справі про адміністративне правопорушення.

Ухвалою суду від 30.06.2025р. відкрито спрощене провадження у справі без виклику сторін, запропоновано відповідачу надати до суду відзив на позовну заяву, поновлено позивачці строк звернення до суду.

Відповідач позовні вимоги не визнав і надав до суду відзив на позовну заяву.

У поданому відзиві відповідач зазначив, що Закон № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яким унормовано спірні правовідносини, чітко пов`язує відмову у виплаті спірної виплати саме з фактом вчинення правопорушення, а не з наявністю постанови про притягнення до відповідальності.

Відповідач висновував, що у випадку смерті особи, яка вчинила правопорушення, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю на підставі пункту 7 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП). Це робить винесення постанови про притягнення до відповідальності щодо померлої особи процесуально неможливим. Якби законодавець мав на меті пов`язати відмову в ОГД з наявністю такої постанови, то норма статті 16-4 Закону № 2011-XII ніколи б не могла бути застосована у випадках, коли правопорушник загинув внаслідок власного ж протиправного діяння. Таке тлумачення є абсурдним, суперечить меті закону та створює нерівність, за якої сім`я загиблого правопорушника отримувала б пільгову виплату, а сім`я правопорушника, який вижив і був притягнутий до відповідальності, ні.

За наведеними доводами відповідача, комісія Міноборони, розглядаючи заяву про призначення ОГД, зобов`язана в межах своїх повноважень встановити, чи не є смерть наслідком саме факту вчинення правопорушення, оцінюючи для цього всі наявні у справі докази, що і мало місце в даній справі, де було встановлено з боку загиблого ОСОБА_2 порушення правил дорожнього руху, внаслідок чого позивачці відмовлено у виплаті спірної допомоги.

Третя особа, залучена до участі у справі судом ІНФОРМАЦІЯ_3 пояснень до суду не надала.

З врахуванням викладеного суд вважає за можливе розгляд та вирішення справи на підставі наявних у ній доказів, які є належними та достатніми.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

Позивачка ОСОБА_1 є дружиною померлого військовослужбовця ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в місті Харків, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_4 від 24.01.2023р.

Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть та довідки про причину смерті № 10-12/61-с від 08.01.2023р. встановлено, що загибель молодшого сержанта ОСОБА_2 сталася 08.01.2023р., причиною смерті є множинні травми голови; особа, яка знаходилася в легковому автомобілі травмована при зіткненні його з фіксованим або стаціонарним об`єктом, місце смерті Харківська область, Немишлянський район, місто Харків.

Згідно Витягу з протоколу засідання 12 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців № 2014 від 03.07.2023р. травма ОСОБА_2 і причина смерті, ТАК, пов`язана із захистом Батьківщини.

В зв`язку з наведеними обставинами позивачка звернулася з приводу отримання одноразової грошової допомоги в зв`язку зі смертю військовослужбовця, її чоловіка, надавши відповідну заяву та копії документів до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

З копії Витягу з протоколу засідання комісії Міністерства Оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26.01.2024р. № 2/в вбачається, що позивачці було відмовлено у виплаті означеної допомоги з посиланням на те, що смерть ОСОБА_2 є наслідком дорожньо-транспортної пригоди (ДТП).

При цьому, у вказаному протоколі міститься посилання на акт службового розслідування командира військової частини НОМЕР_3 від 09.02.2023р. та постанову про закриття кримінального провадження від 30.04.2023р. № 12023220000000024 ГУ НП в Харківській області, з огляду на які Комісія дійшла висновку, що таке діяння є адміністративним правопорушенням, аварія сталася внаслідок порушення ОСОБА_2 правил дорожнього руху, а отже відповідно до пункту «а» статті 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII) це є підставою для відмови у призначенні ОГД.

