Рішення № 129407866, 29.07.2025, Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/1432/24

Провадження № 2/302/41/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

29 липня 2025 року селище Міжгір`я Закарпатської області

Міжгірський районний суд Закарпатської області в складі

головуючого судді Повідайчика О.І.,

за участі:

секретарів судового засідання Куруц В.І., Сита Л.М.

прокурора Савки В.Ю.,

представника відповідача адвоката Баховського М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в с-щі Міжгір`я цивільну справу за позовом Керівника Хустської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області до ОСОБА_1 , третя особа на стороні відповідача: ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

26 вересня 2024 року до Міжгірського районного суду Закарпатської області надійшла позовна заява Керівника Хустської окружної прокуратури Закарпатської області (далі Прокурор) в інтересах Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області (далі Пилипецька сільська рада, рада, позивач), до ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , відповідач), третя особа на стороні відповідача: ОСОБА_2 (далі ОСОБА_2 , третя особа), про витребування земельної ділянки. Позов обґрунтовано тим, що на підставі рішення 33 сесії 6 скликання Пилипецької сільської ради № 5 від 10.08.2014 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_2 , жительки АДРЕСА_1 », ОСОБА_2 було передано у власність земельну ділянку з кадастровим номером 2122485200:09:001:0033 для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0481 га в межах населеного пункту с. Пилипець в урочищі «Луги» Хустського (на той час Міжгірського) району Закарпатської області. На підставі цього рішення державним реєстратором Міжгірського районного управління юстиції Цімбота В.І. 14.08.2014 було зареєстровано право власності ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. В подальшому, на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 20.08.2014, ОСОБА_2 відчужила цю ділянку на користь відповідача ОСОБА_1 . Рішенням Пилипецької сільської ради від 13.09.2015 № 47 цільове призначення цієї земельної ділянки було змінено із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. 12 жовтня 2015 року до Державного земельного кадастру було внесено відомості щодо зміни цільового призначення вказаної земельної ділянки. За фактом внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей Головним управлінням Національної поліції в Закарпатській області в Єдиному реєстрі досудових розслідувань (далі ЄРДР) було зареєстровано кримінальне провадження за № 12023070000000321 від 26.10.2023 за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України. Під час досудового розслідування було встановлено, що рішення № 5 від 10.08.2014, яким нібито було передано у власність згадану земельну ділянку ОСОБА_2 . Пилипецькою сільською радою не приймалось, оскільки питання затвердження проекту землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки й передання її у власність на розгляд сесії не виносилось і не розглядалось. Також під час досудового розслідування було встановлено, що рішення № 47 від 13.09.2015, яким нібито було затверджено проект землеустрою щодо зміни цільового призначення вказаної земельної ділянки Пилипецькою сільською радою не приймалось, оскільки зазначене питання на розгляд сесії не виносилось та не розглядалось. Під час досудового розслідування було установлено, що вказані рішення сільської ради були підроблені. 30 жовтня 2023 року Закарпатської обласною прокуратурою було скеровано обвинувальний акт в зазначеному кримінальному провадженні до Міжгірського районного суду Закарпатської області, ухвалою якого від 30.11.2023 кримінальне провадження було закрито на підставі статті 49 Кримінального кодексу у зв`язку із закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності. Відтак прокурор стверджував, що спірна земельна ділянка вибула із власності територіальної громади поза її волею, а ОСОБА_2 набула право власності на неї незаконно, всупереч встановленому законом порядку, на підставі підробленого рішення, відтак земельна ділянка підлягає витребуванню у комунальну власність Пилипецької сільської ради. Обґрунтовуючи позов зазначеними фактичними обставинами та посилаючись на ст. 1, пункти «а» і «б» ст. 12, ч. 1 і 2 ст. 83, ч. 1 ст. 116, ч. 6 і 7-10 ст. 118, 119-122, 152 Земельного кодексу України (далі ЗК України), п. 5 ст. 16, ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі Закон №280/97-ВР), ст. 16, ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 319, ч. 1 ст. 321, ч. 1 ст. 328, ст. 387 п. 3 ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України, правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 19.12.2019 в справі № 307/454/18, від 16.08.2018 в справі № 711/802/17 від 15.11.2018 в справі № 522/14452/15-ц та від 23.01.2019 в справі № 916/2130/15 просив позов задовольнити. В обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави стверджував, що незаконним вибуттям земельної ділянки із комунальної власності порушено права територіальної громади, яка є невід`ємною частиною держави, тобто порушено інтереси держави. Наявність підстав для представництва держави мотивував положеннями ст. 14 і п. 3 ч. 1 ст. 131-1, ст. 140, ч. 2 ст. 142, ч. 1 ст. 143 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ч. 4 ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), ч. 1 ст. 1 ч 1 ст. 2, ст. 4, п. 5 ст. 16 та ст. 60 Закону №280/97-ВР, п. «б» ч. 1 ст. 80 ЗК України, ст. 104 ЦК України, рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99, п. 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету міністрів ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 08.02.2019 в справі № 915/20/18, від 26.05.2020 в справі № 912/2385/18, від 25.04.2018 в справі № 806/1000/17, від 23.10.2018 в справі № 906/240/18 та від 08.02.2019 в справі № 915/20/18. Стверджував, що позов подано в межах строку позовної давності. На підставі наведеного просив витребувати від ОСОБА_1 на користь Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області земельну ділянку з кадастровим номером 2122485200:09:001:0033 площею 0,0481 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану в урочищі «Луги» в с. Пилипець Міжгірського (на цей час Хустського) району Закарпатської області.

