Рішення № 129198309, 30.07.2025, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/3680/24-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ, Державної казначейської служби України про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

До Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач) до Державної казначейської служби України (відповідач-1), Державної казначейської служби України (відповідач-2), з такими позовними вимогами:

визнати протиправними дії Міністерства внутрішніх справ України з підготовки, підписання та направлення до державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Чернівецькій області» запиту №10806/12-2024 від 28.06.2024 (1523476) відносно медичної інформації та медичних документів у відношенні ОСОБА_1 ;

зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України утриматись від збирання медичної інформації та медичної документації відносно ОСОБА_1 ;

зобов`язати Держану казначейську службу України стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_1 моральну шкоду в розмірі 50000 (п`ятдесят тисяч) грн. на розрахунковий рахунок № НОМЕР_2 AT «Ощадбанк».

В обґрунтування поданого позову зазначено, що Міністерство внутрішніх справ України звернулося із листом до ДУ «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Чернівецькій області», в якому просило надати медичну інформацію про стан здоров`я позивача, його особисті медичні документи.

Вказані дії Міністерства внутрішніх справ України позивач розцінює як порушення вимог Конституції України, Цивільного кодексу України, Законів України «Про інформацію», «Про основи законодавства України про охорону здоров`я», «Про доступ до публічної інформації», оскільки будь-якого дозволу на збирання відносно себе інформації позивач не надавав. З огляду на протиправність зазначених дій відповідача позивач також просив стягнути моральну шкоду.

Державної казначейська служба України, не погоджуючись із позовними вимогами, подала до суду відзив, в якому зазначено про необхідність встановлення чи є дії Міністерства внутрішніх справ України протиправними, оскільки саме із цими діями позивач пов`язує наявність підстав для стягнення моральної школи. Також відповідач зазначив, що у позовній заяві не наведено жодних мотивів стосовно того, що було проявом саме протиправної діяльності Міністерства внутрішніх справ України по відношення до позивача. З огляду на викладене, Державна казначейська служба України просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Міністерство внутрішніх справ України подало до суду відзив, в якому йдеться про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на їх безпідставність. Так, направлення листа до ДУ «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Чернівецькій області» відповідач мотивував тим, що на розгляді Шевченківського районного суду м. Чернівці перебувала справа №727/5624/24 за позовом позивача до МВС України про стягнення компенсації за роботу в умовах режимних обмежень. Таким чином, виключно з метою належного захисту інтересів МВС України в суді та підготовки відзиву у справі №727/5624/24 відповідачу було необхідно зібрати інформацію, що стосується предмету спору у зазначеній справі, Разом з тим, відповідач наголосив, що ДУ «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Чернівецькій області» не надало йому інформацію про стан здоров`я позивача, а також його медичні документи з огляду на їх конфіденційність, оскільки позивач заперечив проти надання запитуваної інформації, а відтак МВС України не було надано інформацію щодо стану здоров`я позивача, адже він відмовився її надавати, відповідно жодних негативних наслідків для позивача не настало.

З огляду на викладене, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач подав до суду пояснення на відзив МВС України, в яких наголошував, що твердження відповідача стосовно не порушення законодавства України він розцінює як намагання уникнути відповідальності за незаконні дії. Також у поясненнях зазначено, що виходячи із змісту відзиву у позивача постає питання, який захист МВС України хотіло отримати у справі про невиплату компенсації за роботу в умовах режимних обмежень, отримавши інформацію та документи згідно свого протиправного запиту.

Ухвалою суду від 22.08.2024 відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Зважаючи на відсутність клопотання будь-якої зі сторін про інше, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Судом встановлено такі обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 з 1983 року по 2002 рік проходив службу в УМВС України в Чернівецькій області, зокрема на посаді начальника відділу УБОЗ УМВС України в Чернівецькій області.

Наказом начальника УМВС України в Чернівецькій області від 13.08.2002 №85 о/с майора поліції ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу УБОЗ УМВС України в Чернівецькій області по статті 65 пункт «б» (через хворобу).

Матеріалами справи та відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень підтверджується, що 06.06.2024 ОСОБА_1 звертався до Шевченківського районного суду м. Чернівці із позовом до МВС України про стягнення недоотриманої заробітної плати та зобов`язання вчинення дій (справа №727/5624/24, провадження № 2/727/1294/24).

Судом встановлено, що у вказаній вище справі судом оскаржувалась невиплата компенсації за роботу в умовах режимних обмежень за період з жовтня 1999 року по липень 2000 року.

28.06.2024 відповідач в особі заступника директора Департаменту юридичного забезпечення направив до ДУ «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Чернівецькій області» листа №10806/12-2024 про надання інформації, в якому з метою належного захисту інтересів МВС України в суді (справа № 727/5624/24) просив надати медичні документи ОСОБА_1 за період з 1999 по 2002 роки включно, копію свідоцтва про хворобу та копію висновку ВЛК. При цьому окремо просив зазначити наявність/відсутність медичних протипоказань ОСОБА_3 до роботи з інформацією з обмеженим доступом, та наявність/відсутність звільнення від служби у зв`язку із хворобою.

