Рішення № 129220411, 31.07.2025, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2025 р. Справа № 120/14276/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До суду через систему "Електронний суд" надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач), які подані його представником - адвокатом Савчуком М.В., до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі ГУ ПФУ в м. Києві, відповідач 1) та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач 2) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовуються протиправністю винесеного Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві рішенням №023830027529 від 07.05.2024 про відмову в призначені позивачу пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та зарахуванні до його страхового стажу періоду роботи в рф з 13.06.1995 по 01.11.1995 та з 01.11.1995 по 27.01.1997.

Ухвалою судом відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлено відповідачам 15-денний строк для подання відзиву на позовну заяву в порядку, передбаченому статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Від ГУ ПФУ в м. Києві в межах строку до суду надійшов відзив на позовну заяву, за вимогами якого останній просить суд відмовити у задоволенні позову. Так, заперечуючи проти позову відповідач 1 зазначив, що рішенням від 07.05.2024 №023830027529 позивачу відмовлено у призначені пенсії, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Вищезазначеним рішенням до страхового стажу позивача не зараховані періоди роботи в російській федерації з 13.06.1995 по 01.11.1995 та з 01.11.1995 по 27.01.1997, оскільки з 01.01.2023 РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. При цьому до страхового стажу зараховано періоди роботи по 31.12.1991.

Враховуючи вищенаведене відповідач 1, просить відмовити у задоволені позовної заяви.

До суду також надійшов відзив на позовну заяву від ГУ ПФУ у Вінницькій області. Так, заперечуючи проти позову відповідач 2 підтримує позицію, викладену у рішенні ГУ ПФУ в м. Києві та вважає, що позивачу правомірно відмовлено в призначенні пенсії за віком оскільки в останнього відсутній необхідний страховий стаж - 31 рік.

Інших заяв від учасників справи до суду не надходило.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся 30.04.2024 із заявою про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Вказана заява позивача відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (із змінами), за принципом екстериторіальності була передана на розгляд до ГУ ПФУ в м. Києві.

За результатами розгляду такої заяви та поданих документів ГУ ПФУ в м. Києві прийняло рішення від 07.05.2024 №023830027529, яким відмовлено позивачу у призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Мотивами прийняття такого рішення слугувало те, що згідно наданих документів страховий стаж позивача становив 29 років 3 місяці 1 день, при необхідних не менше 31 року.

При цьому в рішенні зазначено, що до страхового стажу не зараховано період роботи в РФ з 13.06.1995 по 01.11.1995 та з 01.11.1995 по 27.01.1997, оскільки з 01.01.2023 РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. При цьому до страхового стажу зараховано періоди роботи по 31.12.1991.

Вважаючи оскаржуване рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом з метою захисту порушених, на його думку, прав та інтересів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі також Закон від 09.07.2003 № 1058-IV).

Статтею 1 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до ст. 8 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1 ст. 24 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV).

Статтею 26 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Відповідно до частин 1, 2 статті 4 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається в тому числі та із міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Згідно статті 62 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1788-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 (далі - Порядок № 637) також визначено, що основним документом який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з п. 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, при цьому потреба у наданні додаткових відомостей або ж уточненні інших відомостей виникає лише тоді, коли у заявника відсутня трудова книжка або відповідні записи у ній, або ж містяться неточні записи про період його роботи.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 242/2536/16-а, від 12.09.2022 по справі №569/16691/16-а, від 01.01.2022 по справі № 620/1178/19 та інших.

Як вже було встановлено судом, Пенсійним органом не зараховано до страхового стажу позивача періоди його роботи на території РФ з 13.06.1995 по 01.11.1995 та з 01.11.1995 по 27.01.1997, оскільки з 1 січня 2023 року РФ припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Так, досліджуючи зміст записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 13.08.1984, зокрема записи про його роботу з 13.06.1995 по 01.11.1995 (запис №21-22) та з 01.11.1995 по 27.01.1997 (запис 23-25), суд встановив, що вказані записи містять необхідні відомості про роботу у такий період, а саме відомості про дату прийняття позивача на посаду, назву цієї посади, дату звільнення з посади, зазначення відомостей, на підстави чого внесені відповідні записи. Також записи про звільнення засвідчені чіткими відтисками печатки підприємства, при цьому жодних виправлень, закреслень такі записи не містять. Наведене спростовує сумніви у можливому маніпулюванні з цими записами. Тобто, суд вважає такі записи належними та допустимими доказами для підтвердження трудового стажу позивача.

Що ж до доводів відповідачів про те, що вищезазначені періоди роботи позивача в рф не можуть бути зарахованими до трудового (страхового) стажу позивача, оскільки з 01.01.2023 РФ припинила Участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а також враховуючи те, що 23.12.2022 набрав чинності Закону України № 2783-ІХ "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року", то суд не вважає їх прийнятними.

Так, оцінюючи правомірність вказаних дій територіального органу Пенсійного фонду суд враховує, що права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина 2 статті 10 Закону України "Про зайнятість населення").

23.12.2022 набрав чинності Закон України від 01.12.2022 № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року", відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення" передбачено вихід України з Угоди від 13.03.1992. Крім того, з 01.01.2023 РФ припинила участь в Угоді від 13.03.1992.

Після зупинення дії Конвенція 1993 року не застосовуватиметься у відносинах з російською федерацією щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у російській федерації, незалежно від дати їх видачі, посвідчення.

Офіційні документи, видані компетентними органами російської федерації, приймаються на території України виключно за умови легалізації, в даному випадку шляхом проставлення апостилю.

Водночас за результатами письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав стосовно рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.