Ухвалою судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 01 жовтня 2024 року було відкрито провадження у справі та призначено в ній підготовче засідання.

Відповідач, в особі представника адвоката Баховського Михайла Михайловича (далі адвокат Баховський М.М., представник відповідача), в установлений судом строк 12.10.2024 подав відзив на позов, яким просив відмовити в задоволенні позову. Відзив на позов обґрунтований тим, що 20.08.2014 ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, позаяк набув земельну ділянку від ОСОБА_2 на підставі договору дарування й у подальшому, на підставі відповідного проекту землеустрою було змінено її цільове призначення на «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)». В жовтні 2014 року ОСОБА_1 почав будівництво житлового будинку, яке закінчив у жовтні 2016 року. З метою введення будинку в експлуатацію ОСОБА_1 подав до Управління ДАБІ декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, яка була зареєстрована на підставі будівельного паспорта № НОМЕР_1 й зареєстрована 14.11.2016. Рішенням державного реєстратора Ужгородського районного комунального підприємства (бюро) технічної інвентаризації було зареєстровано за індексним номером 33401531 від 12.01.2017 право власності ОСОБА_1 на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1145877621224 на земельній ділянці з кадастровим номером 2122485200:09:001:0033. Відповідно до витягу з Реєстру будівельної діяльності, ОСОБА_1 в період з 12 по 18 грудня 2024 року провів реконструкцію житлового будинку, внаслідок чого збільшились його розміри. В період з 18 грудня 2024 року по 24 січня 2025 року було виготовлено технічний паспорт на реконструйований об`єкт та 24 січня 2025 року було зареєстровано право власності відповідача на реконструйований житловий будинок. Стверджував про безпідставність доводів прокурора про неприйняття Пилипецькою сільською радою рішення від 10.08.2014 № 5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_2 , жительки АДРЕСА_1 », якою спірна земельна ділянка була передана у власність ОСОБА_2 та рішення від 13.09.2015 № 47 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 , жителю АДРЕСА_3 » про зміну цільового призначення цієї земельної ділянки, зважаючи на наявність цих рішень у всіх реєстрах та обліках. Стверджував, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем зазначеної земельної ділянки та, що вирішення вимоги про витребування земельної ділянки не є вирішенням долі спорудженого на ній майна. Заявляв про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в цій справі, відтак позов належить залишити без розгляду. Стверджував про пропуск прокурором строку позовної давності, яку просив застосувати й відмовити в задоволенні позові з цих підстав.

Керівником Хустської окружної прокуратури Хустського району Закарпатської області в установлений судом строк 18.10.2024 подав відповідь на відзив, в якому спростовує доводи представника відповідача й зазначає про таке. Під час досудового розслідування кримінального провадження №12023070000000321 від 26.10.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України було встановлено, що рішення 33 сесії 6 скликання Пилипецької сільської ради № 5 від 10.08.2014 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_2 , жительки АДРЕСА_1 та рішення 40 сесії 6 скликання Пилипецької сільської ради від 13.09.2015 про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки ОСОБА_1 не приймались. Зазначені документи, за твердженням прокурора, були створені посадовою особою Пилипецької сільської ради з внесенням до них недостовірних відомостей, без розгляду й вирішення зазначених питань на пленарних засіданнях сільської ради. Тобто зазначена ділянка незаконно вибула з володіння Пилипецької сільської ради, поза її волею незаконно, а відтак з метою захисту й поновлення порушених прав територіальної громади ділянку належить повернути у власність Пилипецької сільської територіальної громади в особі Пилипецької сільської ради. Стверджував про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в цій справі, зважаючи на те, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, й враховуючи, що компетентний орган Пилипецька сільська рада Хустського району Закарпатської області не здійснює захист інтересів держави в особі територіальної громади. Прокурор подав заперечення проти застосування строку позовної давності обґрунтовуючи їх тим, що відомості про факт незаконного набуття земельної ділянки у власність, поза волею власника територіальної громади стали відомими тільки під час досудового розслідування кримінального провадження за ч. 1 ст. 366 КК України, що й стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Пилипецька сільська рада Хустського району Закарпатської області явку представника на судовий розгляд не забезпечила, подала суду заяви, якими просила розглянути справу без участі представника, заявлений позов підтримала в повному обсязі.

