Рішення № 129260256, 01.08.2025, Знам'янський міськрайонний суд Кіровоградської області

01.08.2025

ЄУН 389/1783/25

Провадження №2/389/483/25

Рішення

іменем України

01 серпня 2025 року Знам`янський міськрайонний суд

Кіровоградської області

у складі: головуючого судді Савельєвої О.В.,

за участю секретаря судового засідання Чернявської І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених коштів при звільненні з роботи у зв`язку з виходом на пенсію,

з участю: позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Стрільця О.С.,

встановив:

ОСОБА_1 21.05.2025 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з АТ «Українська залізниця» на свою користь одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 7 233 грн, одноразовий грошовий посібник при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію уперше в розмірі 8 середньомісячних заробітків в сумі 358 559 грн 20 коп, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію за період з 28.02.2025 до дня ухвалення судового рішення в розмірі 513 252 грн, а також моральну шкоду в розмірі 150 000 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги зазначив, що в період з 22.08.1990 до 28.02.2025 він працював машиністом електровоза у виробничому підрозділі «Локомотивне депо Знам`янка» Служби локомотивного господарства регіональної філії «Одеська залізниця» ПАТ «Українська залізниця». Згідно з наказом АТ «Українська залізниця» №58/ос від 24.02.2025 про припинення трудового договору, 28.02.2025 він був звільнений з посади машиніста електровоза за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за вислугою років, на підставі ст.38 КЗпП України. В наказі про припинення трудового договору зазначено, що виплати, передбачені п.4.17 Колективного договору в розмірі 8 середньомісячних заробітків (посадових окладів) згідно з протоколом комісії зі встановлення трудового стажу на залізниці (34 р. 08 м. 25 дн.) №14 від 24.02.2025, провести після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця». В день звільнення відповідач не повідомив його письмово про нараховані та невиплачені при звільненні виплати всіх сум, виплативши після звільнення лише компенсацію за невикористані 82 дні відпусток. Водночас, при звільненні йому не було виплачено одноразову допомогу на оздоровлення за 2023 рік в розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу (п.4.16 Колективного договору) та одноразовий грошовий посібник в розмірі 8 середньомісячних заробітків (посадових окладів) (п.4.17 Колективного договору). Невиплату відповідач мотивував наявністю рішення правління АТ «Українська залізниця», яким призупинено виплату додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Проте вважає, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» набрав чинності лише 24.03.2022, а тому ухвалювати рішення про призупинення додаткових виплат працівникам, посилаючись на правовий режим воєнного стану, 14.03.2022 у правління АТ «Українська залізниця» не було через відсутність зворотної дії у часі вказаного Закону. За приписами ст.14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни до колективного договору можуть бути внесені тільки за взаємною згодою сторін та з дотриманням певної процедури. В свою чергу, рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 у справі №211/7338/23, яке залишено в силі постановою Верховного Суду від 05.02.2025, визнано незаконним та скасовано п.1.1.4 протокольного рішення №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Отже, на час його звільнення (28.02.2025) вказане рішення відповідача було визнане незаконним та скасоване, а тому відповідач повинен виплатити йому всі належні суми при звільненні. Також зазначив, що внаслідок порушення відповідачем його прав на отримання всіх сум в день звільнення, йому було завдано моральної шкоди, яку оцінює в 150000 грн.

Представник відповідача подав відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Заперечення проти позову в частині стягнення восьми середньомісячних заробітків обґрунтовані тим, що згідно з рішенням штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності №Ц-1-1.5 25/47-25 від 28.03.2025, у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01.04.2025 та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівника з роботи у зв`язку з виходом на пенсію були призупинені.