Таким чином, оскільки позивач набув спірний стаж до вказаної дати, суд розглядає справу за нормами законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, у тому числі з урахуванням Угоди.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі Угода) пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Статтею 7 Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 (далі Угода від 14.01.1993) встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та двосторонніми угодами в цій галузі.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди від 14.01.1993 трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Зі змісту наведених положень Угоди від 14.01.1993 суд дійшов висновку, що її положення розповсюджуються також і на питання пов`язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов`язаних і з їх перерахунком. Наведене також підтверджує, що діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в російській федерації. Тобто існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.

Отже, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права особи на пенсію та при її обчисленні.

Крім того, відповідно до статті 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в установленому порядку на території держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, які входили до складу СРСР до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.

Частиною 2 статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів" від 15.04.1994, ратифікованої Законом України від 11.07.1995 № 290/95-ВР, визначено, що трудовий стаж, включаючи стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Тобто обчислення стажу роботи позивача здійснюється згідно з законодавством російської федерації, на території якої у спірний період відбувалась її трудова діяльність.

29.11.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", згідно з пунктом 1 якої постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка була чинною на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.

Отже, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи та зарахуванню заробітної плати позивача за такий період, оскільки вказана Угода була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

Відтак припинення участі РФ в Угоді, так само, як і постанова Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в обчисленні стажу роботи позивача, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.

Крім того, суд зазначає, що надані позивачем документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії тільки з тих міркувань, що у зв`язку з військовою агресією РФ припинено співробітництво з країною-агресором.

Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на зарахування періодів роботи в РФ в період дії Угоди не пов`язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди.

Відтак стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, повинні враховуватися при встановленні права на пенсію і її обчисленні.

Таким чином, враховуючи вищевикладене суд вважає, що не зарахування органами Пенсійного фонду України цих спірних періодів до страхового стажу позивача є протиправним.

Європейського суд з прав людини у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04, рішення від 20.10.2011 року) підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Підсумовуючи вищевикладене суд констатує, що відповідачами не надано належних доказів в обґрунтування того, що відмовляючи позивачу у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів трудової діяльності суб`єкти владних повноважень діяли обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно та з забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційним з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист (ст. 46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення.

За таких обставин оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 07.05.2024 №023830027529 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо наступної позовної вимоги зобов`язального характеру про призначення пенсії, то суд враховує те, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону від 09.07.2003 N 1058- IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. Пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Як уже зазначалось судом, статтею 26 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Із матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 виповнилося 60 років.

Так, в оскаржуваному рішенні органом Пенсійного фонду було підтверджено страховий стаж позивача який становив 29 років 3 місяці 1 день. При цьому, в межах розгляду даної справи судом підтверджено право позивача на зарахування до страхового стажу спірних періодів його роботи з 13.06.1995 по 01.11.1995 та з 01.11.1995 по 27.01.1997. Відповідно, в сукупності загальний страховий стаж позивача в такому разі переважає необхідний мінімум для призначення пенсії в 31 рік.

Таким чином наразі в позивача наявні умови (вік понад 60 років та стаж понад 31 рік), які є достатніми для призначення йому пенсії за віком. При цьому, оскільки заява про призначення пенсії подана позивачем в межах трьох місяців з дня досягнення ним пенсійного віку ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), тому датою призначення пенсії згідно частини 1 статті 45 Закону № 1058-VI має бути наступний день, що настає за днем досягнення ОСОБА_1 пенсійного віку, а саме - 01.02.2024 (а не 31.01.2024, як заявлено позивачем у позові).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії (ч. 2 ст. 245 КАС України). В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.

У пункті 145 рішення від 15.11.96 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

У рішенні від 16.09.2015 у справі N 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Такий правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 8 листопада 2019 року у справі N 227/3208/16-а і з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України суд враховує його при розгляді даної справи.

У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом від 09.07.2003 №1058-IV. Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені також законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Отже, виходячи із вищевикладеного суд вважає, що для відновлення порушеного права позивача необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 відповідно до ст. 26 Закону №1058-IV пенсію за віком з 01.02.2024, зарахувавши при цьому до його страхового стажу періоди трудової діяльності з 13.06.1995 по 01.11.1995 та з 01.11.1995 по 27.01.1997.

Відносно органу Пенсійного фонду України, на який слід покласти обов`язок по відновленню порушеного права позивача, то суд враховує, що оскільки звернення позивача із заявою про призначення пенсії відбулось до ГУ ПФУ у Вінницькій області, тому хоч і повноваження щодо розгляду поданих позивачем матеріалів були делеговані ГУ ПФУ в м. Києві для прийняття відповідного рішення, проте обов`язок із, власне, щодо зарахування стажу, призначення та виплати пенсії залишається у територіального органу Пенсійного фонду України за місцем звернення позивача із заявою, де позивач перебуватиме на обліку, тобто у ГУ ПФУ у Вінницькій області.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єктів владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та дій і докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог у визначений судом спосіб.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 1211,60 грн. належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань обох відповідачів в рівних частинах.

Водночас суд зауважує, що на користь позивача підлягає відшкодуванню вся сума судового збору. Адже, незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок неправомірних рішень та дій суб`єкта владних повноважень і спір по суті вирішено в користь позивача (задоволена вимога немайнового характеру), тоді як прийняття рішення про часткове задоволення позову пов`язується зі способом захисту порушених прав.

Керуючись ст.ст. 9, 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 07.05.2024 №023830087529 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до його страхового стажу періоди трудової діяльності з 13.06.1995 по 01.11.1995 та з 01.11.1995 по 27.01.1997 та призначити і виплачувати йому пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 01.02.2024.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 605,60 грн. (шістсот п`ять гривень 60 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 605,60 грн. (шістсот п`ять гривень 60 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 31.07.25.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 );

Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368);

Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович