Рішення № 129216596, 31.07.2025, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/3891/25

Провадження № 2/591/802/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2025 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого - судді Сидоренко А.П.

з участю секретаря судового засідання Кирионенко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СУМИХІМПРОМ» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 в особі представника адвоката Качан Н.Ф. 13 квітня 2025 року звернулася до суду із вказаним позовом до ПАТ «СУМИХІМПРОМ» та свої вимоги обґрунтовує тим, що вона працювала медиком статистиком у відповідача та 04 березня 2025 року була звільнена на підставі ст.38 КЗпП України (за власним бажанням).

Підприємство виплачувало позивачці заробітну плату не у повному розмірі, внаслідок чого станом на день звільнення 04 березня 2025 року утворилась заборгованість.

З листа відповідача та розрахункового листа вбачається, що позивачці нарахована до виплати, але не виплачена заробітна плата у розмірі 65381,85 грн, яка не була їй виплачена при звільненні.

Крім того, зважаючи на вказане, позивачка має право на компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 04 березня 2025 року.

Виходячи з даних розрахункових листів по заробітній платі позивачки, попередній розрахунок середнього заробітку за період з 05 березня 2025 року по 13 квітня 2025 року включно (25 робочих дня) становить 14 056,25 грн.: 562,25 грн. (8 996,00 грн. нараховано за лютий 2025 року, тобто останній повний місяць роботи позивачки:16 робочих днів)* 25 днів = 14 056,25 грн.

Посилаючись на вказані обставини, просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі в сумі 65381,85 грн. (без утримання з цієї суми установлених законодавством податків та зборів), середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 05 березня 2025 року по дату ухвалення рішення суду, але не більше як за шість місяців (станом на 13 квітня 2025 року сума середнього заробітку становить 14056,25 грн.), моральну шкоду у розмірі 2500,00 грн. та судовий збір у розмірі 968,96 грн.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 18 квітня 2025 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання на 24 липня 2025 року о 09 год. 30 хв.

02 травня 2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому заперечує проти позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зазначає, що при обчисленні розміру середнього заробітку за весь затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за і обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень порядку.

У позовній заяві Позивач зазначає, що за період з 05 березня 2025 року по 13 квітня 2025 року середнього заробітку становить 14056,25 грн., виходячи з середньоденної заробітної плати у розмірі 562,25 грн. Проте, відповідно до довідки про доходи ОСОБА_1 від 29 квітня 2025 року №250, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 530,82 грн.

Тому, за наявності правових підстав, роботодавець повинен сплатити Позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період з 05 березня 2025 року по 13 квітня 2025 року (25 робочі дні х 530,82 грн,), тобто 13270,50 грн.

Відтак, розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зроблений Позивачем є невірним і не відповідає обставинам справи.

Зауважує, що позивач використовує позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні (шість місяців), як спеціальний вид відповідальності роботодавця та має на меті відшкодування нібито завданих збитків від порушення його майнових прав.

Однак, відповідач вважає, що суд має врахувати, шо така компенсація повинна бути адекватною та відповідати принципу співмірності, а не розглядатися як збагачення за рахунок роботодавця.

Несвоєчасна виплата ОСОБА_1 заробітної плати, пов`язана не тільки з кризовою ситуацією на підприємстві, а і внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, втратою активів підприємства.

Відтак, відповідач вважає, що вимоги позивачки щодо стягнення сум середнього заробітку є не справедливими, не співмірними зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, умовами, що склалися в період воєнного стану, діями позивача та відповідача.

Відповідач вважає, що стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки при звільненні за період з 05 березня 2025 року по дату ухвалення рішення суду, але не більше як за шість місяців (станом на 13 квітня 2025 року сума середнього заробітку становить 14056,25 грн.), буде явно не співмірним із заборгованістю, поряд із задоволенням аналогічних вимог, інших позивачів - працівників ПАТ «СУМИХІМПРОМ», створить для підприємства (яке перебуває в стадії приватизації на підставі Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку об`єктів великої приватизації державної власності» від 16.01.2019 № 36-р та Наказ Фонду державного майна України від 08.06.2018 №765) великий майновий тягар відповідних виплат, та унеможливить виконання роботодавцем зобов`язань із виплати заробітної плати іншим працівникам, при цьому цей тягар внаслідок вимушеного простою підприємства в умовах воєнного стану може бути взагалі непосильним.

Вимоги Позивача, щодо стягнення вказаної суми моральної шкоди, відповідач вважає не належно обґрунтованими та такими, що не доведені доказами.

Зважаючи на викладені обставини, просить суд позовні вимоги задовольнити частково, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 05 березня 2025 по дату ухвалення рішення суду, але не більше як за шість місяців станом на 13 квітня 2025 року сума середнього заробітку становить 14056,25 грн., зменшити, а в частині стягнення на її користь моральної шкоди у розмірі 2500,00 грн., відмовити у зв`язку з необґрунтованістю (а.с.15-18).

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час і місце судового розгляду повідомлені належним чином.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову, виходячи з наступного.

Норми ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України встановлюють обов`язок кожної сторони довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Під час судового розгляду встановлено, що позивачка працювала в ПАТ «СУМИХІМПРОМ» та 04 березня 2025 року була звільнена за власним бажанням у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного договору ч. 3 ст. 38 КЗпП України, що підтверджується копією наказу (розпорядження) № 97 від 04 березня 2025 року (а.с. 21).

З довідки ПАТ «СУМИХІМПРОМ» від 29 квітня 2025 року № 251 вбачається, що заробітна плата ОСОБА_1 , що підлягає до виплати станом на 04 березня 2025 року становить 65 381 грн. 85 коп. (а.с. 20).

З довідки ПАТ «СУМИХІМПРОМ» від 04 листопада 2024 року № 1851/85 вбачається, що 10 березня 2022 року пошкоджено філію ПАТ «Сумихімпром» Оздоровчий табір «Зоряний», завдано матеріальних збитків на суму 960000,00 грн.

У ході авіаційних та ракетних обстрілів ПАТ «СУМИХІМПОМ, які сталися 10, 11, 13, 17 вересня 2024 року пошкоджено адміністративну будівлю заводоуправління, приміщення цехів підприємства, завдано матеріальних збитків на загальну суму 2 061 000,79 грн.

01 вересня 2024 року у ході обстрілів пошкоджено будівлю прохідної ЦОФ-2, складу ПММ, ЛЗР та складу готового продукту «Піросульфіт», загальні збитки становлять 1159000,44 грн.

Вказані факти зафіксовані правоохоронними органами, всі пошкодження задокументовані актами обстежень та направлені органам досудового розслідування для включення підприємства в реєстр для відшкодування збитків (а.с.22).

З довідки ПАТ «СУМИХІМПРОМ» від 07 листопада 2024 року № 1875/85 вбачається, що з початку введення 24 лютого 2024 року на території України воєнного стану у зв`язку з воєнною агресією російської федерації у виробничій діяльний ПАТ «Сумихімпром» склалися певні об`єктивні обставини, які вплинули на прибутковість його господарської діяльності. Насамперед, це пов`язано з порушенням логістичних зв`язків з постачальниками сировини та покупцями готової продукції, зниженням виробничих потужностей підприємства.

Станом в період 2024 року в роботі знаходилося лише 3 основні цехи з 10, а завантаженість виробничих потужностей становила близько 8%. У зв`язку з чим діяльність підприємства залишається збитковою.

Протягом 2024 року значно збільшилась кількість обстрілів виробничих потужностей підприємства, що супроводжувалося руйнуванням цехів, прохідної, об`єктів енергетичної інфраструктури тощо. Все це, разом з неодноразовим пошкодженням об`єктів постачальників електричної енергії, призвело до неодноразової зупинки виробництва на ПАТ «Сумихімпром».

Внаслідок постійних обстрілів. повітряних тривог і припинення енергозабезпечення значно зросли борги за спожитий природний газ, електричну енергію і при відсутності обігових, коштів зростає борг із виплати заробітної плати працівникам підприємства.

Таким чином, збитки від простоїв виробництва ПАТ «Сумихімпром» через відсутність електропостачання у 2024 році, станом на 23 жовтня 2024 склали 21 960 800 грн. Загальні витрати, пов`язані з простоєм тільки за 3 квартал 2024 складають 81 478 000 грн.

Станом на 01 листопада 2024 на ПАТ «СУМИХІМПРОМ» у зв`язку з відсутністю сировини для виробництва готової продукції оголошено простій усіх структурних підрозділів (а.с. 22-зворот).

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до положень статей 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

У відповідності до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Судом встановлено, що відповідачем всупереч вимог ст. 116 КЗпП України позивачці не було виплачено у день звільнення усі належні їй суми.

У Постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) вказано, що: «зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»)».

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/10 (провадження № 12-56гс21) зазначила, що заробітна плата є відповідальністю в розумінні статті 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили, а також, дійшла висновку, що: «Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (частина перша статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).

Статтею 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції»встановлено, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».

Разом з цим, обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо (стаття 82 ЦПК України). Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів.

Відповідно до положень статті 263 ЦК України непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини) - це обставини, що перешкоджають виконанню зобов`язань однією із сторін, незалежні від її волевиявлення і контролю, а також непереборні при вживанні всіх розумних заходів щодо їх запобігання. Визначення обставин непереборної сили наведено у статті 79 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (укладена у Відні 11 квітня 1980 року). Для визначення яких-небудь обставин форс-мажорними необхідно обов`язкова наявність ряду чинників: непереборність сили, що викликала ці обставини; неможливість контролювати ситуацію, впливати на неї; виникнення перешкоди не могло бути передбачено під час укладення зобов`язання.