Заперечення проти позову в частині стягнення одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік обґрунтовані тим, що відповідно п.4.16 додатку №7 до Колективного договору Локомотивного депо Знам`янка одноразова матеріальна допомога на оздоровлення виплачується один раз на рік, як правило при наданні працівникові чергової відпустки не менше 50% посадового окладу. Відповідна заява у 2023 році була подана позивачем (відпустка з 21.09.2023 до 14.10.2023 згідно з наказом №1848/в від 06.09.2023), однак рішенням правління згідно з витягом з протоколу №Ц-54/31 від 14.03.2022 призупинено додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Надалі, відповідно до витягу з протоколу №Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024, ухвалено, що виплата матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 24.02.2022 до 30.06.2024 в розмірі та на умовах, передбачених колективними договорами АТ «Укрзалізниця», буде визначена окремими рішеннями правління на кожен рік. Наразі, згідно з витягом з протоколу №Ц-82/89 Ком.т засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 30.12.2024, а також протоколу засідання комісії для встановлення розміру та виплати одноразової допомоги на оздоровлення працівникам виробничого підрозділу служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Знам`янка» РФ «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 03.01.2025 №01/2025 матеріальна допомога була частково виплачена працівникам, які протягом 2022 року були призвані на військову службу до ЗСУ та повернулись у зв`язку з демобілізацією станом на 31.12.2024. Інші виплати матеріальної допомоги за 2022, 2023 та 2024 роки будуть виплачені після окремих рішень правління на кожен рік. Також звертає увагу, що спірні правовідносин стосуються можливості, в тому числі, отримання позивачем матеріальної допомоги на оздоровлення під час введення в Україні воєнного стану. Водночас, відповідно до ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Заперечуючи щодо вимог про стягнення моральної шкоди зазначив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, якими обґрунтовуються та доводяться завдана моральна шкода та її розмір.

Окремо зазначив, що виплати, які є предметом спору в цій справі, передбачені колективним договором, тому їх призупинення відповідачем узгоджується з положеннями ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Вказаний Закон є чинним, не скасований, не визнаний неконституційним, а тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин. АТ «Українська залізниця» не відмовляло позивачу у виплаті спірних коштів, такі виплати на підставі положень Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у зв`язку з введенням воєнного стану на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану» призупинені, а їх виплата буде можлива після скасування або закінчення воєнного стану в Україні, або прийняття окремого рішення про їх поновлення.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якій, відхиляючи заперечення представника відповідача, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні позивач та його представник - адвокат Яушев В.В. позовні вимоги підтримали та просили задовольнити з підстав, викладених у позові, відповіді на відзив та додаткових поясненнях. Позивач також пояснив, що заяву на надання одноразової допомоги на оздоровлення він подавав у вересні 2023 року разом із заявою на щорічну відпустку, копію собі не залишав, оригінал знаходиться у відділі кадрів. При цьому, представник позивача зазначив, що у відзиві представник відповідача визнав факт подання такої заяви, також це підтверджується письмовою відповіддю відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні пред`явлені позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених у відзиві на позов. Також пояснив, що позивач відповідно до умов Колективного договору має право на спірні виплати, однак у зв`язку з військовою агресією до КЗпПУ вносилися певні зміни, які надають роботодавцю право в односторонньому порядку вносити зміни в колективний договір. Ці виплати не скасовані, вони тільки призупинені рішенням правління АТ «Укрзалізниця». Що стосується виплати позивачу допомоги на оздоровлення за 2023 рік, то згідно з Колективним договором він має право на таку виплату, однак ця допомога виплачується лише на підставі окремої заяви працівника. Проте позивач такої заяви роботодавцю не подавав. Посиланням у відзиві на відповідну заяву він мав на увазі заяву про надання відпустки в 2023 році. Що стосується виплат 8 середньомісячних заробітків та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то розрахунок позивача не відповідає дійсності, оскільки його середньомісячна заробітна плата згідно з довідкою бухгалтерії має інший, менший, розмір, ніж визначений позивачем при здійсненні розрахунку, тому відповідно і сума виплат буде іншою.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі обставини в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 22.08.1990 працював у виробничому підрозділі «Локомотивне депо Знам`янка» помічником машиніста електровоза, машиністом електровоза, машиністом-інструктором, з 11.11.2024 переведений на посаду машиніста електровоза виробничого підрозділу «Локомотивне депо Знам`янка» Служби локомотивного господарства регіональної філії «Одеська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», що підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 та довідкою про підтвердження наявного трудового стажу від 28.02.2025.

