Рішення № 129380408, 30.07.2025, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа №490/8867/24

Провадження №2/487/812/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.07.2025 м. Миколаїв Заводський районний суд м. Миколаєва у складі

головуючого судді - Щербини С.В.,

за участі секретаря судового засідання - Брижатої А.С.,

за відсутності учасників справи, належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю " Фінансова компанія " Європейська Агенція з повернення боргів" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська Агенція з повернення боргів" (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказували, що 06 лютого 2022 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №238573718.

В подальшому, 28 листопада 2018 року, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», уклали договір факторингу № 28/1118-01, за яким право грошової вимоги за кредитним договором № 238573718, перейшло до ТОВ «Таліон Плюс».

20 жовтня 2022 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" було укладено Договір факторингу № 20102022, за умовами якого ТОВ «Таліон Плюс» передало за плату належні йому права вимоги до боржників ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів", в тому числі і право грошової вимоги до відповідача.

Відповідач, будучи позичальником, не виконує умови договору, не сплачує кошти на погашення кредитного зобов`язання, внаслідок чого утворилась заборгованість, у розмірі 22969,80 грн., яка складається з: 18000 грн. заборгованості по основному боргу; 4969,80 грн. - заборгованості за відсотками.

Крім того, 14 лютого 2022 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 102885866, за умовами якого ТОВ «МІЛОАН» надало позичальнику у безготівковій формі, шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, які було надано відповідачем.

В подальшому, 16 липня 2024 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» уклали договір факторингу № 16072024, за яким право грошової вимоги за кредитним договором № 102885866 перейшло до ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів", в тому числі і право грошової вимоги до відповідача.

Відповідач, будучи позичальником, не виконує умови договору, не сплачує кошти на погашення кредитного зобов`язання, внаслідок чого утворилась заборгованість, у розмірі 5336 грн., яка складається з: 5000 грн. заборгованості за основним боргом; 171 грн. - заборгованості за відсотками; 165 грн. заборгованість за комісією.

Враховуючи викладене, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь свою користь суму заборгованості за вищезазначеними кредитними договорами в загальному розмірі 28305,80 грн.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 жовтня 2024 року справу передано за підсудністю до Заводського районного суду м. Миколаєва.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 грудня 2024 року для розгляду справи визначено головуючого суддю (суддю-доповідача) - Щербину С.В.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2024 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій цивільній справі.

13 червня 2025 року від відповідача надійшов відзив, у якому він не погоджується з доводами позовної заяви та просить у її задоволенні відмовити в повному обсязі.

Про розгляд справи сторони повідомлені належним чином, проте у судове засідання не з`явились.

У відповіді на відзив представник позивача підтримав вимоги позовної заяви та просив розгляд справи здійснювати за їх відсутності.

Відповідач подав заяву у якій просив розгляд справи здійснювати за його відсутності.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України в зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності та кожний доказ окремо, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У справі, що розглядається, предметом розгляду є правовідносини сторін, що склалися у зв`язку з укладенням кредитного договору, однією із форм якого є онлайн кредит, тобто позика, оформлена через мережу Інтернет.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним в письмовій формі.

З огляду на зазначені норми права Верховний Суд в своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.

За статтею 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг (крім послуг з торгівлі валютними цінностями та послуг з переказу коштів, якщо відповідні правочини повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення і при проведенні відповідних операцій у суб`єкта первинного фінансового моніторингу не виникає обов`язку здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта згідно із законом) укладається виключно в письмовій формі:

1) у паперовому вигляді;

2) у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України"Про електронні документи та електронний документообіг";

3) шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги;

4) в порядку, передбаченому Законом України"Про електронну комерцію".

Закон Українив ід 03 вересня 2015 року №675-VIII «Про електроннукомерцію» (далі Закон № 675-VIII) визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3цього Закону зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.5 ст.11 Закону № 675-VIII).

Згідно із ч. 6 ст.11Закону №675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ч. 8 ст.11Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 675-VIII моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Як вбачається з матеріалів справи, 06 лютого 2022 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір № 238573718, відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язується передати позичальнику грошові кошти у сумі 18000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності.

28 листопада 2018 року, між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено Договір факторингу № 28/1118-01 відповідно до якого Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу № 28/1118-01 укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» до останнього перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 238573718.

20 жовтня 2022 року, між ТОВ «Таліон Плюс» та позивачем було укладено Договір факторингу № 20102022, відповідно до якого, ТОВ «Таліон Плюс» передає ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників.

Відповідно до Реєстру боржників № 2 від 06 березня 2023 року до Договору факторингу №20102022 від 20 жовтня 2022 року, позивач набув права грошової вимоги до відповідача в сумі 22969,80 грн, з яких: 18000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 4969, 80 грн - сума заборгованості за відсотками.

14 лютого 2022 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 102885866, за умовами якого ТОВ «МІЛОАН» надало позичальнику у безготівковій формі, шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, які було надано відповідачем.

16 липня 2024 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» уклали договір факторингу № 16072024, за яким право грошової вимоги за кредитним договором № 102885866 перейшло до ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів", в тому числі і право грошової вимоги до відповідача.

Відповідно до Реєстру боржників від 16 липня 2024 року до Договору факторингу № 16072024 від 16 липня 2024 року, ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 5336 грн, з яких: 5000 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 171 грн - сума заборгованості за відсотками; 165 грн - сума заборгованості за комісією.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Частиною першою статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з статтею 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частинами першою-другою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Разом з тим, із наданих суду документів у їх сукупності не можливо встановити факт отримання відповідачем коштів на підставі вказаного вище договору кредитної лінії №238573718 та договору про споживчий кредит №102885866 та наявність у нього заборгованості перед позивачем.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75.

Виписка за картковим рахунком може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18.

Отже, розрахунки заборгованості, на які посилається позивач, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, а отже не є належними доказами існування боргу.

Інших доказів на підтвердження існування заборгованості, зокрема, виписки за картковим рахунком відповідача, доказів, які б підтверджували факт отримання кредитних коштів відповідачем в розмірі, заявленому у позові, позивачем не надано, а тому суд дійшов висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність у відповідача заборгованості, що заявлена до стягнення.

Згідно із вимогами статті 83 ЦПК України, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Такої ж позиції дотримується Миколаївський апеляційний суд у своїй постанові по справі № 479/210/24.

На підставі повного і всебічного з`ясування обставин справи, аналізу доказів, досліджених в судовому засіданні, оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, оскільки у задоволенні позову відмовлено то судові витрати покладються на позивача.

Керуючись ст.ст.4, 7, 10, 12, 13, 18, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 280-289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська Агенція з повернення боргів" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»(ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження 01032, вул. Симона Петлюри, буд. 30, м. Київ).

Відповідач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя С.В. Щербина