Ухвала суду № 129272041, 29.07.2025, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 180/718/24

Провадження № 1-кп/204/523/25

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2025 року Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого: судді ОСОБА_1

секретаря судового засідання: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження № 12023040000000085 внесене доЄдиного реєструдосудових розслідувань 19 січня 2023 року,

за участю: прокурора ОСОБА_3 , захисників: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , обвинувачених: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

В С Т А Н О В И В:

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 заявив клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим: ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , строком на 60 діб. В обґрунтування клопотання вказав, що на даний час наявні ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки обвинувачені можуть переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду, оскільки останні вчинили тяжке кримінальне правопорушення, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком до дванадцяти років, на теперішній час встановлений той факт, що обвинувачені не мають тісних соціальних зв`язків. Окрім цього, обвинувачені можуть незаконно впливати на свідків, експертів у цьому ж кримінальному правопорушенні, а також, мають можливість встановити повні анкетні дані свідків, понятих, які були присутні під час проведення слідчих дій за даним кримінальним провадженням. У разі встановлення цих осіб, можуть намагатись впливати на свідків, тим самим намагаючись уникнути кримінальної відповідальності за вчинені ними кримінальні правопорушення. Також, можуть вчинити інші кримінальні правопорушення чи продовжити кримінальні правопорушення в яких обвинувачуються, враховуючи те, що обвинувачені займаються незаконною діяльністю тривалий час. В сукупності це дає підстави вважати, що ризики, які були наявні під час обрання відносно обвинувачених запобіжних заходів на даний час не зменшились та продовжують діяти й на даний час.

В судовому засіданні захисник обвинувачених: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_5 просив відмовити в задоволенні клопотань прокурора. В обґрунтування свої заперечень зазначив, що посилання прокурора на наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України не можливо взяти до уваги, оскільки вони нічим не підтверджені, а саме прокурором не надано жодних доказів їх наявності. Крім цього, слід звернути увагу на тай факт, що його підзахисні є раніше не судимими особами, які раніше до кримінальної відповідальності не притягувалися. Також, у них є міцні соціальні зв`язки, місця проживання та роботи. Просив розглянути питання про можливу зміну запобіжного заходу із тримання під вартою на інший не пов`язаний із триманням під вартою.

Обвинувачені ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтримали думку свого захисника.

В судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_8 адвокат ОСОБА_4 не заперечувала проти задоволення клопотання прокурора.

Обвинувачений ОСОБА_8 підтримав думку свого захисника.

Вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченим, а також клопотання захисників та обвинувачених про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на інший не пов`язаний із триманням під вартою та зменшення розміру застави, суд вважає можливим задовольнити клопотання прокурора, у зв`язку з чим в задоволенні клопотань захисників та обвинувачених слід відмовити, виходячи з наступного.

При надання оцінки клопотань прокурора, судом відповідно до принципу всебічності, об`єктивності та неупередженості розгляду, закріплених в ст. 6 Конституції України, ст.ст. 8, 9, 87, 93, 94, 177 КПК України, оцінює їх в сукупності з усіма наданими доказами, матеріалами та запереченнями сторони захисту.

Щодо наявності ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд зазначає наступне.

З урахуванням обставин вчинення кримінальних правопорушень, які ставляться у вину обвинуваченим: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , відповідно до обвинувального акту, наявні обґрунтовані підстави вважати, що обвинувачені може переховуватись від суду, що є підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Такі висновки ґрунтуються виходячи із наступного.

Обвинувачені: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорій тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень, та в разі визнання обвинувачених винуватими у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень виключає можливість застосування до них інституту звільнення від кримінальної відповідальності або ж від відбування покарання з випробуванням.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі Matznetter v. Austria № 2178/64 від 10 листопада 1969 року, суд визнав, що ризик втечі повинен бути обґрунтований конкретними обставинами справи, а не лише припущеннями. Реальна загроза суворого покарання сама по собі може створювати стимул для втечі особи від правосуддя, особливо за відсутності стабільних соціальних зв`язків у країні.

Крім цього, вказаний ризик збільшує свою актуальність у зв`язку із можливістю переховування обвинувачених на тимчасово окупованих територіях України, оскільки вказане набуває особливої актуальності в умовах наявної збройної агресії Російської Федерації та фактичної недоступності частини територій для правоохоронних органів України.

Так, окупація окремих територій Донецької, Луганської, Запорізької, Херсонської областей та АР Крим військовими формуваннями Російської Федерації унеможливлює ефективне проведення слідчих (розшукових) дій, забезпечення явки особи до суду.