Згідно даних витягу з протоколу №Ц-54/31 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №54/2022, інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.

Наказом в.о.начальника виробничого підрозділу «Локомотивне депо Знам`янка» №58/ос від 24.02.2025 позивача звільнено із займаної посади з 28.02.2025 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за вислугою років за ст.38 КЗпПУ.

Вказаним наказом також визначено компенсувати позивачу невикористані 82 дні відпустки. Водночас, виплати, передбачені п.4.17 Колективного договору в розмірі 8 середньомісячних заробітків (посадових окладів) згідно з протоколом комісії зі встановлення трудового стажу на залізниці (34 р. 08 м. 25 дн.) №14 від 24.02.2025, вирішено провести після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця».

Повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні позивачу не видавалося.

Позивач, через два місяці після звільнення, 28.04.2025 звернувся до начальника Локомотивного депо Знам`янка із заявою, в якій просив негайно виплатити йому, зокрема, матеріальну допомогу на оздоровлення за відпустку у 2023 році та 8 посадових окладів згідно з п.4.17 Колективного договору.

У відповідь на вказане звернення начальник депо 27.05.2025 повідомив, що стаття 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-IX від 15.03.2022 передбачає на період воєнного стану зупинення дії окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця. Рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т.) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинені виплати, передбачені Галузевою угодою та колективними договорами, а також інші одноразові заохочення. Можливість та умови нарахування і виплати працівникам АТ «Укрзалізниця» та особам, які перебували з товариством в трудових відносинах, матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 24.02.2022 до 30.06.2024 буде визначатися окремими рішеннями правління на кожен рік. На теперішній час такі виплати частково відновлені працівникам за 2022 рік. Щорічна відпустка заявнику була надана згідно з поданою заявою з 21.09.2023 до 14.10.2023 (наказ №1848/в від 06.09.2023). Щодо виплати одноразової матеріальної допомоги при звільненні з роботи у зв`язку з виходом на пенсію вперше у кількості восьми середньомісячних заробітків зазначив, що згідно з рішенням штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності №Ц-1-1.5-25/47-25 від 28.03.2025, у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01.04.2025 та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівника з роботи у зв`язку з виходом на пенсію призупинено.

Аналогічну відповідь надано позивачу 12.06.2025 і керівництвом регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» після його звернення на Урядову гарячу лінію.

Як встановлено судом, ні матеріальна допомога на оздоровлення за 2023 рік, ні у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 8 середньомісячних заробітків, позивачу не виплачені як в день звільнення, так і наразі.

В свою чергу, представник відповідача заперечував право позивача на отримання одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік. Вирішуючи це питання, суд виходить з наступного.

Згідно з п.4.16 Колективного договору адміністрація зобов`язується працівникам депо за письмовою заявою надавати впродовж року одноразову допомогу на оздоровлення, як правило при відході в чергову відпустку в розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу, встановлених на дату звернення по допомогу і відповідно до Додатка №7.

Позивач в судовому засіданні пояснив, що у вересні 2023 року він разом із заявою на відпустку подавав і заяву на надання одноразової допомоги на оздоровлення до цієї відпустки, оригінал якої знаходиться у відділі кадрів роботодавця. До цього він кожного року таку допомогу отримував, розмір якої становив 50% посадового окладу.

Представник відповідача, в свою чергу, зазначав, що позивач згідно з колективним договором мав право на спірну матеріальну допомогу на оздоровлення, однак право на її отримання у нього не виникло, оскільки у 2023 році позивач відповідну заяву до заяви про відпустку роботодавцю не подавав.

Оскільки в матеріалах справи як заява, так і наказ про відпустку у 2023 році були відсутні, тому судом, на підставі ч.7 ст.81 ЦПК України та з метою підтвердження виникнення права позивача на отримання одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення за 2023 рік, винесена ухвала про витребування від відповідача, зокрема, інформації чи подавалася позивачем у 2023 році письмова заява про надання матеріальної допомоги на оздоровлення, а також про витребування копій наказу (наказів) про надання у 2023 році позивачу відпустки (відпусток).