ОСОБА_2 , будучи обізнаною про розгляд справи, просила провести підготовче засідання без її участі, на розгляд справи не з`явилась, позицій щодо позову не висловила.

26 листопада 2024 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Суд встановив такі фактичні обставини справи.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (т.1 а.с. 49-53) 07.08.2014 в Державному земельному кадастрі була зареєстрована земельна ділянка з кадастровим номером 2122485200:09:001:0033 з цільовим призначенням землі сільськогосподарського призначення на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 11.06.2014. У витязі зазначені відомості, що власником цієї земельної ділянки є ОСОБА_2 , документ, що посвідчує право свідоцтво про право власності на нерухоме майн, реєстраційна служба Міжгірського районного управління юстиції Закарпатської області від 14.08.2014 НОМЕР_2 . З цього ж витягу слідує, що його було сформовано 19.08.2014 на заяву ОСОБА_2 .

З рішення 33 сесії 6 скликання Пилипецької сільської ради Міжгірського району від 10 серпня 2014 № 5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_2 жительки с. Пилипець 27» (т. 1 а.с. 54) (далі рішення від 10.08.2014 № 5) слідує, що ним було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (т. 1 а.с. 19-48) та передано у приватну власність громадянці ОСОБА_2 жительці с. Пилипець 27 земельну ділянку, кадастровий номер якої 2122485200:09:001:0033 площею 0,0481 га ур. «Луги», що знаходиться в межах населеного пункту с. Пилипець, для ведення особистого селянського господарства.

З рішення 40 сесії 6 скликання Пилипецької сільської ради Міжгірського району від 13 вересня 2015 року № 47 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 , жителю АДРЕСА_3 » (т.1 а.с. 95) слідує, що ним було затверджено проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки громадянину ОСОБА_1 , жителю АДРЕСА_3 , яка знаходиться в межах населеного пункту с. Пилипець в ур. «Луги» площею 0,0481 га кадастровий номер якої 2122485200:09:001:0033 із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Прокурор стверджував, що рішення від 10.08.2014 № 5 та від 13.09.2015 № 47 на сесії Пилипецької сільської ради не приймались, а за вказаними фактами внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей Головним управлінням Національної поліції в Закарпатській області в ЄРДР було зареєстровано кримінальне провадження за №12023070000000321 від 26.10.2023 за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України. В ході досудового розслідування встановлено, що на засіданні 33 сесії 6 скликання Пилипецької сільської ради 10.08.2014, рішення яким нібито було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0481 га за цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства на користь ОСОБА_2 , Пилипецькою сільською радою не приймалося, так як питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 не виносилось та не розглядалось. Також досудовим розслідуванням установлено, що на засіданні 40 сесії 6 скликання Пилипецької сільської ради 13.09.2015, рішення яким нібито було змінено цільове призначення зазначеної земельної ділянки, належної ОСОБА_1 , із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Ці факти підтверджуються матеріалами кримінального провадження за №12023070000000321 від 26.10.2023, зокрема інформацією, наданою діючими на момент виникнення спірних правовідносин депутатами Пилипецької сільської ради, протоколи допиту яких долучено до позовної заяви.

Згідно наданих пояснень встановлено, що питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 не виносилось та не розглядалось, рішення Пилипецькою сільською радою на засіданні 33 сесії 6 скликання від 10.08.2014 про передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0481 га не приймалось та в подальшому 13.09.2015 року цільове призначення зазначеної земельної ділянки, належної ОСОБА_1 , на землі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд не змінювалось.

