Рішення № 129171271, 30.07.2025, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська

Справа № 209/4870/25

Провадження № 2/209/1824/25

РІШЕННЯ

Іменем України

30 липня 2025 року м. Кам`янське

Дніпровський районний суд м. Кам`янського, у складі:

головуючого судді Багбая Є.Д.

за участі секретаря Полухіної Г.О.

представника відповідача Григорівої О.Ю., яка приймав участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої частки заробітної плати,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася досуду зпозовом доАТ ««Українськазалізниця» простягнення недоплаченоїчастки заробітноїплати.На обгрунтуваннясвоїх позовнихвимог зазначила,що вонапрацює сигналістомв СП«Верхівцевська дистанціяколії» РФ«Придніпровська залізниця»АТ «Українськазалізниця».У 2017році,2018році,2019,році,2020році,2021році їйнадавалась щорічнаграфікова тарифнавідпустка.З цьогоприводу позивачзверталася зособистою заявоюдо керівниказ проханнямнадати матеріальнудопомогу наоздоровлення відповіднодо п.3.1.16Колективного договоруПридніпровської залізниціна 2007-2015роки,що бувприйнятий наконференції трудовогоколективу залізниці24.02.2015,який єчинний.Розмір допомогиповинен складатине меншемінімальної заробітноїплати поУкраїні намомент виплатидопомоги,та відповіднодо п.3.1.16Колективного договоруВерхівцевської дистанціїколії на 2011-2012рік,що бувсхвалений конференцієютрудового колективуВерхівцевської дистанціїколії 23.03.2012,який єчинний поцей час(пролонгованийвідповідно дост.9ЗУ «Проколективні договориі угоди»), яка повинна складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні. Відповідач не попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці. Але Відповідач проігнорував п.3.1.16 Колективного договору Придніпровської залізниці на 2007-2015 роки, на 2011-2012 рік - не надав матеріальну допомогу на оздоровлення в повному розмірі, яка повинна складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Як вбачається з п.3.1.16Колективного договоруна 2011-2012рік,які єчинними поцей час,встановлено,що матеріальнадопомога наоздоровлення виплачуєтьсяза письмовоюзаявою працівника,у розмірі40відсотків ставкичи посадовогоокладу намомент наданнядопомоги запрофесією,котру обіймаєпрацівник алене меншемінімальної заробітноїплати поУкраїні намомент виплатидопомоги. Таким чином,враховуючи,що Колективнийдоговір РФ«Придніпровська залізіїй ця»є вищимколективним договоромнад колективнимидоговорами структурнихпідрозділів,які всвою чергуне можутьпогіршувати становищепрацівника порівняноз колективнимдоговором вищогопорядку,а прийнята31.03.2017спільна Постановакерівництва регіональноїфілії «Придніпровськазалізниця» іголови Дорожньоїпрофспілкової організаціїПридніпровської залізниціБукреєва О.В.№ Н32/20,П-4-5гвід 31.03.2017про застосовуванняз 01.04.2017замість мінімальноїзаробітної плати,як розрахунковоївеличини длявизначення посадовихокладів,заробітної платита іншихвиплат передбаченихколективними договорами,величину «125відсотків прожитковогомінімуму дляпрацездатних осіб,встановленого законом»,прийнята зпорушенням івимог Колективногодоговору,отже непідлягає застосуваннюпри визначнірозміру матеріальноїдопомоги наоздоровлення.За такихобставин Відповідачбезпідставно недоплачувавсуму матеріальноїдопомоги позивачуі яка становить:за 2017рік-(3200-2000=1200),оскільки булоу 2017році замість3200грн.виплачено 2100грн.;за 2018рік -(3723-2203,76=1520,00),оскільки булоу 2018році замість3723грн.виплачено 2203,00грн.;за 2019рік-(4173-2401,79=1772,00),оскільки булоу 2019році замість4173грн.виплачено 2401,00грн.;за 2020рік-(4723-2628,00=2095,00),оскільки булоу 2020році замість4723грн.виплачено загалом2628,00грн.;за 2021рік-(6000-2838,00=2095,00),оскільки булоу 2021році замість6000грн.виплачено 2628,00грн.Загалом суманедоплаченої часткизаробітної платистановить 9749,00грн. Враховуючи викладене, просив суд стягнути з відповідачасуму матеріальної допомоги на оздоровлення за період 2017-2021 роки (включно) у розмірі 9749,00 гривень.

