Рішення № 129232691, 01.08.2025, Новозаводський районний суд м. Чернігова

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2025 року

місто Чернігів

Справа №751/3228/25

Провадження №2/751/1191/25

Новозаводський районний суд міста Чернігова

у складі: головуючого Ченцової С. М.

секретар судового засідання Барбаш В.М.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

представник позивача - Марченко Руслан Григорович

відповідач держава Російська Федерація

розглянувши в порядку загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до держави Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача

08.04.2025 року адвокат Марченко Р.Г., в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду із позовом до держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення суми завданих майну збитків у розмірі 1853287 гривень 88 копійок, що на день подання позову є еквівалентом 44827 доларів США 56 центів; моральної шкоди у розмірі 500 000 гривень, що на день подання позову є еквівалентом 12094 долари США 06 центів, понесених судових витрат та витрат на професійну правничу допомогу 10452 гривні 44 копійки, що на день подання позову є еквівалентом 252 долари США 82 центи.

Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що 05.03.2022 року, внаслідок бойових дій, влучання авіаснарядів та їх уламків, зазнали пошкоджень, руйнувань понад 75%, дворова територія, належний позивачу на праві приватної власності житловий будинок та господарські споруди за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер земельної ділянки: 7410100000:01:003:0129.

05.03.2022 року, у результаті авіаційного нальоту російської авіації, з літака було скинуто бомбу на житлові будинки в районі Масанів, міста Чернігова, внаслідок чого належний позивачу житловий будинок було значно пошкоджено, що призвело до його не придатності для проживання.

Були пошкоджені: покрівля (шифер) - 80%; конструкція даху - 70%; стіни: руйнування, деформація стін - 50%; оздоблення стін: цегла - 100%; вікна металопластикові - 100%.

Також, були пошкоджені господарські будівлі на подвір`ї, а саме: на сараї пошкоджено покрівлю, конструкцію даху, зовнішні стіни, вікна. На території подвір`я пошкоджень зазнав паркан, металеві хвіртка, ворота та погріб.

Окрім того, були пошкоджені особисті речі, меблі та побутова техніка, а саме: ліжка, дивани, шафи, холодильник, пральна машина, телевізор, мікрохвильова піч, та інші дрібні побутові прилади (посічені осколками).

У результаті даної події будинок мав нежилий стан та потребував оперативного проведення в ньому ремонтних робіт.

Факт значного пошкодження будинку позивача з господарськими будівлями також підтверджується висновком експертного дослідження від 10.03.2025 № ЕД-19/125-24/7020- БТ за результатами будівельно-технічного експертного дослідження по житловому будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

Оскільки будинок був не придатний для проживання, позивачка з родиною була вимушена переїхати на орендовану квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідками про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи від 09.08.2022 року та 11.08.2022 року, а також Договором оренди квартири.

За фактом пошкодження будинку та господарських споруд, покійною матір`ю позивачки, як власником будинку, було подано заяву про залучення у якості потерпілої, у кримінальному проваджені внесеному 28.02.2022 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22022270000000010, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 438 КК України.

Оскільки будинок позивача , відповідно до Акту № 2327 візуальн6ого огляду пошкодженого об`єкту , складеного комісією Черніггівської міської ради 06.08.2022 року визнано значно пошкодженим та таким , що потребує поточного ремонту, позивач мала право скористатися державною програмою « Відновлення» та отримати грошову компенсацію для проведення ремонтних робіт. Але, за результатами розгляду поданої ОСОБА_1 заяви, останній було відмовлено у наданні компенсації, у зв`язку з невідповідністю умовам надання компенсації.

Згідно Висновку експертного дослідження, вартість ремонтно-відновлювальних робіт, з урахуванням вартості будівельних матеріалів, виробів та конструкцій, проведення яких необхідне для усунення пошкоджень житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 внаслідок військової агресії становить 1 853 287 гривень 88 копійок, що еквівалентно 44 827,56 $.

Через те, що будинок позивача за адресою: АДРЕСА_1 було значно пошкоджено, позивач була вимушена істотно змінити спосіб життя, місце проживання, разом з сім`єю була змушена переїхати зі свого житла в орендоване житло в АДРЕСА_3 .

Також, через страшні обставини, що трапилися у лютому-березні 2022, позивач вже третій рік поспіль перебуває у пригніченому психо-емоційному стані. Позивач втратила інтерес до життя, вже не може отримувати задоволення від тих простих речей, які приносили його раніше.

Позивач має постійне почуття млявості, почуття ніби світ став безбарвним і безглуздим, що свідчить про симптоми Ангедонії.

