Рішення № 129300541, 04.08.2025, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/3686/25

Справа №754/12349/24

РІШЕННЯ

Іменем України

04 серпня 2025 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді Скрипки О.І.

при секретарі Моторенко К.О.,

за участю

представника відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ТОВ «Новий Колектор» звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 30.11.2020 року між ТОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір (оферти) №30.11.2020-100001597, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 7000,00 грн. У подальшому, 04.02.2022 року між ТОВ «Споживчий Центр» та ТОВ «Новий Колектор» укладено Договір факторингу №040222-3, відповідно до умов якого до ТОВ «Новий Колектор» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_2 за Кредитним договором №30.11.2020-100001597 від 30.11.2020 року, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги. У зв`язку з тим, що первісний кредитор, виконав свої зобов`язання за кредитом перед відповідачем у повному обсязі, надавши кредитні кошти, а відповідач порушив свої зобов`язання за Кредитним договором, то ТОВ «Новий Колектор» як правонаступник первісного кредитора, просить стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за Кредитним договором №30.11.2020-100001597 від 30.11.2020 в сумі 21000 грн., що складається з: заборгованість за тілом кредиту - 7000,00 грн., заборгованість за відсотками в розмірі 14 000,00 грн., а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн.

Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва від 06 вересня 2024 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання.

Заочним рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 25.11.2024 року позовні вимоги ТОВ «Новий Колектор» до ОСОБА_2 задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 03.02.2025 року апеляційну скаргу відповідача визнано не прийнятою до розгляду та повернуто особі, яка її подала.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 10.03.2025 року вищевказане заочне рішення суду скасовано та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін із призначенням судового засідання.

В судове засідання представник позивача не з`явився, надавши клопотання про розгляд справи в його відсутність.

Враховуючи обставини справи, достатність часу для реалізації сторонами своїх процесуальних прав, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представника позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав та обставин, викладених у заяві про перегляд заочного рішення, стверджуючи, що відповідач не укладав 30.11.2020 року кредитної угоди з ТОВ «Споживчий Центр» та не отримував від нього грошові кошти, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, відповідно до нормам матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 30.11.2020 між ТОВ «Споживчий Центр» та ОСОБА_2 укладено Кредитний договір (оферти) №30.11.2020-100001597, відповідно до умов якого позичальнику надано кредит у розмірі 7000 грн., строк користування кредитом 12 календарних днів з дати надання за процентною ставкою «Економ»/»Стандарт» та електронною квитанцією про переказ коштів від 30.11.2020 року. Ставка «Економ»-фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 2% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом первинного періоду та протягом періоду «Економ». В свою чергу, ставка «Стандарт»-фіксована незмінна процентна ставка в розмірі 2,5% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит, окрім первинного періоду та періоду «Економ».

Згідно із п. 1.1. Договору, кредитодавець зобов`язується надати кредит Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Пунктом 1.2. Договору встановлено, що кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до п.1.3. Договору протягом трьох робочих днів з дати прийняття пропозиції Позичальником Кредитодавець надає Позичальнику кредит на наступних умовах: сума кредиту встановлюється у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; тип кредиту - фінансовий кредит; строк, на який надається кредит, встановлюється у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; проценти за користування кредитом (проценти) встановлюються у Заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; графік платежів міститься в окремому документі та є невід`ємною частиною кредитного договору.

Кредитор надає Позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності (п. 2.1 Договору).

Згідно із п. 2.3. Договору, надання кредиту здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок позичальника.

Днем надання кредиту вважається день списання відповідної суми коштів з рахунку кредитодавця, а днем погашення кредиту/сплати платежу - день зарахування коштів на поточний рахунок кредитодавця, що підтверджується випискою з поточного рахунку кредитодавця. У випадку перерахування коштів позичальником на поточний рахунок кредитодавця, позичальник зобов`язаний забезпечити надходження коштів на останній день строку сплати платежу (п. 2.4 Договору).

