Рішення № 129320551, 04.08.2025, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2025 р. Справа № 120/7067/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

22.05.2025 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про:

- визнання протиправною відмову відповідача у врахуванні періоду навчання на денному відділенні Вінницького політехнічного технікуму з 01.09.1979 по 01.03.1983 до страхового стажу позивача;

- визнання протиправною відмову відповідача у врахуванні періоду роботи з 15.07.1985 по 27.12.1991 у Відділі позавідомчої охорони при Замостянському РВВС м. Вінниці до страхового стажу позивача;

- зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача з моменту первинного нарахування 13.12.2023 відповідно до статті 46 ("Виплата пенсії за минулий час") Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з врахуванням додаткового стажу та виплатити різницю у пенсійних виплатах, що виникла у зв`язку з неправомірним зменшенням страхового стажу.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач є пенсіонером і отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 13.12.2023.

У березні 2025 року, під час ознайомлення з порядком індексації пенсій та їх перерахування Пенсійним фондом України, позивач виявив, що до його страхового стажу під час призначення пенсії не було зараховано період навчання на денному відділенні Вінницького політехнічного технікуму з 01.09.1979 по 01.03.1983 та період роботи у Відділі позавідомчої охорони при Замостянському РВВС м. Вінниці з 15.07.1985 по 27.12.1991.

Зазначене призвело до зменшення страхового стажу позивача на 09 років 11 місяців 12 днів. Як наслідок, розмір пенсійних виплат нараховано з коефіцієнтом стажу 0,31167, замість фактичного коефіцієнта ? 0,40417.

Відтак позивач звернувся до відповідача зі скаргами № ВЕБ-02001-Ф-С-25-055301 від 26.03.2025 та № ВЕБ-02001-Ф-С-25-073611 від 23.04.2025, у яких вимагав усунути допущені порушення при нарахуванні пенсії. На вказані скарги позивач отримав відповіді за № 4726-3883/P-02/8-0200/25 від 07.04.2025 та № 6105-5062/P-02/8-0200/25 від 06.05.2025, якими відповідач відмовив у зарахуванні відповідних періодів до страхового стажу.

Позивач вважає відмову пенсійного органу протиправною, а тому за захистом своїх прав звертається до суду.

Ухвалою суду від 27.05.2025 відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

13.06.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначається, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, оскільки при призначенні пенсії позивачу було враховано усі подані документи, а спірні періоди не були зараховані до страхового стажу з об`єктивних причин, зокрема, у зв`язку з перетином періоду навчання з періодом роботи та наявністю виправлень у документах без належного підтвердження. При цьому, на думку відповідача, позивач не звертався із заявою про перерахунок пенсії, а долучені до позову листи носять лише інформаційний характер і не є рішеннями, які породжують правові наслідки.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши доводи сторін на підтримку своїх вимог та заперечень, суд встановив, що ОСОБА_1 є пенсіонером і отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 13.12.2023.

У березні 2025 року, під час ознайомлення з порядком індексації пенсій та їх перерахування Пенсійним фондом України, позивач виявив, що до його страхового стажу під час призначення пенсії не було зараховано період навчання на денному відділенні Вінницького політехнічного технікуму з 01.09.1979 по 01.03.1983 та період роботи у Відділі позавідомчої охорони при Замостянському РВВС м. Вінниці з 15.07.1985 по 27.12.1991.

Зазначене призвело до зменшення страхового стажу позивача на 09 років 11 місяців 12 днів. Як наслідок, розмір пенсійних виплат нараховано з коефіцієнтом стажу 0,31167, замість фактичного коефіцієнта ? 0,40417.

Відтак позивач звернувся до відповідача зі скаргами № ВЕБ-02001-Ф-С-25-055301 від 26.03.2025 та № ВЕБ-02001-Ф-С-25-073611 від 23.04.2025, у яких вимагав усунути допущені порушення при нарахуванні пенсії.

На вказані скарги позивач отримав відповіді за № 4726-3883/P-02/8-0200/25 від 07.04.2025 та № 6105-5062/P-02/8-0200/25 від 06.05.2025, якими відповідач відмовив у зарахуванні відповідних періодів до страхового стажу. Як зазначено у відповідях, період навчання у Вінницькому політехнічному технікумі не може бути зарахований, оскільки, на думку відповідача, він збігається з періодом роботи. Водночас період роботи у Відділі позавідомчої охорони Замостянського РВВС також не враховано, оскільки в наданому наказі про прийняття на роботу міститься виправлення, яке не засвідчено належним чином. У зв`язку з цим відповідач дійшов висновку про відсутність правових підстав для зарахування вказаних періодів до страхового стажу.

Позивач вважає відмову пенсійного органу протиправною, а тому за захистом своїх прав звертається до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог в контексті розгляду цієї справи, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом.

З 01.01.2004 набрав чинності Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV), який, згідно з преамбулою, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Отже, з 01.01.2004 Закон № 1058-IV є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.

Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

За правилами частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року не менше 30 років.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1 (далі Порядок № 22-1).

