Рішення № 129210489, 31.07.2025, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/10268/24

Провадження № 2/357/1300/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Кошель Б. І. ,

при секретарі Кардаш О. Р.,

за участі позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 6 міста Біла Церква за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права власності на частку житлової квартири, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_3 , в якій просила: припинити право власності ОСОБА_3 , на 1/4 частки квартири під АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 , право власності на 1/4 частки квартири під АДРЕСА_1 , яка належить відповідачці ОСОБА_3 ; виплатити ОСОБА_3 258550 гривень, внесені нею на депозитний рахунок суду.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 12 березня 2024 року - ОСОБА_5 , подарувала та безоплатно передала - ОСОБА_1 , 3/4 частки квартири під АДРЕСА_1 . Так, ОСОБА_1 , стала власницею 3/4 частки квартири під АДРЕСА_1 . Відповідач - ОСОБА_3 , доводиться тіткою позивачу. Площа вказаної квартири складає: загальна 34,90 кв.м, житлова - 17,20 кв.м., квартира складається з однієї житлової кімнати. 11 травня 2024 року ОСОБА_1 , звернулась до директора ТОВ «ОЦІНКА 24» ОСОБА_6 , у зв`язку з необхідністю визначення ринкової вартості квартири під АДРЕСА_1 . Відповідно до звіту про оцінку майна, ринкова вартість без ПДВ об`єкта оцінки становить 1 034 200 гривень, а саме - вартість 1/4 частки квартири складає - 258 550, 00 гривень, вартість 3/4 частки квартири - 775 650,0 гривень. 22 травня 2024 року на поштову адресу відповідача було направлено пропозицію про викуп частки, яка належні відповідачеві. Однак, станом на дату подання позовної заяви відповіді від відповідача надходило. Під час пропозиції сторона позивача виходила з того, що спірна квартира є однокімнатною і не може бути поділеною, а частка відповідача в ній є незначною і не може бути виділена в натурі. Окрім того, відповідачка проживає, за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 , не має іншого житла, окрім вказаної квартири. Відповідачка не погоджується продати позивачеві свою частку квартири. На думку позивача, припинення власності на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача, оскільки вона забезпечена житлом, а її частка у спірному нерухомому майні є досить незначною.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2024 року головуючим суддею визначено Кошеля Б.І. та матеріали передані для розгляду.

Ухвалою судді від 01 листопада 2024 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Судом 28.01.2025 р. за вх..№5258 отримано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача адвокат Ковбасюк-Боброва А. І. просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. У відзиві зазначила, що 12.03.2024 року ОСОБА_5 подарувала своїй онуці - ОСОБА_1 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 . Власником ? зазначеної квартири є відповідач ОСОБА_3 . З моменту, як ОСОБА_3 стала співвласницею квартири вона намагалась неодноразово потрапити до квартири для спільного проживання з матір`ю, однак остання постійно чинила перешкоди. Відповідно до Договору обміну від 14.06.1995 року, ОСОБА_3 , та її діти ОСОБА_7 та ОСОБА_8 мають у своєму володінні квартиру АДРЕСА_3 , всі мешкають разом, також в даній квартирі зареєстрований та проживає чоловік відповідачки - ОСОБА_9 , тобто сім`я у складі - чоловік, дружина і двоє дорослих дітей проживають в 2 кімнатній квартирі площею 52 кв.м., що є некомфортними умовами співпроживання. Пропонована позивачем сума компенсації за належну їй частину квартири є незначною та такою, що не дасть їй жодної можливості придбати подібне інше житло. Звертає увагу, що позивачка в квартирі АДРЕСА_1 не проживає, квартира доведена до антисанітарного стану, за матір`ю відповідачки, як за людиною похилого віку відсутній будь який догляд, що свідчать зроблені світлини з квартири АДРЕСА_4 . Будь-які інші особи у даному житлі не мешкають. Відповідач вказує, що позивачем не надано до суду належного та допустимого доказу, який би свідчив про відсутність технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкту нерухомого майна.

Представник позивача адвокат Жовта А.С. направила до суду відповідь на відзив, в якій зазначила, що позивач в спірній квартирі не проживає, однак регулярно навідує свою бабусю, яка проживає в даній квартирі, допомагає у прибиранні, підтримуванні чистоти та порядку. Тобто доводи відповідача щодо антисанітарного стану квартири є необґрунтованими. На думку позивача, припинення власності на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди відповідачеві, оскільки вона забезпечена житлом, а її частка у спірному майні є незначною. Спірна квартира є однокімнатною і не може бути поділеною, а частка відповідача є не значною та не може бути виділена в натурі.

Ухвалою суду від 13 лютого 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги, надали пояснення та просили задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач та представник відповідача в судовому засіданні заперечували щодо позовних вимог. Відповідач надала пояснення, що бажає проживати у спірній квартирі із своєю матір`ю, однак їй чинять перешкоди, а компенсація вартості її частки у квартирі, яку пропонує позивач є занадто низькою. Просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та надавши їм належну правову оцінку, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що квартира під АДРЕСА_1 , належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 3/4 частини, ОСОБА_3 1/4 частина. Загальна площа квартири 34,9 кв.м., житлова площа 17,2 кв.м., що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за №379520707 від 21.05.2024.

Згідно витягу з реєстру Білоцерківської територіальної громади від 13.02.2024 р. за №2024/001496597, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 .

Відповідно до звіту про оцінку майна від 11.05.2024 р. ринкова вартість без ПДВ квартири під АДРЕСА_1 , становить 1034200,00 грн, а саме - вартість 1/4 частки квартири складає - 258550,00 грн, вартість 3/4 частки квартири 775550,00 грн.

22 травня 2024 року адвокатом Мазурик З.Я, як представником ОСОБА_1 , було направлено на поштову адресу відповідача - пропозицію про викуп частки квартири, яка належні відповідачеві.

Згідно витягу з реєстру Білоцерківської територіальної громади від 27.12.2024 р. за №15.2-03/31082, у квартирі під АДРЕСА_1 , зареєстрована 1 особа: ОСОБА_5 .

Відповідно до Договору обміну від 14.06.1995 року, ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 мають у володінні квартиру АДРЕСА_3 .

Відповідач заперечуючи позовні вимоги вказує на те, що вона бажає проживати у вказаній квартирі разом із матір`ю, однак її матір, яка проживає у спірній квартирі чинить їй перешкоди, на підтвердження чого надала: лист Білоцерківського районного управління поліції Головного управління поліції в Київській області від 06.04.2024р. за вих. № 3034 - подія що мала місце - 01.04.2024 року; довідку «Про результати проведення перевірки інформації, викладеної у заяві гр. ОСОБА_3 щодо вчинення домашнього насильства» - подія 01.04.2024р.; довідку «Про результати проведення перевірки інформації викладеної у повідомленні за фактом вчинення домашнього насильства - подія 22.04.2024р.; постанову Білоцерківського міськрайонного суду від 27.05.2024р. по адміністративній справі № 357/6764/24 провадження 3/357/3450/24 - подія 21.04.2024р., 22.04.2024р.; лист Білоцерківського районного управління поліції Головного управління поліції в Київській області від 29.05.2024р. за вих. № с-50 «Про розгляд картки особистого прийому С-50 від 29.05.2024р.»- подія 29.05.2024р.; постанову Білоцерківського міськрайонного суду від 04.06.2024р. по адміністративній справі № 357/4739/24 провадження 3/357/2608/24 - подія 20.03.2024р.

Позивач звертаючись з позовом вказує на те, що спірна квартира є однокімнатною і не може бути поділеною, а частка відповідача в ній є незначною і не може бути виділеною в натурі, відповідачка не погоджується продати свою частку, спільне володіння та користування нерухомим майно неможливе, з огляду на відносини, що склались між сторонами, останні не спілкуються, родинних зв`язків не підтримують.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1ст. 13 ЦПК України).

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1ст. 321 ЦК України).

