Рішення № 129243779, 30.07.2025, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/617/25

Господарський суд Закарпатської області у складі головуючого - судді Сисина С.В., за участі секретаря судового засідання Райніш М.І., розглянувши в спрощеному позовному провадженні з викликом сторін справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Акрітера+Агро», код ЄДРПОУ - 44260518, місцезнаходження - 01032, місто Київ, вулиця Жилянська, будинок 106-Б,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Енка-Україна», код ЄДРПОУ - 44706439, місцезнаходження - 88017, Закарпатська область, Ужгородський район, місто Ужгород, вулиця Лермонтова Михайла, будинок 25в, офіс 3,

про стягнення заборгованості за договором поставки, інфляційних втрат, 3% річних, пені у загальному розмірі 510264,78 грн,

за участі представників сторін:

від позивача: адвокат Каравасілі Х.М. (згідно ордеру серії АІ №1840507 від 05.03.2025) - у режимі відеоконференції,

від відповідача: не з`явився,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Акрітера+Агро» (далі - позивач), від імені та в інтересах якого діє адвокат Каравасілі Христина Михайлівна (на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії АІ 31840507 від 05.03.2025) звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою від 30.05.2025 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енка-Україна» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за договором поставки, інфляційних втрат, 3% річних, пені у загальному розмірі 510264,78 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на порушення відповідачем зобов`язань за договором поставки №3012/22-2 від 30.12.2022 щодо оплати 14% від вартості поставленого товару.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Сисина С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.05.2025.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 04.06.2025 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін; сторонам встановлений строк на подання заяв по суті справи; призначено судове засідання у справі на 03.07.2025.

Ухвалою суду від 20.06.2025, враховуючи, що головуючий суддя Сисин С.В. 03.07.2025 буде перебувати у відпустці згідно наказу №02.4-09/20-к від 19.06.2025, судове засідання у справі призначене на 14 липня 2025 року.

Ухвалою суду від 20.06.2025 задоволено заяву представника позивача ТОВ «Акрітера+Агро» - адвоката Каравасілі Х.М. від 17.06.2025 про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, постановлено забезпечити участь представника позивача ТОВ «Акрітера+Агро» - адвоката Каравасілі Х.М. у судовому засіданні, призначеному на 14.07.2025 та у наступних судових засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у системі ЄСІТС ВКЗ за допомогою системи «Електронний суд».

В судове засідання 14.07.2025 відповідач не з`явився, участь уповноваженого представника не забезпечив, будучи належним чином повідомленим про судове засідання 14.07.2025, інших заяв та клопотань процесуального характеру з повідомленням причин неявки до суду не подав.

Ухвалою суду від 14.07.2025 розгляд справи відкладено на 30.07.2025.

У постанові від 27.06.2024 у справі №759/16487/21, провадження № 61-772св24 Верховний Суд з посиланням на практику Європейського Суду з прав людини (справи «Заводнік проти Словенії», заява № 53723/13, рішення від 21 травня 2015 року, пункт 70; справа «Созонов та інші проти України», заява № 29446/12, рішення від 08 листопада 2018 року, пункт 8) зазначив, що на національні суди покладено обов`язок з`ясувати, чи були повістки або інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, суди зобов`язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення.

Відповідно до ч. 7 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Частиною 1 ст. 232 ГПК України передбачено, що судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.

Згідно з ч. 5 ст. 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

У постанові від 07.06.2024 у справі № 904/1273/23 Об`єднана палата Касаційного господарського суду зазначила, що процесуальним законодавством передбачено два способи надсилання судового рішення - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через «Електронний кабінет», у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС. Вимога про надіслання судового рішення через підсистеми ЄСІТС є обов`язковою для осіб, визначених пунктом 10 Положення про ЄСІТС, та тих осіб, які добровільно зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Згідно відповідей №11521501, 11521513, 11521568 від 02.06.2025 встановлено, що позивач - ТОВ «Акрітера+Агро», представник позивача - адвокат Каравасілі Х.М. та відповідач - ТОВ «Енка-Україна», мають зареєстрований електронний кабінет в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

Враховуючи приписи ст. ст. 6 і 242 ГПК України, копії ухвал Господарського суду Закарпатської області від 04.06.2025, 20.06.2025, 14.07.2025 були скеровані позивачу, його представнику та відповідачу в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету учасників справи, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, які отримані з автоматизованої системи документообігу суду комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду».

В пунктах 41-42 постанови Верховного Суду від 30.08.2022р. у справі №459/3660/21 викладена правова позиція, що довідка про доставку документа в електронному вигляді до «Електронного кабінету» є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.

Отже, сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання.

В судове засідання 30.07.2025 відповідач не з`явився, участь уповноваженого представника не забезпечив, будучи належним чином повідомленим про судове засідання 30.07.2025, інших заяв та клопотань процесуального характеру з повідомленням причин неявки до суду не подав.

Відповідач не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву.

Щодо неявки відповідача в судові засідання, то суд зазначає, що ТОВ «Енка-Україна», будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце проведення судових засідань та розгляду справи по суті, не уповноважило свого представника в судові засідання 14.07.2025 та 30.07.2025.

Згідно приписів ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Застосовуючи при розгляді справи відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Водночас, суд враховує, що серед принципів господарського судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, розумність строків розгляду справи судом.