Так, пунктом 1.1 Порядку № 22-1 встановлено, що заява про призначення пенсії працюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником до органу, що призначає пенсію, через уповноважену посадову особу підприємства, установи, організації (далі посадова особа) за місцезнаходженням такого підприємства, установи або організації. За бажанням особи така заява може бути подана особисто за місцем проживання (реєстрації) або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, або законного представника.

За приписами пункту 2.1 Порядку № 22-1 документи, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637; для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера у період до 01 січня 2016 року ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) до 01 липня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.

Відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Судом встановлено, що у березні 2025 року ОСОБА_1 виявив, що під час призначення пенсії до страхового стажу не були зараховані період навчання у Вінницькому політехнічному технікумі з 01.09.1979 по 01.03.1983 та період роботи у Відділі позавідомчої охорони Замостянського РВВС з 15.07.1985 по 27.12.1991.

У відповідях на скарги від 07.04.2025 № 4726-3883/P-02/8-0200/25 та від 06.05.2025 № 6105-5062/P-02/8-0200/25 відповідач зазначив, що перший період не може бути врахований у зв`язку з його перетином із періодом роботи, а другий ? через наявність у наказі про прийняття на роботу виправлення, не засвідченого належним чином.

Щодо не зарахування періоду навчання на денному відділенні Вінницького політехнічного технікуму з 01.09.1979 по 01.03.1983, оскільки навчання перетинається з роботою, то суд зазначає таке.

Відповідно до статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі ? Порядок № 637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з пунктом 18 Порядку № 637, за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці відповідач вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.

За пунктом 8 Порядку № 637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

Згідно з дипломом серії НОМЕР_1 від 01.03.1983 ОСОБА_1 навчався у Вінницькому політехнічному технікумі на денному відділенні за спеціальністю "Електрообладнання промислових підприємств і установок" з 01.09.1979 (наказ від 22.06.1979 № 314) по 01.03.1983 (наказ від 01.03.1983 № 137) та отримав кваліфікацію техніка-електрика, що також підтверджується архівною довідкою за № 174 від 08.04.2025.

Суд зауважує, що вказаний вище диплом не мiстить помарок, виправлень та пiдчисток, на ньому є пiдписи голови державної квалiфiкацiйної комісії, директора навчального закладу та печатка, проставлена вiдмiтка про видачу та реєстраційний номер.

Отже, з вказаного диплома можна визначити вci данi для встановлення навчання позивача для зарахування до трудового стажу.

Відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_2 від 20.04.1982, на першій сторінці зазначено, що особа є студентом технікуму та трудового стажу не має, про що також свідчить штамп підприємства.

Разом з тим, у розділі про внесення записів щодо роботи містяться такі відомості:

- запис № 1 від 20.04.1982: особу зараховано слюсарем-електриком 3-го розряду на період виробничої практики згідно з наказом № 116 від 19.04.1982;

- запис № 2 від 12.07.1982: особу звільнено у зв`язку із закінченням виробничої практики на підставі наказу № 213 від 12.07.1982.

Таким чином, зазначений період роботи має характер проходження виробничої практики під час навчання.

Відтак суд доходить висновку по наявність правових підстав для зарахування до страхового стажу позивача спірного періоду навчання з 01.09.1979 по 01.03.1983.

Щодо не зарахування періоду роботи з 15.07.1985 по 27.12.1991 у Відділі позавідомчої охорони при Замостянському РВВС м. Вінниці, оскільки в наданому наказі про прийняття на роботу міститься виправлення, яке не засвідчено належним чином.

Оцінюючи вказані підстави пенсійного органу, суд враховує, що згідно з статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно із статтею 48 КЗпП України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.

Такий висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а.

Суд зазначає, що на момент заповнення (20.04.1982) трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 та до 29.07.1993 діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Державним комітетом по праці та соціальним питанням СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі Інструкція № 162), а з 29.07.1993 діє Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 № 58 (далі Інструкція № 58).

Пунктом 1.1 Інструкції № 162 установлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців.

Згідно з п. 2.2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше недільного терміну з дня прийому на роботу.

Пунктом 2.3 Інструкції № 162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 162).

Крім того, відповідно до п. 2.5 Інструкції № 162 у разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін., виправлення проводиться адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівникові у цьому необхідну допомогу.

Подібні правові приписи містить і діюча Інструкція № 58, пунктами 2.6, 2.9 якої передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу виправлені. Відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження.

Системний аналіз вищезазначених положень дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що обов`язок ведення трудових книжок покладено на адміністрацію підприємств, а тому її неналежне ведення не може позбавити позивачку права на включення спірного періоду роботи до її страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Більше того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Суд зазначає, що, відповідно до записів у трудовій книжці серії НОМЕР_2 , запис № 5 дійсно містить технічне виправлення, однак наступні записи № 6, 7, 8 за період з 15.07.1985 по 27.12.1991 оформлені належним чином, без будь-яких виправлень, що підтверджує безперервність трудових відносин позивача з відповідним підрозділом органів внутрішніх справ.