Разом з тим, ухвала суду в цій частині відповідачем не виконана, причини її невиконання в судовому засіданні представником відповідача належним чином не обґрунтовані.

В цьому випадку суд враховує, що при вирішенні трудових спорів тягар доведення правомірності вчинення роботодавцем дій або бездіяльності відносно працівника (позивача), якщо такі дії або бездіяльність мають бути вчинені ним відповідно до закону, покладається повною мірою на роботодавця. При цьому, саме на відповідача покладається обов`язок надання доказів щодо використання/невикористання позивачем права на отримання відповідної матеріальної допомоги, оскільки в його розпорядженні, як роботодавця, мають знаходитися відповідні документи.

Дослідивши наявні у справі докази та з огляду на позицію відповідача з цього питання, суд вважає доводи позивача з приводу подання ним у 2023 році заяви на отримання одноразової допомоги на оздоровлення достовірними. Так, у поданому відзиві представник відповідача не зазначав, що позивач таку заяву не подавав, його заперечення проти виплати матеріальної допомоги грунтувалися лише на призупиненні цих виплат. Аналогічні підстави невиплати позивачу матеріальної допомоги також зазначалися у відповідях безпосереднього роботодавця (начальника депо) та керівництва РФ «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця». Жоден з цих посадових осіб не заперечував право позивача на отримання допомоги на оздоровлення виключно через неподання ним відповідної заяви.

Також суд враховує, що відповідачем у відзиві, а також роботодавцем у згаданих вище листах, визнано, хоча і письмових доказів не надано, факт надання позивачу у 2023 році відпустки згідно з поданою ним заявою в період з 21.09.2023 до 14.10.2023 (наказ №1848/в від 06.09.2023).

Крім того суд приймає до уваги доводи позивача, що він постійно отримував цю допомогу щорічно і ці доводи відповідачем не спростовані. А тому, виходячи з поняття розумності, суд дійшов до переконання, що позивач не припустився би таких нерозумних, спрямованих на завдання йому шкоди, дій, як відмова від матеріальної допомоги.

Отже, оскільки виплата одноразової матеріальної допомоги на оздоровлення передбачена п.4.16 Колективного договору, тому позивач має право на її отримання.

В свою чергу, відповідач, не заперечуючи права позивача на отримання матеріальної допомоги при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію уперше в розмірі 8 середньомісячних заробітків, посилався на призупинення цих виплат на період воєнного стану на підставі ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-IX від 15.03.2022, яка передбачає на період воєнного стану зупинення дії окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця, а також рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 Ком.т.), відповідно до якого на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинені виплати, передбачені Галузевою угодою та колективними договорами, а також інші одноразові заохочення.

Так, приписами ст.43 Конституції України передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ч.2 ст.97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Згідно зі ст.14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Частиною першою ст.9 цього Закону встановлено, що положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Відповідно до ст.10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Згідно зі ст.13 КЗпП України та ст.7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т. д.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Відповідно до ст.18 КЗпП України положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Так, згідно з даними витягу з протоколу №Ц-54/31 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №54/2022, інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.

В свою чергу, Колективним договором між адміністрацією та профспілковим комітетом локомотивного депо Знам`янка на 2011-2015 роки, схваленим на конференції трудового колективу 17.02.2011 зі змінами та доповненнями (який знаходиться в матеріалах справи та зміст і чинність якого представником відповідача не заперечувалася), передбачено:

- адміністрація зобов`язується працівникам депо за письмовою заявою надавати впродовж року одноразову допомогу на оздоровлення, як правило при відході в чергову відпустку в розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу, встановлених на дату звернення по допомогу і відповідно до Додатка №7 (п.4.16 договору);

- при звільненні працівників у зв`язку з виходом на пенсію уперше виплачувати основний одноразовий грошовий посібник відповідно до Додатка №8 в розмірі не більше п`яти середньомісячних заробітків залежно від стажу роботи в галузі - …. понад 15 років п`ять середньомісячних заробітків…. Крім того, у разі звільнення працівника за власним бажанням на пенсію при виникненні права на пенсію, але не пізніше за три місяці (без урахування тимчасової непрацездатності і терміну дії воєнного стану в Україні) виплачувати додатковий посібник за добросовісну працю на залізничному транспорті в наступних розмірах при стажі роботи в галузі - …. від 30 до 35 років для чоловіків три середньомісячні заробітки…. (п.4.17 договору).

Відповідно до п.1.6 вказаного Колективного договору, до нього можуть вноситися доповнення та зміни за узгодженням адміністрації і профспілкового комітету на спільному засіданні. При цьому, сторони домовилися, що в період дії цього договору до нього не вносяться зміни, погіршуючи оплату і умови праці, пільги, трудові і фаціальні гарантії, встановлені цим колективним договором, за виключенням інших випадків, перерахованих в цьому ж пункті. Водночас, такі зміни та доповнення також вносяться в колективний договір після підписання узгоджувального протоколу між адміністрацією та профспілковим комітетом.

Як слідує з роз`яснень, наданих позивачу в листі Голови первинної профспілкової організації локомотивного депо Знам`янка від 27.06.2025, жодних змін та доповнень до п.4.16, 4.17 вказаного Колективного договору з 2022 року не вносилося.

Згідно зі ст.9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Стаття 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Як встановлено судом, відповідач не попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці та застосування рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (п.1.1.4 протоколу №Ц-54/31 Ком.т.) про призупинення виплати йому частки заробітної плати, а саме матеріальної допомоги на оздоровлення та при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію.

Призупинення виплат таких коштів, які передбачені Колективним договором та Галузевою угодою, відповідачем здійснено в односторонньому порядку. В порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» відповідач не ініціював питання щодо підписання змін/доповнень до діючого колективного договору в частині призупинення/зміни строків виплати щорічної матеріальної допомоги на оздоровлення та при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію, а такі зміни мають вноситися лише за взаємною згодою сторін, але аж ніяк не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом.

Крім того, відповідач ухвалив відповідне рішення 14.03.2022, з посиланням на ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24.03.2022.

Суд також враховує, що рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 у справі №211/7338/23 визнано незаконним та скасовано п.1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 №Ц-54/31 в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Постановою Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №211/7338/23 вказане рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу від 23.02.2024 залишено без змін. При цьому, Верховним Судом наголошено на тому, що судом апеляційної інстанції не враховано, що вказаний Закон Верховною Радою України прийнято 15.03.2022, а набрав чинності він 24.03.2022, в той час як оспорюване рішення АТ «Українська залізниця» та яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14.03.2022, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли застосовуватися судом при розгляді цієї справи.

Отже, на час звільнення позивача (28.02.2025) пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 №Ц-54/31, на підставі якого позивачу при звільненні не виплачена відповідна матеріальна допомога, було визнане незаконним та скасоване.

Таким чином, станом на 28.02.2025 у відповідача були відсутні правові підстави для призупинення виплати матеріальної допомоги позивачу.

Згідно з ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 підтверджено, що згідно зі ст.116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі невиконання обов`язку - наступає передбачена ст.117 КЗпП відповідальність.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Судом встановлено, що станом на день звільнення позивача 28.02.2025 відповідач не провів виплату позивачу всіх належних сум, а саме не виплатив матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік та при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 8 середньомісячних заробітків.

Як вже зазначалося вище, пунктом 4.16 Колективного договору визначено, що одноразова допомога на оздоровлення виплачується в розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу, встановлених на дату звернення по допомогу.

Позивач просив стягнути одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 7 233 грн, що складає 50% його посадового окладу станом на вересень 2023 року. Визначаючи таку суму позивач ґрунтувався на розмірі посадового окладу, зазначеного в розрахунковому листі заробітної плати за вересень 2023 року (а.с.23), який становив 14466 грн. Такий розмір посадового окладу підтверджується і довідкою роботодавця від 30.06.2025 (а.с.214 на звороті).

