Рішення № 129249305, 30.07.2025, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2025 рокуСправа №160/31418/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Турової О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-2), в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №104450010798 від 27.10.2023р. про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву із документами, обрахувати страховий стаж та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, з урахуванням висновків рішення суду.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що ОСОБА_1 є громадянкою України, проживала на території Автономної Республіки Крим та перебувала на обліку в територіальному органі Пенсійного фонду України Автономної Республіки Крим у зв`язку із призначенням пенсії за вислугу років, проте, після призначення такої пенсії продовжила працювати, через що в подальшому виплата пенсії за вислугу років їй не здійснювалася. У період з 13.04.2022 року по 27.10.2023 року позивачка перебувала на обліку як внутрішньо переміщена особа у Хмельницькій області, а з 12.10.2023 року зареєстрована за місцем фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_1 . 23.10.2023 року позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яка за принципом екстериторіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 27.10.2023 року №104450010798 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV (далі Закон №1058-IV), з посиланням на те, що згідно з даними паспорту місцем прописки позивачки вказано м. Севастополь, а згідно з відміткою, яка проставлена у трудовій книжці, вона отримує там пенсію. При цьому зі спірного рішення слідує, що пенсійним органом зроблено висновок про те, що страховий стаж позивачки становить 00 років 00 місяців 00 днів, а вік - 63 роки 11 місяців 07 днів, хоча наданою пенсійному органу трудовою книжкою позивачки підтверджено наявність у неї необхідного трудового стажу. Так, до страхового стажу позивачки протиправно не було зараховано жодного періоду роботу в медичних закладах на території Автономної Республіки Крим (у м. Севастополь, Україна) до окупації АРК згідно з наданими документами. Водночас, стаж роботи позивачки в деяких медичних закладах у м. Севастополь (Україна) відповідно до ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» взагалі повинен зараховуватися у подвійному розмірі, а саме: стаж роботи в Севастопольському протитуберкульозному диспансері (на посаді лікаря-фтизіатра) з 09.11.1988 року по 31.01.2000 року, в 10 поліклініці Військово-Морських Сил Збройних Сил України (на посаді завідувача туберкульозним кабінетом, лікаря-фтизіатра) з 01.02.2000 року по 01.01.2004 року, що у сукупності складає необхідний страховий стаж, передбачений ст.26 Закон №1058-IV, для призначення пенсії за віком. Також в оскаржуваному рішенні про відмову у призначенні пенсії формально вказано, що позивачці відмовлено в призначенні пенсії у зв`язку із наданням неповного пакету документів, при цьому позивачку ані усно, ані письмово не повідомлено про те, яких документів бракує. Отже, відповідач-2 протиправно відмовив ОСОБА_1 у призначенні пенсії, посилаючись на відсутність у неї необхідного страхового стажу та на місце прописки позивачки у м. Севастополь і отримання нею там пенсії. Позивака вважає оскаржуване рішення таким, що порушує її право на соціальний захист, та таким, що не відповідає приписам чинного законодавства та принципу верховенства права, тому звернулася до суду з цим позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.12.2023 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі №160/31418/23, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

17.01.2024 року до суду надійшов відзив Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області (відповідача-2) на позовну заяву, в якому відповідач-2 пред`явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що позивач звернулася 23.10.2023р. до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою та документами на призначення пенсії за віком, відповідно до ст.26 Закону №1058-IV. Розглянувши заяву та додані до неї документи, відділ призначення пенсій управління пенсійного законодавства, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийняв рішення від 27.10.2023 року №104450010798 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії у зв`язку із тим, що заявниця надала не повний пакет документів. Так, маючи діючу довідку (до 27.10.2023 року) щодо встановлення статусу внутрішньо переміщеної особи, до заяви на призначення пенсії від 23.10.2023 її не надано. Крім того, в позовній заяві зазначено адресу: АДРЕСА_2 , однак, довідку, видану згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, до позовної заяви не надано. З огляду на викладене, відділ призначення пенсій управління пенсійного законодавства, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, приймаючи рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії від 27.10.2023р. №104450010798 у зв`язку із наданням неповного пакету документів, діяв відповідно до норм чинного законодавства.

Копія позовної заяви з додатками до неї та копія ухвали суду від 04.12.2023 року скеровані за допомогою електронних засобів зв`язку до електронного кабінету відповідача-1, доставлена до електронного кабінету підсистеми «Електронний суд» Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області 30.11.2023 року о 14:53 год. та 06.12.2023 року о 07:55 год., відповідно, що підтверджується довідками про доставку електронних листів, наявними в матеріалах справи, однак, станом на час розгляду справи відповідач-1 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористались, витребувані документи не надав.