Крім того суд враховує, що 03.11.2023 позивачем було здійснено запит щодо наявного страхового стажу через Веб-портал Пенсійного фонду України, у відповідь на який надано повідомлення про наявність у нього страхового стажу тривалістю 40 років 4 місяці і 10 днів. Наявність такого обчисленого стажу свідчить про врахування поданих позивачем документів, їх опрацювання та оцифрування Пенсійним фондом, а також про фактичне включення зазначеного періоду до страхового стажу.

У матеріалах справи також наявні довідки про проходження позивачем служби у Відділі позавідомчої охорони при Замостянському РВВС м. Вінниці: № 129/43/21/04-2025 та № 130/43/21/04-2025 від 14.04.2025, а також довідка № 72 від 15.04.2025, які додатково підтверджують обставини трудової діяльності позивача в оспорюваний період.

Суд зауважує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 р. у справі № 754/14898/15-а та від 17.07.2018 у справі № 220/989/17.

Відповідачем під час розгляду цієї справи не доведено недійсність трудової книжки серії НОМЕР_2 від 20.04.1982, а також не спростовано належність зазначеної трудової книжки саме ОСОБА_1 , як і достовірність інших документів, наданих позивачем, зокрема довідок про проходження служби за період з 15.07.1985 по 27.12.1991.

У свою чергу, формальні неточності в оформленні окремих документів, зокрема наявність технічного виправлення у записі № 5 трудової книжки, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист, зокрема на включення відповідного періоду до страхового стажу.

Крім того, суд погоджується з доводами позивача, що на особу не може покладатися тягар доведення автентичності чи правдивості інформації, що міститься у трудових чи довідкових документах, які були оформлені та велися уповноваженими органами і які не містять ознак підроблення або недостовірності. Обставини, що стосуються оформлення записів у трудовій книжці та супровідних довідках, перебувають поза межами контролю з боку особи та не можуть розглядатись як безумовна підстава для відмови у зарахуванні періодів роботи до страхового стажу.

Особливо враховуючи те, що відмова у врахуванні періоду роботи у Відділі позавідомчої охорони обґрунтована виключно формальним зауваженням щодо одного з записів, у той час як інші записи (№ 6, 7, 8), які підтверджують подальшу безперервну службу, жодних виправлень не містять, а також надані довідки з органів внутрішніх справ підтверджують стаж роботи у повному обсязі. Це свідчить не про наявність об`єктивних перешкод для включення цього періоду до страхового стажу, а про надмірний формалізм з боку пенсійного фонду.

Отже, відмова відповідача у зарахуванні періоду роботи з 15.07.1985 по 27.12.1991 у Відділі позавідомчої охорони при Замостянському РВВС м. Вінниці до страхового стажу є необґрунтованою і такою, що не ґрунтується на об`єктивних доказах.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду навчання на денному відділенні Вінницького політехнічного технікуму в період з 01.09.1979 по 01.03.1983 та періоду роботи з 15.07.1985 по 27.12.1991 у Відділі позавідомчої охорони при Замостянському РВВС м. Вінниці та здійснити перерахунок та виплату призначеної пенсії з 13.12.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо вимоги виплатити різницю між максимально виплаченою та нарахованою пенсією з урахуванням вказаного перерахунку, починаючи з 13.12.2023, то суд зазначає, що така вимога наразі є передчасною, адже спір в цій частині фактично не існує, оскільки відповідний перерахунок з урахуванням висновків, викладених у цьому рішенні, ще не проведено. Крім того, задоволення судом позовних вимог у спосіб зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії з 13.12.2023 з урахуванням уже виплачених сум якраз і матиме наслідок для відповідача здійснити виплату позивачу усіх недоплачених сум, на які позивач мав право з 13.12.2023, без зайвої конкретизації про це у судовому рішенні.

Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити, як передчасних.

За змістом ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачкою, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Таким чином, судові витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн стягуються на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

При цьом позивачу підлягає відшкодуванню вся сума судового збору, адже незважаючи на часткове задоволення позовних вимог суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок неправомірних дій суб`єкта владних повноважень. Крім того, спір по суті вирішено в користь позивача, а прийняття рішення про часткове задоволення позову пов`язується виключно зі способом захисту порушених прав позивача.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду навчання на денному відділенні Вінницького політехнічного технікуму з 01.09.1979 по 01.03.1983 та періоду роботи з 15.07.1985 по 27.12.1991 у Відділі позавідомчої охорони при Замостянському РВВС м. Вінниці.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання на денному відділенні Вінницького політехнічного технікуму з 01.09.1979 по 01.03.1983 та період роботи з 15.07.1985 по 27.12.1991 у Відділі позавідомчої охорони при Замостянському РВВС м. Вінниці та у зв`язку з цим здійснити перерахунок та виплату призначеної йому пенсії починаючи з 13.12.2023, з урахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, місцезнаходження: вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005).

Повне рішення суду складено 04.08.2025.

Суддя Сало Павло Ігорович