Положеннями частини другої статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Із урахуванням положень частини першої статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та пункту 6.10 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого Рішенням Президії Торгово-промислової палати України 18 грудня 2014 року № 44(5), документом, який засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), є сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), який видає Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати, вимоги до якого встановлені пунктом 6.11 Регламенту.

З огляду на вищезазначене слідує, що роботодавцю необхідно довести настання обставин непереборної сили, які б свідчили про відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачу належних при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти позовних вимог проте не надав суду належних і допустимих доказів того, що порушення по невиплаті усіх необхідних сум заробітної плати при звільненні позивачки сталися внаслідокнастання обставин непереборної сили (форс-мажоруведення на території, де знаходиться роботодавець, воєнних дій). Такі докази мали бути підтверджені сертифікатом Торгово-промислової палати України (уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат), як це передбачено чинним законодавством України та, в даному випадку, були б підставою для звільнення його від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань по своєчасній виплаті заробітної плати.

Щодо доводів представника відповідача щодо неспівмірності розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22.

Статтею 47 Кодексу законів про працю Українивизначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу.

За правиламистатті 116 Кодексу законів про працю Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

За змістомстатті 117 Кодексу законів про працю Українив разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX(далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022,статтю 117 Кодексу законів про працю Українивикладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Відповідно достатті 233 Кодексу законів про працю Україниу редакціїЗакону № 2352-ІХпрацівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Загалом аналіз змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2019 у справі№ 761/9584/15-ц дає підстави для висновку, що критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, які викладено у цій постанові, побудовані саме з урахуванням того, щостаття 117 Кодексу законів про працю Українив редакціїЗакону від 20.12.2005 № 3248-IVне обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Такі критерії визначено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, і задля уникнення недобросовісності як роботодавця, так і працівника у таких правовідносинах.

Також необхідність такої позиції була зумовлена недосконалістю нормативно-правового регулювання у питанні дотримання принципу співмірності в умовах необмеженості строку, за який такі суми підлягали стягненню.

Водночас із прийняттямЗакону № 2352-IXзаконодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.

Крім того, з прийняттям указаного закону усунуто і такий чинник, який зумовлював можливість недобросовісної поведінки працівника, як необмеженість строку звернення до суду з позовом про стягнення невиплаченого заробітку, а саме шляхом внесення змін достатті 233 Кодексу законів про працю України, якою строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, обмежено трьома місяцями.

У зв`язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, судова палата вважає, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюютьсястаттею 117 Кодексу законів про працю Українив редакціїЗакону № 2352-IX, не є можливим.

З довідки про доходи ОСОБА_1 вбачається, що її середньоденна заробітна плата складає 530 грн. 82 коп., середньомісячна заробітна плата складає 11412 грн.63 коп. (а.с.19).

Таким чином, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з період з 05 березня 2025 року по 24 липня 2025 року (дату постановлення рішення) складає 54143 грн. 64 коп. (102 робочих дні х 530,82 грн.).

З оглядуна вказанез відповідачана користьпозивачки підлягаєстягненню заборгованістьпо заробітнійплаті врозмірі 65381грн.85коп.та середнійзаробіток зачас затримкирозрахунку призвільненні заперіод з05березня 2025року по24липня 2025року (датупостановлення рішення)в розмірі54143грн.64коп.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюєтьсястаттею 237-1 КЗпП України.

Стаття 237-1КЗпП Українипередбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»роз`яснено, що відповідно достатті 237-1 КЗпП Україниза наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Враховуючи, щоКЗпП Українине містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, астаття 237-1 цього Кодексупередбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір такого відшкодування суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин справи.

Під час судового розгляду встановлено, що дії відповідача щодо не виплати позивачці заробітної плати призвели до порушення її законних прав, завдали моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

Визначаючи розмір завданої позивачці моральної шкоди, суд враховує характер порушення її прав, тяжкість і істотність вимушених змін у житті внаслідок порушення трудових прав та зусиль, вжитих для їх відновлення, та вважає, що заявлений розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 2500 грн. відповідає засадам розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню понесені судові витрати у виді судового збору в розмірі 968 грн. 96 коп. та, оскільки позивачка при подачі позову за позовними вимогами про стягнення заборгованості по заробітній платі була звільнена від сплати судового збору, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1211 грн. 20 коп.

Керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 264, 265 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СУМИХІМПРОМ» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди задовольнити.

Стягнути з ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СУМИХІМПРОМ» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 65381 грн. 85 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 березня 2025 року по 24 липня 2025 року в розмірі 54143 грн. 64 коп., моральну шкоду в розмірі 2500 грн. 00 коп. та судовий збір в розмірі 968 грн. 96 коп.

Стягнути з ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СУМИХІМПРОМ» на користь держави судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Сумського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивачка: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «СУМИХІМПРОМ», місцезнаходження: м. Суми, вул. Харківська, п/в 12, код ЄДРПОУ 05766356.

Повне судове рішення виготовлене 31 липня 2025 року.

Суддя А.П.Сидоренко