При цьому, за приписами частини 6 статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_1 , виданого 10.02.1998 року Ленінським РВ УМВС України в м. Севастополі. Останнім зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 відповідно до відмітки у паспорті є: АДРЕСА_3 .

Згідно з пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 серії НОМЕР_3 , виданим 19.06.2007р. Пенсійним фондом України, ОСОБА_1 з червня 2007 року була призначена пенсія за вислугу років.

У зв`язку із призначенням пенсії за вислугу років ОСОБА_1 перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у Гагарінському районі м. Севастополя, яким відповідно до відмітки у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 від 20.10.1976р. їй і була призначена така пенсія.

При цьому відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_4 від 20.10.1976р. ОСОБА_1 у 2007 році продовжила працювати далі на посадах лікаря-фтизіатра у різних лікувальних закладах АР Крим (Україна).

19 лютого 2014 року розпочалася тимчасова окупація АР Крим російською федерацією, яка триває і по теперішній час, при цьому за допомогою окупаційної адміністрації російської федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні російській федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.

Згідно з довідкою начальника Управління соціального захисту населення Хмельницької райдержадміністрації про перебування на обліку №580 від 10.11.2023р. ОСОБА_1 у період з 13.04.2022 року по 27.10.2023 року перебувала на обліку як внутрішньо переміщена особа з АР Крим в Управлінні соціального захисту населення Хмельницької райдержадміністрації.

З 12.10.2023 року ОСОБА_1 зареєстрована та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується копією витягу з реєстру Ірпінської територіальної громади від 12.10.2023р. №2023/008266585.

23.10.2023 року ОСОБА_1 за місцем свого фактичного проживання та реєстрації звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За принципом екстериторіальності вказана заява розподілена на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 27.10.2023 року №104450010798 за наслідками розгляду вищевказаної заяви позивачки ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку із тим, що згідно з даними паспорту місцем прописки заявниці вказано м. Севастополь, а згідно з відміткою, яка проставлена у трудовій книжці, заявниця вже отримує там пенсію. Також у рішенні про відмову у призначенні пенсії додатково вказано, що позивачці відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку із неповним пакетом наданих документів. При цьому у спірному рішенні зазначено, що страховий стаж позивачки становить 00 років 00 місяців 00 днів, а вік 63 роки 11 місяців 07 днів.

Позивачка, вважаючи протиправним вищевказане рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні їй пенсії за віком, звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються, зокрема, Законом України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV).

Відповідно до статті 2 Закону №1788-ХІІ за цим законом призначалися наступні види державних пенсій: за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника, за вислугу років.

Статтею 55 Закону №1788-XII визначено окремі категорії працівників інших галузей народного господарства, які мають право на пенсію за вислугу років.

З 01 січня 2004 року набрав чинності Закон №1058-IV, який згідно з преамбулою розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Отже, з 01 січня 2004 року Закон №1058-IV є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закон №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Згідно з ч.1 ст.8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

Згідно з п. п. 2, 16 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, які працювали на посадах, що дають право на пенсію за вислугою років, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом №1788-XII. У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону №1788-XII застосовуються в частині визначення права на пенсію (…) за вислугу років.

Водночас, ч.3 ст.45 Закону №1058-ІV передбачено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Аналіз зазначених норм вказує на те, що ч.3 ст.45 Закону №1058-IV встановлюється порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший.

Однак, у випадку із заявою позивача має місце питання саме про призначення іншої пенсії за іншим законом, бо, як встановлено судом, первинно позивачці було призначено пенсію за вислугу років з червня 2007 року відповідно до статті 55 Закону №1788-XII, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, ніж ті, що визначені Законом №1058-ІV.

Так, відповідно до п. «е» ч.1 ст.55 Закону №1788-XII (в редакції, чинній станом на час призначення позивачеві пенсії за вислугу років у червні 2007 року) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Для призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV позивачка звернулася вперше 23.10.2023 року, що відповідачами не заперечується.

Разом з цим ст.7 Закону №1788-XII передбачено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком та по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу особою на час звернення за пенсією чи ні. Пенсія за вислугу років призначається лише при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.

Судом встановлено, що стверджуючи про те, що ОСОБА_1 станом на час звернення із заявою про призначення пенсії за віком від 23.10.2023р. отримує пенсію на території АР Крим (м. Севастополь), відповідач-2 в оскаржуваному рішенні посилався на наявність відповідної відмітки про це, яка проставлена у трудовій книжці ОСОБА_1 .