Згідно висновку автотехнічної експертизи N CE-19/121-23/1607-IT від 21.03.2023р. в діях водія ОСОБА_2 вбачаються невідповідності пункту 12.1 Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору, знаходяться в причинному зв`язку з настання даної ДТП. Порушення правил дорожнього руху ОСОБА_2 згідно висновків автотехнічної експертизи N CE-19/121-23/1607-IT від 21.03.2023 полягали у тому, що він перебуваючи в стані перманентної втоми, розпочав керування автомобілем в стані втоми, втратив контроль над автомобілем, виїхав за межі проїжджої частини і допустив наїзд на дерево. Під час руху імовірно поснув, тобто водій ОСОБА_2 втратив постійний контроль над керованим ним транспортним засобом, не контролював його подальший рух та не міг безпечно керувати ним.

Згідно Постанови слідчого СУ ГУНП в Харківській області від 30.04.2023р. про закриття кримінального провадження № 12023220000000024 зазначено, що відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи № СЕ-19/121-23/1607-ІТ від 21.03.2023р. в діях водія ОСОБА_2 вбачаються невідповідності пункту 12.1 Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору, знаходяться в причинному зв`язку з настанням даної ДТП; вказана дорожньо-транспортна пригода виникла внаслідок порушення водієм ОСОБА_2 правил дорожнього руху України.

Вказані обставини сторонами у справі не заперечуються, а доводи позовної заяви фактично зведено до того, що ОСОБА_2 не був визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення або злочину, внаслідок чого відсутні підстави для відмови у призначенні та виплаті його дружині одноразової грошової допомоги в зв`язку із смертю, що визначено в пункті «а» статті 16-4 Закону № 2011-XII.

Вирішуючи спір по суті, суд зауважує таке.

Частиною другоюстатті 19 КонституціїУкраїні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межахзаконуі тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-ХІІ) у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з Указами Президента України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до статті 41 Закону №2232-XII виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Частиною першою статті 16 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) регламентовано, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно з підпунктом 1 пункту другого статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.

Звідси слідує, що подія смерті військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби і подія смерті військовослужбовця під час проходження військової служби є визначеними законом підставами для призначення допомоги.

Перелік осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги визначено у статті 16-1Закону № 2011-XII.

За приписами вказаної норми у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого).

Підпунктом «а» пункту 1 статті 16-2Закону № 2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону; 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2-3 пункту 2 статті 16 цього Закону.

Виходячи з такого законодавчого врегулювання, вказана одноразова грошова допомога за своєю правовою природою є гарантованою державою соціальною допомогою, яка виплачується, зокрема, членам сім`ї військовослужбовця у разі, якщо смерть настала під час виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби.

Відповідно до пункту 1, 6 статті 16-3Закону №2011-XII, одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників. У разі відмови якоїсь з осіб, зазначених у статті 16-1цього Закону, від призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або якщо одна із зазначених осіб у строк, встановлений пунктом 8 цієї статті, не реалізувала своє право на призначення та отримання такої допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги. Особам, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її виплата здійснюється незалежно від реалізації права на призначення та отримання такої допомоги будь-якою з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві резервістами.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України (пункт 9 статті 16-3 Закону №2011-XII).

На виконання пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону №2011-XII Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» від 25.12.2013 № 975, якою затверджено відповідний Порядок (надалі - Порядок № 975, у редакції, чинній на час спірних правовідносин).

Цей Порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст).

Згідно з пунктом 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.

За пунктом 4 Порядку одноразова грошова допомога призначається у разі:

1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби;

2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних із проходженням військової служби;

3) загибелі (смерті) військовозобов`язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві

Відповідно до приписів пункту 5 Порядку №975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста:

у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, передбачених підпунктом 1 пункту 4 цього Порядку, - у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала загибель (смерть);

у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, передбачених підпунктами 2 і 3 пункту 4 цього Порядку, - у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала загибель (смерть).

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168, у редакції, чинній станом на час звернення позивача із заявою про виплату допомоги), пунктом 2 якої установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Також пунктом 2 Постанови №168 передбачено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.

Якщо після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі, зазначеному в абзаці першому цього пункту, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку.

Отже, Постанова №168 є нормативно-правовим актом, який встановлює право на отримання одноразової грошової допомоги сім`ям загиблих осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, у період дії воєнного стану. При цьому виплата збільшеного до 15 000 000 грн розміру одноразової допомоги згідно пункту 2 Постанови №168, передбачена для сімей військовослужбовців лише у двох випадках: 1) у разі загибелі військовослужбовця; 2) у разі, якщо військовослужбовець помер внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого під час захисту Батьківщини у період дії воєнного стану, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва).

Верховний Суд неодноразово висловлював правовий висновок (у постановах від 29.03.2024 (справа № 440/3321/23) від 21.08.2024 (справа № 160/20229/22), від 18.11.2024 (справа №240/1743/24), відповідно до якого питання розміру допомоги визначається окремо та залежить від окремих чинників (умов), а саме:

у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби (абзац 1 пункту «а» частини першої статті 16-2Закону №2011-ХІІ);

у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби (абзац 2 пункту «а» частини першої стаття 16-2 Закону №2011-ХІІ);

у розмірі 15 000 000 грн. на період дії воєнного стану для сімей загиблих осіб (абз. 1 п. 2 Постанови №168). Також, сімей осіб, які померли внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва) (абзац шостий пункту 2 Постанови №168).

Верховний Суд в постанові від 17.03.2025р. у справі № 280/2749/24 ще раз звернув увагу на те, що чинним законодавством України передбачено три розміри одноразової грошової допомоги, для кожного із яких читко визначені на законодавчому рівні умови призначення та виплати.

Так, на відміну від Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 975, Постанова № 168 містить звужений перелік підстав для виплати допомоги у збільшеному розмірі, через те, що розмір допомоги у сумі 15 000 000 грн. передбачений лише на період дії воєнного стану та виключно для сімей загиблих військовослужбовців, а також померлих,але внаслідок поранення(контузії, травми, каліцтва) військовослужбовців.

Суд звертає увагу, що за змістом частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Оспорюване рішення відповідача щодо відмови позивачці в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги в зв`язку з загибеллю військовослужбовця внаслідок поранення(контузії, травми, каліцтва) мотивовано посиланням на пункт а) частини 1 ст. 16-4 Закону № 2011-XII, відповідно до якого призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення.

Суд погоджується з доводами відповідача у тій частині, що вчинення правопорушення це об`єктивний факт, діяння особи, що порушує норми права, а притягнення до відповідальності це процесуальна діяльність уповноважених органів, що завершується винесенням відповідного акта (постанови, вироку). У випадку смерті особи, яка вчинила правопорушення, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю на підставі пункту 7 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП). Це робить винесення постанови про притягнення до відповідальності щодо померлої особи процесуально неможливим.

Суд ураховує також висновки Верховного Суду, викладені ним в постанові від 11.04.2023р. у справі № 160/2379/21, предметом спору у якій була виплата одного з видів грошової допомоги, передбаченої Законом № 2011-XII, в тій мірі, яка стосується питання врахування обставин спричинення смерті військовослужбовця у взаємозв`язку із скоєнням адміністративного правопорушення.

Зокрема, у зазначеній справі Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що висновок відповідача у рішенні засідання комісії Міністерства оборони України про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги у зв`язку з тим, що смерть військовослужбовця є наслідком вчиненням ним злочину або адміністративного правопорушення, є передчасним, оскільки зазначення про вчинення військовослужбовцем кримінального або адміністративного правопорушення на час настання смерті не визначається як підстава для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки смерть військовослужбовця повинна бути наслідком вчиненням військовослужбовцем кримінального або адміністративного правопорушення.

У справі № 160/2379/21 Верховний Суд указав, що висновок відповідача не підтверджений належними та допустимими доказами, оскільки в акті службового розслідування за фактом смерті не вказано, що смерть військовослужбовця є наслідком вчиненням військовослужбовцем кримінального або адміністративного правопорушення, а зазначено лише про те, що військовослужбовець самовільно залишив військову частину, що не є підставою для відмови у призначенні грошової допомоги батькам загиблого.

З наведеного слід зробити висновок, що саме лише посилання на вчинення військовослужбовцем кримінального або адміністративного правопорушення на час настання смерті не є підставою для відмови у виплаті спірної допомоги. В зв`язку з цим доводи відповідача про те, що відповідна норма Закону № 2011-XII, яким врегульовано спірні правовідносини, пов`язує відмову у виплаті спірної допомоги саме з фактом вчинення правопорушення, не є в повній мірі обгрунтованими.

