Рішення № 129359647, 28.07.2025, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2025 року Чернігів Справа № 320/17357/25

Чернігівський окружний адміністративний суду складі:

головуючого суддіКлопота С.Л.,

за участю секретаряШевченко А.В.,

представника відповідача Данілевського О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Державної судової адміністрації України до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови,

У С Т А Н О В И В:

Державна судова адміністрація України звернулась до суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому просить: визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про накладання штрафу, винесену у виконавчому провадженні від 11.03.2025 ВП № 77242632 про накладення штрафу.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що постанова головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про накладання штрафу, винесена протиправно, оскільки не виконання позивачем виконавчого листа пов`язане з наявністю поважних причин.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на заперечення, які викладені у відзиві на позовну заяву, що приєднаний до матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, суд вважає позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

На виконанні у Відділі перебувало виконавче провадження №77242632 з примусового виконання виконавчого листа №620/10016/23 виданого 25.11.2024 Чернігівським окружним адміністративним судом про зобов`язання Державної судової адміністрації України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.04.2023 по 30.06.2023 включно, нарахованої виходячи з встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01.01.2023 складає 2684,00 грн.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження».

Керуючись статтями 3, 4, 24-27 зазначеного Закону, 19.02.2025 державним виконавцем Відділу винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 77242632. Даною постановою зобов`язано боржника виконати рішення суду протягом 10 робочих днів. Копію постанови в порядку вимог частини другої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» скеровано боржнику до виконання 20.02.2025, про що свідчить повідомлення № 4673204 про доставку документа в АСВП до електронного кабінету ЄСІТС (докази додаються).

Станом на 11.03.2025 рішення суду боржником не виконано та не подано жодних пояснень такого не виконання.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Розділом VIII Закону України «Про виконавче провадження» встановлено спосіб та порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

Згідно вимог статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Згідно вимог статті 75 Закону України «Про виконавче провадження», у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Поважними причинами невиконання боржником рішення можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення боржника, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для виконання рішення у встановлений виконавцем строк та повинні бути підтверджені належними доказами.

При цьому застосування такого заходу реагування, як винесення постанови про накладення штрафу, є обов`язком державного виконавця і націлене на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.

Слід зазначити, що боржнику роз`яснено наслідки не виконання рішення суду та вимог державного виконавця без поважних підстав та роз`яснено, що може вважатись поважними причинами невиконання боржником рішення та необхідність підтвердження таких обставин належними доказами. Відповідальність за виконання вимоги державного виконавця покладено особисто на голову Державної судової адміністрації України.

З огляду на те, що станом на 11.03.2025 боржником не надано жодної інформації щодо виконання рішення суду та не здійснено жодних заходів направлених на виконання рішення суду, а відтак рішення суду залишається невиконаним боржником без поважних причин. У зв`язку з цим, державним виконавцем, керуючись вимогами статей 63 та 75 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про накладення штрафу на боржника в сумі 5 100 грн. Копію постанови в порядку вимог частини другої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» скеровано боржнику до виконання 11.03.2025, про що свідчить повідомлення № 5115928 про доставку документа в АСВП до електронного кабінету ЄСІТС.

Варто зазначити, що згідно статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання.

Судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції У країни принципу верховенства права.

При цьому застосування такого заходу реагування, як винесення постанови про накладення штрафу, є обов`язком державного виконавця і націлене на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.

Згідно Постанови Пленуму ВАСУ від 13.12.2010, а саме пункт 6 - судам необхідно враховувати, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі.

Аналізуючи наведені положення законодавства в контексті цієї справи потрібно зауважити, що накладення штрафу за не виконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за не виконання покладеного на нього зобов`язання.

Застосування такого заходу реагування державним виконавцем є саме обов`язком, а не можливістю, і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 16.04.2020 у справі №826/14754/17 у схожих за змістом та предметом оскарження правовідносин, Суд прийшов до наступних висновків: «Застосування такого заходу реагування як винесення постанови про накладення штрафу є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.

Враховуючи, що позивач у строк, установлений для добровільного виконання, вимог виконавчого документу не виконав, відповідач мав усі правові підстави для накладення штрафу, а тому діяв на підставі, межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством».

У постанові Верховного Суду від 06.08.2021 у справі №280/2456/19 у схожих за змістом та предметом оскарження правовідносин, Суд прийшов до наступних висновків: «Накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання.»

Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.

Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин.

Водночас, притягуючи боржника до відповідальності за невиконання рішення у виконавчому провадженні і накладаючи на нього штраф, державний виконавець зобов`язаний ретельно дослідити всі обставини справи, зокрема, належним чином перевірити факт невиконання боржником його обов`язків і встановити причини їх невиконання або неналежного виконання. Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.