Дослідивши трудову книжку ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 від 20.10.1976р., копія якої міститься в матеріалах справи, суд встановив, що дійсно на першій сторінці цієї трудової книжки наявний штамп Управління Пенсійного фонду України у Гагарінському районі м. Севастополя про те, що позивачці була призначена пенсія.

При цьому факт призначення позивачці пенсії за вислугу років з червня 2007 року підтверджено пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 серії НОМЕР_3 , виданим 19.06.2007р. Пенсійним фондом України на ім`я ОСОБА_1 , а також визнається нею самою.

Водночас, у позовній заяві позивачка стверджує, що після призначення їй пенсії за вислугу років з червня 2007 року вона продовжила працювати, у зв`язку із чим пенсія за вислугу років їй не виплачувалася.

Той факт, що у 2007 році ОСОБА_1 продовжила працювати далі на посадах лікаря-фтизіатра у різних лікувальних закладах АР Крим (Україна) підтверджено відповідними записами трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 від 20.10.1976р.

Разом з цим, відповідачами не надано жодних доказів того, що позивачка після того, як продовжила працювати з 2007 року одержувала пенсійні виплати за вислугу років від пенсійних органів України, в тому числі, від Управління Пенсійного фонду України у Гагарінському районі м. Севастополя, яким було проставлено штамп про попереднє призначення їй пенсії у трудовій книжці позивачки, на який посилається відповідач-2, як на одну з підстав відмови у призначенні позивачці пенсії за віком.

Також суд зауважує, що пенсія за вислугу років призначалася позивачці пенсійним органом України, а не органами окупаційної влади російської федерації.

Жодних доказів того, що ОСОБА_1 отримувала чи отримує пенсійні виплати в органах пенсійного забезпечення російської федерації як одержувач пенсії суду не надано.

Наявність у паспорті позивачки відмітки про те, що зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є: АДРЕСА_3 , жодним чином не може підтверджувати отримання останньою пенсійних виплат у м. Севастополі як до, так і після того, як АР Крим була окупована російською федерацією, в тому числі і станом на момент звернення з заявою про призначення пенсії за віком від 23.10.2023р., тим паче, що така заява була подана ОСОБА_1 вже після того, як вона спочатку набула статусу внутрішньо переміщеної особи та у період з 13.04.2022 року по 27.10.2023 року перебувала на обліку як внутрішньо переміщена особа з АР Крим в Управлінні соціального захисту населення Хмельницької райдержадміністрації, а в подальшому взагалі з 12.10.2023 року була зареєстрована та фактично проживала за новою адресою: АДРЕСА_4 .

Отже, факт припинення виплат позивачці пенсії за вислугу років після того як остання продовжила працювати у 2007 році відповідачами не спростовано, а факт отримання нею таких виплат на момент звернення з заявою про призначення пенсії за віком - не доведено.

Відтак, доводи відповідача-2, викладені в оскаржуваному рішенні, відносно того, що проставлений Управлінням Пенсійного фонду України у Гагарінському районі м. Севастополя штамп у трудовій книжці ОСОБА_1 про призначення їй пенсії за вислугу років у поєднанні з проставленою у паспорті відміткою про реєстрацію місця проживання у м. Севастополі беззаперечно може свідчити про те, що позивачкою наразі отримуються пенсійні виплати у м. Севастополі, є необґрунтованими та безпідставними.

Крім того, суд зазначає, що факт отримання особою пенсії за вислугу років, призначеної відповідно до п. «е» ч.1 ст.55 Закону №1788-XII, до звернення з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону №1058-IV, взагалі не є підставою для відмови у призначенні такої пенсії.

Суд зазначає, що Верховний Суд у подібних правовідносинах неодноразово висловлював правову позицію щодо того, що у випадку, якщо особа, яка вже отримує пенсію за одним законом виявила бажання отримувати пенсію, право на яку визначене іншим законом, то має місце саме призначення пенсії, а не переведення з одного виду пенсії на інший згідно із частиною 3 статті 45 Закону №1058-IV.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №577/2576/17, а також у постановах Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі №185/1474/17, від 31 липня 2019 року у справі №720/208/17, від 16 червня 2020 року у справі №127/7522/17, від 18 серпня 2020 року у справі №263/6611/17.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок №22-1).

Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Порядку №22-1 заява про призначення, перерахунок, поновлення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1); заява про припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, продовження виплати пенсії за довіреністю, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплату пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання (Заява про виплату пенсії - додаток 2); заява про працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (додаток 3); заява про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).

Згідно з абзацом 1 пунктом 1.5 Порядку №22-1 розгляд заяв, передбачених пунктом 1.1 цього розділу, поданих громадянами України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, здійснюється з урахуванням Порядку виплати пенсії та надання соціальних послуг громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 липня 2014 року №234 (далі Порядок №234).