Відповідно до пп. «а», «б» п. 4.1. Договору, позичальник зобов`язався використати кредит на зазначені в Договорі цілі і забезпечити своєчасне повернення кредиту та процентів за користування шляхом внесення в касу кредитора готівкою або перерахування на рахунок кредитора в такі терміни: повернення кредиту - до дати, вказаній у заявці, яка є невід`ємною частиною даної оферти; проценти за користування кредитом - в дати, вказані у графіку платежів.

Згідно із квитанцією про перерахунок коштів №314572413 від 30.11.2020 року, ТОВ «Споживчий Центр» перерахувало 7000,00 грн. із призначенням по кредитному Договору №30.11.2020-100001597.

04.02.2022 року між ТОВ «Споживчий Центр» та ТОВ «Новий Колектор» укладено Договір факторингу №040222-3, відповідно до умов якого фактор зобов`язується передати клієнту загальну ціну продажу, а клієнт зобов`язується відступає факторові права вимоги за кредитними договорами в обсязі та на умовах передбачених Договором. Сторони зазначають детальний кредитних Договорів, інформацію щодо грошової вимоги тощо у відповідному додатку до цього Договору (Переліку) (п. 2.1., 2.2. Договору).

Згідно наданої позивачем довідки № 13769/24-ДПЗ від 01.08.2024 року про розмір простроченої заборгованості за кредитним договором, заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором № 30.11.2020-100001597 від 30.11.2020 року по 01.08.2024 року (включно) складає 21 000,00 грн., що складається з: заборгованість за тілом кредиту - 7000,00 грн., заборгованість за відсотками - 14 000,00 грн.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд керується наступними нормами права.

Так, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно із ч. 1 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір. у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ч.12 ст. 11 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

У п.6 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Водночас договір, що укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді, про що вказано також у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 та від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 ЦК України).

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч.1 ст. 1077 ЦК України).

Частиною 1 статті 512 ЦК України передбачені підстави заміни кредитора у зобов`язанні в тому числі через передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ст. 514 ЦПК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, ст. 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним договором або законом.

Відповідно до ст. 1082 Цивільного кодексу України, передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Згідно із Правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 «…боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. … неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі».

Спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за кредитним договором, право вимоги за яким перейшло до нового кредитора.

З наданих доказів вбачається, що під час укладення кредитного договору сторонами було досягнуто згоди з усіх його істотних умов та визначено: валюту кредитування, суму кредиту, процентну ставку за користування ним і порядок повернення кредиту, строк кредиту, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Таким чином укладений між сторонами договір є обов`язковим до виконання.

Стороною відповідача не надано суду допустимих доказів, які б підтверджували ту обставину, що ОСОБА_2 не укладав з ТОВ «Споживчий Центр» вказаного вище кредитного договору.

Крім того, виходячи з вищенаведених положень законодавства та встановлених обставин справи, посилання відповідача в поясненнях на те, що відсутні докази укладення кредитного договору, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вказаний договір підписаний електронним підписом, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу ним на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету. Крім того, до кредитного договору долучено скан копію паспорту відповідача.

У свою чергу, доказів того, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, РНОКПП, реквізити банківської картки на яку первісним кредитором здійснювалось перерахування позичених грошових коштів, номер телефону), використані неправомірно для укладення кредитних договорів від його імені, ним до суду не надано. Також слід звернути увагу на те, що відповідач до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій не звертався, як і не оскаржував правомірність укладеного договору. Також, відсутні докази того, що вказаний у кредитному договорі номер телефону, на який направлявся одноразовий ідентифікатор, не належить відповідачу.

