Рішення № 129415701, 04.08.2025, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2025 року № 640/35998/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач), за участю третьої особи - ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - третя особа, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії МО України про відмову у призначенні дружині померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги членам, викладене у п. 2 протоколу засідання відповідної Комісії за №41 від 13.03.2020р.;

- зобов`язати відповідача призначити та виплатити, передбачену ст. 16 ЗУ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразову грошову допомогу у зв`язку зі смертю військовослужбовця ОСОБА_2 у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня року, в якому здійснюватиметься виплата дружині - ОСОБА_1 .

Заявлені вимоги обґрунтовано тим, що відповідач протиправно відмовив у призначенні та виплаті їй одноразової грошової допомоги передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у розмірі відповідно до пункту "а" частини 1 ст. 16-2 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-XII), як дружині ОСОБА_2 , захворювання та причини смерті якого пов`язані з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з підстав, які не передбачені законодавством.

Ухвалою ОАСК від 10.12.2021р. (суддя Мамедова Ю.Т.) відкрито провадження в адміністративній справі №640/35998/21, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді, справу в порядку п. п. 2.3.49, 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду передано на повторний автомазитований розподіл справ між суддями.

Ухвалою ІНФОРМАЦІЯ_4 від 31.05.2022р. справу №640/35998/21 до провадження судді Іщук І.О., вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Законом України від 13.12.2022р. №2825-IX "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" (далі - Закон №2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Ухвалою суду справу прийнято до провадження, вирішено здійснювати її розгляд у спрощеному провадженні без призначення судового засідання.

Від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, відповідно до якого відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Перевіривши фактичні обставин справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи, судом встановлено наступне.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 була дружиною ОСОБА_2 , про що свідчить копія свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 .

08.11.2012р. чоловікові позивачки встановлено 2 групу інвалідності безстроково, внаслідок захворювання пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії ЧАЕС.

ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 27.06.2017р., яке міститься в матеріалах справи. Захворювання та причина смерті, чоловіка позивачки пов`язані з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, про свідчить копія витягу з протоколу засідання Львівської регіональної міжвідомчої експертної комісії № 09 від 27.07.2017р., наявного в матеріалах справи.

12.02.2020р. позивачка звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_6 із заявою, в якій просила здійснити виплату одноразової грошової допомоги передбаченої постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" від 25.12.2013р. № 975 (далі - Порядок № 975), у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2022р., відповідно до Закону №2011-XII.

За результатами розгляду заяви позивачки, комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсації сум дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги з підстав, що смерть ОСОБА_2 настала після звільнення із військової служби у понад річний термін.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

20 грудня 1991 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Визначення соціального захисту військовослужбовців міститься у статті 1 Закону №2011-ХІІ, та означає діяльність (функцію) держави, спрямовану на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закону №2011-XII дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Статтею 16 вказаного Закону №2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 1 та 2 частини другої статті 16 Закону №2011-XII (у редакції, чинній на момент смерті чоловіка позивачки - 26.06.2017р.) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: 1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби; 2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби.

Відповідно до частини першої статті 16-1 Закону №2011-XII у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста. Розмір одноразової грошової допомоги визначений статтею 16-2 Закону №2011-XII.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (частина шоста статті 16-3 Закону).

Згідно з частиною восьмою статті 16-3 Закону особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

З аналізу наведених норм даного Закону вбачається, що допомога виплачується не тільки у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби чи в період її проходження, а й у разі смерті, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби не залежно від часу звільнення з військової служби.

Визначальним є той факт, що військовослужбовець під час або у зв`язку з виконанням ним обов`язків військової служби захворів, внаслідок чого помер. Допомога у такому випадку призначається незалежно від того, чи була особа військовослужбовцем на час смерті. Факт наявності статусу військовослужбовця на час смерті має значення лише у випадку загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби чи в період її проходження.

Норми статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку з складністю їх конструкції допускають неоднозначне трактування, внаслідок чого і виник спір. Проте, на переконання суду, інше тлумачення вказаної норми, ніж зазначене судом, не відображало б мети законодавця при прийнятті цього закону.

Якби законодавець пов`язував право сім`ї на допомогу лише з фактом смерті (загибелі) особи, яка була військовослужбовцем на час смерті, він би обмежився запровадженням норм про наявність відповідного права у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби чи в період її проходження.

Натомість, закон (на момент смерті чоловіка позивачки - 26.06.2017р.) містив також і положення про наявність права на допомогу у разі смерті, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби. Отже, можна зробити висновок, що в такому випадку допомога призначається незалежно від часу звільнення з військової служби.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 06.02.2018р. у справі №761/18099/15-а (провадження №К/9901/3406/18), які відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України враховуються судом у спірних правовідносинах.

Відповідно до положень пунктів 4, 5 Порядку № 975, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 25 грудня 2013 року одноразова грошова допомога призначається у разі смерті військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, якщо смерть настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, а також внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами батькам померлого військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста.