Крім цього, тимчасово окуповані території України не визнають юрисдикцію судової системи, правоохоронних органів України чи судових повісток. Також, на вказаних територіях не застосовується й правова процедура екстрадиції.

У своєму рішенні Letellier v. France №?12369/86, рішення від 26 червня 1991 року Європейський суд з прав людини зазначив, що ризик ухилення від суду може бути обґрунтованим, якщо особа має реальний доступ до територій, де влада держави не має фактичного контролю.

Таким чином, з урахуванням можливого розуміння обвинуваченими наслідків можливого визнання їх винуватими у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень та тяжкість можливого покарання, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , можуть вдатися до дій в разі застосування до них більш м`якого запобіжного заходу, які будуть направлені на виїзд за межі України шляхом виїзду до непідконтрольних територій України, що у свою чергу унеможливить належне здійснення кримінального провадження.

Крім цього, при визначені наявності вказаного ризику слід взяти до уваги гарантії способу життя обвинувачених. Незважаючи на наявність у обвинувачених зареєстрованого місця проживання, сім`ї, обвинувачені не мають стабільного місця роботи чи інших чинників, які б істотно зменшували ризик можливого ухилення від правосуддя.

Так, у своєму рішенні Європейський суд з прав людини Letellier v. France № 12369/86 від 26 червня 1991 року, підкреслював, що ризик переховування повинен оцінюватися у світлі особистих, сімейних, соціальних та економічних обставин особи, а у даному випадку ці фактори не є достатніми для того щоб нівелювати підвищеного ризику можливого переховування обвинувачених від суду.

Враховуючи вказане, колегія суддів вважає, що на даний час існування ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України є доведеною та вказаний ризик є актуальним.

Щодо посилання сторони захисту на відсутність у обвинувачених грошових накопичень, як на тому наполягає прокурор у своєму клопотанні, суд зазначає, що вказані доводи сторони захисту не можуть бути взятими до уваги, оскільки факт наявності чи відсутності у обвинувачених грошових накопичень жодним чином не може нівелювати наявний та триваючий ризик можливого переховування від суду.

Що стосується наявності ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливого незаконного впливу на свідків та інших осіб, суд зазначає наступне.

Так, в силу засади безпосередності дослідження судом показань, яка регламентованаст. 23 КПК України, та відповідно до визначених уст. 224 КПК Україниправил проведення допиту в суді, під час судового розгляду суд отримує показання усно шляхом допиту особи у судовому засіданні.

Водночас, з огляду на закріплений уст. 290 КПК Українипорядок ознайомлення захисту з матеріалами досудового розслідування, зокрема, з показаннями допитаних стороною обвинувачення осіб, очевидно, що обвинувачені може бути обізнаними із персональними даними свідків та змістом їх позасудових показань.

Беручи до уваги той факт, що на даний час був змінений порядок дослідження доказів у кримінальному провадженні за клопотанням сторони захисту та триває стадія допиту обвинувачених, а тому залишаються не допитаними свідки, що у свою чергу дає підстави обґрунтовано припускати вірогідність незаконного впливу зі сторони обвинувачених на свідків, з метою зміни чи відмови від раніше наданих ними показань.

При цьому, той факт, що свідки є залегендованими, жодним чином не нівелює наявність ризику впливу обвинувачених на них, оскільки останнім можуть бути відомі дійсні дані цих свідків.

Таким чином, суд вважає, що ризик незаконного впливу на свідків, які ще не допитані безпосередньо судом, залишається високим.

Посилання ж сторони обвинувачення на відсутність будь-яких відомостей щодо здійснення впливу на свідків з боку обвинувачених, а саме відповідних заяв чи повідомлень, не може бути взято судом до уваги, оскільки вказане підтверджує дієвість застосованого до обвинувачених запобіжного заходу.

Що ж стосується посилання прокурора на наявність ризику впливу обвинувачених на інших осіб, а саме обвинувачених, то суд повторно зазначає, що вказане посилання не може бути взятим судом до уваги, оскільки в цій частині ризик припинив своє існування.

Що стосується наявності ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд зазначає наступне.

Судом при вирішенні питання щодо наявності вказаного ризику береться до уваги термін вчинення інкримінованих обвинуваченим, відповідно до обвинувального акту кримінальних правопорушень, а саме більш ніж вісім місяців, що у свою чергу може свідчити про стійкість злочинної поведінки останніх та в свою чергу підвищує ймовірність продовження протиправної діяльності шляхом продовження вчинення даного кримінального правопорушення або ж вчинення нового у разі застосування до обвинувачених більш м`якого запобіжного заходу, а тому даний ризик на даний час не втратив своєї актуальності.