Водночас, абзацом 2 пункту 1.5 Порядку №22-1 передбачено, що внутрішньо переміщені особи подають заяви з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

Так, п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі Постанова №637), зокрема, установлено, що призначення, відновлення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) (далі - пенсії) внутрішньо переміщеним особам, у тому числі особам, які відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, здійснюються територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб. Виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати) та пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв акціонерного товариства Державний ощадний банк України з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

Під час звернення внутрішньо переміщеної особи із заявою про призначення, відновлення чи продовження виплати пенсії та документом, що посвідчує особу, територіальні органи Пенсійного фонду України ідентифікують особу заявника, фіксують місце і час її звернення, порівнюють отримані дані з даними, що обробляються в базах даних Пенсійного фонду України, з урахуванням даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб у порядку, який затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики.

У разі надходження до Пенсійного фонду України або до його територіальних органів інформації від Адміністрації Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, Національної поліції, Державної міграційної служби, Міністерства фінансів, інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що особа повернулась до покинутого місця постійного проживання, або особою подано документи, що містять недостовірні відомості для призначення (відновлення, продовження виплати) пенсії, виплата пенсії продовжується після особистого звернення особи, проходження ідентифікації у порядку, визначеному в абзаці четвертому цього пункту, з урахуванням даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб та за відсутності підстав, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб.

Пенсійний фонд України та його територіальні органи мають право звертатися до Адміністрації Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, Національної поліції, Державної міграційної служби, Міністерства фінансів, інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з метою підтвердження чи спростування інформації про повернення особи до покинутого місця постійного проживання або поданих нею для призначення (відновлення, продовження виплати) пенсії документів, зокрема з використанням системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів.

Згідно з п.7 Постанови №637 у разі встановлення контролюючими органами факту незаконного одержання бюджетних коштів, який не оскаржений у судовому порядку, кошти у сумі, що незаконно отримана, повертаються до державного бюджету.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1.8 Порядку №22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

При цьому за змістом приписів абзацу 4 пункту 1.8 Порядку №22-1 у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія.

Згідно з абз.5 п.1.8 Порядку №22-1 якщо наявних документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон).

Водночас, відповідно до пункту 2.1 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи:

1) документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків;

2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За періоди роботи після впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - персоніфікований облік) орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення (далі - індивідуальні відомості про застраховану особу);

3) для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01 липня 2000 року орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу (додатки 3, 4 до Положення). За бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 5) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам;

4) відомості про місце проживання особи;

5) документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах;

6) документи, які підтверджують право на призначення дострокової пенсії за віком;

7) документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку;

8) документи, що підтверджують право на виплату грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону;

9) заява в довільній формі про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій громадянам України, які проживають на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації). Орган, що призначає пенсію, додає одержаний на запит документ про те, що особа не перебуває на обліку в органах пенсійного забезпечення Російської Федерації як одержувач пенсії.

Абзацами першим та другим пункту 2.9 Порядку №22-1 передбачено, що під час подання заяв, передбачених пунктом 1.1 розділу І, пунктом 3.1 розділу III та пунктом 5.1 розділу V цього Порядку, особою пред`являється паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, посвідка на постійне проживання, посвідчення біженця або інший документ, що підтверджує законність перебування іноземця чи особи без громадянства на території України), свідоцтво про народження дитини (за відсутності у дитини паспорта громадянина України). Особи, які тимчасово проживають за кордоном, надсилають копії вищезазначених документів, засвідчені в порядку, визначеному пунктом 2.23 цього розділу, та документ про посвідчення факту, що фізична особа є живою. В заявах зазначається інформація про місце проживання, для підтвердження якої особа може надати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні.

Також п.2.22 Порядку №22-1 встановлено, що для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».

При цьому відповідно до п.2 ч.1 ст.2 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» витяг з реєстру територіальної громади - документ у паперовій або електронній формі, що підтверджує відомості про місце проживання (перебування) особи або інформацію про відсутність таких відомостей на дату та час формування витягу.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів (пункт 4.3 Порядку №22-1).

Відповідно до абз.1,2 п.4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.

За приписами пункту 4.12 Порядку №22-1 при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви про переведення виплати пенсії за новим місцем проживання надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації, фактичного проживання) пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п`яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається (електронна пенсійна справа передається) органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації, фактичного проживання).