Відтак, враховуючи повторну неявку без поважних причин відповідача в судові засідання, про які відповідач повідомлений судом своєчасно та належним чином; відповідно до ст. 202 ГПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача.

У судовому засіданні 30.07.2025, проведеному за участі представника позивача, заслухавши його думку щодо можливості проведення судового розгляду справи без часті представника відповідача, згідно ухвали, постановленої без оформлення окремого документа, та зазначеної у протоколі судового засідання, суд постановив: продовжити розгляд справи за відсутності представника відповідача, який повторно не прибув у судове засідання, враховуючи належне повідомлення відповідача про місце, дату та час судового засідання та який не подав заяв чи клопотань щодо причини його неявки у засідання, враховуючи, що суд не визнавав явку такого учасника справи обов`язковою, а його неявка не перешкоджає проведенню судового засідання та розгляду справи.

Частина 1 ст.248 ГПК України передбачає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України, яка кореспондується з ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Зважаючи на те, що відповідач у строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження від 04.06.2025, не подав до суду відзив на позовну заяву та не скористався наданими йому процесуальними правами на участь у розгляді справи, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору. Відтак, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд за участі представника позивача 30.07.2025 розглянув справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст.165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 30.07.2025 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Суть спору за позицією позивача

Позивач покликається на укладений між сторонами 30.12.2022 договір поставки №3012/22-2, предметом якого є зобов`язання продавця поставити і передати у власність, а покупця прийняти та оплатити сою нестандартну, врожаю 2022 року, українського походження.

Позивач вказує, що відповідно до положень договору, кількість товару складає 240 (двісті сорок) тон +/- 5% на вибір продавця. Остаточна вартість товару визначається на підставі складської квитанції виданої зерновим складом покупцю.

Ціна товару є звичайною та відповідає звичайній ціні продажу такого товару, яка встановлюється у національній валюті України та становить: ціна без ПДВ (грн./т) - 11403,51; ціна з ПДВ (грн./т) - 13000,00.

Так, позивач стверджує, що вартість сої нестандартної, врожаю 2022 року складає 2736842,40 грн без ПДВ; ПДВ 14 % - 383157,94 грн, загальна вартість з ПДВ - 3120000,34 грн.

Відповідно до пункту 4.1 договору, товар поставляється із зернового складу продавця на умовах (за правилами «Інкотермс-2010»): EXW ПП «Агрофірма Вільхівці» 78100, вул. Винниченка, буд. 105, Городенківський р-н, Івано-Франківська обл.

Поставка товару підтверджується наступними документами: а) рахунком продавця; б) видатковою накладною; в) трьохстороннім актом прийому-передачі. Датою поставки товару вважається дата оформлення видаткової накладної.

Згідно з п.5.1 договору оплата за товар здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця в наступному порядку: 86% від вартості партії товару - протягом 2 (двох) банківських днів з дати поставки товару; 14% від вартості партії товару - протягом 2 (двох) банківських днів з дати реєстрації продавцем відповідної податкової накладної в ЄРПН. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок продавця.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору 03.01.2023 ним передано, а відповідачем прийнято у власність 239,637 тон сої нестандартної, врожаю 2022 року. Крім того, 03.01.2023 позивач виписав видаткову накладну №00000001 на товар: «Соя нестандартна, врожаю 2022» вагою 239,637 тон, загальною вартістю 3115281,34 грн, у томі числі ПДВ 382578,41 грн та рахунок на його оплату №00000001 від 03.01.2023.

Таким чином, на думку позивача, ТОВ «Акрітера+Агро» належним чином виконано свої зобов`язання за договором у вигляді поставки та передачі ТОВ «Енка-Україна» товару, на умовах та в порядку, визначені у ньому.

05.01.2023 ТОВ «Енка-Україна» сплатило на користь позивача 86% від вартості партії товару - 2732702,93 грн. Позивачем було складено податкову накладну №1 від 03.01.2023 та направлено на реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН), однак реєстрацію вказаної податкової накладної спочатку було зупинено, а згодом відмовлено в проведенні реєстрації.

Не погоджуючись з відмовою у проведенні реєстрації податкової накладеної, позивач звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в ЄРПН від 24.03.2023 №8490308/44260518, прийняте Комісією з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в ЄРПН Головного управління ДПС у м. Києві та зобов`язання вчинити дії, а саме: зобов`язати Держану податкову службу України зареєструвати в ЄРПН податкову накладну ТОВ «Акрітера+Агро» від 03.01.2023 № 1 днем подання такої податкової накладної.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2024 у справі №320/18636/23, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2024, позов задоволено повністю.

10.09.2024 Державною податковою службою України було зареєстровано в ЄРПН податкову накладну ТОВ «Акрітера+Агро» від 03.01.2023 р. № 1.

Позивач стверджує, що з 10.09.2024 по 11.09.2024 (включно) відповідач мав доплатити позивачу решту вартості партії товару - 14% від вартості поставленого товару згідно з п.5.1 договору, та станом на момент звернення позивача до суду з позовом заборгованість не сплачена.

01.10.2024 та 14.10.2024 уповноваженою особою позивача було направлено на електронну адресу відповідача, повідомлення про реєстрацію такої податкової накладної та необхідність сплати решти вартості партії товару у розмірі 382578,41 грн. Крім того, 21.11.2024 позивачем було направлено на поштову адресу відповідача Претензію №1 від 19.11.2024 вих.№ 19-11/24. Зазначає, що відповідачем не надано відповіді на повідомлення та претензію.