Витяг з протоколу засідання Львівської регіональної міжвідомчої експертної комісії № 09 від 27.07.2017р. містить висновок, що захворювання, яке призвело до смерті чоловіка позивачки, пов`язано із виконанням обов`язку військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

За таких обставин, суд відхиляє доводи відповідача про відсутність правових підстав для призначення та виплати одноразової грошової допомоги дружині померлого ОСОБА_2 , оскільки застосування статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пов`язується не з фактом звільнення з військової служби, а з фактом встановлення останньому захворювання, що мало місце в період проходження військової служби чи пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби незалежно від наявності статусу військовослужбовця на день смерті.

Разом з тим, Законом України від 06 вересня 2018 року №2522-VIII «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення соціального захисту військовослужбовців» внесено зміни до пунктів 1 та 2 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме: одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: 1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби; 2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби.

Зміни внесені Законом України від 06 вересня 2018 року №2522-VIII жодним чином не спростовують та не заперечують права родичів померлого військовослужбовця на отримання одноразової грошової допомоги у разі його смерті, яка настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби чи в період її проходження. Водночас, вказані норми, починаючи з 13 жовтня 2018 року, встановлюють певні часові обмеження для отримання такої допомоги, зокрема, щодо смерті особи протягом одного року після звільнення її з військової служби.

Таким чином, посилання відповідача на те, що виплата одноразової допомоги членам сім`ї померлих осіб, звільнених з військової служби, смерть яких настала після звільнення з військової служби, здійснюється у випадках, що настали після внесення змін до пунктів 1, 2 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто з 13 жовтня 2018 року, є безпідставним, оскільки вказані зміни не спростовують права позивача на отримання одноразової грошової допомоги, а нововведені положення стосуються правовідносин у разі коли смерть військовослужбовця настала саме після внесення даних змін до пунктів 1, 2 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Слід відмітити, що до спірних правовідносинах слід застосовувати саме положення Закону №2011-XII та Порядку №975 у редакціях, чинних станом на дату смерті чоловіка позивачки ІНФОРМАЦІЯ_5 , тобто до внесення змін Законом № 2522-VIII.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що у дружини, як члена сім`ї померлого ОСОБА_2 , наявне право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої положеннями статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а тому позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України про відмову у призначення одноразової грошової допомоги дружині померлого ОСОБА_2 , яке викладене у витязі з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 13.03.2020р. № 41, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Міністерства оборони України призначити і виплатити позивачці одноразової грошової допомоги в порядку та в розмірах, що передбачені статею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 11 Порядку №975 військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Згідно з пунктами 12-13 Порядку №975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Аналогічні правила викладені в Положенні про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженого Наказом Міністерства Оборони України від 14 серпня 2014 року №530 (далі - Положення №530), зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2014 року за № 1294/26071.

Суд зазначає, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтями 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

В той же час, адміністративний суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити конкретні дії лише за умови, якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб`єкта владних повноважень за законом не існує.

У постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 809/1231/16 викладено висновок, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. У разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Згідно п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява N 38722/02).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Таким чином, суд зауважує, що Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, при розгляді питання про призначення і виплату одноразової грошової допомоги позивачці не досліджувала питання щодо виплати грошової допомоги з приводу захворювання чоловіка позивачки, що пов`язано з виконання ним обов`язків військової служби.

З матеріалів справи та оскаржуваного рішення, оформленого протоколом не вбачається, що Комісія перевіряла та з`ясовувала наявність підстав для призначення одноразової грошової допомоги, надавалась оцінка документам, поданим позивачем на підтвердження наявності обставин для здійснення такої виплати.

Оскільки наявність передумов для призначення виплати позивачеві відповідачем достовірно не встановлена, суд не вбачає можливим зобов`язати відповідача прийняти рішення у спірних правовідносинах.

У зв`язку з зазначеним, належним способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах, суд вважає саме зобов`язання Міністерства оборони України повторно розглянути заяву про призначення і виплату позивачці одноразової грошової допомоги в порядку та в розмірах, що передбачені статею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення соціального захисту військовослужбовців" від 06.09.2018р. № 2522-VIII.

До того ж суд акцентує увагу, що згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Отже, вирішення даної справи залежить від доведеності відповідачем правомірності своїх дій.

При цьому, суд акцентує увагу, що в порядку виконання обов`язку, встановленого ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідачем не спростовані доводи позивачів.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

Враховуючи викладене та виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих учасниками справи доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_3 ) до Міністерства оборони України (місцезнаходження: 03168, м. Київ, пров. Повітрофлотський, 6; код ЄДРПОУ 00034022), за участю третьої особи - ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України (місцезнаходження: 03168, м. Київ, пров. Повітрофлотський, 6; код ЄДРПОУ 00034022) з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову у призначенні дружині померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, викладене у пункті 2 протоколу засідання комісії за № 41 від 13.03.2020р.

3. Зобов`язати Міністерство оборони України (місцезнаходження: 03168, м. Київ, пров. Повітрофлотський, 6; код ЄДРПОУ 00034022) повторно розглянути заяву про призначення і виплату ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_3 ) одноразової грошової допомоги в порядку та в розмірах, що передбачені статею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. № 2011-XII, у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення соціального захисту військовослужбовців" від 06.09.2018р. № 2522-VIII, з урахуванням висновків суду.

4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Марич Є.В.