З наведеного у сукупності слідує, що чинним законодавством визначено певний перелік документів, що має бути поданий особою, в тому числі і внутрішньо переміщеною особою, разом із заявою про призначення пенсії, при цьому на орган, що призначає пенсію, покладено обов`язок у разі якщо до такої заяви додані не всі необхідні документи, письмово повідомити заявника про те, які документи необхідно подати додатково, зробивши про це в заяві про призначення пенсії відповідний запис; а також покладено обов`язок вжиття заходів задля підтвердження чи спростування інформації, зазначеної у поданих внутрішньо переміщеною особою для призначення (відновлення, продовження виплати) пенсії документах, зокрема, з використанням системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів в порядку приписів Постанови №637, та обов`язок надсилання запиту до органів пенсійного забезпечення російської федерації з приводу того, чи перебуває особа, яка проживає на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, у них на обліку як одержувач пенсії, надсилання запиту про витребування пенсійної справи заявника-пенсіонера до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації, фактичного проживання) пенсіонера.

Як слідує зі спірного рішення, однією з підстав для його прийняття відповідачем-2 вказано ненадання позивачкою повного пакету документів, при цьому ані у спірному рішенні, ані у будь-якому іншому документі, в порушення вищенаведених приписів чинного законодавства, зокрема, абзацу 4 пункту 1.8 Порядку №22-1, відповідачем-2 взагалі не зазначено яких саме документів не вистачило відповідачу-2 для прийняття позитивного для позивачки рішення.

Посилання представника відповідача-2 у відзиві на позовну заяву на те, що позивач, маючи діючу довідку (до 27.10.2023 року) щодо встановлення їй статусу внутрішньо переміщеної особи до заяви на призначення пенсії від 23.10.2023 року її не надала, суд вважає безпідставними, оскільки, по-перше, в самому оскаржуваному рішенні про це взагалі не зазначено, а, по-друге, на момент звернення із заявою про призначення пенсії за віком від 23.10.2023р. ОСОБА_1 вже мешкала за іншою адресою, ніж про це зазначено у довідці начальника Управління соціального захисту населення Хмельницької райдержадміністрації про перебування на обліку №580 від 10.11.2023р., згідно з якою ОСОБА_1 у період з 13.04.2022 року по 27.10.2023 року перебувала на обліку як внутрішньо переміщена особа з АР Крим в Управлінні соціального захисту населення Хмельницької райдержадміністрації, бо, як встановлено судом, з 12.10.2023 року ОСОБА_1 вже була зареєстрована та фактично проживала за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується копією витягу з реєстру Ірпінської територіальної громади від 12.10.2023р. №2023/008266585, при цьому вказаний витяг позивачем було подано пенсійному органу і такий витяг відповідно до приписів п.2.1, п.2.9, п.2.22 Порядку №22-1 та п.2 ч.1 ст.2 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» є належним документом на підтвердження інформації про місце проживання особи, яка звернулася із заявою про призначення пенсії. Також суд зауважує, що звернення з заявою про призначення пенсії здійснене позивачкою за зареєстрованим належним чином з 12.10.2023р. місцем проживання останньої, що відповідачами не заперечується.

Відтак, не подання позивачкою разом із заявою про призначення пенсії за віком від 23.10.2023р. довідки начальника Управління соціального захисту населення Хмельницької райдержадміністрації про перебування на обліку №580 від 10.11.2023р. щодо встановлення їй статусу внутрішньо переміщеної особи не може вважатися поданням позивачкою неповного пакету документів для призначення пенсії, тим паче, що як слідує з вищенаведених приписів п.1 Постанови №637, призначення, відновлення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам, можливо навіть у разі, якщо такі особи відмовились відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження (призначення пенсії останнім здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на підставі відомостей, що містяться в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб). Отже, чинним законодавством взагалі не встановлено обов`язку пенсіонера подавати таку довідку у складі документів, що подаються разом із заявою про призначення пенсії за віком.

Водночас, судом встановлено та відповідачем-2 у відзиві на позовну заяву фактично не заперечується, що позивачкою разом із заявою про призначення пенсії за віком було надано трудову книжку, яка містить записи про її трудовий стаж, а також інші передбачені п.2.1 Порядку №22-1 документи. Про ненадання будь-яких інших, передбачених Порядком №22-1 чи іншими нормативно-правовими актами, документів, крім довідки про встановлення ОСОБА_1 статусу внутрішньо переміщеної особи, відповідачами не вказано.

За наведених обставин, доводи відповідача-2, викладені у спірному рішенні, про неподання позивачкою повного пакету документів разом із заявою про призначення пенсії за віком не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Щодо висновків пенсійного органу, викладених в оскаржуваному рішенні, про те, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 00 років 00 місяців 00 днів, суд зазначає наступне.