Таким чином, позивач вказує, що ТОВ «Енка-Україна», як покупцем, порушено умови договору, а саме: допущено безпідставне ухилення від повної оплати позивачу вартості товару на суму 382578,41 грн на виконання умов п.5.1 договору.

Пунктом 6.1 договору визначено, що при порушенні терміну (строку) оплати, погодженого сторонами у п. 5.2 договору, покупець сплачує на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України (НБУ), яка діяла на час прострочення, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу за весь час дії прострочення.

На підставі п. 6.1 договору, позивачем нарахована пеня у загальному розмірі 76285,75 грн.

Отже, такі обставини справи, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим через невиконання відповідачем зобов`язань за договором, позивач звернувся до суду з позовом, згідно з яким просить стягнути з ТОВ «Енка-Україна» на свою користь 510264,78 грн, з яких: 382578,41 грн сума основного боргу, 43297,40 грн - інфляційні втрати, 8103,22 грн - 3 % річних, 76285,75 грн - пеня.

Позиція відповідача

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доказів погашення заборгованості не представив.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Відтак, з врахуванням положень ч. 9 ст.165, ч.2 ст.178 ГПК України, суд вирішив справу за наявними в ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

30.12.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Акрітера+Агро» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енка-Україна» (покупець) укладено договір поставки №3012/22-2 (далі - договір), за змістом п. 1.1 якого, продавець зобов`язується поставити і передати у власність, а покупець прийняти та оплатити сою нестандартну, врожаю 2022 року, українського походження, надалі іменовану «товар».

Відповідно до п. 2.1 договору, кількість товару складає 240 (двісті сорок) тон +- 5% на вибір продавця.

Остаточна кількість товару визначається на підставі складської квитанції виданої зерновим складом покупцю (п. 2.2 договору).

Згідно з п. 3.1 договору, ціна на товар встановлюється у національній валюті України та становить: соя нестандартна врожаю 2022 року, кількість (тон) +- 5% - 240,00, ціна без ПДВ (грн/т.) - 11403,51, ціна з ПДВ (грн/т.) - 13000,00, всього без ПДВ, грн - 2736842,40, ПДВ 14%, грн - 383157,94, загальна вартість з ПДВ, грн - 3120000,34.

Пунктом 4.1 договору визначено, товар поставляється із зернового складу продавця на умовах (за правилами «Інкотермс-2010»): EXW ПП «Агрофірма Вільхівці» 78100, вул. Винниченка, буд. 105, Городенківський р-н, Івано-Франківська обл.

Поставка товару підтверджується наступними документами:

а) рахунком продавця;

б) видатковою накладною;

в) трьохстороннім актом прийому-передачі (пункт 4.2 договору).

Відповідно до п. 4.3 договору, право власності на товар переходить від продавця до покупця з моменту оформлення видаткової накладної. Датою переходу права власності від продавця до покупця є дата оформлення видаткової накладної.

Пунктом 4.4 договору визначено, датою поставки товару вважається дата оформлення видаткової накладної. Дата видаткової накладної має збігатися з датою складської квитанції.

Період поставки товару з 30.12.2022 по 10.01.2023 включно (п. 4.6 договору).

Згідно з п. 4.8 договору, постачальник попередньо направляє проекти видаткових накладних та/або акти приймання-передачі товару за допомогою електронної пошти на адресу: enka.ukraine@gmail.com.

Пунктом 5.1 договору визначено, оплата за товар здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця в наступному порядку:

- 86% від вартості партії товару - протягом 2 (двох) банківських днів з дати поставки товару;

- 14% від вартості партії товару - протягом 2 (двох) банківських днів з дати реєстрації продавцем відповідної податкової накладної в ЄРПН.

Датою оплати вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок продавця (п. 5.2 договору).

Відповідно до п. 6.1 договору, що при порушенні терміну (строку) оплати, погодженого сторонами у п. 5.2 даного договору, покупець сплачує на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України (НБУ), яка діяла на час прострочення, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу за весь час дії прострочення.

Згідно з п. 10.2 договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

На підтвердження виконання взятих на себе зобов`язань за договором, а саме: підтвердження поставки товару на загальну суму 3115281,34 грн позивач надав наступні документи:

- рахунок на оплату №00000001 від 03.01.2023 товар: соя нестандартна, врожаю 2022 року, кількість - 239,637 т на загальну суму 2732702,93 грн, сума ПДВ 382578,41 грн, усього з ПДВ 3115281,34 грн, покупець - ТОВ «Енка-Україна»;

- видаткову накладну №00000001 від 03.01.2023 на суму з ПДВ 3115281,34 грн;

- акт прийому-передачу від 03.01.2023 (місце складання: м. Городенка, вул. Винниченка, 105), згідно якого ТОВ «Акрітера+Агро» передав, а ТОВ «Енка-Україна» прийняв у власність сою у кількості 239,637 тон.

В матеріалах справи наявна складська квитанція на зерно №58 від 03.01.2023, якою підтверджується, що зерновий склад ПП Агрофірма «Вільхівці» прийняв на зберігання від ТОВ «Енка-Україна» сою нестандартну, рік збирання врожаю - 2022, вага фізична - 239637 кг, переоформлено з ТОВ «Акрітера+Агро».