Крім того, на підтвердження надання відповідачу кредитних коштів позивачем надано суду відповідну квитанцію. Враховуючи умови надання кредитних коштів, суд зазначає, що саме боржник має доступ до свого рахунку, зазначеного в договорі, і він мав можливість представити суду виписку зі свого рахунку в підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання укладеного договору. При цьому слід зазначити, що відповідач обізнаний про суть та характер спору, його представник приймав участь у судових засіданнях, однак доказів на спростування заявлених позовних вимог не надав, із жодними клопотаннями про витребування доказів не звертався.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку про те, що матеріали справи в своїй сукупності свідчать про те, що відповідач отримав кредит за кредитним договором № 30.11.2020-100001597 від 30.11.2020 року, проте не виконував взяті на себе зобов`язання та в добровільному порядку у строки, передбачені кредитними договорами, кошти в повному обсязі не повернув. Термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість за кредитним договором у встановлений строк не була погашена (доказів погашення заборгованості суду не надано).

Також, суду надані відповідні документи на підтвердження переходу права вимоги до відповідача ОСОБА_2 , як боржника, за кредитним договором № 30.11.2020-100001597 від 30.11.2020 року у визначеному первісним кредитором розмірі. Таким чином позивач, як новий кредитор отримав право вимоги до боржника ОСОБА_2 , а доказів визнання недійсним вказаного вище договору відступлення прав вимоги як і доказів того, що його дійсність оскаржується у судовому порядку стороною відповідача суду не надано. Також у судовому провадженні не заперечено факту правомірності укладення такого договору.

Таким чином, оскільки відповідач в порушення умов кредитного договору, а також статтей 509, 526, 1054 ЦК України свої зобов`язання не виконав, а саме не здійснив погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та в строки, то у нього утворилася заборгованість перед позивачем (як новим кредитором).

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 7000,00 грн.

Що ж стосується вимог позивача про стягнення з відповідача процентів, то суд дійшов наступних висновків.

За умовами кредитного договору № 30.11.2020-100001597 від 30.11.2020 року сторони погодили строк його дії - 12 днів, а також визначили розмір процентів за вказаний період в сумі 1680,00 грн. зі сплатою до 11.12.2020 року.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12.

Проте, з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що проценти нараховувалися кредитором і після визначеного сторонами строку кредитування, тобто після 11.12.2020 року. При цьому, суду не надано належних доказів продовження (пролонгації) строку дії договору.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ТОВ «Новий Колектор» звернулось до суду після спливу визначеного договором строку кредитування, а тому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом з 11.12.2020 року припинено.

Враховуючи те, що умовами кредитного договору не було передбачено нарахування процентів за користування кредитними коштами поза межами строку дії договору, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню саме узгоджений сторонами кредитного договору розмір заборгованості, що становить в загальному розмірі 8680,00 грн. та складається з тіла кредиту в розмірі 7000,00 грн. та процентів за користування кредитом в розмірі 1680,00 грн., в зв`язку із чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до положень Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява № 39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумцій факту.

Європейський суд з прав людини також вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи наведене вище, суд прийшов до висновку про те, що відповідач взятих на себе кредитних зобов`язань в строки передбачені договором кредиту належним чином не виконав, а тому суд приходить до переконання, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором позики та процентів, нарахованих в межах строку дії договору позики, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню та становлять у розмірі 8680,00 грн., а відтак позов в цій необхідно задовольнити, а в іншій частині позовних вимог слід відмовити. Інші доводи сторін на висновки суду не впливають і підстав для задоволення позовних вимог повністю чи відмови у позові в повному обсязі не дають.

У відповідності до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при поданні позову до суд сплачено судовий збір у сумі 2422,00 грн., що підтверджено платіжним дорученням, яке міститься у матеріалах справи. Таким чином, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених вимог у розмірі 1001,26 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 10-13, 18, 43, 44, 49, 76-83, 133, 141, 247, 258, 263, 265, 268 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор», код ЄДРПОУ 43170298, заборгованість за кредитним договором №30.11.2020-100001597 від 30.11.2020 року в сумі 8680 грн., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1001 грн. 26 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено та підписано 05 серпня 2025 року.

Суддя: