Рішення № 129294865, 04.08.2025, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2025 р. № 400/5622/25 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Біоносенко В. В. розглянув у скороченому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачаДержавної установи "Південноукраїнська виправна колонія (№83)", вул. Володимирська, 1,с-ще. Костянтинівка, Миколаївська обл., Вознесенський р-н, 55340,

провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Державної установи «Південноукраїнська виправна колонія (№ 83) з вимогами про: визнання протиправною бездіяльність ДУ «Південноукраїнська виправна колонія (№83)» щодо відмови ОСОБА_1 нарахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік в розмірі місячного грошового забезпечення, у зв`язку з потребою постійного лікування; зобов`язати ДУ «Південноукраїнська виправна колонія (№83)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік в розмірі місячного грошового забезпечення, у зв`язку з потребою постійного лікування.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтував тим, що проходив службу в Державній виконавчий службі Україні, зокрема на посаді начальника ДУ «Південноукраїнська виправна колонія (№83)». 12.03.2025 позивач подав рапорт про виплату йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік у зв`язку з потребою постійного лікування. Даний рапорт був погоджений головним бухгалтером ДУ «Південноукраїнська виправна колонія (№83)». Але, на дату звільнення зі служби 30.04.2025, матеріальна допомога виплачена не була. Позивач вважає невиплату йому матеріальної допомоги протиправною, та обґрунтовує це посиланням на ст.17 Конституції України, ст.23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», п.п.3 п.5 постанови КМУ від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців».

Відповідач позов не визнав, просив в його задоволенні відмовити. Свою позицію аргументував тим, що відповідно до п.п.3 п.5 постанови КМУ від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців» виплата зазначеної матеріальної допомоги є правом, а не обов`язком керівника державного органу. Рапорт позивача був направлений до Департаменту з питань виконання покарань, як передбачено Порядком погодження надання матеріальної допомоги, але до цього часу погодження про виплату матеріальної допомоги на

соціально-побутові ОСОБА_1 не отримано, а за таких обставин, у відповідача немає підстав для її виплати.

Суд розглянув справу 04.08.2025 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до вимог ч.5 ст.262 КАС України.

Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив службу в державній виконавчий службі на посаді начальника Державної установи «Південноукраїнська виправна колонія (№83)».

26.02.2025 ОСОБА_1 подав рапорт про звільнення з посади за власним бажанням відповідно до п.7 ст.27 Закону України «Про Національну поліцію».

13.03.2025 ОСОБА_1 подав рапорт державному секретарю Міністерства юстиції України про надання йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Зазначений рапорт був погоджений головним бухгалтером в частині наявності фонду заробітної плати для здійснення цієї виплати.

В той же день, 13.03.2025 зазначений рапорт було направлено до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України.

02.04.2025 наказом Міністра юстиції України, ОСОБА_1 звільнено з Державної кримінально-виконавчої служби України з посади начальника Державної установи «Південноукраїнська виправна колонія (№83)» з 30.04.2025 за власним бажанням.

Станом на час звільнення позивача зі служби, матеріальна допомога до соціально-побутових потреб за 2025 рік йому не виплачена.

Відповідно до ч.2 ст.23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Відповідно до п.п.3 п.5 постанови КМУ №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до п.п.1, 2 розділу 15. Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, який затверджений наказом Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5, особам рядового і начальницького складу один раз на рік може надаватись матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Виплата матеріальної допомоги особам рядового і начальницького складу здійснюється за місцем проходження служби на підставі наказу органу або установи, а начальникам цих органів або установ - згідно із пунктом 24 розділу I цього Порядку.

Наказ видається на підставі мотивованого рапорту цієї особи, погодженого керівником структурного підрозділу та фінансовою службою відповідного органу або установи.

Суд звертає увагу, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань відноситься до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, і повноваження керівника державного органу щодо цього виду забезпечення сформульовано словами: «надано права надавати» та «може надаватися». З цього, можливо зробити висновок, що виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутові є правом

керівника установи, а не його обов`язком. При цьому, оскільки зазначена матеріальна допомога виплачується на підставі вмотивованого рапорту, можливо прийти до висновку, що у такому випадку у керівника установи є повноваження на оцінку цієї вмотивованості. За таких обставин, вирішення питання про виплату зазначеного виду одноразового додаткового грошового забезпечення є питанням розсуду керівника установи, тобто дискреційне.

Крім того, відповідно до Порядку погодження надання матеріальних допомог, встановлення надбавок, доплат, підвищень посадових окладів і преміювання керівників установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, підпорядкованих Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 24.06.2020 № 2183/5, для виплати керівнику виправної колонії матеріальної допомоги, необхідно отримати погодження від відповідного керівника Міністерства юстиції України. Натомість, як встановлено по цій справі, до часу звільнення позивача зі служби відповідно погодження з Міністерства юстиції до ДУ «Південноукраїнська виправна колонія (№83)» не надходило.За таких обставин, у відповідача не було можливості до 30.04.2025 нарахувати та виплатити позивачу відповідну матеріальну допомогу.

Враховуючи викладене, суд не вбачає в діях відповідача протиправності, а за таких обставин, в задоволенні позову належить відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1 В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи "Південноукраїнська виправна колонія (№83)" (вул. Володимирська, 1,с-ще Костянтинівка, Миколаївська обл., Вознесенський р-н,55340 код ЄДРПОУ 08564038) відмовити повністю.

2. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя В. В. Біоносенко

Рішення складено в повному обсязі 04.08.2025