В обґрунтування зазначених доводів прокурор послався на ухвалу Міжгірського районного суду Закарпатської області від 30.11.2023 в справі № 302/1933/23 (т. 1 а.с. 155, 156) та протоколи проведених під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №12023070000000321 допитів свідків: ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 116-119), ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 120-124), ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 125-129), ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 130-134), ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 135-138), ОСОБА_8 (т. 1 а.с. 139-142), ОСОБА_9 (т. 1 а.с. 143-146), ОСОБА_10 (т. 1 а.с. 147-150), ОСОБА_11 (т. 1 а.с. 151-154), а також відеозаписи допитів свідків під час досудового розслідування кримінального провадження №12022071110000107: ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_13 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 та ОСОБА_4 , надані на флеш-носії (т.2 а.с. 105) й витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12022071110000107 (т. 2 а.с. 103, 104).

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Баховський М.М. заперечив проти доводів прокурора, й спростовуючи їх та стверджуючи про те, що питання затвердження проекту землеустрою і передання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0481 га кадастровий номер 2122485200:09:001:0033 розглядалося й вирішувалося на сесії Пилипецької сільської ради, надав суду витребувані ним з архівного відділу Хустської районної військової адміністрації документи щодо засідань Пилипецької сільської ради шостого скликання: тридцять третьої сесії від 10 серпня 2014 року й сорокової сесії від 13 вересня 2015 року (т. 2 а.с. 5-17). За клопотанням сторони відповідача в судове засідання було викликано й допитано свідків: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_14 і ОСОБА_15 .

З`ясовуючи обставини й перевіряючи факт розгляду 10 серпня 2014 року на сесії Пилипецької сільської ради питання затвердження проекту землеустрою і надання ОСОБА_2 у власність зазначеної ділянки, а також зміни цільового призначення згаданої ділянки, суд дослідив докази, перевіривши на відповідність критеріям, визначеним у ст. 77-80 ЦПК України, й надавши їм оцінку, дійшов таких висновків і установив такі обставини.

Ухвалою Міжгірського районного суду від 30.11.2023 кримінальне провадження закрито на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строку притягнення ОСОБА_14 до кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження №12023070000000321 від 26.10.2023 закрито за нереабілітуючими підставами закриття кримінального провадження. Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 229 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Порядок допиту свідків регламентований ст. 230 ЦПК України, з якої вбачається, що показання свідків суд отримує шляхом їх допиту під час судового розгляду, після попередження про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань та приведення до присяги. Такий спосіб отримання показань дає можливість всебічно з`ясувати обставини, які мають значення для справи, зокрема й шляхом поставлення йому питань усіма сторонами справ, що дозволяє перевірити достовірність показань.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З врахуванням положень ст. 78 та 229 і 230 ЦПК України суд визнає недопустимими й не бере до уваги при вирішенні цієї справи відомості протоколів проведених під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №12023070000000321 допитів свідків: ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 116-119), ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 120-124), ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 125-129), ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 130-134), ОСОБА_7 (т. 1 а.с. 135-138), ОСОБА_8 (т. 1 а.с. 139-142), ОСОБА_9 (т. 1 а.с. 143-146), ОСОБА_10 (т. 1 а.с. 147-150), ОСОБА_11 (т. 1 а.с. 151-154), а також відеозаписи допитів свідків під час досудового розслідування кримінального провадження № 12022071110000107: ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_13 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 та ОСОБА_4 , надані на флеш-носії (т.2 а.с. 105).

Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12022071110000107 (т. 2 а.с. 103, 104) суд відхиляє як неналежний доказ.

З протоколу № 33 засідання тридцять третьої сесії Пилипецької сільської ради шостого скликання від 10 серпня 2014 року (т. 2 а.с. 6-9) слідує, що на пленарному засіданні були присутні 11 депутатів сільської ради. На сесії в розділі «Розгляд заяв громадян» було прийнято серед інших, зокрема, рішення № 5. Протокол не містить відомостей які саме заяви розглядались на сесії ради, що позбавляє можливості достовірно встановити з нього зазначений факт.

З протоколу № 40 засідання тридцять третьої сесії Пилипецької сільської ради шостого скликання від 13 вересня 2015 року (т. 2 а.с. 11-14) слідує, що на пленарному засіданні були присутні 13 депутатів сільської ради. На сесії в розділі «Розгляд заяв громадян» та було прийнято серед інших, зокрема, рішення № 15. Протокол не містить відомостей які саме заяви розглядались на сесії ради, що позбавляє можливості достовірно встановити з нього зазначений факт.