Беручи до уваги перебування позивача у стані постійного стресу та нервозності, значного погіршення стану здоров`я внаслідок збройної агресії Російської Федерації, що призвело до руйнування його власного житла та речей, позивач визначає розмір компенсації моральної шкоди в сумі 500000 гривень, що є еквівалентом 12094 долари 06 центів.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи та інші процесуальні дії у справі

Ухвалою судді від 11.04.2025 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 23.04.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У вступному слові позивач позов підтримала, посилаючись на обставини, викладені у позові та наявні у справі докази. Додатково позивач пояснила, що у

результаті влучання авіаснарядів та їх уламків, будинок зруйновано на понад 70 %. Її покійна мати подала заяву про визнання її потерпілою у кримінальному провадженні. Моральа шкода полягає в тому, що у результаті майже знищення будинку та пошкодження всього домоволодіння загострилась хвороба її матері, яка невдовзі померла. Зараз позивач не може проживати у родинному будинку, орендує житло для проживання. Пояснює, що їй морально дуже тяжко, немає матері, будинку, у дитини хвороба серця, після всіх тих жахіть стан її погіршився, до цього часу з дитиною займається психолог. Після того, як зруйнували їх будинок, вона із мамою та дитиною проживали у церкві, тому що там було тепло, і лише там мама могла бути, там і померла. Після всього що сталось, вона звернулась до лікарів, оскільки дуже була перевантажена нервова система, їй прописали лікування.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому порядку, через оголошення на офіційному веб-сайті Судової влади України, причини неявки суду не повідомив, відзив на позовну заяву не надходив.

У зв`язку з військовою агресією держави відповідача проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан.

Відповідно до ч.1 ст.12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно із листом Міністерства юстиції України "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 р. з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку Російської Федерації та введенням воєнного стану АТ "Укрпошта" з 25.02.2022 року припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з державою відповідача, а відтак, суд позбавлений можливості повідомляти відповідача про розгляд справи засобами поштового зв`язку та не звертається до суду держави відповідача з судовим дорученням про вручення документів.

Міністерство юстиції України листом №91935/114287-22-22/12.1.1 від 06.10.2022 року щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року повідомило, що за інформацією МЗС України (лист №71/14-500-77469 від 03.10.2022 р.) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією, у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території РФ та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади РФ за посередництва третіх держав також не здійснюється.

Враховуючи викладене, для повідомлення учасників справи, які перебувають на території країни-агресора, або самої країни-агресора є можливим розміщення інформації на офіційному веб-порталі Судової влади України відповідного оголошення, в порядку передбаченому ст.128 ЦПК України, а також на офіційному веб-сайті Новозаводського районного суду міста Чернігова, що здійснювалося судом у межах судового процесу у даній справі.

Враховуючи вжиті судом заходи щодо сповіщення відповідача про дату, час та місце судового розгляду, а також оприлюднення процесуальних документів у Єдиному державному реєстрі судових рішень, які знаходяться у вільному доступі, суд вважає, що РФ належно повідомлена про розгляд даної справи.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.31, 51-52).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками зазначені: батько ОСОБА_3 , мати ОСОБА_4 .

20.11.1999 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладений шлюб, який зареєстрований відділом РАГС Буринського районного управління юстиції у Сумській області, актовий запис № 100. Прізвища після реєстрації шлюбу чоловіка « ОСОБА_6 », дружини « ОСОБА_6 ».

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Чернігові, Україна, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 16.09.2022 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернігові Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), актовий запис 3268 (а.с.63).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25.07.2023 року, зареєстрованого в реєстрі за № 414 приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Максак І.М., ОСОБА_1 належить житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка № НОМЕР_3 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , площею 0,0586 га, яка належала спадкодавцю на праві власності, що зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.05.2016 року. Кадастровий номер земельної ділянки: 7410100000:01:003:0129 (а.с.62).

Відповідно до довідки Управління адміністративних послуг про зареєстрованих у житловому будинку осіб № 2173 від 03.04.2025 року, за адресою : АДРЕСА_1 до складу зареєстрованих осіб входять: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання з 29.11.2014 року (а.с. 35).

Відповідно до довідок від 09.08.2022 року № 7426-5002000613 та від 11.08.2022 року № 7426-5002000611 про взяття на обліку внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_7 та ОСОБА_1 взяті на облік як внутрішньо переміщені особи та фактично місце проживання їх за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.33).

Відповідно до довідки Відділу квартирного обліку та приватизації житлового фонду № 194 від 18.10.2022 року, ОСОБА_1 взято на обліку громадян, що потребують житла для тимчасового проживання з фонду житла для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб, пріоритетність надання житлових приміщень становить 3 бали (а.с.34).

Відповідно до договору оренди житлового приміщення, ОСОБА_1 орендує квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , вартість місячної оренди становить 4700 гривень (а.с.42).