З аналізу наведених норм також можна дійти висновку, що державний виконавець зобов`язаний здійснювати примусове виконання рішень у відповідності до встановленого таким рішенням способу та порядку, для виконання покладених на нього обов`язків виконавець проводить перевірку виконання рішень. Рішення про закінчення виконавчого провадження приймається виконавцем лише в разі фактичного виконання рішення в повному обсязі згідно з виконавчим документом».

Обґрунтовуючи наявність поважних причин та відсутність вини у невиконанні рішення суду боржник в своїй позовній заяві зазначає, що листом від 24.03.2025 повідомив державного виконавця про те, що ДСА України не може виконати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.07.2024 у справі № 620/10016/23.

Як підстави не виконання рішення боржник посилається на частину другу статті 6 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Також позивач зазначив, що порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, регулюється Законом України від 05.06.2012 № 4901-IV «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-IV) і Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - Порядок № 845), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845.

Відповідно до статті 3 Закону № 4901-IV виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності в зазначеному державному органі відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Абзацом десятим пункту 25 Порядку № 845 визначено, що у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

Виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється згідно із законодавством України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя», головним розпорядником якої є ДСА України, у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.

Тому, на думку позивача, виконання зазначеного рішення суду повинно здійснюватися Державною казначейською службою України виключно за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя», головним розпорядником якої є ДСА України.

В якості доказів вжиття заходів для виконання судового рішення боржник у листі від 24.03.2025 посилається на листи ДСА від 30.04.2024 № 11-10400/24, від 22.07.2024 №11-14862/24 та від 11.10.2024 № 11-19998/24 та від 03.02.2025 № 11-2404/25 до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету із пропозицією щодо внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» у частині збільшення бюджетних призначень за бюджетною програмою 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя» на суми 1 318,0 млн гривень, 1 428, 43 млн гривень, 1 502,98 млн гривень та 1 495,2 млн гривень відповідно.

Суд вважає наведені доводи позивача такими, що не вказують на відсутність вини боржника у невиконанні судового рішення у справі №620/10016/23.

По-перше, лист боржника до державного виконавця від 24.03.2025, в якому зазначено нібито поважні причини невиконання рішення суду ДСА України, був направлений та відповідно отриманий Відділом уже після винесення постанови про накладення на боржника штрафу від 11.03.2025 у ВП № 77242632.

Відповідно, зазначений лист не міг бути врахований державним виконавцем при прийнятті відповідної постанови, оскільки він не існував на дату прийняття рішення.

По-друге, листи боржника до Комітету Верховної Ради України за своїм змістом стосувались судових рішень про стягнення суддівської винагороди з посиланням на бюджет 2020 року та заходи, які стосувались періоду запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID19, які не пов`язані з обставинами справи №620/10016/23 за позовом про фінансування виплат ОСОБА_1 суддівської винагороди.

Крім того, листування ДСА України стосувалось також інших виплат за судовими рішеннями, зокрема, виплат працівникам Служби судової охорони.

За таких умов відповіді Міністерства фінансів України на рівні заступників міністра не є підставами для звільнення боржника від відповідальності за невиконання судового рішення.

Водночас, відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, затверджену рішенням Вищої Ради Правосуддя від 17.01.2019 № 141/0/15-19, ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом. ДСА України підзвітна Вищій раді правосуддя у межах, визначених законом.

Відповідно до пункту 2 Положення, ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів.

Одним з основних завдань ДСА України є організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом (підпункту 1 пункту 5 Положення).

Відповідно до визначених завдань ДСА України готує бюджетний запит (підпункт 3 пункт 6 Положення).

Згідно пункту 17 частини 1 статті 13 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя затверджує за поданням Державної судової адміністрації України нормативи кадрового, фінансового, матеріально-технічного та іншого забезпечення судів.

ДСА України не надало жодних доказів звернення з бюджетним запитом (поданням) до Вищої ради правосуддя до якого включено не доплачена суддівська винагорода ОСОБА_1 .

Саме Положення про Державну судову адміністрацію України визначає повноваження ДСА України, яка підзвітна Вищій раді правосуддя.

09.12.2024 Рада суддів України ухвалила рішення № 47, в якому рекомендувала ДСА України вчинити певні дії та зазначила наступне: «на кінець 2024 року очікується перехідний залишок спеціального фонду державного бюджету у розмірі близько 1,9 мільярда гривень. Перехідний залишок спеціального фонду - це невикористані кошти спеціального фонду державного чи місцевого бюджету, які залишилися на кінець бюджетного періоду (календарного року) та переходять на наступний бюджетний період. На думку Ради суддів України, перехідний залишок може бути позитивним явищем, якщо він використовується як резерв для вирішення нагальних потреб і покращення соціального забезпечення працівників. Водночас це сигнал про необхідність аналізу причин його виникнення та оптимізації бюджетного планування, щоб уникнути ситуацій, коли кошти не реалізуються вчасно, а потреби залишаються незадоволеними. В будь-якому випадку за такого прогнозованого залишку коштів слід максимально вирішити й інші проблеми фінансування судової гілки влади».