Крім того, на виконання вимог податкового законодавства, на підтвердження господарської операції по поставці товару згідно умов договору, ТОВ «Акрітера+Агро» складено податкову накладну №1 від 03.01.2023. Згідно квитанції від 30.01.2023, відправник - Автоматизована система «Єдине вікно подання електронних документів» ДПС України, позивача повідомлено про зупинення реєстрації вказаної податкової накладної. Водночас рішенням про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 24.03.2023 №8490308/44260518, яке прийняте податковим органом, відмовлено в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2024 у справі №320/18636/23 адміністративний позов ТОВ «Акрітера+Агро» до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 24.03.2023 №8490308/44260518, прийняте Комісією з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних Головного управління ДПС у м. Києві. Зобов`язано Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну ТОВ «Акрітера+Агро» від 03.01.2023 №1 днем подання такої податкової накладної.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2024 у справі №320/18636/23 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2024 у справі №320/18636/23 - залишено без змін.

Згідно платіжної інструкції кредитового переказу коштів №107 від 05.01.2023 ТОВ «Енка-Україна» перераховано ТОВ «Акрітера+Агро» 2732702,93 грн, призначення платежу: згідно рахунку №00000001 від 03.01.2023 року, в т.ч. ПДВ 335595,09 грн.

18.09.2024 ТОВ «Акрітера+Агро» отримано квитанцію №2 відправник «Єдине вікно подання електронних документів» ДПС України про реєстрацію податкової накладної №1 від 03.01.2023.

В матеріалах справи наявний лист, скерований позивачем 14.10.2024 на електронну адресу відповідача, яка зазначена у реквізитах ТОВ «Енка-Україна» у п.11 договору, з повідомленням щодо реєстрації податкової накладної до договору №3012/22-2 та проханням сплатити заборгованість у розмірі 382578,41 грн з вкладеними актом звірки та квитанцією про реєстрацію податкової накладної.

21.11.2024 позивачем на адресу ТОВ «Енка-Україна» направлено претензію №1 вих.№19/11/24 від 19.11.2024, за змістом якої ТОВ «Акрітера+Агро» вимагає виконати зобов`язання за договором поставки №3012/22/2 від 30.12.2022 протягом 7 календарних днів з дня отримання даної претензії.

Направлення позивачем на адресу відповідача претензії №1 вих.№19/11/24 від 19.11.2024 підтверджено долученими до позовної заяви копіями опису вкладення в цінний лист, фіскального чеку та накладної №013285049680 від 21.11.2024.

Листом Державної податкової служби України №3337/6/99-00-05-03-03-06 від 04.02.2025 у відповідь на адвокатський запит підтверджено реєстрацію податкової накладної ТОВ «Акрітера+Агро», визначеної рішенням суду, 10.09.2024 в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Отже, такі обставини справи, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом, згідно з яким просить стягнути з відповідача на свою користь 510264,78 грн, з яких 382578,41 грн сума основного боргу за договором поставки, 43297,40 грн - інфляційні втрати, 8103,22 грн - 3 % річних, 76285,75 грн - пеня.

Правове обґрунтування і оцінка суду

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У статті 204 ЦК України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Приписами ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Таким чином, станом на день розгляду спору в суді його обставини оцінюються судом з огляду на правила ЦК України та ГК України.

Частинами 1, 6 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення містяться і у ч. 1 ст. 712 ЦК України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 691 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За змістом ч. 1 ст. 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Відповідно до приписів ст. 664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

За положеннями ст. 525 та ч. 1 ст. 526 ЦК України, ч. 1, 7 ст. 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно пункту 4.2 договору, поставка товару підтверджується наступними документами: а) рахунком продавця; б) видатковою накладною; в) трьохстороннім актом прийому-передачі.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що на виконання умов договору в частині підтвердження поставки товару позивачем надано рахунок на оплату №00000001 від 03.01.2023 товар: соя нестандартна, врожаю 2022 року, кількість - 239,637 т на загальну суму з ПДВ 3115281,34 грн; видаткову накладну №00000001 від 03.01.2023 на суму з ПДВ 3115281,34 грн; трьохсторонній акт прийому-передачу від 03.01.2023.

Крім того, судом встановлено, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачеві передбачений цим договором товар на загальну суму з ПДВ 3115281,34 грн, який відповідач прийняв без заперечень, підписавши видатку накладну і акт-приймання передачі та скріпивши свої підписи відтиском печатки ТОВ «Енка-Україна».

У постановах від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17, від 29.01.2020 у справі №916/922/19 Верховний Суд дійшов висновку, що відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що відповідач оплатив отриманий товар частково, а саме на суму 2732702,93 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжної інструкції кредитового переказу коштів №107 від 05.01.2023.

Згідно пункту 5.1 договору, оплата за товар здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця в наступному порядку:

- 86% від вартості партії товару - протягом 2 (двох) банківських днів з дати поставки товару;

- 14% від вартості партії товару - протягом 2 (двох) банківських днів з дати реєстрації продавцем відповідної податкової накладної в ЄРПН.

Відповідно до пункту 5.2 договору, датою оплати вважається дата зарахування коштів на поточний рахунок продавця.

Отже, з наведеного вбачається, що відповідач виконав свої зобов`язання по оплаті поставленого товару щодо оплати 86% поставленого товару - протягом 2 банківських днів з дати поставки товару.