За приписами частин 1, 2, 4 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII (далі Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно з приписами статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі Порядок №637).

Відповідно до п.1, п.2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно з абз.1 п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

З аналізу наведених законодавчих приписів, зокрема, ст.62 Закону №1788-XII та п.1 Порядку №637, слідує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка і лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Як слідує з трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_4 від 20.10.1976р., остання, зокрема, працювала на наступних посадах:

04.10.1976 року - зарахована на посаду санітарки в 2 гінекологічне відділення Новосибірської гінекологічної лікарні №1 Ленінського відділу охорони здоров`я;

01.07.1977 року - звільнена у зв`язку із переходом на навчання;

26.09.1983 року - зарахована для проходження інтернатури по терапії на базі кардіологічного відділення Лікарні №1 ім. С.І. Пирогова м. Севастополь;

12.04.1986 року - звільнена з займаної посади і направлена на роботу до лікарні №6 м. Севастополь у Міський відділ охорони здоров`я Севастопольського міськвиконкому;

з 13.04.1986 року по 02.11.1988 року працювала у лікарні №6 м. Севастополь у Міський відділ охорони здоров`я Севастопольського міськвиконкому на посаді терапевта стаціонару;

09.11.1988 року - прийнята на роботу до Севастопольського протитуберкульозного диспансеру на посаду лікаря-фтизіатра (на період відсутності основного працівника);

01.12.1988 року - переведена на посаду лікаря-фтизіатра на постійній основі;

10.10.1988 року - переведена посаду лікаря-фтизіатра;

01.02.1996 року - переведена на 0.5 ставки лікаря фізіотерапевта та 0.5 ставки лікаря дієтолога;

09.09.1996 року - переведена на посаду лікаря-фтизіатра у Севастопольський протитуберкульозний диспансер Міністерства охорони здоров`я України Управління охорони здоров`я Севастопольського міськвиконкому;

01.01.1998 року - переведена на посаду лікаря-фтизіатра у цьому ж медичному закладі, але у 4 відділення;

02.01.1999 року - призначена тимчасово виконуючою обов`язки завідувача фізіотерапевтичного відділення з постійним сумісництвом лікаря фтизіатра 4 відділення;

31.01.2000 року - звільнена за переводом в 10 поліклініку Військово-Морських Сил Збройних Сил України;

01.02.2000 року - прийнята на посаду завідуючої туберкульозним кабінет-лікарем фтизіатром;

22.05.2007 року - переведена медичним реєстратором;

14.06.2007 року - переведена на посаду завідуючої протитуберкульозного кабінету лікарем-фтизіатром;

30.11.2007 року - звільнена з посади у зв`язку з переведенням до Військово-медичного клінічного центру Кримського регіону;

01.12.2007 року - прийнята до військово-медичного клінічного центру Кримського регіону лікарем-фтизіатром терапевтично кабінету клініки амбулаторно-поліклінічної допомоги за переведенням з 10 поліклініки Військово-Морських Сил Збройних Сил України;

16.08.2011 року - звільнена з цієї посади у зв`язку із скороченням штату;

01.09.2011 року - прийнята до Комунального закладу «Севастопольський протитуберкульозний диспансер» на посаду лікаря-фтизіатра.

Вказані записи в трудовій книжці позивачки є чіткими та не містять жодних виправлень чи неточностей. Вони завірені відповідними підписами уповноважених осіб роботодавців та їх печатками.

Отже, протягом наведено проміжку часу позивачка мала безперервний стаж роботи у медичних закладах та установах у м. Севастополь (Україна) до російської окупації АРК. У 2014 році розпочала окупація АР Крим російськими військами і, відповідно, діяльність закладів було припинено.

При цьому відповідачами не спростовано справжність та достовірність таких записів, а також не вказано жодних підстав для їх неврахування, тож спірне рішення в частині визначення того, що страховий стаж позивачки становить 00 років 00 місяців 00 днів є безпідставним та необґрунтованим, в тому числі, з огляду на те, що, як встановлено самим відповідачем-2 та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 ще з червня 2007 року призначалася пенсія за вислугу років відповідно до ст.55 Закону №1788-ХІІ, за умовами якої призначення такої пенсії було б неможливе, якщо б позивачка на день її призначення не мала страхового (спеціального) стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку (п. «е» ч.1 ст.55 Закону №1788-XII в редакції, чинній станом на час призначення позивачеві пенсії за вислугу років у червні 2007 року). Водночас, як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, після призначення пенсії за вислугу років у 2007 році ОСОБА_1 продовжила працювати та, відповідно, набувати додатковий страховий стаж.