Отже, сума матеріальної допомоги на оздоровлення, яку роботодавець мав виплатити позивачу за 2023 рік, становить 7 233 грн (50% посадового окладу в розмірі 14466 грн).

Крім того, пунктом 4.17 договору Колективного договору визначено, що:

- при звільненні працівників у зв`язку з виходом на пенсію уперше виплачувати основний одноразовий грошовий посібник відповідно до Додатка №8 в розмірі не більше п`яти середньомісячних заробітків залежно від стажу роботи в галузі - …. понад 15 років п`ять середньомісячних заробітків;

- у разі звільнення працівника за власним бажанням на пенсію при виникненні права на пенсію, але не пізніше за три місяці (без урахування тимчасової непрацездатності і терміну дії воєнного стану в Україні) виплачувати додатковий посібник за добросовісну працю на залізничному транспорті в наступних розмірах при стажі роботи в галузі - …. від 30 до 35 років для чоловіків три середньомісячні заробітки.

Позивач просив стягнути матеріальну допомогу при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 8 середньомісячних заробітків.

Представником позивача 30.07.2025 надані суду письмові пояснення (а.с.26-29 т.2), в якому наведений розрахунок таких виплат, загальний розмір яких становить 370624 грн 84 коп. З таким розрахунком суд погоджується, оскільки дані, що в ньому містяться, відповідають матеріалам справи, він обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, під час розрахунку враховані всі виплати, що включаються у розрахунок середньої заробітної плати, а також відмінусовані виплати, які не враховуються при розрахунку відповідно до п.4 розділу III вказаного Порядку №100. При цьому, суд вважає правильним включення в розрахунок «премії почасовикам», оскільки цей вид премії, з огляду на розрахункові листи, є щомісячним.

Розрахунок сум, наведений відповідачем (а.с.213, 214 т.1, а.с.23, 24 т.2), суд до уваги не приймає, оскільки в ньому не зазначено, з чого вони складаються, які виплати туди входять та які не враховувалися під час здійснення розрахунку.

Водночас суд також враховує, що як сторона позивача, так і сторона відповідача, суму виплати вказаної матеріальної допомоги вираховували виходячи із середньомісячної заробітної плати за останні 2 місяці, що передують дню звільнення позивача.

Так, згідно з розрахунком позивача, його середньомісячна заробітна плата складає 46328 грн 10 коп (грудень 2024 року 44820 грн 83 коп, січень 2025 року 47835 грн 38 коп), тобто: 44820 грн 83 коп + 47835 грн 38 коп / 2.

Відповідно, до стягнення підлягає невиплачена матеріальна допомога в розмірі 8 середньомісячних заробітків, що становить 370624 грн 80 коп (46328 грн 10 коп х 8).

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію за період з 01.03.2025 до дня ухвалення судового рішення, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.117 КЗпП України (із змінами, внесеними згідно із Законом №3248-IV від 20.12.2005; в редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більше як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №810/451/17.

При з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

За змістом положень ст.115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.

В даному випадку судом встановлено, що відповідач порушив строки виплати матеріальної допомоги позивачу.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100). Згідно з п.1 Порядку №100 цей нормативний акт застосовується, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

В пункті 2 Порядку №100 зазначено, що середня заробітна плата обраховується, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

В цій справі позивача позбавлено права на отримання матеріальної допомоги при звільненні, як того передбачають положення ст.116 КЗпП України. Подією, з якою пов`язана виплата за затримку виплати всіх сум, є день звільнення позивача, тому середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи, що передували звільненню.

Відповідно до роз`яснень, викладених в п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Як вже зазначалося вище, судом приймається до уваги розрахунок, здійснений позивачем в наданих суду 30.07.2025 поясненнях (а.с.26-29 т.2). Так, середньоденна заробітна плата позивача за останні два місяці роботи перед звільненням становила 2059 грн 03 коп.