За клопотанням представника відповідача адвоката Баховського М.М. в судове засідання були викликані й допитані свідки, зокрема з приводу затвердження проекту землеустрою й передання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0481 га в ур. «Луги» з кадастровим номером 2122485200:09:001:0033 особи, які в той період, 2014-2015 роки, були депутатами сільської ради: ОСОБА_16 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та сільський голова ОСОБА_14 .

Свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_8 та ОСОБА_17 показали, що в зазначений період вони були депутатами Пилипецької сільської ради, проте не пам`ятають чи розглядалось питання про затвердження проекту землеустрою й передання у власність ОСОБА_2 зазначеної земельної ділянки, а також не пригадують чи розглядалось в подальшому питання щодо зміни цільового призначення вказаної земельної ділянки, яка в той час уже належала ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_14 надав показання, що в зазначений період він перебував на посаді Пилипецького сільського голови. Показав, що питання передання згаданої земельної ділянки у власність ОСОБА_2 було розглянуто на сесії ради 10 серпня 2014 року. Щодо зміни в подальшому цільового призначення цієї земельної ділянки, яка вже перебувала у власності ОСОБА_1 свідок показав, що напевно не розглядалось таке питання, він точно не пам`ятає. Надаючи оцінку показанням свідка ОСОБА_14 , суд бере до уваги, що зазначені рішення сільської ради були підписані ним як головою, що, на думку суду, є обставиною, яка ставить під сумнів незаінтересованість свідка в результатах цієї справи.

Свідки ОСОБА_16 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 та ОСОБА_7 підтвердили, що в згаданий період, зокрема 2014-2015 роки вони були депутатами Пилипецької сільської ради надали показання, що питання про затвердження проекту землеустрою й передання зазначеної земельної ділянки ОСОБА_2 на сесії Пилипецької сільської ради зокрема 14 серпня 2014 року, та й взагалі, не розглядалось. При цьому свідки обізнані про яку ділянку йде мова. Свідки ствердили, що питання зміни цільового призначення земельної ділянки, як на той час належала ОСОБА_1 на сесії також взагалі не розглядалось. З показань свідків слідує, що вони взагалі не були обізнані про передання у власність зазначеної ділянки ОСОБА_2 .

Аналізуючи зазначені докази в системному взаємозв`язку суд зауважує, що єдиним доказом, з якого можна зробити висновок про вирішення 10 серпня 2014 року сесією Пилипецької сільської ради правової долі земельної ділянки площею 0,0481 га кадастровий номер 2122485200:09:001:0033 є саме рішення від 10.08.2014 № 5. Водночас, як слідує з ухвали Міжгірського районного суду від Закарпатської області 30.11.2023 предметом кримінального провадження №12023070000000321 від 26.10.2023 і було внесення ОСОБА_14 завідомо неправдивих відомостей до рішення від 14 серпня 2014 № 5 про нібито затвердження проекту землеустрою й передання у власність ОСОБА_2 зазначеної земельної ділянки та до рішення від 13 вересня 2015 № 15 про нібито затвердження проекту землеустрою про зміну цільового призначення вказаної земельної ділянки, належної ОСОБА_1 , хоча такі питання на сесіях не розглядалися. Кримінальне провадження закрито судом на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строку притягнення ОСОБА_14 до кримінальної відповідальності, а кримінальне провадження №12023070000000321 від 26.10.2023.

Суд констатує, що жодним наявним у матеріалах справи доказом, ані письмовим, ані показаннями свідків, не підтверджується достовірно факт розгляду, вирішення питання й прийняття рішень від 10.08.2014 № 5 та від 13.09.2015 № 15 на сесіях ради. Натомість щонайменше шість свідків, які були в згаданий період часу депутатами Пилипецької сільської ради під присягою надали показання, що рішення такого змісту на сесії ради не приймалось, згадана земельна ділянка ОСОБА_2 не передавалась у власність взагалі, а також, що рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки належної ОСОБА_1 не приймались.

З врахуванням наведеного оцінивши й проаналізувавши зазначені докази кожен окремо та у їх системному взаємозв`язку суд доходить висновку, що 10 серпня 2014 року на тридцять третій сесії шостого скликання не вирішувалось питання затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та передання у приватну власність громадянці ОСОБА_2 жительці с. Пилипець № 27 земельної ділянки кадастровий номер 2122485200:09:001:0033 площею 0,0481 га в ур. «Луги», що знаходиться в межах населеного пункту с. Пилипець, для ведення особистого селянського господарства та не приймалось рішення від 10 серпня 2014 року № 5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_2 жительки АДРЕСА_1 ».

Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (т. а.с. 49-53) підтверджується, що спірна земельна ділянка на момент винесення спірного рішення була розташована в межах с. Пилипець Міжгірського (на цей час Хустського) району Закарпатської області. Згідно з підпунктом а) п. 3 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» 6 вересня 2012 року № 5245-VI земельна ділянка належала до комунальної власності Пилипецької територіальної громади.

Відповідно до статті 14 Конституції України, з якою кореспондується ст. 1 ЗК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Пунктами «а» і «б» ст. 12 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу віднесено до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 83 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Згідно із ч. 1 ст. 116 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 116 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частиною 6 ст. 118 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, поміж іншого, для ведення особистого селянського господарства, у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної. Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки, у якій зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. У подальшому проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність (ч. 7-10 ст. 118 ЗК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 га.

Пунктом 7 ст. 92 Конституції України визначено, що правовий режим власності визначається виключно законами України.

Пунктом «а» ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України визначено, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності (ч. 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно з п. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Сільські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання (стаття 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Виключно на пленарних засіданнях сільської ради відповідно до закону приймаються рішення щодо відчуження комунального майна та вирішуються питання регулювання земельних відносин (п. 30 і 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Порядок проведення сесій ради унормовано ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Відповідно до ч. 2 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, зокрема, на землю.

Оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 2122485200:09:001:0033 розташована в межах с. Пилипець, то вона належала до земель комунальної власності Пилипецької сільської ради. З врахуванням положень ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України), право власності на земельну ділянку, і відповідно право з розпорядження нею, у тому числі щодо розгляду та вирішення питання про передачу її у власність або користування, відповідно до ст. 12, 122 Земельного кодексу України належить саме Пилипецькій сільській раді як особі, яка діє у відповідних правовідносинах від імені територіальної громади с. Пилипець.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Порядок набуття у власність земельних ділянок громадянами врегульовано нормами ст. 118 - 122 Земельного кодексу України, зокрема шляхом прийняття рішення про передачу у власність уповноваженим органом державної виконавчої влади або місцевого самоврядування.

Суд установив, що на пленарному засіданні Пилипецької сільської ради питання затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та передання у приватну власність громадянці ОСОБА_2 жительці с.Пилипець 27 земельної ділянки, кадастровий номер якої 2122485200:09:001:0033 площею 0,0481 га ур. «Луги», що знаходиться в межах населеного пункту с. Пилипець, для ведення особистого селянського господарства не розглядалось, та, відповідно, рішення від 10 серпня 2014 № 5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_2 жительки с. Пилипець 27» сесією сільської ради не приймалось. Тобто Пилипецька сільська рада, як повноважний представницький орган територіальної громади, не висловила волевиявлення спрямоване на передання ОСОБА_2 у власність зазначеної земельної ділянки й не передала її у власність у встановленому законом порядку.

Відповідно до правового висновку, висловленого в п. 26 і 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року в справі № 362/44/17 відсутність спрямованого на відчуження майна рішення відповідного органу місцевого самоврядування (зокрема, його підроблення) означає, що власник волю на відчуження не виявляв.

Відтак суд висновує, що ОСОБА_2 набула у власність зазначену ділянку загальною площею 0,0481 га незаконно за відсутності для цього встановлених законом підстав і без дотримання регламентованої правової процедури, а зазначена земельна ділянка вибула з комунальної власності територіальної громади поза волею останньої.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.1 а.с. 96-99) 14.08.2014 було здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 2122485200:09:001:0033 площею 0,0481 га та вже 20.08.2014 зазначену ділянку вона відчужила ОСОБА_1 за договором дарування від цієї дати. Факт безоплатного набуття ОСОБА_1 у власність зазначеної земельної ділянки, в порядку дарування від ОСОБА_2 підтверджується договором дарування земельної ділянки від 20 серпня 2014 року (т. 1 а.с. 72, 73) та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20 серпня 2014 року (т. 1 а.с. 70, 71).

За приписами ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, як то передбачено нормами ст. 319 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно з вимогами статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Власник може звернутися з віндикаційним позовом у випадку відсутності між ним і особою, яка набула зазначене майно, зобов`язально-правових відносин.

Підставами віндикаційного позову є обставини, що підтверджують правомірність вимог про повернення власнику майна з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння власника, тощо). Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться в незаконному володінні.