Згідно акту № 2327 візуального огляду пошкодженого об`єкту від 06.07.2022, комісія Чернігівської міської ради здійснила візуальний огляд житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що був пошкоджений 05.03.2022 внаслідок влучення боєприпасів та прийшла до висновку, що будинок є значно пошкоджений (а.с. 13).

16.05.2022 року ОСОБА_4 звернулася до слідчого із заявою про залучення її як потерпілої у кримінальному провадженні № 22022270000000010 за ч. 2 ст. 438 КК України (а.с.43).

У даному кримінальному провадженні ОСОБА_4 , покійна мати позивача, має статус потерпілого (а.с.47).

Згідно висновку експертного дослідження № ЕД-19/125-24/7020-БТ від 10.03.2025, вартість ремонтно-відновлювальних робіт, з урахуванням вартості будівельних матеріалів, виробів, конструкцій та обладнання, проведення яких необхідне для усунення пошкоджень житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 внаслідок військової агресії (військового обстрілу), станом на час проведення дослідження, становить 1853287 гривень 88 копійок (а.с.15-28).

ІV. Норми права, які застосував суд та оцінка аргументів сторін

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Враховуючи, що майно позивача було пошкоджено та знищено на території Новозаводського району міста Чернігова, відповідно до ст.28 ЦПК України, поданий на розгляд спір підсудний Новозаводському районному суду міста Чернігова за місцем заподіяння шкоди.

Згідно з ч. 1 ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Частиною 4 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 у справі №428/11673/19, загальновідомим, тобто таким, що не потребує доказування, є те, що Російська Федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду Російської Федерації.

Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (ст.11), так і Конвенція Організації Об`єднаних націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (ст.12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.

У рішенні від 14.03.2013 р. у справі "Олєйніков проти Росії" ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються "відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її", і суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції (п. 68, п. 31).

Особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права "рівний над рівним не має влади і юрисдикції". Однак необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №990/80/22, зазначено: оскільки вчинення Російською Федерацією з 2014 року збройної агресії проти України не припиняється, Російська Федерація заперечує суверенітет України, то й зобов`язань дотримуватися суверенітету вказаної держави та поважати його на цей час немає.

У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24.02.2022 Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, із цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні через припинення його роботи на території України.

За висновком Верховного Суду, починаючи з 2014 року немає необхідності в направленні до посольства Російської Федерації в Україні запитів щодо згоди бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням Російською Федерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24.02.2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв`язку з розірванням дипломатичних зносин України з Російською Федерацією.

Зазначена держава, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти України, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах №490/9551/19 (провадження №61-19853св21) та №311/498/20 (провадження № 61-988св22).

Таких самих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі №428/11673/19 (провадження №61-8291св21) та у справі №760/17232/20-ц (провадження №61-15925св21), зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Відповідно до сталої позиції Верховного Суду, у спорах про відшкодування шкоди, завданої збройними силами/військовою агресією Російської Федерації, викладеної, зокрема в постанові від 12.10.2022 у справі №463/14365/21 (провадження №61-4498св22), з урахуванням положень статті 11 Європейської конвенції про імунітет держав, прийнятій Радою Європи 16 травня 1972 року, та статті 12 Конвенції Організації об`єднаних націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності, прийнятій резолюцією 59/38 Генеральної Асамблеї 02 грудня 2004 року (яка відображає підставу для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий "деліктний виняток" ("tort exсeption") та підлягає застосуванню відповідно до звичаєвого міжнародного права як кодифікований звід звичаєвих норм міжнародного права, оскільки Російська Федерація не ратифікувала Конвенцію ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), але й не заперечила їй, підписавши конвенцію 01 грудня 2006 року) судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на зазначені позивачем у цій справі підстави для позовних вимог: завдання збройними силами Російської Федерації шкоди позивачу, що є винятком до судового імунітету держави відповідно до звичаєвого міжнародного права, а підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним із міжнародно-правовими зобов`язаннями України в сфері боротьби з тероризмом.

Отже, Російська Федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні збитки майну позивача.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку про можливість розгляду зазначеної справи про стягнення з Російської Федерації збитків без згоди компетентних органів вказаної держави.

Вирішуючи питання щодо застосування норм матеріального права у даному спорі, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Одночасно, відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно зі ст. 10 ЦК України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Аналогічна за змістом норма викладена у ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України".

Згідно зі статтями 1,17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, до спірних правовідносин необхідно застосовувати матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.

Згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч.1 ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Частиною 3 ст. 386 ЦК України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Отже, пошкодження належного позивачу на праві власності майна порушує відповідне право власності позивача, внаслідок чого останній набуває право на відшкодування заподіяної йому шкоди.

Згідно із частинами 1-3 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Відповідно до статей 15,16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Згідно з ст.22 ЦК України під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом зазначеної статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі. Мова йде про реальну шкоду та упущену вигоду.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, коли за нормами Цивільного кодексу України відповідальність настає незалежно від вини.