Водночас ч. 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 44.1. ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно п. 201.1. ст.201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з використанням кваліфікованого електронного підпису або удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, уповноваженої платником особи відповідно до вимог Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата складання податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг. У податковій накладній, що складається за операціями з вивезення товарів за межі митної території України, зазначаються ті одиниці виміру товарів, які застосовуються при оформленні митної декларації на такі товари; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду; й) індивідуальний податковий номер; к) дата та номер митної декларації зазначаються у разі складання платником податкової накладної за операціями з вивезення товарів за межі митної території України; л) дата та номер договору (контракту) зазначаються у разі складання платником податкової накладної за операціями з вивезення товарів за межі митної території України. У податковій накладній, що складається за операціями з вивезення товарів за межі митної території України на підставі форвардного контракту, зазначається відповідна відмітка про форвардний контракт.

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (п. 201.2. ст. 201 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 201.10 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.

Покупцю товарів/послуг податкова накладна/розрахунок коригування можуть бути надані продавцем таких товарів/послуг в електронній формі з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Квитанція про зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування надсилається одночасно продавцю та покупцю платнику податку.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені; для зведених податкових накладних та/або розрахунків коригування до таких зведених податкових накладних, складених за операціями, визначеними п. 198.5 ст. 198 та п. 199.1 ст. 199 цього Кодексу, - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем місяця, в якому вони складені; для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Відповідно до пункту 17 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 №1246 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №341) (далі - Порядок ведення ЄРПН), у разі зупинення реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування формується квитанція про зупинення реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування. Така квитанція одночасно надсилається постачальнику (продавцю) та отримувачу (покупцю) - платнику податку.

Згідно з пунктом 18 Порядку ведення ЄРПН, на момент прийняття у встановленому порядку рішення про реєстрацію або відмову у реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування щодо таких податкової накладної та/або розрахунку коригування проводяться перевірки, визначені пунктом 12 цього Порядку (крім абзацу десятого). За результатами таких перевірок формується квитанція про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування, яка надсилається платнику податку разом з відповідним рішенням. Квитанція про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування, щодо яких прийнято рішення про їх реєстрацію, одночасно надсилається постачальнику (продавцю) та отримувачу (покупцю) - платнику податку.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.01.2023 ТОВ «Акрітера+Агро» складено податкову накладну №1.

Згідно квитанції від 30.01.2023 відправник Автоматизована система «Єдине вікно подання електронних документів» ДПС України - реєстрацію зупинено.

Рішенням про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 24.03.2023 №8490308/44260518 відмовлено в реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2024 у справі №320/18636/23 адміністративний позов ТОВ «Акрітера+Агро» до Головного управління ДПС у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано рішення про реєстрацію/відмову в реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 24.03.2023 №8490308/44260518, прийняте Комісією з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних Головного управління ДПС у м. Києві. Зобов`язано Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну ТОВ «Акрітера+Агро» від 03.01.2023 №1 днем подання такої податкової накладної.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2024 у справі №320/18636/23 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2024 у справі №320/18636/23 - залишено без змін.

Відповідно до пункту 19 Порядку ведення ЄРПН, податкова накладна та/або розрахунок коригування, реєстрацію яких зупинено, реєструється у день настання однієї з таких подій:

прийняття в установленому порядку та набрання чинності рішенням про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування;

набрання рішенням суду законної сили про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування (у разі надходження до ДПС відповідного рішення);

неприйняття та/або відсутність реєстрації в установленому порядку рішення про реєстрацію або відмову в реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування.

Внесення відомостей до Реєстру на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, здійснюється з дотриманням вимог цього Порядку. При цьому вимоги абзацу десятого пункту 12 цього Порядку не застосовуються до податкової накладної та/або розрахунку коригування, реєстрацію яких зупинено в установленому порядку. Датою внесення відомостей до Реєстру вважається день, зазначений в рішенні суду, або день набрання законної сили таким рішенням (пункт 19 Порядку ведення ЄРПН).

Відповідно до пункту 21 Порядку ведення ЄРПН, з метою отримання зареєстрованих податкової накладної та/або розрахунку коригування платник податку складає запит в електронній формі у затвердженому в установленому порядку форматі (стандарті) з дотриманням вимог Законів України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», «Про електронні документи та електронний документообіг».

Згідно з пунктом 25 Порядку ведення ЄРПН, платник податку через електронний кабінет шляхом перегляду в режимі реального часу має доступ до даних Реєстру щодо складених ним чи його контрагентами податкових накладних та/або розрахунків коригування.

З матеріалів справи вбачається, що податкову накладну №1 від 03.01.2023 прийнято та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних 10.09.2024 у зв`язку з набранням законної сили рішення Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2024 у справі №320/18636/23 (залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2024 у справі №320/18636/23).

При цьому, надаючи оцінку, встановленому в п. 5.1 договору строку оплати покупцем отриманого товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця, зокрема, 14% від вартості партії товару - протягом 2 (двох) банківських днів з дати реєстрації продавцем відповідної податкової накладної в ЄРПН, суд враховує положення статті 627 ЦК України, за якими сторони відповідно до статті 6 цього Кодексу є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом ч.2 і 3 ст. 6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 учасники цивільних правовідносин мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Приписи ч.2 і 3 ст. 6 і ст. 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.

Свобода договору як одна із загальних засад цивільного законодавства (п. 3 ч.1 ст. 3 ЦК України) є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Однак останні у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий у силу прямої вказівки акта законодавства, а також, якщо ці відносини врегульовані імперативними нормами.

