Рішення № 129402601, 05.06.2025, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/27744/24-ц

пр. 2-4492/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2025 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого: судді Григоренко І.В.,

при секретарі судового засідання: Андрієнко І.І.,

за участю:

позивача: не з`явився,

представника відповідача: Тимофєєвої Т.М.,

представника третьої особи: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України (далі - відповідач, ДКСУ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області (далі - третя особа, ГУ ДКС України в Одеській області), в якому просить стягнути з Державного бюджету України 20 000,00 грн. компенсації моральної шкоди, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що на розгляді у Донецькому окружному адміністративному суді перебувала адміністративна справа № 200/1710/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення управління Пенсійного фонду України, зобов`язання вчинити певні дії. 31.05.2023 року Донецьким окружним адміністративним судом ухвалено рішення у даній справі, яке в подальшому було змінене в частині постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 22.08.2023 року. Додатковою постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 12.09.2023 року було вирішено стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 644,16 грн., на виконання якої було видано виконавчий лист. У зв`язку із тривалим невиконанням судового рішення щодо стягнення судового збору, витратами великої кількості часу на написання заяв на адресу ГУ ДКС України в Одеській області, порушенням п. 49 Порядку № 845, позивачу було завдано моральну шкоду, яку вона оцінює у розмірі 20 0000,00 грн. та просить стягнути з Державного бюджету України.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 19.06.2025 року, 20.06.2024 року справу було передано судді Печерського районного суду м. Києва Григоренко І.В.

21.06.2024 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшла заява про розгляд справи у її відсутність, в якій остання зазначила, що позов підтримує в повному обсязі та просить його задовольнити.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24.06.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.08.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу.

Постановою Київського апеляційного суду від 16.01.2025 року ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 19.08.2024 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 28.01.2025 року, 30.01.2025 року справу було передано судді Печерського районного суду м. Києва Григоренко І.В.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03.02.2025 року в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про відшкодування моральної шкоди та судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 10.04.2025 року.

14.02.2025 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від представника відповідача Тетяни Тимофєєвої надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання заперечувала проти позовних вимог та просила в позові відмовити, оскільки заборгованість ГУПФУ у Одеській області перед позивачем щодо виконання рішення суду про стягнення судового збору у справі № 200/1710/23 віднесена до третьої черги, відтак, може бути погашена лише після виконання судових рішень, які обліковуються за першою-другою чергами та/або надійшли на виконання раніше за виконавчий лист позивача. Крім того, представник відповідача зазначає, що оскільки не існує рішення суду про визнання бездіяльності або незаконності дій відповідача, відсутні підстави для стягнення моральної шкоди.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 10.04.2025 року, у зв`язку із неявкою позивача та третьої особи, на підставі ч. 2 ст. 223 ЦПК України, розгляд справи було відкладено до 05.06.2025 року.

15.05.2025 року з використанням системи «Електронний суд» на адресу Печерського районного суду м. Києва від позивача надійшла заява про розгляд справи у її відсутність.

В судове засідання 05.06.2025 року з`явився представник відповідача. Позивач та представник третьої особи в судове засідання 05.06.2025 року не з`явилися, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, позивач у заяві просила розглядати справу у її відсутність.

Оскільки, згідно з п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності позивача та представника третьої особи.

Представник відповідача Тимофєєва Т.М. в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала з викладених у відзиві підстав та просила в позові відмовити.

Вислухавши вступне слово представника відповідача, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Суд встановив, що на виконання додаткової постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 12.09.2023 року по справі № 200/1710/23 ОСОБА_1 . Донецьким окружним адміністративним судом був виданий виконавчий лист від 25.09.2023 року щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 644,16 грн.

Листом представника Державної казначейської служби України від 10.10.2023 року, заявника було повідомлено про те, що виконання вищезазначеного виконавчого документу буде здійснюватися Державною казначейською службою України за відповідною бюджетною програмою, а саме КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою», з урахуванням особливостей встановлених Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», у зв`язку із чим заборгованість за рішенням суду позивача підлягає стягненню в порядку третьої черги (а.с. 25-26).

За таких обставин, позивач, звертаючись із вказаним позовом, зазначив, що у зв`язку із тривалим невиконанням судового рішення, втратами великої кількості дорогоцінного часу на написання позовної заяви, а також порушення п. 49 Порядку № 845, їй було завдано моральної шкоди, яку вона просить стягнути з Державного бюджету України у розмірі 20 000, 00 грн.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1, п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтею 3 Конституції України передбачено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

В силу положень ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Як визначено у ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до ст. 1174 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що застосовуючи ст. ст. 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі.

Так, ст.ст. 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.

Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов`язку з відшкодування шкоди.

Слід зазначити, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності відповідача у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу чи його посадових чи службових осіб.

При цьому факт неправомірності (незаконності) прийняття рішення, вчинення дії чи бездіяльності органу державної влади, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку, тобто повинен підтверджуватись відповідним рішенням, ухвалою, постановою, вироком суду, яке має значення для справи про відшкодування шкоди.

Отже, належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади є відповідне судове рішення, що набрало законної сили.

Проте, позивачем не було надано належних доказів, які б підтверджували протиправні дії відповідача, що призвели до завдання йому моральної шкоди.

За приписами п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

В п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування (п. 10-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Аналогічного підходу дотримується і Верховний Суд, що знайшло своє відображення у постанові від 19.09.2019 року у справі № 335/10080/15-ц (провадження № 61-10703св18).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як визначено у ч. 1 та ч. 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивач не надала належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження неправомірності дій відповідача, розміру шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між заподіяною шкодою та діями (бездіяльністю) відповідача.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Як визначено у ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки в позові відмовлено, то питання відшкодування витрат по сплаті судового збору судом не вирішується. Інші учасники не надали суду доказів на підтвердження понесення судових витрат.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 3, 19, 55, 56 Конституції України, ст. ст. 23, 1166, 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, ст. ст. 3, 4, 12, 13, 19, 76-81, 133-141, 259, 263-265, 273, 274-279, 352-355, п.п. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Держава України в особі Державної казначейської служби України, 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646.

Третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, 65023, м. Одеса, вул. Садова, буд. 1-А, код ЄДРПОУ 37607526.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд м. Києва, а з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до апеляційного суду, матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Цивільним процесуальним кодексом України в редакції від 15.12.2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений та підписаний 17.06.2025 року.

Суддя І.В. Григоренко