Ухвалою суду від 07 липня 2025 року провадження по справі було відкрито та призначено розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача по справі/а.с.25/, позовні вимоги підтримав, просить їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідачав судовомузасіданні,яке проходилов режимівідеоконференції позовнівимоги невизнала,підтримала відзивна позовнузаяву /а.с.36-40/,згідно якого вказують,що п3.1.16Колективного договоруна якийпосилається позивачне підлягаєзастосуванню,оскільки межіздійснення державногорегулювання оплатипраці,передбаченого статтею8ЗУ «Прооплату праці»,06грудня 2016року,яким установленоособливі умовивизначення посадовихокладів працівниківта встановлено,що мінімальназаробітна платапісля набраннячинності цимЗаконом незастосовується якрозрахункова величинадля визначенняпосадових окладівта заробітноїплати працівниківта іншихвиплат.Так,пунктом 3Прикінцевих таперехідних положеньцього Законуустановлено,що мінімальназаробітна платапісля набраннячинності цимЗаконом незастосовується якрозрахункова величинадля визначенняпосадових окладівта заробітноїплати працівниківта іншихвиплат,крім розрахункущорічного обсягуфінансування статутноїдіяльності політичнихпартій.До внесеннязмін дозаконів Українищодо незастосуваннямінімальної заробітноїплати якрозрахункової величинивона застосовуєтьсяу розміріпрожиткового мінімуму дляпрацездатних осіб,встановленого на1січня календарногороку,починаючи з1січня 2017року. Також пунктом5Прикінцевих таперехідних положеньустановлено,що мінімальназаробітна платапісля набраннячинності цимЗаконом незастосовується якрозрахункова величинау колективнихдоговорах таугодах усіхрівнів.До внесеннязмін доколективних договоріві угодусіх рівнівщодо незастосуваннямінімальної заробітноїплати якрозрахункової величинивона застосовуєтьсяу розміріпрожиткового мінімумудля працездатнихосіб.Враховуючи викладенета зогляду навідсутність фактувизнання недійснимипунктів 3,5розділу ІІЗакону 1774,імперативна нормазакону щодонезастосування зроку уколективних договорахрозрахункової величиниу виглядімінімальної заробітноїплати маєвиконуватися вповному обсязівсіма безвинятку суб`єктамина територіїУкраїни.Крім тогонормою зазначеногоЗакону передбачено,що нормащодо незастосуваннярозрахункової величиниу виглядімінімальної заробітноїплати,застосовується щодоосіб якіуклали колективнідоговори незалежновід їхдій чибездіяльності.Тому зметою приведенняу відповідністьумов Колективногодоговору довимог законодавстваВідповідач спільноюпостановою керівництвата первинноїпрофспілкової організаціїструктурного підрозділу«Верхівцевська дистанціяколії» регіональноїфілії "Придніпровськазалізниця"АТ "Укрзалізниця"№ 386від 10.04.2017року постановилина виконанняпунктів 3,5розділу ІІ«Прикінцевих таперехідних положень»Закону України№ 1774застосовувати з01.04.2017року удіючому колективномудоговорі замістьвеличини «мінімальназаробітна плата»розрахункову величину«125відсотків прожитковогомінімуму дляпрацездатних осіб»,встановленого Законом.Також спільноюпостановою керівництвата первинноїпрофспілкової організаціїструктурного підрозділу«Верхівцевська дистанціяколії» регіональноїфілії "Придніпровськазалізниця"АТ "Укрзалізниця"№ 550від 10.06.2021року постановленопри наданніпрацівникам щорічноївідпустки загальноїтривалості абоне меншеїї половини(увипадках поділувідпустки начастини),незалежно відперіоду їїнадання,виплачувати одинраз нарік згідноз положеннямза письмовоюзаявою працівникаматеріальну допомогуна оздоровленняв розмірі50відсотків тарифноїставки чипосадового окладуза посадою,котру обіймаєпрацівник,встановленого штатнимрозписом надату поданнязаяви,але неменше двохпрожиткових мінімумівдля працездатнихосіб,встановлених законодавствомУкраїни на1січня (податкового)звітного року.