Вирок № 129263872, 01.08.2025, Роменський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 585/1362/25

Номер провадження 1-кп/585/378/25

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2025 року м.Ромни

Роменський міськрайонний суд Сумської області у складі:

Головуючого судді ОСОБА_1

секретаря ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Ромни матеріали кримінального провадження, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12025200470000292 від 05.04.2025 року, відносно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ясногірка, Сарненського району, Рівненської області, громадянина України, з вищою освітою, розлученого, працюючого водієм на ТОВ «Європа Транс Агро», маючого на утриманні неповнолітнього сина, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_3

захисника ОСОБА_5

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 , будучи військовозобов`язаним та визнаний придатним до військової служби, ухилився від призову за мобілізацією, відмовившись отримувати бойову повістку про прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 та не прибувши без поважних причин до нього у встановлений термін.

Згідно з вимогами ст. ст. 17, 65, 68 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.

Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» № 1932-XII від 06.12.1991 (зі змінами і доповненнями в редакції закону № 3783-IX від 05.06.2024) та ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (зі змінами і доповненнями в редакції закону № 3633-IXвід 11.04.2024) особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

17.03.2014 Указом Президента України № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» на території України оголошено часткову мобілізацію та, після його затвердження 17.03.2014 Верховною Радою України, цей Указ набрав чинності, у зв`язку з чим в Україні відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» та ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» розпочався особливий період, який діє до цього часу.

Вищий адміністративний суд України в постанові від 16.02.2015 (справа № 800/582/14) зазначив, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

Відповідно до Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» № 65/2022 від 24.02.2022 та № 69/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» № 2105-IX від 03.03.2022, на території України оголошено повну мобілізацію протягом 90 діб із дня набрання чинності Указу Президента України №65/2022, а також Указу Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» №342/2022 від 17.05.2022 на території України продовжено строк проведення загальної мобілізації з 25 травня 2022 року на 90 діб. В подальшому строк загальної мобілізації було неодноразово продовжено.

Згідно ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (зі змінами і доповненнями в редакції закону № 3902-IX від 20.08.2024), військовозобов`язаними є особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (зі змінами і доповненнями в редакції закону № 3902-IX від 20.08.2024), призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Так, з метою визначення придатності до військової служби ОСОБА_3 уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_3 було видано направлення на проходження військово-лікарської комісії.

Згідно карти обстеження та медичного огляду військовозобов`язаного ОСОБА_3 № 940 від 18.03.2025, яку військово-лікарською комісією було надано на адресу ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 визнаний придатним до військової служби, згідно вимог «Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 (зі змінами та доповненнями), про що медичною комісією складено довідку № 8/803 від 19.03.2025.

При цьому 02.06.2005 ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 видано довідку взамін військового квитка серії НОМЕР_2 . В подальшому ОСОБА_3 не вживав заходів щодо отримання військового квитка, як передбачає Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, усвідомлюючи, що для отримання військового квитка необхідно проходження військово-лікарської комісії, яку він, оновивши облікові дані 30.05.2024 також не проходив до 17.03.2025 до того моменту, коли виникла можливість бронювання з метою отримання відстрочки від мобілізації. Таким чином ОСОБА_3 порушив Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних із змінами і доповненнями, затверджений Постановою КМУ від 07.12.2016 № 921.

Під час перебування ОСОБА_3 у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , з метою комплектування Збройних сил України, військовозобов`язаному ОСОБА_3 19.03.2025 близько 09 год. 30 хв. запропоновано отримати повістку про прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 20.03.2025 о 17 год. 00 хв. для відправлення в складі команди НОМЕР_3 до військової частини для проходження військової служби та мобілізаційне розпорядження.

Незважаючи на це, військовозобов`язаний ОСОБА_3 , не маючи правових підстав на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, а саме останнім відповідних підтверджуючих документів, передбачених ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (зі змінами в редакції закону № 3633-IX від 11.04.2024) до ІНФОРМАЦІЯ_2 надано не було, в порушення вимог ч. 3 ст. 22 цього ж Закону, діючи умисно, з метою ухилення від призову за мобілізацією, без поважних причин відмовився отримувати повістку та мобілізаційне розпорядження та в подальшому не прибув у вказаний час, а саме 20.03.2025 о 17 год. 00 хв. до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_2 , розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , для відправлення в складі команди НОМЕР_3 до військової частини для подальшого проходження військової служби, не повідомивши заздалегідь та в подальшому про поважні причини свого неприбуття, тим самим ухилився від військової служби під час мобілізації, на особливий період.

