Рішення № 129282397, 30.07.2025, Краснокутський районний суд Харківської області

Справа № 627/335/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2025 року с-ще Краснокутськ

Краснокутський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді - Бугаєнко І.В.,

за участі секретаря - В`юнник В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Краснокутську Харківської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа -Служба у справах дітей Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області про визначення місця проживання дітей, припинення стягнення аліментів та стягнення аліментів батьком на утримання дітей-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить: 1) визначити місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із ОСОБА_1 ; 2) припинити стягнення аліментів з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 28 вересня 2022 року у справі N?627/492/22; 3) стягувати щомісячно з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , спочатку в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку відповідача до досягнення повноліття ОСОБА_3 , а потім по частині всіх видів заробітку відповідача до досягнення повноліття ОСОБА_4 , але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму на кожну дитину для дитини відповідного віку, починаючи з дати подання позову; 4) судові витрати залишити за позивачем.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач та відповідач перебували в зареєстрованому шлюбі, який 23 вересня 2021 року розірвано рішенням Краснокутського районного суду Харківської області, справа №627/784/21. Від цього шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

У позові зазначено, що рішенням Краснокутського районного суду від 28 вересня 2022 року з позивача на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , спочатку в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітків відповідача до досягнення повноліття ОСОБА_3 , а потім 1/4 частини всіх видів заробітку відповідача до досягнення повноліття ОСОБА_4 , але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, починаючи з 17.08.2022 року.

Позивач зазначає, що з листопада 2024 року їхні спільні з відповідачем діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають разом з ним та знаходяться на його утриманні. Проте, щомісячно з його заробітної плати утримуються за рішенням суду аліменти на користь відповідачки на утримання дітей. Враховуючи, що діти проживають з позивачем, а відповідач отримує на них аліменти, які на дітей не витрачає, позивач змушений був звернутися до суду з вимогою про припинення стягнення з нього аліментів.

Зазначає, що має можливість утримувати своїх дітей, займатися їх вихованням та забезпечити їм нормальні умови проживання, оскільки працевлаштований (працює оператором з добування нафти і газу філії ГПУ «Полтавагазвидобування» АТ «Укргазвидобування»), та має в користуванні батьківський будинок, в якому він з дітьми і проживає.

Ухвалою суду від 14 квітня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено було проводити за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 07 липня 2025 року підготовче провадження у справі закрито та справу призначено до судового розгляду.

Позивач у відкритому судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд їх задовольнити, проти заочного рішення не заперечував, про що склав окрему заяву, яка міститься в матеріалах справи.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила, про дату, час та місце розгляду справи судом повідомлялася шляхом направлення повісток за зареєстрованим місцем проживання, та шляхом розміщенням оголошень про виклик в судове засідання на офіційному веб-сайті «Судова влада», заяву про розгляд справи без її участі або відкладення розгляду справи не надала, відзив не подала.

За приписами ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення), якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлена про час і місце судового розгляду справи, жодного разу не повідомила про причини неявки в судове засідання, відзиву на позов не надала, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача та, зі згоди позивача, ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні правовідносини.

Заслухавши пояснення позивача, представника третьої особи, заслухавши думку дітей, дослідивши позовну заяву, письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За приписами ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Щодо позовної вимоги про визначення місця проживання дітей суд зазначає наступне.

Так, 23.09.2021 року рішенням Краснокутського районного суду Харківської області шлюб, зареєстрований 22.04.2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Краснокутського районного управління юстиції Харківської області, актовий запис №15, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , розірвано.

Від шлюбу сторони мають спільних дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 , виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Краснокутського районного управління юстиції Харківської області від 11.11.2009, актовий запис №94, та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 , виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Краснокутського районного управління юстиції у Харківської області від 08.09.2015, актовий запис №66.

Рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 28.09.2022 у справі № 627/492/22 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дітей задоволено. Вирішено стягувати щомісячно аліменти з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_4 на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , спочатку в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку відповідача до досягнення повноліття ОСОБА_3 , а потім по частині всіх видів заробітку відповідача до досягнення повноліття ОСОБА_4 , але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму на кожну дитину для дитини відповідного віку, починаючи з 17 серпня 2022 року.

Судом встановлено, що позивач разом зі своїми дітьми: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчать наявні в матеріалах справи акт депутата Краснокутської селищної ради Н.Бочарової від 13.03.2025, та довідка №556 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 11.03.2025.