За результатами розгляду вказаного вище листа, ДУ «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Чернівецькій області» надало відповідачу відповідь №33/46-945 від 10.07.2024, в якій зазначено, що запитувана інформація є конфіденційною, а тому наразі не може бути надана так як згідно Закону України «Про інформацію» конфіденційна інформація може поширюватись виключно за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених умов, якщо інше не встановлено законом. Разом з тим, у відповіді наголошувалося, що у телефонній розмові ОСОБА_1 категорично заперечив проти надання запитуваної інформації.

Позивач, вважаючи протиправними дії МВС України щодо збору відносно нього конфіденційної інформації без його згоди, звернувся до суду з цим позовом.

До спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті спору.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 286 Цивільного кодексу України передбачено, що фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи. Фізична особа зобов`язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної у частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків або з інших джерел. Фізична особа може бути зобов`язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законодавством.

Відповідно до частин 1-2 статті 11 Закону України «Про інформацію» інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження. Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.

Конфіденційною є інформація про фізичну особу, інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, а також інформація, визнана такою на підставі закону. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, якщо інше не встановлено законом (частина 2 статті 21 Закону України «Про інформацію»).

Згідно приписів статті 3 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я» медична інформація - інформація про медичне обслуговування особи або його результати, викладена в уніфікованій формі відповідно до вимог, встановлених законодавством, у тому числі інформація про стан здоров`я, діагнози та будь-які документи, що стосуються здоров`я та обмеження повсякденного функціонування/ життєдіяльності людини.

Статтею 39-1 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я» передбачено, що пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.

З аналізу наведених нормативно-правових актів можна дійти висновку, що інформація про стан здоров`я особи (медична інформація) є конфіденційною, тобто з обмеженим доступом, а тому може поширюватися виключно за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, якщо інше не встановлено законом.

Як встановлено судом, у зв`язку із розглядом цивільної справи №727/5624/24 Шевченківським районним судом м. Чернівці за позовом ОСОБА_1 до МВС України про стягнення недоотриманої заробітної плати (компенсації за роботу в умовах режимних обмежень) та зобов`язання вчинення дій, відповідач звертався до ДУ «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Чернівецькій області» із листом, в якому просив надати медичні документи ОСОБА_1 за період з 1999 по 2002 роки включно, копію свідоцтва про хворобу та копію висновку ВЛК, а також просив зазначити наявність/відсутність медичних протипоказань ОСОБА_3 до роботи з інформацією з обмеженим доступом, та наявність/відсутність звільнення від служби у зв`язку із хворобою

Проаналізувавши зміст вказаного листа, суд погоджується із доводами позивача стосовно того, що інформацію, яку відповідач запитував у листі, є конфіденційною, тобто з обмеженим доступом, оскільки стосується стану здоров`я позивача, а тому така інформація не може надаватися без його згоди.

При цьому факт розповсюдження конфіденційної інформації про особу без її згоди, в даному випадку медичної інформації про позивача, фактично вказує на порушення вимог чинного законодавства і, відповідно, є підставою для притягнення винних осіб до відповідальності.

Разом з тим, в ході судового розгляду справи судом встановлено, що за результатами отриманого запиту ДУ «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Чернівецькій області» надало відповідачу відповідь, в якій зазначило, що запитувана інформація є конфіденційною, а тому наразі не може бути надана так як згідно Закону України «Про інформацію» конфіденційна інформація може поширюватись виключно за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених умов, якщо інше не встановлено законом. При цьому, у відповіді наголошувалося, що у телефонній розмові ОСОБА_1 категорично заперечив проти надання запитуваної інформації.

Таким чином, медична інформація про стан здоров`я позивача, яка є конфіденційною, не була поширена з огляду на відсутність його згоди, а тому право позивача на таємницю інформації про стан свого здоров`я не було порушене. Доказів зворотного позивачем суду не надано.

При цьому дії відповідача виключно щодо збору медичної інформації відносно позивача не можуть розцінюватися судом як безумовне порушення його права на таємницю медичної інформації, оскільки такі дії були мотивовані розглядом цивільної справи в Шевченківському районному суді м. Чернівці та в подальшому залишені без задоволення, адже ДУ «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Чернівецькій області» конфіденційну інформацію не надало.

До того ж, позовна заява не містить посилань на чинне законодавство України, яке б передбачало відповідальність, зокрема суб`єкта владних повноважень, лише за ініціювання процесу збору конфіденційної інформації про особу без її згоди, яка в подальшому не була розповсюджена.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не наведено належних обґрунтувань протиправності дій МВС України в частині збору конфіденційної інформації про нього, оскільки така інформація не була розповсюджена, а тому позовній вимоги в частині визнання протиправними дій та зобов`язання утриматись від збирання медичної інформації та медичної документації відносно ОСОБА_1 , є безпідставними та задоволенню не підлягають. Відповідно, підстави для стягнення моральної шкоди також відсутні, оскільки така позовна вимога є похідною.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Згідно частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74 -76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно частин першої третьої статі 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Стосовно розподілу судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на відмову у задоволенні позовних вимог та звільнення позивача від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ, Державної казначейської служби України про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди відмовити повністю.

Згідно статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );

Відповідач 1 Міністерство внутрішніх справ України (вул. А. Богомольця, 10, м. Київ, 01024, код ЄДРПОУ 00032684);

Відповідач 2 Державна казначейська служба України (вул. Бастіона, 6, м. Київ, код ЄДРПОУ 37567646).

Суддя В.О. Григораш