За загальним правилом право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч. 1ст. 328 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

За приписами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно дост. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до приписів частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб, належить їм на праві спільної власності.

Поняття спільної часткової власності викладено у частині першій статті 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробовому виразі.

У відповідності з частиною першою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Частиною другою цієї статті передбачено, що співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їх спільною частковою власністю.

Відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Положеннями частини першої статті 346 ЦК України наведено перелік випадків, за наявності яких право власності може бути припинено. Виходячи зі змісту частини другої цієї статті, даний перелік не є вичерпним та право власності може бути припиненим і в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно дост. 365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Відповідно до частини другої статті 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Згідно усталеної судової практики Верховного Суду, для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першоїстатті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. При цьому, право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) зроблено висновок, що «відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності».

Аналіз цієї норми свідчить про те, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першоїстатті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні спорів про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та об`єкта, який є спільним майном.

Отже, частка відповідача у спірному майні становить 1/4, частка позивача 3/4, тобто частка відповідача є незначною та виділити її в натурі є неможливим, спільне користування та володіння майном між сторонами теж є неможливим.

Судом встановлено, що сторони, які є співвласниками спірного житла не ведуть спільне господарство, між позивачем та відповідачем склалися неприязні стосунки, отже встановлені обставини свідчать про неможливість спільного володіння та користування спірним майном.

Також встановлено, що відповідач є співласником іншого нерухомого майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_6 , де й фактично проживає.

З огляду на встановлені обставини, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, так як припинення частки відповідача на житлову квартиру, яка складає 1/4 та є незначною, із виплатою її вартості, не призведе до порушення прав та інтересів відповідача.

Правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р.), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 1, 6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За частиною другою статті 365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Відповідно до абзацу 3 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.10.1991 № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», розмір такої грошової компенсації визначається за угодою сторін, а за відсутності такої угоди - судом за дійсною вартістю будинку (квартири) на час розгляду справи.

Згідно звіту про оцінку майна від 11.05.2024, виконаного ТОВ «Оцінка24» на замовлення позивача ОСОБА_1 , ринкова вартість без ПДВ квартири під АДРЕСА_1 , становить 1034200,00 грн, а саме - вартість 1/4 частки квартири складає - 258550,00 грн, вартість 3/4 частки квартири 775550,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання вимог частини другої статті 365 ЦК України, внесено на депозитний рахунок Територіальне управління Державної судової адміністрації України кошти у сумі 258550,00 грн., відповідно до квитанції №100 від 10.06.2024 року.

Відповідач, стверджуючи про занижену вартість квартири, не надав доказів на підтвердження своєї позиції та не звертався з клопотанням про проведення експертизи.

Відповідно до ч. 3-4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Враховуючи, що частка відповідача у спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_7 , своїм розміром та вартістю є незначною, виділити частку у спільному майні в натурі з технічної точки зору неможливо, судом не встановлено наявності домовленості між сторонами про спільне володіння і користування спірною квартирою, відповідач має у власності інше житло, суд приходить до висновку про припинення за відповідачем право власності на 1/4 частину квартири за адресою: АДРЕСА_7 , та визнання права власності на цю частку квартири за позивачем ОСОБА_1 .

За таких обставин, суд дослідивши та проаналізувавши докази у справі, керуючись завданнями цивільного судочинства щодо справедливого розгляду і вирішення цивільних справ, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, гуртуються на нормах закону та є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись статтями 4,12,13,76,77,82,89,258-259,265,268,354 ЦПК України суд,-

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у спільному майні та визнання права власності на частку житлової квартири, - задовольнити.

Припинити право власності ОСОБА_3 на 1/4 частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7 .

Виплатити ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 258550,00 грн, внесені ОСОБА_1 на розрахунковий рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації в Київській області (ЄДРПОУ 26268119, МФО 820172), в якості компенсації вартості 1/4 частки нерухомого майна.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_8 ; РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; адреса: АДРЕСА_9 ; РНОКПП: НОМЕР_2 .

Суддя Б. І. Кошель