Так, Верховний Суд у справі № 160/2379/21 вказав, що подання зазначених у пункті 10 Порядку № 975 документів при зверненні за призначенням одноразової грошової допомоги є необхідною умовою для призначення такої допомоги та ґрунтується на необхідності перевірити відсутність обмежень, встановлених у статті 16-4 Закону № 2011-XII, за наявності яких особа позбавляється права на отримання такої допомоги.

Спираючись на тлумачення вказаного питання, надане Верховним Судом у зазначеній вище справі, слід дійти висновку, що відповідна комісія при здійсненні перевірки поданих документів повинна не лише констатувати факт вчинення військовослужбовцем кримінального або адміністративного правопорушення на час настання смерті, проте перевірити докази, які свідчать про причинно-наслідковий зв`язок дій загиблого військовослужбовця із настанням смерті, та надати їм належну оцінку.

Повертаючись до цієї справи, суд констатує, що відповідачем було вивчено докази, копії яких надано також і до суду, які свідчать про те, що ДТП, за наслідками якого загинув ОСОБА_2 , було саме наслідком його дій з порушення правил дорожнього руху. Це, зокрема, вбачається, з наведених вище акту службового розслідування командира військової частини НОМЕР_3 від 09.02.2023р., постанови про закриття кримінального провадження від 30.04.2023р. № 12023220000000024, Висновку автотехнічної експертизи N CE-19/121-23/1607-IT від 21.03.2023р., з яких вбачається, що в діях водія ОСОБА_2 вбачаються невідповідності пункту 12.1 Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору, знаходяться в причинному зв`язку з настанням даної ДТП; вказана дорожньо-транспортна пригода виникла внаслідок порушення водієм ОСОБА_2 правил дорожнього руху України.

Суд вважає, що вказані докази свідчать про вчинення ОСОБА_2 дорожньо-транспортної пригоди в тій мірі, яка надає можливість зробити висновок про обгрунтованість відмови у виплаті спірної допомоги за пунктом а) частини 1 ст. 16-4 Закону № 2011-XII, іншими зібраними у справі доказами їх не спростовано.

При цьому, норми ст. 16-4 Закону № 2011-XII не вимагають для відмови у виплаті спірної допомоги наявність обвинувального вироку суду або постанови про притягнення до адміністративної відповідальності загиблого військовослужбовця, як обов`язкову складову у відмові виплатити таку допомогу. Наведені вище висновки стосовно необхідності закриття адміністративного провадження щодо померлої особи в зв`язку зі смертю роблять неможливим прийняття постанови про визнання померлої особи винною у скоєнні адміністративного правопорушення, на наявності якої наполягали доводи позовної заяви. Аналогічні норми містить і пункт 5 частини 1 ст. 284 КПК України, за яким кримінальне провадження закривається в разі, якщопомер підозрюваний, обвинувачений, особа, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено про підозру у зв`язку з її смертю, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого.

Посилання позовної заяви на те, що кримінальне провадження за фактом скоєння ОСОБА_2 було закрито за відсутності в діях складу кримінального правопорушення не спростовує наведені вище висновки про причинно-наслідковий зв`язок дій останнього з настанням смерті, за наявності порушення правил дорожнього руху, що є адміністративним правопорушенням.

Як вказувалося вище, межі судового контролю при розгляді справ стосовно незаконності рішень суб`єктів владних повноважень визначено ст. 2 КАС України.

Так, відповідно до ч.2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, перевіривши згідно наведеної норми оскаржуване рішення відповідача, суд вважає, що його прийнято обґрунтовано, із урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, що вказує на необхідність в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Що стосується посилань відповідача на пропущення позивачкою строків звернення до суду, слід зауважити, що зібраними у справі доказами не встановлено належне інформування відповідачем або третьою особою ОСОБА_1 про ухвалене рішення одразу після його ухвалення. Надіслання Міністерством Оборони України вказаного рішення на адресу ІНФОРМАЦІЯ_5 такого висновку не спростовує. Відтак, позивачка звернулася до суду з урахуванням своєї обізнаності про порушене право і строку звернення не пропустила.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.В. Григоров