Суд установив, що ОСОБА_2 не мала законних підстав для виникнення права власності на земельну ділянку та державної реєстрації цього права, а тому не вправі була розпоряджатись нею. Відтак подальше відчуження ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 2122485200:09:001:0033 на користь ОСОБА_1 на підставі договору дарування, також було незаконним.

Відповідно до ч. 4 ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Суд констатує, що ОСОБА_1 набув земельну ділянку від ОСОБА_2 , яка не мала права її відчужувати безоплатно, відтак власник Пилипецька територіальна громада в особі Пилипецької сільської ради вправі витребувати зазначену ділянку в усіх випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю, який здійснюється, у тому числі, шляхом визнання прав, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, припинення господарських правовідносин, застосування інших, передбачених законом способів.

Враховуючи наведене, земельна ділянка з кадастровим номером 2122485200:09:001:0033 площею 0,0481 га підлягає витребуванню від ОСОБА_1 на користь Пилипецької територіальної громади в особі Пилипецької сільської ради.

Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів.

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Суд констатує, що право на захист територіальною громадою права власності на земельну ділянку, яка вибула з її власності поза волею власника й на витребування земельної ділянки від ОСОБА_1 здійснюється відповідно до положень Конституції України, Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України. Зазначені нормативні акти були і є доступними для відповідача та є чіткими й передбачуваними щодо застосування та наслідків дії його норм.

Оцінюючи відповідність втручання суспільному інтересу суд зауважує про таке. Поняття суспільний інтерес має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). ЄСПЛ визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»). Суд констатує, що дотримання встановленого правопорядку та захист від незаконного позбавлення права власності, безумовно становить суспільний інтерес.

Надаючи оцінку відповідності втручання критерію пропорційності суд враховує таке. Держава повинна забезпечувати розумне пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються для цього, і метою, яку передбачається досягти, в протилежному випадку такий захід повинен скасовуватися. Під час аналізу відповідності втручання у право власності вимогам пропорційності суд ураховує такі чинники: а) відповідність застосовуваних заходів меті, що має бути досягнута; б) чи не покладається на особу надмірний тягар унаслідок дій держави; в) чи не є засоби, що застосовуються державою, необґрунтованими чи безпідставними. Здійснюючи оцінку пропорційності, суд відмічає, що досягнути легітимної мети, яка полягає в поверненні земельної ділянки до комунальної власності територіальної громади, яка вибула з її власності поза волею громади, за допомогою інших заходів, які були б менш обтяжливими для прав та свобод відповідача є неможливим. Відтак витребування земельної ділянки не може вважатись надмірним або таким, що є більшими, ніж це необхідно для реалізації поставленої мети. Окрім цього суд акцентує увагу на тому, що відповідач отримав земельну ділянку безоплатно, тобто не поніс жодних витрат на набуття її у власність. Суд також не може залишити поза увагою обставини набуття земельної ділянку у власність відповідачем, зокрема, що ОСОБА_2 зареєструвала право власності за відсутності волевиявлення власника та впродовж шести календарних днів безоплатно відчужила (подарувала) її ОСОБА_1 . Враховуючи зазначені обставини суд не може уважати ОСОБА_1 добросовісним набувачем земельної ділянки.

Суд не залишає поза увагою доводи представника відповідача про факт здійснення ОСОБА_1 не вказаній земельній ділянці будівництва житлового будинку й подальшої його реконструкції. Вказана обставина оцінюється судом у сукупності й взаємозв`язку з установленим під час судового розгляду фактом неприйняття на засіданні 40 сесії 6 скликання Пилипецької сільської ради 13.09.2015, рішення яким нібито було змінено цільове призначення зазначеної земельної ділянки, належної ОСОБА_1 , із земель для ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Окрім того, суд враховує правову позицію, висловлену в постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 12 березня 2025 року в справі № 676/76/22 про те, що будівництво на земельній ділянці, яка набута у незаконний спосіб, садового будинку не може слугувати підставою для відмови в позові про її повернення, оскільки відповідачка не позбавлена права просити про відшкодування завданої шкоди (сума, сплачена за договором купівлі-продажу) у разі заподіяння такої.

На підставі наведеного суд встановив, що внаслідок вибуття, поза волею Пилипецької територіальної громади, з комунальної власності земельної ділянки в межах населеного пункту с. Пилипець в ур. «Луги» площею 0,0481 га кадастровий номер якої 2122485200:09:001:0033 було порушено її право власності, яке підлягає захисту в спосіб витребування згаданої ділянки від ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Пилипецької сільської ради Хустського району.