Тому сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов`язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим ст. 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (п. 6 ч.1 вказаної статті).

Домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням (див. близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 1 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 (пункти 7.6-7.10)).

В даному аспекті та з урахуванням приписів ст.ст.6 і 627 ЦК України, суд вважає, що сторони договору поставки №3012/22-2 від 30.12.2022 у п. 5.1 договору добровільно врегулювали порядок оплати покупцем поставленого продавцем товару, зокрема, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця 86% від вартості партії товару - протягом 2 (двох) банківських днів з дати поставки товару та 14% від вартості партії товару - протягом 2 (двох) банківських днів з дати реєстрації продавцем відповідної податкової накладної в ЄРПН і такий врегульований сторонами порядок оплати не суперечить приписам цивільного законодавства. У той же час, суд враховує, що відповідач погодився з таким порядком оплати, визначеним у пункті 5.1 договору, здійснивши - протягом 2 банківських днів з дати поставки товару - перерахунок 2732702,93 грн згідно платіжної інструкції кредитового переказу коштів №107 від 05.01.2023 на рахунок ТОВ «Акрітера+Агро» після отримання товару на підставі видаткової накладної №00000001 від 03.01.2023 на суму з ПДВ 3115281,34 грн та акту прийому-передачу від 03.01.2023.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Суд враховує, що договори, укладені між сторонами, як цивільно-правові правочини, є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов`язання за цими договорами мають виконуватися належним чином (ст. 204 ЦК України).

При цьому, приписами ст. 509 ЦК України визначено, що в силу зобов`язання кредитор вправі вимагати виконання обов`язку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобов`язань у відносинах, що виникли між сторонами.

За умовами договору відповідач здійснює оплату 14% вартості партії товару протягом 2 (двох) банківських днів з дати реєстрації продавцем відповідної податкової накладної в ЄРПН.

Оскільки чинним законодавством визначено лише строк для реєстрації податкової накладної, який позивачем не порушено, а строку надання такої податкової накладної контрагенту не визначено, враховуючи положення Порядку ведення ЄРНП, суд зазначає, що відповідач міг та повинен був самостійно довідатись про реєстрацію 10.09.2024 податкової накладної №1 від 03.01.2023 в Єдиному реєстрі податкових накладних, враховуючи, що згідно з пунктом 18 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних передбачено, що квитанція про реєстрацію податкової накладної та/або розрахунку коригування, щодо яких прийнято рішення про їх реєстрацію, одночасно надсилається постачальнику (продавцю) та отримувачу (покупцю) - платнику податку, а також, враховуючи, що відповідач був обізнаний про свій обов`язок згідно умов договору сплатити 14% від отриманого товару - протягом 2 банківських днів з дати реєстрації продавцем податкової накладної в ЄРПН.

Отже, оскільки сторони добровільно, на власний розсуд погодили умови договору, які передбачають порядок оплати товару після його отримання (зокрема, оплату 14% від вартості партії товару - протягом 2 банківських днів з дати реєстрації продавцем податкової накладної в ЄРПН), то з врахуванням приписів ст.ст.525, 526 і 629 ЦК України щодо обов`язковості договору та недопустимості односторонньої відмови від зобов`язання, суд виснує, що після реєстрації 10.09.2024 податкової накладної №1 від 03.01.2023 в Єдиному реєстрі податкових накладних (у зв`язку з набранням законної сили рішення Київського окружного адміністративного суду від 07.02.2024 у справі №320/18636/23), у ТОВ «Енка-Україна» згідно п.5.1 договору був обов`язок у повному обсязі здійснити оплату отриманого згідно видаткової накладної №00000001 від 03.01.2023 товару загальною вартістю 3115281,34 грн, тобто сплатити 382578,41 грн (враховуючи здійснений відповідачем перерахунок коштів у сумі 2732702,93 грн згідно платіжної інструкції №107 від 05.01.2023) - протягом 2 банківських днів з дати реєстрації означеної податкової накладної 10.09.2024 у ЄРПН.

Відповідно до ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. 252 ЦК України).

Частиною 1 ст. 253 ЦК України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Враховуючи приписи ч.1 ст.253 ЦК України та реєстрацію 10.09.2024 податкової накладної №1 від 03.01.2023 в Єдиному реєстрі податкових накладних, враховуючи, що 10.09.2024 є вівторок, а тому суд виснує, що ТОВ «Енка-Україна» згідно п.5.1 договору зобов`язано було здійснити перерахування 382578,41 грн - до 12.09.2024 включно, тобто протягом 2 банківських днів від 10.09.2024 і перебіг такого строку починається з 11.09.2024, тобто з наступного дня після реєстрації податкової накладної в ЄРПН.

Отже, відповідачем допущено порушення строку сплати коштів у сумі 382578,41 грн за поставлений товар згідно умов договору з 13.09.2024, а не з 12.09.2024, як помилково зазначає ТОВ «Акрітера+Агро» у позовній заяві.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Враховуючи вищевказані обставини та те, що факт поставки позивачем відповідачу товару та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про наявність законних та обґрунтованих підстав для стягнення з відповідача 382578,41 грн заборгованості за договором поставки №3012/22-2 від 30.12.2022.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат

У зв`язку з простроченням виконання відповідачем зобов`язання в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару в розмірі 382578,41,00 грн, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 8103,22 грн 3% річних та 43297,40 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов`язання щодо оплати коштів за отриманий товар у передбачений договором та статтею 692 ЦК України порядок і строк.