Будинок АДРЕСА_1 , в якому позивач проживає разом зі своїми дітьми, належить на праві власності батьку позивача ОСОБА_5 та бабі позивача ОСОБА_6 , відповідно до свідоцтва про право на спадщину по закону від 26.02.1988 р., зареєстрованого в реєстрі за №270.

Відповідно до довідки про доходи, позивач з 04.12.2013 року працює на посаді оператора з добування нафти й газу у Філії Газопромислового управління «Полтавагазвидобування» Акціонерного товариства «Укргазвидобування». За період з 01.09.2024 р. по 28.02.2025 р. йому нараховано заробітну плату у сумі 135 156 грн. 21 коп.

З характеристики складеної начальником Краснокутського ЦВНГК на позивача - оператора з добування нафти й газу комплексної бригади Кисівської УППГ Краснокутського цеху з видобутку нафти, газу і конденсату (нафтогазопромислу) Філії ГПУ «Полтавагазвидобування», вбачається, що він працює в Краснокутському цеху з 2013 року та зарекомендував себе як професійно підготовлений робітник. Як оператор завжди чітко, вчасно та якісно виконує всі покладені на нього посадовою інструкцією завдання та обов`язки, порушень трудової дисципліни не допускає. Людина доброзичлива, добре контактує з колегами у вирішенні виробничих питань.

Згідно з висновком №01-20/4613 від 30.06.2025 органу опіки та піклування про визначення місця проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, зі змісту згаданого висновку органу опіки та піклування вбачається, що на засіданні комісії з питань захисту прав дитини Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області був присутній батько дітей ОСОБА_1 . Мати дітей ОСОБА_2 на засіданні комісії присутньою не була, повідомила, що проживає без реєстрації у м. Харкові, та надала заяву про розгляд питання без її участі, та не заперечувала проти того, щоб місце їх спільних дітей: неповнолітньої ОСОБА_3 та малолітнього ОСОБА_7 було визначено разом з батьком ОСОБА_1 за адресою його реєстрації: АДРЕСА_1 .

У судовому засіданні, відповідно до приписів ст. 171 СК України, судом, у присутності дипломованого психолога ОСОБА_8 , було з`ясовано думку неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо визначення їх місця проживання з одним із батьків, діти зазначили, що вони вже близько року проживають з батьком, позивачем по справі ОСОБА_1 . До цього вони проживали разом із матір`ю в м. Харкові, проте, оскільки взаємовідносини з її співмешканцем у дітей не склалися, вони звернулися в телефонному режимі до батька, ОСОБА_1 , та попросили щоб він забрав їх проживати до себе в с-ще Краснокутськ Богодухівського району Харківської області, де вони наразі і продовжують проживати всі разом по АДРЕСА_1 . Діти зазначили, що їм краще проживати з батьком, оскільки він турбується про них, годує, купує речі, лікує коли вони хворіють, допомагає їм у вивченні шкільних предметів. Діти зазначили, що спілкуються з матір`ю в телефонному режимі, інколи приїжджають до неї в м. Харків погостити на декілька днів. Проте, обоє дітей виявили бажання проживати разом з батьком, зазначивши при цьому, що з ним їм жити краще, ніж з матір`ю.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

За приписами ч. 3 ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року зі змінами, схваленими резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року № 50/155, ратифікованої постановою Верховної Ради від 27 лютого 1991 року № 789-X11 (далі Конвенція про права дитини) держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини).

У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених вище норм права, прецедентної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Такий висновок є сталий у практиці Верховного Суду (див., зокрема: постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), постанови Верховного Суду: від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18), від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17 (провадження № 61-44369св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 (провадження № 61-12144св20), від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20), від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18 (провадження № 61-19550св19), від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19 (провадження № 61-9754св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 223/306/20 (провадження № 61-9005св21), від 01 березня 2023 року у справі № 643/16285/20 (провадження № 61-530св23), від 22 травня 2024 року у справі № 757/13109/21-ц (провадження № 61-2808 св 24) та інших.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

За приписами ч.6ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Таким чином, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку.