Отже, встановлені під час розгляду клопотань обставини у своїй сукупності дають достатні підстави стверджувати, що наявні ризики, у достатній мірі виправдовують подальше застосування до обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Розглядаючи клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу із тримання під вартою на домашній арешт, суд зазначає наступне.

Розглядаючи можливість застосування до обвинувачених запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, суд зазначає, що наразі «достатніми» та «належними» підставами тримання обвинувачених під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками їх звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше тримання обвинувачених під вартою.

Оскільки, відповідно до ст. 12 КК України ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , обвинувачуються у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого кримінального правопорушення, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 255, ч. 3 ст. 307 КК України, а тому суд вважає, що у вказаному кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, оскільки обвинуваченим ставиться у провину відповідно до обвинувального акту вчинення кримінального правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів та прекурсорів. При цьому, факультативним об`єктом вказаного кримінального правопорушення є життя та здоров`я людини. А у разі застосування до обвинувачених більш м`якого запобіжного заходу, з урахуванням змісту пред`явленого обвинувачення, тривалості вчинення кримінального правопорушення, останні, будучи на свободі, у зв`язку із відсутністю засобів для існування, можуть вдатися до повторного вчинення кримінального правопорушення у сфері незаконного обігу наркотичних засобів та прекурсорів задля свого незаконного збагачення.

Враховуючи вказане, у задоволенні клопотання сторони захисту слід відмовити.

Посилання сторони захисту на наявність у обвинувачених на утриманні як малолітніх дітей, так і батьків, які потребують постійного догляду та забезпечення, наявність позитивних характеристик, приймаються судом до уваги, однак не можуть бути тією безумовною підставою, яка б могла свідчити про зменшення ризиків, які на даний час залишаються дійсними.

Суд вважає, що обраний та продовжений відносно обвинувачених запобіжний захід у виді тримання під вартою з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу.

При цьому застосований до обвинувачених запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості інкримінованих їм діянь, а встановлені ризики є дійсними та триваючими, а тому на даний час виключається можливість зміни міри запобіжного заходу на більш м`який.

Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинувачених судом на даному етапі не встановив.

Характер та фактичні обставини інкримінованих обвинуваченим кримінальних правопорушень свідчать про підвищену суспільну небезпеку.

Суду не було надано будь-яких відомостей того, що на теперішній час стан здоров`я обвинувачених є такого ступеню тяжкості, який перешкоджає застосування відносно останніх запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та неможливості надання належної допомоги в умовах пенітенціарної системи.

Підстави для продовження запобіжного заходу відносно обвинувачених у вигляді тримання під вартою не відпали, більш м`які запобіжні заходи не в змозі гарантувати їх належну поведінку та невілювати ризики, передбачені ст. 177 КПК України , а тому дію обраного запобіжного заходу слід продовжити на 60 днів.

Тому, беручи до уваги доведеність обґрунтованості підозри, ризиків, передбачених частиною 1 статті 177 КПК України, а також серйозність обвинувачення та тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченим у разі визнання винними у вчиненні кримінальних правопорушень, суд не знаходить підстав для зміни запобіжного заходу відносно обвинувачених з тримання під вартою на інший не пов`язаний із триманням під вартою, тому у задоволенні клопотання захисників та обвинувачених про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт слід відмовити.

При цьому, суд приходить до переконання, що строк тримання під вартою обвинуваченим належить продовжити, згідно зі ст. 197 КПК України, строком на 60 днів із визначенням розміру застави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 314-317, 334, 369, 371, 372 КПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченим ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою задовольнити частково.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 26 вересня 2025 року включно.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 26 вересня 2025 року включно.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів, до 26 вересня 2025 року включно, з застосуванням заходів безпеки у відповідності до п. «а» ч. 1 ст. 19 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві».

Визначити відносно обвинувачених: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , заставу у розмірі 130 (сто тридцять) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 393640(триста дев`яносто три шістсот сорок) гривень, яка може бути внесена як самими обвинуваченими, так і іншими фізичними або юридичними особами (заставодавцями).

Покласти наобвинувачених: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у разі внесення застави наступні обов`язки: прибувати за кожною вимогою до суду; не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади у разі наявності свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Термін дії обов`язків, покладених судом, у разі внесення застави визначити два місяці з моменту внесення застави.

У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинувачених з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений зобов`язаний виконувати покладені на нього обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

З моменту звільнення з-підварти у зв`язку з внесенням застави обвинувачені вважаються таким, до яких застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Копію ухвали направити до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)», для виконання.

В задоволенні клопотань сторони захисту про зміну запобіжного заходу на домашній арешт відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Суддя ОСОБА_1