Отже, відповідач є таким, що з 13.09.2024 прострочив виконання грошового зобов`язання за договором на суму 382578,41 грн, враховуючи, що 10.09.2024 на виконання рішення суду податкова накладна ТОВ «Акрітера+Агро» зареєстрована у Єдиному реєстрі податкових накладних та беручи до уваги порушення відповідачем умов пункту 5.1 договору щодо оплати поставленого товару.

Нарахуванням позивачем 3% річних та інфляційних втрат є правом кредитора (позивача), яке він може реалізувати при неналежному виконанні боржником грошового зобов`язанні, що в даному випадку допущено відповідачем та водночас є підставою для настання для останнього відповідних правових наслідків, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Так, в разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Так, у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18 наведено висновок, за змістом якого, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані сторонами докази, у тому числі зроблений позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов`язком суду.

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Верховний Суд у постановах неодноразово висловлював позицію стосовно того, що з огляду на вимоги ч. 5 ст. 236, ст. 86, 237 ГПК України, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем) (постанови Верховного Суду від 28.01.2019 у справі №922/3782/17, від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 14.02.2019 у справі №922/1019/18, від 22.11.2023 у справі №904/464/23).

Позивачем здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період з 12.09.2024 по 27.05.2025.

Враховуючи встановлені судом обставини справи та порушення відповідачем строку сплати коштів у сумі 382578,41 грн за поставлений товар згідно умов договору з 13.09.2024, суд здійснив власний розрахунок нарахування до стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 13.09.2024 по 27.05.2025.

Суд, здійснивши власний розрахунок 3% річних за період з 13.09.2024 по 27.05.2025 із суми грошового зобов`язання відповідача в розмірі 382578,41 грн, встановив, що сума 3% річних складає 8071,86 грн.

Як вбачається із наведеного у позовній заяві розрахунку позивача, за неналежне виконання договірних умов ним нараховано відповідачу 43297,40 грн інфляційних втрат.

В той же час, здійснивши власний арифметичний розрахунок заявлених вимог в частині нарахованих інфляційних втрат за період з 13.09.2024 по 27.05.2025 із суми грошового зобов`язання відповідача в розмірі 382578,41 грн, судом встановлено, що розмір інфляційних втрат становить 48833,79 грн.

Разом з тим, враховуючи, що відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог при ухваленні рішення, а відтак підлягають до задоволення судом вимоги про стягнення з відповідача нарахованих позивачем інфляційних втрат в загальному розмірі 43297,40 грн.

Зважаючи на викладене, суд виснує про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 8071,86 грн 3% річних та 43297,40 грн інфляційних втрат.

Щодо нарахування пені

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язання за договором, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в загальному розмірі 76285,75 грн.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Частина 1 ст. 548 ЦК України передбачає, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У сфері господарювання згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

За змістом ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

У постанові від 18.09.2024 у справі №924/1012/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що з врахуванням положень ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Стаття 231 ГК України регулює розмір штрафних санкцій, встановлених Законом щодо окремих видів зобов`язань. Тобто визначений розмір штрафних санкцій, зміна яких за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК України).

З аналізу положень ст. 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Отже, ч. 4 ст. 231 ГК України наділяє сторін правом застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦК України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи №910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи № 916/804/17.

З урахуванням таких положень цивільного та господарського законодавства при укладенні сторони узгодили умови відповідальності за невиконання та неналежне виконання умов договору, зазначивши у пункті 6.1 договору, що при порушенні терміну (строку) оплати, погодженого сторонами у п. 5.2 даного договору, покупець сплачує на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України (НБУ), яка діяла на час прострочення, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу за весь час дії прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Як було вказано вище, у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору.

Згідно ч.1 ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд враховує, що договори, укладені між сторонами, як цивільно-правові правочини, є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов`язання за цими договорами мають виконуватися належним чином (ст. 204 ЦК України).

При цьому, приписами ст. 509 ЦК України визначено, що в силу зобов`язання кредитор вправі вимагати виконання обов`язку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобов`язань у відносинах, що виникли між сторонами.

Отже, оскільки сторони добровільно, на власний розсуд погодили умови договору, які передбачають відповідальність за їх невиконання, то з врахуванням приписів ст.ст. 525, 526 і 629 ЦК України щодо обов`язковості договору та недопустимості односторонньої відмови від зобов`язання, у випадку порушення однією зі сторін умов договору настає відповідальність, яка передбачена договором, зокрема за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором. сторони згідно умов п. 6.1 договору передбачили сплату пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України (НБУ), яка діяла на час прострочення, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу за весь час дії прострочення.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність.

Позивачем здійснено нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України (НБУ) за період з 12.09.2024 по 27.05.2025.

Враховуючи встановлені судом обставини справи та порушення відповідачем строку сплати коштів у сумі 382578,41 грн за поставлений товар згідно умов договору з 13.09.2024, суд здійснив власний розрахунок нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України (НБУ) за період з 13.09.2024 по 27.05.2025.

Здійснивши власний розрахунок пені за період з 13.09.2024 по 27.05.2025 із суми грошового зобов`язання відповідача в розмірі 382578,41 грн, суд встановив, що сума пені складає 76013,97 грн

Зважаючи на викладене, суд виснує про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 76013,97 грн пені.