З урахуванням встановлених в ході розгляду обставин, досліджених письмових доказів, висновку служби у справах дітей, в частині щодо доцільності проживання дітей з батьком, беручи до уваги встановлені судом обставини, а саме, що на даний час малолітня дитина ОСОБА_9 проживає разом з батьком ОСОБА_1 , який створив умови для належного життя, фізичного, духовного розвитку та виховання дитини, та беручи до уваги думку самої малолітньої дитини ОСОБА_10 , суд вважає за доцільне задовольнити позов ОСОБА_1 в частині щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 .

Ухвалюючи рішення про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 з батьком, суд виходить з конкретних обставини даної справи, при цьому враховує інтереси самої дитини, її вік, соціальні зв`язки, психологічний стан тощо, а також дотримання балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідач зустрічного позову щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 разом з нею до суду не пред`являла.

Суд вважає за доцільне додатково роз`яснити, що мати дитини, у разі визначення місця проживання дитини з батьком, не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, турботі відносно дитини та участі у вихованні дитини і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням.

У разі зміни обставин у відносинах сторін спору, а в першу чергу, відносин між батьками, а також встановлення можливості їхнього спільного спілкування та проведення часу з дитиною, визначене у цій справі місце проживання дитини може бути змінено як за згодою батьків, так і в судовому порядку.

Вирішуючи питання про визначення місця проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд бере до уваги таке.

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

В силу положень ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

За приписами ч. ч. 1,2 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Згідно з ч. 3 ст. 161 СК України, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Як вбачається з матеріалів справи, дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є такою, що наразі досягла 15-річного віку.

У постанові Верховного Суду від 17 травня 2023 року у справі №351/611/21 (провадження № 61-990св23) вказано, що «у разі спору місце проживання малолітньої дитини (фізичної особи у віці до чотирнадцяти років) визначається органом опіки та піклування або судом, проте при вирішенні вказаного питання, що стосується дитини, яка досягла 14 років, то закон не передбачає можливості вирішення такого спору органом опіки та піклування або судом, оскільки в цьому випадку слід керуватися частиною третьою статті 160 СК України та положеннями частини другої статті 29 ЦК України.

Отже, в силу наведених вище норм чинного законодавства дитина у віці 14-ти років може вільно обирати собі місце проживання з кимось із батьків, які мають у власності житлові приміщення. Суд не може визначати місце проживання дитини, яка досягла 14 років за позовом когось із батьків, оскільки таке право вибору місця проживання надано законом самій дитині.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 537/5119/15-ц (провадження № 61-1229св18), від 28 січня 2021 року у справі № 753/6498/15 (провадження № 61-10851св20), від 28 вересня 2022 року у справі № 686/18140/21 (провадження № 61-6611св22)».

Дитина має право жити з батьками, має право на гармонійний розвиток в належних умовах. Батьки зобов`язані забезпечити дитині відповідні умови. В залежності від віку дитини спочатку місце проживання визначається законом з батьками, потім за їх спільною згодою. Після досягнення дитиною десятирічного віку вже враховується її думка щодо місця проживання з батьками, які живуть окремо. За відсутності згоди, щодо визначення місця проживання дитини до чотирнадцяти років спір може бути вирішений судом. Після досягнення чотирнадцяти років дитина самостійно визначає місце проживання і у цьому випадку законом не визначено вирішення спору між батьками у судовому порядку.

Встановивши, що законом не передбачено можливості визначення місця проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, з одним із батьків, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову в частині щодо визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначивши при цьому, що остання має намір надалі проживати разом з батьком, про що вона зазначила в судовому засіданні під час з`ясування її думки судом, відповідно до вимог ст. 171 СК України.

Щодо вирішення позовної вимоги про припинення стягнення аліментів на дітей суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Стаття 179 СК України передбачає, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.

Відповідно до ст. 273 СК України якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати. Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у статтях 267-271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до п.17 Постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», право на звернення до суду із заявою про стягнення аліментів і, відповідно, право на отримання аліментів має той з батьків, з ким проживає дитина.

З аналізу статей вбачається, що припинення стягнення аліментів можливим є у тому випадку, коли одержувач аліментів, наприклад мати дитини не витрачає отримувані нею аліменти на дитину або діти проживають із батьком. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім`я одержувача аліментів - матері дитини. При цьому обов`язок батька - платника аліментів утримувати дитину не припиняється.

Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України) та на підстави припинення сплати аліментів. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом, а ст. 273 СК України додатково вказує на підстави припинення виплати аліментів.