З огляду на вказане обов`язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.

Відповідно до Конституції України Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 введений воєнний стан в Україні з 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

У п. 4 частини першої статті 2 Статуту Організації Об`єднаних Націй закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об`єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до ст.3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй "Визначення агресії" від 14.12.1974 як акт агресії кваліфікується, зокрема вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.

Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до п. 2 якого Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН ES-11/1 від 02.03.2022 року військова агресія Російської Федерації була засуджена як така, що порушує статтю 2 (4) Статуту ООН, а також суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Крім того, Російську Федерацію було зобов`язано припинити застосування сили проти України та вивести свої збройні сили за межі міжнародно визнаних кордонів України.

Наказом Міжнародного суду справедливості Організації Об`єднаних Націй №182 від 16.03.2022 зобов`язано Російську Федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24.02.2022 на території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022.

У силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії у відношенні до України.

Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними, у тому числі протиправним є обстріл майна позивача, здійснений в рамках реалізації акту агресії відповідачем.

Відповідно до ст. 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (Додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі) забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.

Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів використання пошкодженого майна позивача у воєнних цілях. Отже, дії відповідача внаслідок яких пошкоджено майно позивача, були вчинені всупереч законам і звичаям війни, тому відповідач несе повну відповідальність як за відповідний обстріл, так і за спричинені ним наслідки, у тому числі за шкоду, заподіяну майну позивача.

При визначенні протиправності дій відповідача підлягають врахуванню загальновизнаний і засадничий загальний принцип права, який полягає в тому, що будь-яке порушення зобов`язання тягне за собою обов`язок надати відшкодування (відображений Постійною палатою міжнародного правосуддя у справі Про фабрику в Хожуві (Case concerning the factory at Chorzow), рішення № 13 від 13.09.1928 , а також одна із засад сучасного правового порядку "ex injuria non oritur jus" (із беззаконня не виникає право), який відображений у Консультативному висновку Міжнародного суду справедливості "Правові наслідки для держав подальшої присутності Південної Африки в Намібії незважаючи на Резолюцію Ради Безпеки 276 (1970)".

Судом встановлено, що саме внаслідок бойових дій, спричинених збройною агресією Російської Федерації, позивачу було завдано збитків.

Щодо вини, як складового елемента цивільного правопорушення, то законодавством України на позивача не покладається обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

У контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах. Зазначений висновок підтверджується Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.04.2021 р. у справі № 648/2035/17, постанові від 14.02.2018 р. у справі № 686/10520/15-ц.

Отже, суд дійшов висновку, що позивачем, на підставі належних та допустимих доказів, доведено повний склад правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.

Пунктом 1 частини 2 ст.22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Враховуючи зазначене вище, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача матеріальної шкоди у розмірі 692282 гривень 20 копійок є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала: у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, та у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна.

За загальним правилом моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.23 ЦК України).

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Згідно з частинами 1та 2 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, установлених частиною другою цієї статті.

Враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, множинний характер порушень основоположних конституційних прав, характер майнових та немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у її житті, час та зусилля, необхідні для можливості відновлення попереднього стану умисного характеру дій Російської Федерації, суд вважає достатнім та справедливим розмір компенсації за заподіяну позивачу моральну шкоду в розмірі 500000 гривень, а відтак позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

V. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем понесені та документально підтверджені судові витрати, які відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Статтею 137 ЦПК України врегульовано порядок розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Із матеріалів справи, правнича допомога ОСОБА_1 надавалась адвокатом Марченком Р.Г. на підставі договору про надання правничої допомоги № 03.04/25 від 03.04.2025 та ордеру (а.с. 36-38).

Відповідно до квитанції № 3490008 від 01.04.2025 року, ОСОБА_1 сплатила адвокату Марченку Р.Г. за надані послуги 5000 гривень (а.с.44)

Суд, з урахуванням складності справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання таких робіт, з урахуванням принципу розумності та справедливості, вважає вказані витрати співмірними зі складністю справи та обсягом зазначених адвокатом послуг, що є підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному позивачем розмірі з відповідача по справі.

Керуючись статтями 13, 76-81, 89, 141, 247, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до держави Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та моральної шкоди задовольнити.

Стягнути із держави Російської Федерації на користь ОСОБА_1 матеріальні збитки у розмірі 1853287 гривень 88 копійок.

Стягнути із держави Російської Федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 500 000 гривень.

Стягнути із держави Російської Федерації на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 гривень та витрати пов`язані із залученням експерта у розмірі 5452 гривні 44 копійок.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_5 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 )

Відповідач: Держава Російська Федерація

Суддя С.М. Ченцова