Щодо права суду з власної ініціативи - за наявності виняткових обставин - зменшити розмір штрафу та пені судом враховано таке.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 ЦК України, згідно з якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідач не подав відзиву на позовну заяву, не забезпечив участь свого представника у судових засіданнях та відповідно не заявляв клопотання про зменшення пені.

Водночас, суд зазначає, що на підставі ч.3 ст. 551 ЦК України та ч.1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, зокрема, з власної ініціативи може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду 15.02.2023 у справі №920/437/22, від 13.07.2022 у справі №925/577/21, від 28.06.2022 у справі №902/653/21, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 29.05.2023 у справі №904/907/22, від 20.12.2023 у справі №916/2263/22.

А тому, з метою забезпечення завдань господарського судочинства щодо справедливого та неупередженого вирішення судом спору в даній справі; дотримання при цьому таких принципів господарського судочинства як верховенство права, добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, при розгляді справи суд з власної ініціативи перевірив наявність підстав для зменшення пені за порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором.

Щодо цього судом враховано, що главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За ч. 2 ст. 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Згідно з ч.ч.1 та 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 ЦК України.

З врахуванням змісту ст. 549 ЦК України з приводу поняття неустойки та підстав її стягнення, суд зазначає, що неустойка (штраф, пеня) - це є спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

За змістом ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної суми таким наслідкам; поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайного добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (аналогічний висновок про застосування норми права викладений в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №924/243/19).

Водночас, норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено пеню, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності та з дотриманням принципів розумності, справедливості та пропорційності.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми неустойки пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам.

Суд зауважує, що судова практика щодо застосування вказаних норм ГК України та ЦК України наразі є усталеною (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17 від 03.04.2024 у справі №924/706/23 та багато інших) і відповідно до неї при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):

- обидва кодекси містять норми, які дають право суду зменшити розмір обрахованих за договором штрафних санкцій, але ГК України вказує на неспівмірність розміру штрафних санкцій з розміром збитків кредитора як на обов`язкову умову, за наявності якої таке зменшення є можливим, тоді як ЦК України виходить з того, що підставою зменшення можуть бути й інші обставини, які мають істотне значення;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання;

- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;

- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;

- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 233 ГК України та ст.551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст.ст. 86, 236 - 238 ГПК України).

За таких обставин, суд виснує про відсутність виняткових обставин, які б давали підстави для зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення пені, що вбачається також з врахуванням приписів ч.1 ст. 550 ЦК України, згідно з якою право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

При цьому, суд враховує, що позивач і відповідач у спірних правовідносинах беруть участь як господарюючі суб`єкти та відповідно несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. У зв`язку з цим суд зазначає, що відповідач як сторона договору добровільно його уклав та визначив штрафні санкції та їх розмір у виді пені, а тому - за відсутності виключних випадків - у суда відсутні підстави зменшувати її розмір.

З цього приводу суд враховує, що розмір пені у сумі 76013,97 грн не є надмірним і несправедливо непомірним тягарем для відповідача від суми 382578,41 грн, оскільки її розмір становить 19,88% від основного боргу.

Отже, оскільки відповідач не заявляв клопотання про зменшення пені, не навів виняткових обставин, які б давали підстави для зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення пені і такі обставини не встановлені судом; враховуючи, що за відсутності обставин справи, які би свідчили про наявність підстав для зменшення розміру пені, у випадку її безпідставного зменшення - це призведе до порушення принципу рівності сторін та порушення балансу інтересів сторін, суд, дослідивши наявні у справі докази, дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 76013,97 грн пені за прострочення виконання зобов`язань за договором.

Щодо обґрунтованості рішення

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями ст. ст. 13 - 14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).

Суд також зазначає, що принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (постанови від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Розподіл судових витрат

Судові витрати на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).

Згідно платіжної інструкції №61 від 29.05.2025 при подачі позову позивачем сплачено судовий збір у сумі 6123,18 грн.

Відтак, оскільки позовні вимоги задоволено частково, на відповідача покладаються витрати зі сплати судового збору в розмірі 6119,54 грн.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 221, 236, 237, 238, 240, 252, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енка-Україна» (код ЄДРПОУ - 44706439, місцезнаходження - 88017, Закарпатська область, Ужгородський район, місто Ужгород, вулиця Лермонтова Михайла, будинок 25в, офіс 3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Акрітера+Агро» (код ЄДРПОУ - 44260518, місцезнаходження - 01032, місто Київ, вулиця Жилянська, будинок 106-Б) 509961,64 (п`ятсот дев`ять тисяч дев`ятсот шістдесят одну гривню 64 копійок), з яких: 382578,41 грн (триста вісімдесят дві тисячі п`ятсот сімдесят вісім гривень 41 копійка) - заборгованість за договором поставки №3012/22-2 від 30.12.2022, 43297,40 грн (сорок три тисячі двісті дев`яносто сім гривень 40 копійок) - інфляційні втрати, 8071,86 грн (вісім тисяч сімдесят одна гривня 86 копійок) - 3% річних, 76013,97 грн (сімдесят шість тисяч тринадцять гривень 97 копійок) - пеня, а також стягнути 6119,54 грн (шість тисяч сто дев`ятнадцять гривень 54 копійки) у повернення сплаченого судового збору.

В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, згідно з частиною першою статті 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено і підписано 01.08.2025.

Суддя С.В.Сисин