До того ж, Верховний Суд у постанові від 09.06.2022 у справі № 280/136/21, виснував наступне: «73. У зв`язку з цим Верховний Суд зазначав, що виплата суддівської винагороди (відповідачем) із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), могла бути обумовленою, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань головним розпорядником на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що вочевидь свідчить про безпосередню участь ДСА у механізмі фінансування видатків на виплату суддівської винагороди, зокрема й до появи заборгованості з її виплати протягом квітня-серпня 2020 року.

76. У свою чергу, ДСА України, яка є співвідповідачем у справі, є головним розпорядником бюджетних коштів, несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема, й витрат на суддівську винагороду.

82. Водночас, незважаючи на викладене, в оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд уважає за необхідне зазначити, що у згаданих вище постановах від 23 червня 2021 у справі №520/13014/2020, від 05 серпня 2021 року у справі № 160/6089/20, а також у низці інших постанов, Верховний Суд вказував на те, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА України як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди».

У рішенні Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.07.2024 у справі № 620/10016/23 відсутня будь-яка умова щодо обов`язку виконання цього рішення в межах конкретної бюджетної програми. Зазначене свідчить про те, що наявність окремих бюджетних програм не може бути підставою для уникнення обов`язку з виконання судового рішення.

Згідно з резолютивною частиною цього рішення, Державну судову адміністрацію України зобов`язано здійснити фінансування Територіальному управлінню ДСА у Чернігівській області бюджетними асигнуваннями для видатків з виплати суддівської винагороди за чітко визначений період. Рішення не передбачає стягнення коштів, а має зобов`язальний характер, що вимагає від боржника вчинення конкретних дій.

Крім того, судове рішення в адміністративній справі не створює нових правовідносин, а спрямоване на захист права в межах правовідносин, які існували на момент порушення. Тому підстав для зміни бюджетного призначення виплат, присуджених стягувачеві не встановлено.

Зокрема, відсутні підстави перейменовувати виплату суддівської винагороди на виплату невизначених коштів, іменуючи їх лише як «виконання рішень судів на користь суддів» без позначення того, що таке виконання є виплатою суддівської винагороди. За змістом вищенаведеної статті 3 Закону № 4901-IV списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, здійснюється за певною умовою, а саме - в разі відсутності в державному органі відповідних бюджетних призначень.

Проте, з боку ДСА України не доведена відсутність бюджетних призначень на виплату суддівської винагороди, через що не доведена правомірність фінансування присуджених стягувачеві коштів за рахунок лише спеціальної бюджетної програми.

Також слід врахувати, що у пункті 25 Порядку № 845 всупереч змісту статті 3 Закону № 4901-IV перекручені причинно-наслідкові зв`язки, оскільки Порядком № 845 встановлюється обов`язковість списання коштів виключно за окремою бюджетною програмою, виходячи з самої наявності такої програми, незалежно від наявності спеціальних бюджетних призначень.

Враховуючи, що зміст пункту 25 Порядку № 845 в наведеній частині суперечить змісту статті 3 Закону № 4901-IV, статей 14, 370 КАС України та статті 129-1 Конституції України, вирішуючи справу суд має застосувати нормативні акти, які мають вищу юридичну силу.

Зі свого боку ДСА України не доведено дотримання вимог бюджетного процесу для фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди, в тому числі з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, відповідно до судового рішення, яке набрало законної сили.

Таким чином, позивач не надав ані державному виконавцю, ані до суду жодних належних доказів виконання або початку виконання судового рішення у справі № 620/10016/23. У тексті позовної заяви міститься лише безпідставне посилання на нібито виконання рішення Державною казначейською службою України, що жодним чином не підтверджено допустимими доказами.

Відсутність підтверджень факту або стадії виконання рішення суду унеможливлює визнання дій державного виконавця не правомірними. Навпаки, це підтверджує правомірність та обґрунтованість винесення постанови про накладення штрафу за невиконання судового рішення, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Позивач (боржник) також зазначає, що державним виконавцем нібито не були з`ясовані поважні причини невиконання судового рішення, не встановлено стадію його виконання, а також не вжито заходів, передбачених ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 378 КАС України.

З поданих суду доказів убачається, що станом на дату винесення оскаржуваної постанови про накладення штрафу від 11.03.2025 у ВП № 77242632 боржником не надано жодної інформації щодо виконання судового рішення або причин його невиконання. Відповідно, державний виконавець не мав об`єктивних підстав для звернення до суду із заявою про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, в задоволенні адміністративного позову Державної судової адміністрації України необхідно відмовити.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ,01601) до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вул.Городецького, 13, м.Київ,01001) про визнання протиправною та скасування постанови, - відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення виготовлено 05 серпня 2025 року.

Суддя Сергій КЛОПОТ