Таким чином, зважаючи на те, що надана позивачем разом із заявою про призначення пенсії трудова книжка містила всі необхідні та чіткі записи про періоди роботи позивачки, у відповідача-2 у розумінні вищенаведених приписів ст.62 Закону №1788-XII та п.1 Порядку №637 були відсутні підстави для не зарахування цих періодів роботи до страхового стажу ОСОБА_1 .

Також суд зазначає, що згідно зі ст.60 Закону №1788-ХІІ робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000р. №1645-III визначено, що інфекційні хвороби - розлади здоров`я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000р. №1645-III лікування хворих на інфекційні хвороби може проводитися в акредитованих у встановленому законодавством порядку державних і комунальних спеціалізованих закладах (відділеннях) охорони здоров`я та клініках наукових установ, а також в акредитованих закладах охорони здоров`я, заснованих у встановленому законодавством порядку на приватній формі власності. У разі якщо перебіг інфекційної хвороби легкий, а епідемічна ситуація в осередку інфекційної хвороби благополучна, лікування такого хворого під систематичним медичним наглядом може здійснюватися амбулаторно, крім випадків, передбачених статтями 22, 27 і 31 цього Закону.

Лікуванням хворих на інфекційні хвороби можуть займатися особи, які мають медичну освіту та відповідають кваліфікаційним вимогам, установленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, у тому числі особи, які в установленому порядку займаються приватною медичною практикою.

Із роз`яснень МОЗ України №05.03-18-54/973 від 27 січня 2010 року слідує, що «інфекційний заклад (відділення)» це заклад (відділення), де надають медичну допомогу хворим на інфекційні хвороби (тобто інфекційна лікарня або інфекційне відділення, протитуберкульозний заклад або відділення тощо) або працюють з матеріалом, який містить або потенційно інфікований збудниками інфекційних хвороб (тобто бактеріологічна лабораторія).

У зв`язку з тим, що туберкульоз віднесено до Переліку особливо небезпечних інфекційних хвороб (наказ МОЗ України від 19.07.1995р. №133, пункт 29), а туберкульозні (протитуберкульозні) установи віднесено - до інших інфекційних закладів (відділень) охорони здоров`я, робота в них зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі згідно з приписами ст.60 Закону №1788-ХІІ.

При цьому згідно з частиною четвертою статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Крім того, за правилами пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» цього Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Таке правове регулювання вказує на те, що положення Закону України «Про пенсійне забезпечення», в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах (в т.ч. щодо пільг по обчисленню стажу), станом на час звернення позивачки за призначенням пенсії діяли і підлягали застосуванню відповідними субєктами під час виконання покладених на них функцій.

Як вказано вище, відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Під час розгляду справи судом встановлено, що у період з 09.11.1988 року по 31.01.2000 року позивачка працювала у Севастопольському протитуберкульозному диспансері на посаді лікаря-фтизіатра, у період з 01.02.2000 року по 21.05.2007 року та з 14.06.2007р. по 30.11.2007р. в 10 поліклініці Військово-Морських Сил Збройних Сил України на посадах завідувача туберкульозним кабінетом та лікаря-фтизіатра, тобто працювала у інфекційних закладах охорони здоров`я, тож за правилами статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та в силу приписів пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» весь цей період роботи у інфекційних закладах охорони здоров`я підлягає зарахуванню до стажу роботи у подвійному розмірі.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 04 грудня 2019 року у справі №689/872/17 та від 20 квітня 2022 року у справі №214/3705/17, у яких Верховний Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими зобов`язано відповідачів зарахувати до страхового стажу в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи позивачів в інфекційних закладах після 01 січня 20104 року, тобто після дати набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Аналогічна правова позиція також викладена та підтримана Верховним Судом у постанові від 27 квітня 2023 року у справі № 160/14078/22.

Ураховуючи встановлені обставини справи, суд доходить висновку про наявність порушення прав позивачки спірним рішенням відповідача-2 також в частині не зарахування періодів її роботи з 09.11.1988 року по 31.01.2000 року, з 01.02.2000 року по 21.05.2007 року та з 14.06.2007р. по 30.11.2007р. в інфекційних закладах до страхового стажу позивачки у подвійному розмірі згідно з приписами ст.60 Закону №1788-ХІІ.

Враховуючи викладене у сукупності, суд доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 27.10.2023 року №104450010798 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону №1058-IV є протиправним та необґрунтованим і, відповідно, підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині задоволенню.

Щодо частини позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву із документами, обрахувати страховий стаж та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком, з урахуванням висновків рішення суду, суд зазначає наступне.

Як слідує з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.

Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки відповідачем-2 при розгляді заяви позивачки про призначення пенсії за віком від 23.10.2023р. було протиправно відмовлено у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону №1058-IV через ненадання позивачкою повного пакету документів, отримання нею пенсії на території окупованої АР Крим та відсутність у неї необхідного страхового стажу, передбаченого цією нормою Закону (30 років), проте, судом встановлено, що ОСОБА_1 надано передбачені Порядком №22-1 документи, а довідка начальника Управління соціального захисту населення Хмельницької райдержадміністрації про перебування на обліку №580 від 10.11.2023р. щодо встановлення їй статусу внутрішньо переміщеної особи не є тим документом, що обов`язково мав бути наданий позивачкою при зверненні із заявою про призначення пенсії за віком, при цьому відповідачами жодним чином не доведено факту отримання ОСОБА_1 пенсійних виплат на території окупованої АР Крим, натомість наданими до матеріалів справи доказами підтверджено наявність у позивачки необхідного страхового стажу, передбаченого ст.26 Закону №1058-IV понад 30 років, в тому числі через наявність у пенсійного органу обов`язку зарахувати періоди роботи позивачки з 09.11.1988 року по 31.01.2000 року, з 01.02.2000 року по 21.05.2007 року та з 14.06.2007р. по 30.11.2007р. в інфекційних закладах до її страхового стажу у подвійному розмірі згідно з приписами ст.60 Закону №1788-ХІІ, суд вважає, що у даному випадку у пенсійного органу відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення позивачеві пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV.

Таким чином, та з урахуванням тієї обставини, що оскаржуване рішення відповідача-2 не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов`язати саме відповідача-2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV, як той пенсійний орган, що за принципом екстериторіальності розглядав заяву позивача про призначення такої пенсії та до якого було надано всі необхідні та достатні для цього документи, проте, протиправно їх не врахував та припустився помилки у вирішенні питання про наявність у позивача права на пенсійне забезпечення.

Крім цього, щодо підстав зобов`язання саме Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити позивачеві пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону №1058-IV, суд зазначає наступне.

Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005р. №22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі Порядок №22-1).

Відповідно до абз.13 п.4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Згідно з абз.1-3 п.4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Пунктом 4.7 Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Відповідно до абз.1 п.4.10 Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

З аналізу наведених норм слідує, що рішення про призначення пенсії або про відмову у її призначенні приймається пенсійним органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності, а в подальшому, у разі прийняття таким органом рішення про призначення пенсії, це рішення разом з електронною пенсійною справою засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Зважаючи на те, що у даному випадку органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності за заявою позивача про призначення пенсії від 23.10.2023р. було саме Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області і саме воно як той пенсійний орган, що розглядав цю заяву позивача про призначення пенсії, до якого було надано всі необхідні та достатні для цього документи, проте, протиправно їх не врахував та припустився помилки у вирішенні питання про наявність у позивача права на пенсійне забезпечення, то саме на нього, як на належного відповідача, і слід покласти обов`язок щодо призначення позивачеві пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону №1058-IV.

Водночас, відповідач-1, за наведених обставин, не є належним у цій справі, оскільки, як встановлено судом останнім не здійснювалося ані розгляду заяви позивача про призначення пенсії, ані прийняття оскаржуваного у цій справі рішення, відтак, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області є неналежним відповідачем щодо заявлених позовних вимог, тому й у задоволенні таких позовних вимог до нього слід відмовити.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Отже, оскільки позивачка досягла пенсійного віку 16.11.2019р. (60 років), необхідного для призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону №1058-IV, а матеріали справи свідчать, що із заявою про призначення пенсії за віком позивачка звернулася лише 23.10.2023р., тобто звернення за пенсією відбулося пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, внаслідок чого пенсія ОСОБА_1 має бути призначена саме з дня звернення за пенсією, тобто з 23.10.2023р.

Таким чином, суд дійшов висновку про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону №1058-IV саме з 23.10.2023 року та про задоволення позовних вимог в цій частині.

Враховуючи викладене у сукупності та обґрунтованості позовних вимог саме до відповідача-2, на підставі оцінки наданих доказів, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 859,00 грн., а тому, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, стягненню з відповідача-2 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає сума судових витрат зі сплати судового збору пропорційно до частини задоволених позовних вимог у розмірі 572,67грн.

Керуючись ст. ст. 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (відповідач-1) (код ЄДРПОУ 22933548, місцезнаходження: вул. Саєнка Андрія, буд. 10, м. Фастів, Київська область, 08500), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-2) (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) від 27.10.2023 року №104450010798 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 23.10.2023 року.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до частини задоволених позовних вимог у сумі 572,67грн. (п`ятсот сімдесят дві гривні 67 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: О.М. Турова