В такий спосіб, ОСОБА_3 , діючи умисно, будучи придатним за станом здоров`я до військової служби та обізнаним про його призов під час мобілізації, з метою ухилення від призову на військову службу, без поважних причин, порушуючи вимоги ст. 65 Конституції України, положення Законів України «Про військовий обов`язок та військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року №65/2022, ухилився від військової служби під час мобілізації, на особливий період.

У судовому засіданні обвинувачений свою вину в пред`явленому йому обвинуваченні за ст. 336 КК України визнав повністю, не заперечував проти обмеження судом обсягу дослідження доказів та фактичних обставин справи його допитом та дослідженням характеризуючих матеріалів щодо його особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України дослідження доказів по даному кримінальному провадженню за кримінальним правопорушенням, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 щодо часу, місця, способу, мотиву та мети, форми вини за кримінальним правопорушенням та його наслідками, які ніким не оспорюються, визнано недоцільним у зв`язку із відсутністю сумнівів правильного розуміння їх змісту учасниками судового провадження, добровільності їх позицій.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений вину визнав, надав суду показання про те, що він 15.03.2025 року був на роботі, йому подзвонили і сказали оновити дані у Резерв +, бо подають документи на його бронювання. Він приїхав до РТЦК та СП отримати направлення на ВЛК, проте йому сказали прийти 18.03.2025, де йому буде вручено бойову повістку на 19.03.2025, він дійсно 19.03.2025 близько 09 год. 30 хв., перебуваючи у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 , відмовився отримати повістку про прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 20.03.2025 на 17 год. 00 хв. у військову частину в складі команди НОМЕР_3 та мобілізаційне розпорядження та не прибув у визначений час для відправки до військової частини, оскільки, окрім того що він працює на підприємстві, визнаному критично важливим для функціонування економіки, мав довідку про підтвердження наміру бронювання, у нього на той момент сильно хворіла матір, їй було зроблено операцію, і вона потребувала догляду, інших родичів вони не мають. Він оновив дані 15.03.2025 у Резерв+, встановив додаток у 2023 році. Разом із висновком ВЛК він надавав у РТЦК та СП лист про працевлаштування від підприємства, так як працював водієм, але не мав на той час бронювання. Він відмовився від отримання повістки, пояснивши, що має хвору матір після операції, яка була обмежена у пересуванні і потребувала догляду, її ні на кого було залишити. На сьогодні мати ще потребує догляду. Також підтвердив суду, що у нього кардинально змінилось відношення до свого вчинку, тоді він діяв на емоціях, оскільки не міг покинути хвору матір або звернутись до когось за допомогою. На теперішній час він підтвердив суду, що як тільки його повернуть до військового обліку, він отримає повістку і готовий з`явитись для мобілізації на визначену дату та час. Суттєвим є його працевлаштування водієм на критично важливому підприємстві для функціонування економіки, оскільки здійснює доставку вантажів агросектору (зерно, кукурудзу, рапс тощо), що має значний внесок у держбюджет, доставку волонтерських вантажів та для потреб ЗСУ по території України. У вчиненому щиро розкаявся.

Таким чином, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, тобто в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації в особливий період, доведена повністю, його дії кваліфіковано вірно.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_3 покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, характеризуючи дані про особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Так, злочин, передбачений ст. 336 КК України, вчинений обвинуваченим ОСОБА_3 , згідно ч. 4 ст. 12 КК України, відповідно до класифікації злочинів, відноситься до категорії нетяжких злочинів.

Крім того, суд бере до уваги положення абз. 3 п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року, згідно якому, досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

Як особа обвинувачений ОСОБА_3 характеризується наступним чином: розлучений, має зареєстроване місце реєстрації та місце проживання, позитивно характеризується за місцем проживання та за місцем роботи, до адміністративної чи кримінальної відповідальності не притягувався, має на утриманні неповнолітнього сина та матір пенсійного віку, що потребує догляду внаслідок стану здоров`я.

Згідно ч. 2 ст. 66 КК України при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

Крім того, суд бере до уваги положення п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику призначення судами кримінального покарання № 7 від 24.10.2003 року, згідно якому, виходячи з того, що встановлення пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставитись у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом`якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , згідно ст. 66 КК України, суд вважає: повне визнання своєї вини у вчиненні злочину та щире каяття.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого судом не встановлено.

Крім того, враховуючи, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного обвинуваченого, який визнається винним у вчиненні злочину, мають бути суворо додержані вимоги ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд вважає за можливе взяти до уваги наступне.

Обвинувачений ОСОБА_3 є працездатною особою, працює на підприємстві критичної інфраструктури, яке визначено критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, у тому числі також і забезпечення Збройних Сил України. Тому соціально значимий вид трудової діяльності обвинуваченого, пов`язаної із забезпеченням потреб ТОВ «ЄВРОПА ТРАНС АГРО», важливість функціонування якого у період дії воєнного стану в Україні є загальновідомою і не потребує доказування.

Також судом було встановлено, що 03.03.2025 р. директором ТОВ «ЄВРОПА ТРАНС АГРО» була видана довідка для пред`явлення в ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо наміру бронювання водія ОСОБА_3 для продовження виконання ним задач із перевезень вантажним автотранспортом сільськогосподарської продукції, в тому числі безпосередньо під час проведення замовниками польових робіт.

Судом відзначається, що відповідно до ст. 50 і 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, та інших обставин, що впливають на призначення покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Окремо суд враховує суспільну небезпечність вчиненого ОСОБА_3 кримінального правопорушення, оскільки ухилення від призову на військову службу під час мобілізації створює загрозу для безпеки держави у сфері оборони та призводить до незабезпечення обороноздатності України, зокрема комплектування її збройних сил, на які відповідно до ч.2 ст.17 Конституції України покладаються найважливіші функції: оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності.

На підставі вказаного суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 слід призначити покарання, передбачене санкцією ст.336 КК України, у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

Разом з тим, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, характер вчиненого ОСОБА_3 діяння, обстановку, спосіб, місце і час його вчинення, з урахуванням форми, виду, ступеня вини, мотиву і мети кримінального правопорушення, обставин, що характеризують поведінку обвинуваченого до вчинення кримінального правопорушення, обставин, що безпосередньо пов`язані із вчиненням обвинуваченим кримінального правопорушення, характеризують поведінку останнього після вчинення кримінального правопорушень, та індивідуальних властивостей обвинуваченого, зокрема те, що він працює на підприємстві критичної інфраструктури, способу життя та обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого, суд приходить до висновку, що вищенаведене істотно знижує фактичну ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і ступінь небезпечності винної особи для суспільства, а тому, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, зважаючи на те, що головною метою покарання є виховання та соціальна реабілітація винного, суд вважає можливим виправлення винного без реального відбування покарання, із звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, яке буде достатнім для виправлення ОСОБА_3 та запобігання вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

При цьому, визнаючи можливість призначення покарання ОСОБА_3 з випробуванням згідно ст.ст. 75, 76 КК України, суд також враховує, що останній може бути призваний на військову службу під час мобілізації та підлягає включенню до військового обліку.

Цивільний позов не заявлений, процесуальні витрати та речові докази у кримінальному провадженні відсутні, запорбіжні заходи не обирались.

Керуючись ст. ст. 349, 369-371, 374, 395 КПК України, суд

У Х В А Л И В :

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст.336 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк 3 (три) роки.

На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 обов`язки:

-періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації,

-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання,

-не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Цивільний позов не заявлений, процесуальні витрати та речові докази у кримінальному провадженні відсутні, запорбіжні заходи не обирались.

Вирок може бути оскаржений до Сумського апеляційного суду через Роменський міськрайонний суд Сумської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

СУДДЯ РОМЕНСЬКОГО

МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ ОСОБА_6