Таким чином,вимога щодовиплати матеріальноїдопомоги наоздоровлення урозмірі неменше мінімальноїзаробітної платине відповідаєвимогам п.п.3,5розділу ІІ«Прикінцеві таперехідні положення»Закону України«Про внесеннязмін додеяких законодавчихактів України»від 06.12.2016.Разом зтим,не внесеннядо теперішньогочасу відповіднихзмін доколективного договоруне надає вимагати виплат,які суперечатьЗакону.З наданихпозивачем документівжодним чиномне вбачається,що головапрофспілкової організації,виступаючи особою,яка дієв інтересахчленів учасниківпрофспілки-працівниківпідприємства тавиступає відїх іменізгідно статутнихдокументів профспілки,як представникколективної угодидіяв зпорушення вимогколективного договоручи законодавства.Так самоз оглядуна зазначенеє необґрунтованимиі висновкищодо односторонньоговстановлення збоку відповідачаумов,що погіршуютьоплату праці,оскільки зазначенеспростовується вищевикладенимивисновками.Також єпомилковими висновкипозивача прозастосування доспірних відносинстатті 9КЗпП України.Поряд ззазначеними висновками,позивач,жодним чиномне наводитьв чомусаме длянього наступилопогіршення таякі самесуттєві умовитрудового договорупорушуються вданому випадку,а саме,чи маємісце змінасистеми оплатипраці на підприємстві вбік погіршення,або чимає місцезміна розміруматеріальної допомогиу вигляді40відсотків,тобто тіосновні умовитрудового договору,який укладенийнею підчас прийняттяпозивача нароботу. Більш того,позивач погоджуєтьсяз тим,що вонаотримувала матеріальнудопомогу,згідно колективногодоговору урозмірі 40%відсотків відрозміру їїокладу затрудовим договором.Натомість,на думкупозивача,відповідачем невірнозастосовано розрахунковувеличину,у розміріпрожиткового мінімумудля працездатноїособи,замість мінімальноїзаробітної плати.Тобто позивачвважає,що застосуваннярозміру розрахунковихвеличин,можливість встановленняяких знаходитьсяпоза межамияк позивачатак івідповідача єсуттєвою умовоюїї умовоплати праці.Таким чином,з оглядуна тойфакт,що названівище розрахунковівеличини неє сталимита приймаютьсявідповідно дозакону України«Про прожитковиймінімум» від15.07.1999№ 966та жоднимчином незалежать відволі сторінтрудового договору,зазначення розмірутаких розрахунковихвеличин,як основнихумов трудовогодоговору єнеможливим,внаслідок чогозміна такихвеличин увстановленому законодавствомпорядку неможе свідчитипро змінуістотних умовпраці.Вважають,що відповідачемпропущено строкна зверненнядо судуіз відповіднимивимогами,оскільки відповідно доЗУ №2352-ІХвід 01.07.2022року,який набравчинності 19.07.2022року,внесені змінидо статті233КЗпП України,якими визначено,що працівникможе звернутисяіз заявоюпро вирішеннятрудового спорубезпосередньо досуду в тримісячний строкз дня,коли віндізнався абоповинен бувдізнатися пропорушення свогоправа.Вказаним Закономскасовані нормиколишньої редакціїч.2ст.233КЗпП України,згідно якої,у разіпорушення законодавствапро оплатупраці працівникмав правозвернутися досуду зпозовом простягнення належноїйому заробітноїплати безобмеження будь-якимстроком.Таким чином,приймаючи доуваги те,що Позивачзвернувся досуду зпозовом уквітні 2025року,строк зверненнядо судуз вимогамипро стягненняз Відповідачанедоплаченої матеріальноїдопомоги наоздоровлення за2017-2021роки,пропущений,що єпідставою длявідмови взадоволенні позовнихвимог.