Вирішуючи заяву представника відповідача про застосування строку позовної давності суд зауважує про таке. Відповідно до ст. 256, 257, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Законом України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» 12 березня 2025 року № 4292-IX статтю 261 Цивільного кодексу України після частини сьомої було доповнено новою частиною такого змісту: "8. Перебіг позовної давності за вимогами щодо витребування чи визнання права щодо нерухомого майна, переданого з державної або комунальної власності у приватну власність, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, починається від дня державної реєстрації права власності першого набувача або дати передачі першому набувачеві нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності». Зазначений Закон набрав чинності 09.04.2025, і зазначеним положенням не було надано ретроактивної дії.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 висловлено правову позицію, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (схожі висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц та від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц).

Пилипецькій сільській раді Хустського району Закарпатської області, про факт підроблення рішень органу місцевого самоврядування на ім`я ОСОБА_2 та безпідставного набуття останньою у власність спірної земельної ділянки стало відомо 06.06.2024, а саме після скерування листа окружною прокуратурою Пилипецькій сільській раді (№ 07.54-/1-3244вих24), у зв`язку з чим суд уважає, що прокурор звернувся до суду з цим позовом у межах строку позовної давності.

Додатково суд уважає за необхідне зауважити, що не є застосовними до спірних правовідносин положення ч. 3 ст. 388 Цивільного кодексу України, якою встановлено присічний десятирічний строк на витребування майна від добросовісного набувача зважаючи на таке. Суд повертається до висловленого раніше висновку, що відповідач не вважається добросовісним набувачем, з огляду на поведінку ОСОБА_1 під час набуття права власності на земельну ділянку. Зокрема щодо обчисленого шістьма днями строку з моменту набуття первісним власником права власності на земельну ділянку поза волею розпорядника та у взаємозв`язку з безоплатністю такого набуття відповідачем.

Відповідно до ч. 4 ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Вказана норма є спеціальною по відношенні до ч. 3 зазначеної статті у випадку окремо визначеного способу набуття у власність в безоплатний спосіб.

З врахуванням висновку про відсутність у відповідача ознак добросовісного набувача при укладенні договору дарування від 20.08.2014, за яким він безоплатно набув у власність зазначену ділянку, суд уважає, що не підлягають в цій справі застосуванню процесуальні норми ч. 4 ст. 177 Цивільного процесуального кодексу України щодо внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна

Суд уважає, що в цій справі прокурор вправі був звернутись до суду з метою представництва інтересів держави в суді, враховуючи наявність порушення інтересів держави, що полягають у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загальнодержавного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізується у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. В цьому випадку інтерес держави полягає у необхідності забезпечення прав та інтересів територіальної громади, як власника земельної ділянки, що є основним національним багатством та перебуває під особливою охороною держави, забезпечення збереження, раціонального використання та охорони земель в інтересах нинішнього і майбутнього поколінь. Матеріалами справи підтверджується, що уповноважений орган Пилипецька сільська рада Хустського району Закарпатської області не здійснювала захисту зазначених законних інтересів, у зв`язку з чим, на думку суду, безперечно існували підстави для звернення прокурора з цим позовом до суду.

На підставі наведеного суд дійшов висновку, що позов прокурора слід задовольнити в повному обсязі та витребувати від ОСОБА_1 у комунальну власність Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області земельну ділянку з кадастровим номером 2122485200:09:001:0033 площею 0,0481га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована в урочищі «Луги» в с. Пилипець Хустського (раніше Міжгірського) району Закарпатської області.

Відповідно до положень ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, у зв`язку з задоволенням позову судові витрати належить покласти на відповідача та стягнути з нього на користь Закарпатської обласної прокуратури понесені судові витрати на сплату судового збору в сумі 3 028,00 грн.

Керуючись ст. 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Керівника Хустської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області до ОСОБА_1 , третя особа на стороні відповідача: ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки задовольнити.

Витребувати від ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) у комунальну власність Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області земельну ділянку з кадастровим номером 2122485200:09:001:0033 площею 0,0481га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована в урочищі «Луги» в с. Пилипець Хустського (раніше Міжгірського) району Закарпатської області.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) на користь Закарпатської обласної прокуратури (р/р UA228201720343130001000018475, код 02909967, МФО 820172 ДКС України) понесені судові витрати на сплату судового збору в сумі 3 028,00 (три тисячі двадцять вісім гривень 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду безпосередньо протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 08.08.2025.

Головуючий суддя О.І. Повідайчик