Позивач звільнений із займаної посади на пенсію 28.02.2025 та за вимогами позовної заяви просив стягнути середній заробіток до дня ухвалення судового рішення, тобто 01.08.2025.

Число робочих днів у періоді з 01.03.2025 до 01.08.2025, які мають бути оплачені за середнім заробітком - 110 днів (з урахуванням ч.6 ст.6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах військового часу», яким зупинена дія ст.73 КЗпП України щодо визначення святкових і неробочих днів).

Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.03.2025 до 01.08.2025, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 226 493 грн 30 коп (2059 грн 03 коп х 110 робочих днів), що не перевищує загального розміру невиплаченої при звільненні заробітної плати, яка становить 377857 грн 84 коп.

При цьому, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання представника відповідача та зменшення середнього заробітку, оскільки, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи конкретні обставини цієї справи, суд вважає, що обсяг відповідальності відповідача перед позивачем є пропорційним наслідкам порушення та має виключно компенсаційний характер. Сума середнього заробітку в розмірі 226 493 грн 30 коп є справедливою та співмірною зі встановленим розміром заборгованості на день звільнення. Водночас, сам по собі факт фінансових труднощів на підприємстві не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, необхідно зазначити наступне.

Так, ч.1 ст.15 ЦК України передбаченоправо кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (п.3 ч.2 ст.11 ЦК України).

Положеннями ст.23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Нормами ст.1167 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Водночас, згідно з роз`ясненнями, які містяться в п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №6 від 27.03.1992, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Також, згідно з абз.2 п.5 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Тобто, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності.

Позивач обґрунтовуєзавдання йомуморальної шкодипорушенням збоку відповідачайого законнихправ наотримання всіхсум призвільненні,що призвелодо тривалихморальних стражданьу видіприниження йогоділової репутаціїяк почесногопенсіонера,авторитету,негативних емоцій,погіршення стануздоров`я,втрати нормальнихжиттєвих зв`язківі вимагалота вимагаєдодаткових зусильдля організаціїсвого життята відновленняпопереднього стану.

В свою чергу, відповідно до вимог ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ст.76, 77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які належні докази, які б підтверджувалиобсяг страждань позивача (фізичних, душевних, психічних тощо), завданих йому порушенням трудових прав, а також характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо).

За вказаних обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині відшкодування моральної шкоди.

Отже, зважаючи на вищевказані вимоги законодавства та обставини справи, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з ч.6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, судом задоволені позовні вимоги немайнового характеру на загальну суму 604351 грн 10 коп. Разом з цим, позивач на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору. Отже, з відповідача підлягає до стягнення на користь держави судовий збір в розмірі 6 043 грн 51 коп.

Оскільки у задоволенні позовної вимоги майнового характеру про стягнення моральної шкоди судом відмовлено, тому сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1500 грн необхідно віднести на його рахунок.

Керуючись ст.9, 10, 13, 18, 47, 97, 115, 116, 117 КЗпП України, ст.11, 15, 23, 1167 ЦК України, ст.12, 76, 77, 81, 89, 141, 259, 263-265, 273, 430 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 невиплачену при звільненні одноразову матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023 рік в розмірі 7 233 (сім тисяч двісті тридцять три) грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 невиплачені при звільненні одноразовий грошовий посібник у зв`язку з виходом на пенсію уперше та додатковий посібник за добросовісну працю в розмірі 8 середньомісячних заробітків, що становить 370624 (триста сімдесят тисяч шістсот двадцять чотири) грн 80 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.03.2025 до 01.08.2025 в розмірі 226 493 (двісті двадцять шість тисяч чотириста дев`яносто три) грн 30 коп.

Вказані суми визначені без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Рішення в частині стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.

У задоволенні позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 6 043 (шість тисяч сорок три) грн 51 коп.

Судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 1500 грн, віднести на рахунок позивача.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», місце знаходження: вул.Єжи Гедройця,5, м.Київ, 03150, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 40075815.

Суддя Знам`янського міськрайонного суду

Кіровоградської області О.В. Савельєва