Судом встановлені наступні обставини та визначені відповідні до них правовідносини.

Згідно копії посвідчення № НОМЕР_1 від 23 грудня 2021 року позивач ОСОБА_1 працює на посаді сигналіста СП «Верхівцевська дистанція колії» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця». За розрахунковими листами структурного підрозділу СП «Верхівцевська дистанція колії» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» /а.с.20-21/ щодо виплати матеріальної допомоги з 2017 року ОСОБА_1 вбачається, що вона отримала матеріальну допомогу в сумі 2000 грн. при виході у відпустку в квітні 2017 року; щодо матеріальної допомоги за 2018 року вбачається, що остання отримала матеріальну допомогу в сумі 2203,76 грн. при виході у відпустку в січні 2018 року; щодо матеріальної допомоги за 2019 року вбачається, що остання отримала матеріальну допомогу в сумі 2401,01 грн. при виході у відпустку в лютому 2019 року; щодо матеріальної допомоги за 2020 року вбачається, що остання отримала матеріальну допомогу в сумі 2628,00 грн. при виході у відпустку в лютому 2020 року; щодо матеріальної допомоги за 2021 року вбачається, що остання отримала матеріальну допомогу в сумі 2838,700грн. при виході у відпустку в січні 2021 року.

З матеріалів справи вбачається, що за п. 3.1.16 Колективного договору Державного підприємства «Придніпровська залізниця» на 2007-2015 роки /а.с.9-13/ та Колективним договором Верхівцевської дистанції колії на 2011-2012 роки, схваленого на конференції трудового колективу дистанції колії 23 березня 2012 року /а.с.14-19/, було передбачено, що при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини, незалежно від періоду її надання, виплачувати за письмовою заявою згідно із положенням матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.

При цьому згідно із п. 1.4 Колективного договору зміни і доповнення до Колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін та затверджуються на спільному засіданні адміністрації та профспілкового комітету, а всі іншіна конференції трудового колективу.

Згідно із ст. 10 Кодексу законів про працю України (даліКЗпП) колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, і узгодження інтересів працівників та роботодавців. За ч. 1 ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції.

На підставі ст. 13 КЗпП у колективному договорі встановлюються взаємні зобов`язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема, нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.). Колективний договір може передбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги.

Відповідно до ст. 18 КЗпП положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації, фізичної особи, яка використовує найману працю, незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, фізичної особи, яка використовує найману працю, так і для працівників.

За ч. 2 ст. 97 КЗпП форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

На підставі ст. 24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

За ст. 30 Закону України «Про оплату праці» при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Натомість, на підставі пп. 3, 5 Розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року, за постановою постанови керівництва та первинної профспілкової організації структурного підрозділу «Верхівцевська дистанція колії» № 386 від 10.04.2017 року постановлено застосовувати з 01.04.2017 року у діючому колективному договорі замість величини «мінімальна заробітна плата», розрахункову величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб», встановленого законом.

Суд у цьому сенсі зазначає, що за ч. 2 ст. 19 КЗпП якщо роботодавець порушив умови колективного договору, профспілки, що його уклали, мають право надсилати роботодавцю подання про усунення цих порушень, яке розглядається у тижневий строк. У разі відмови усунути порушення або недосягнення згоди у зазначений строк профспілки мають право оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб до суду.

Правові і організаційні засади функціонування системи заходів по вирішенню колективних трудових спорів (конфліктів) і спрямований на здійснення взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними врегульовано Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».

Так відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» колективний трудовий спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо а) встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; б)укладення чи зміни колективного договору, угоди; в) виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; г) невиконання вимог законодавства про працю.

Колективні трудові спори, на відміну від індивідуальних - це спори непозовного провадження між найманими працівниками, трудовим колективом (профспілкою) і власником чи уповноваженим ним органом, в яких йдеться про зіткнення інтересів сторін трудових правовідносин. А тому, до таких спорів застосовується примирно-третейський порядок вирішення, правовий механізм якого визначено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)».

Аналогічна правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року по справі № 479/58/19 та підтримана Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 01.10.2019 року по справі № 916/2721/18.

Суд встановив, що у 2017-2021 роках позивачу при наданні відпусток повинна була надаватись за його заявою матеріальна допомога на оздоровлення відповідно до п. 3.1.16 Колективного договору, які є чинними по цей час, яка відповідно повинна складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати такої матеріальної допомоги.

Однак в порушення Колективного договору матеріальна допомога на оздоровлення позивачу надавалась частково протягом 2017-2021 років, тобто в розмірі, що не відповідає розміру, встановленому умовами Колективного договору.

Так за Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн., а 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив лише 2000 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3723 грн., а 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив лише 2325 грн.

На підставі Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік» мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4173 грн., а 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив лише 2401,25 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4723 грн., а 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив лише 2627,50 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 6000 грн., а 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив лише 2837,50 грн.

Отже, сума недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за вказаний період ОСОБА_1 становить: за 2017 рік за 2017 рік- (3200 - 2000 = 1200), оскільки було у 2017 році замість 3200 грн. виплачено 2100 грн.; за 2018 рік -(3723-2203,76 = 1520,00), оскільки було у 2018 році замість 3723 грн. виплачено 2203,00 грн.; за 2019 рік- (4173-2401,79 = 1772,00), оскільки було у 2019 році замість 4173 грн. виплачено 2401,00 грн.; за 2020 рік- (4723-2628,00 = 2095,00), оскільки було у 2020 році замість 4723 грн. виплачено загалом 2628,00 грн.; за 2021 рік- (6000-2838,00 = 2095,00), оскільки було у 2021 році замість 6000 грн. виплачено 2628,00 грн. Загалом сума недоплаченої частки заробітної плати становить 9749,00 грн.

До такого висновку суд приходить враховуючи, що прийняття 10 квітня 2017 року постанови керівництва та первинної профспілкової організації структурного підрозділу «Верхівцевська дистанція колії» № 386 про застосовування з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», а також «не менше двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законодавством України на 1 січня звітного року» відповідно, є діями, що погіршували становище працівників порівняно із діючим законодавством.

При цьому судом враховано, що за ч. 1 ст. 9 КЗпП умови трудових договорів, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними, внаслідок чого вказана правова норма не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством, адже вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагає судової процедури визнання їх недійсними.

За п. 3 Розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» було встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

На підставі п. 5 Розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» було встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Однак суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про те, що п. 3, 5 Розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», оскільки за ст. 58 Конституції України передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже, проаналізувавши у сукупності наведені положення законодавства та враховуючи, що нові закони, які погіршують становище працівників, зокрема, призводять до зменшення певних виплат, розмір яких врегульований до прийняття таких законів, договорами про працю відповідно не мають зворотньої сили.

Таким чином суд з цих підстав не приймає посилання представника відповідача на те, що після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» фактичний розмір матеріальної допомоги на оздоровлення для позивача не змінювався, а змінилась лише розрахункова величина.

Отже, на підставі наведеного вмотивування, вбачається висновок, що прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» не створює юридичних наслідків щодо застосування Колективного договору в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення визначається в даному випадку Колективним договором, умовами п. 3.1.16 якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше її половини, незалежно від періоду її надання, за письмовою заявою в розмірі 40 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, оскільки прийнята 10.04.2017 року постанова керівництва «Верхівцевська дистанція колії» № 386 про застосовування з 01.04.2017 року замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», була прийнята з порушенням вимог Колективного договору, отже не підлягає застосуванню при визначенні розміру матеріальної допомоги на оздоровлення позивача.

Виходячи з наведеного обґрунтування, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо невиплати позивачу частини матеріальної допомоги на оздоровлення протягом 2017-2021 років у загальному розмірі 9749,00 грн. є неправомірними.

Аналогічна правова позиція була викладена у постанові Дніпровського апеляційного суду від 3 лютого 2022 року по справі № 177/1110/21.

На підставі ч. 2 ст. 233 КЗпП (в редакції до змін від 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Суд також зазначає, що відповідно до ст. 233 КЗпП (в редакції від 19 липня 2022 року) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Натомість, на підставі п. 1 Прикінцевих положень КЗпП під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 КЗпП, продовжуються на строк дії такого карантину.

При цьому суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин, який тривав до 30 червня 2023 року.

Крім цього, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, Верховний Суд виснував, що вказані поняття є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 27 квітня 2023 року по справі № 300/4201/22.

Враховуючи викладене вмотивування, а також те, що питання про звільнення позивача з роботи у відповідача не є предметом вирішення даного спору, враховуючи, що на момент невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги на оздоровлення діяли норми ст. 233 КЗпП, які передбачали можливість в разі порушення законодавства про оплату праці працівнику звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, то в даному випадку підстав для застосування тримісячного строку для звернення до суду з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого, відповідно не підлягають застосуванню.

Таким чином суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не було пропущено строки звернення до суду із даним позовом відповідно до ст. 233 КЗпП, внаслідок чого заявлені ним позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

За ст. 141 ЦПК з відповідача на користь держави також підлягає стягненню судовий збір в сумі 1211,20 грн., від сплати якого позивача при подані даного позову до суду звільнено за законом.

Керуючись ст.4-5,13,19,76-81,89, 133-141, 258-259,263,265 ЦПК, -

ВИРІШИВ:

Цивільний позов ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1 ) до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (місце знаходження м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5) про стягнення недоплаченої частки заробітної плати задовольнити повністю.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі 9749 ( дев`ять тисяч сімсот сорок дев`ять гривень) заробітної плати за період 2017-2021 роки.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця», ЄДРПОУ 40075815, на користь держави судовий збір у сумі 1211,20 ( одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя

Дніпровського районного суду

м. Кам`янського Є.Д. Багбая