Право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених ст. 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження, а відсутність імперативної заборони на припинення виплати аліментів, за положеннями ст. 273 СК України має на меті скасування їх присудження.

Способи захисту сімейних прав та інтересів встановлені ч. 2 ст. 18 СК України, згідно з нормами якої способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є припинення правовідношення, а також його анулювання.

Відтак, з урахуванням предмета даного спору (припинення стягнення аліментів на утримання дітей), однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина на час звернення до суду з позовом і розгляду справи судом та ухвалення рішення по справі, зокрема з одержувачем аліментів чи з їх платником.

При вирішенні цього спору суд також враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04 вересня 2019 року (справа № 711/8561/16), відповідно до якого за своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

Судом встановлено, що донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , не проживають з матір`ю ОСОБА_2 , на користь якої рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 28.09.2022 року у справі № 627/492/22 були стягнуті аліменти з позивача - батька дитини, в той час як наразі діти проживають зі своїм батьком ОСОБА_1 , позивачем по справі.

Згідно з ч. 4 ст. 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Як встановлено неповнолітня ОСОБА_3 , та малолітній ОСОБА_4 , проживають з батьком - позивачем по справі та повністю знаходиться на його утриманні, тобто змінилися обставини, що впливають на стягнення аліментів на користь відповідача. Враховуючи загальні принципи регулювання сімейних відносин, способи захисту сімейних прав, суд вважає за необхідне захистити порушене право позивача шляхом припинення примусового стягнення на користь відповідача аліментів на утримання дітей, які стягуються на підставі рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 28.09.2022 року у справі № 627/492/22.

Припинення аліментів здійснюється за загальними принципами стягнення аліментів, враховуючи, що аліменти є поточними місячними платежами для поточного забезпечення потреб дітей, а також з метою необґрунтованого перерахування відповідачці аліментів за той період, коли діти з нею не проживали і знаходилися у платника аліментів, то припинення стягнення аліментів має бути з дати подання цього позову до суду, тобто з 01.04 2025 року.

Враховуючи викладене вище, позовні вимоги позивача в частині припинення стягнення з нього аліментів, є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення аліментів на дітей суд зазначає наступне.

Статтею 180 Сімейного Кодексу України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч. 1 ст. 191 Сімейного Кодексу України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Відповідно до частин 1-3 статті 181 Сімейного Кодексу України, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 Сімейного Кодексу України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини; мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

При визначенні розміру аліментів суд відповідно до ст. 182 Сімейного Кодексу України враховує наступні обставини: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Статтею 183 Сімейного Кодексу України передбачено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Враховуючи, що батьки мають рівні обов`язки щодо утримання дітей, відповідачка є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і зобов`язана їх утримувати, але матеріальної допомоги на їх утримання не надає, тому суд доходить висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

З урахуванням системного аналізу зазначених вище норм та матеріалів справи, беручи до уваги, що відповідач не скористалася правом подати відзив на позовну заяву, також матеріали справи не містять доказів наявності на утримання у відповідача інших осіб, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України. Проте, суд враховує, що у позові позивач просив суд покласти на нього судові витрати пов`язані з розглядом справи.

Таким чином, з урахуванням системного аналізу зазначених вище норм та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з мотивів наведених вище.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 10-13, 76-81, 83, 89, 133, 137, 141, 259, 263-265, 268, 280-284, 354, 430 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа -Служба у справах дітей Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області про визначення місця проживання дітей, припинення стягнення аліментів та стягнення аліментів батьком на утримання дітей- задовольнити.

Визначити місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Припинити стягнення аліментів з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , за рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 28 вересня 2022 року у справі №627/492/23.

Стягувати щомісячно з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , спочатку в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку відповідача до досягнення повноліття ОСОБА_3 , а потім по частині всіх видів заробітку відповідача до досягнення повноліття ОСОБА_4 , але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму на кожну дитину для дитини відповідного віку, починаючи з дати подання позову, тобто з 01.01.2025.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Заочне рішення набирає законної сили протягом тридцяти днів з дня його проголошення, якщо не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Третя особа: Служба у справах дітей Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області, місцезнаходження:62002, вул. Охтирська, 1, с-ще Краснокутськ, Богодухівський район, Харківська область, ЄДРПОУ 44080510.

Суддя Бугаєнко І. В.